Знайди книгу!

Опис:
Кравчук О. В. Конструювання поетичної ідентичності у творчості Рози Ауслендер. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук (доктора філософії) за спеціальністю 10.01.04 «Література зарубіжних країн». – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України; Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України. – Київ, 2018.
У дисертації вперше цілісно проаналізовано, систематизовано й узагальнено ключові аспекти конструювання поетичної ідентичності у творчості німецькомовної поетеси Рози Ауслендер як на рівні еволюції поетичної творчості, так і на мікрорівні окремих текстів. Цьому сприяли: 1) систематизація різновидів та форм конструктів поетичної ідентичності; 2) розкриття теоретико-методологічних засад дослідження конструювання поетичної ідентичності та її декодування крізь призму аналітичного прочитання ліричної спадщини Р. Ауслендер; 3) розгляд творчої еволюції поетеси, зокрема, в контексті історичних подій ХХ століття, що спричинили докорінні зміни у всіх сферах суспільно-політичного й культурно-мистецького життя Європи, позначилися на індивідуальному світосприйнятті митців та їхніх творах; 4) аналіз передумов становлення і формування ідентичності авторки на основі її біографії; 5) дослідження мовностильової репрезентації поетичної ідентичності у творчості авторки, зокрема шляхом аналізу домінантних принципів конструювання поетичної ідентичності в різні періоди її творчості; 6) ілюстрація філософсько-світоглядних, естетичних та поетологічних особливостей конструювання поетичної ідентичності в досліджуваних віршах і ліричних мініатюрах у прозі.
Проведене історико-літературне дослідження зазначеної проблематики на прикладі творчості Р. Ауслендер дозволило детальніше розглянути концепт конструювання поетичної ідентичності авторки, а також визначити основні особливості даного концепту.
У дисертації вперше у вітчизняному літературознавстві системно, цілісно і багатоаспектно досліджено не лише лірику Р. Ауслендер, а й ліричні мініатюри в прозі авторки. Для вивчення аналізованих текстів дотепер також не застосовували апробовану в цій роботі комплексну методику. У дисертації систематизовано основні етапи літературно-художнього осмислення концепту «ідентичності» впродовж тривалої історії становлення філософської думки. У межах предмета дослідження вивчено особливості репрезентації конструктів поетичної творчості у віршах та ліричних мініатюрах у прозі Р. Ауслендер.
Під поняттям «поетична ідентичність» розуміємо ідентичність автора, яка ототожнюється з ліричним «я» у творчості автора і є його формалізованим виявом. Базовим положенням міркувань є те, що поетична ідентичність – тимчасовий, відносний, незавершений конструкт, що має онтологічний статус проекту або постулату. Отже, Р. Ауслендер стає інженером своєї ідентичності, яка заснована на грі уяви та вдаваних «гіпотетичних» перевтіленнях, на різного роду фантастичних метаморфозах і містифікаціях, спроектованих на ліричне «я».
Світоглядне бачення Р. Ауслендер сформувалося ще в роки перебування на батьківщині. Ідеї Платона, Б. Спінози та К. Бруннера, філософія пантеїзму, монізму, хасидизму, кабалістичні уявлення стали підґрунтям творчої свідомості авторки. Уся її творчість, від початків до пізньої лірики, позначена впливами цих філософсько-естетичних систем.
Поетика текстів Рози Ауслендер демонструє потужний зв’язок з навколишнім світом, який ще у вченні Арістотеля вважався специфічним початком руху (фюсис) і пов’язувався з народженням речей. У системі Ауслендер людина втрачає своє виняткове місце, не лише вона є тим створінням, що найдосконаліше мислить ідею Бога, але й дерева, ріки, зірки, каміння і тварини наділені душею і можуть говорити своєю мовою, незрозумілою для людини. Проте духовно розвинена людина, зокрема поет, може цю мову зрозуміти або відгадати. У ході дослідження виділено та класифіковано образи живої (квіти, дерева, тварини, птахи, комахи) та неживої (зірки, місяць, вітер) природи, за допомогою яких поетеса трансформує своє ліричне «я», шукаючи власну ідентичність.
У дисертації проаналізовано образ зірки, що з’являється в ранній ліриці поетеси й поступово змінює усталену символіку, набуваючи нових інтерпретацій. Авторка вибудовує власну семантику даного символу, яка зазнає трансформацій у різні періоди її творчості. Образ зорі вбирає в себе інші конотації, стає розпізнавальним знаком колективної ідентичності євреїв (Зорі – я не змогла видалити їх з моєї повоєнної лірики – з’явилися в іншій констеляції). Поетеса підкреслює, що хоч в її творчості після пережитих подій Голокосту і відбулася кардинальна стилістична переорієнтація, проте мотиви (зорі) залишилися незмінними.
На основі вибраних поезій проаналізовано значення образу дерева для самоідентифікації авторки. У ліриці Р. Ауслендер зв’язок між ліричним «я» та різними видами дерев дуже часто зумовлює алегоричне поєднання ліричного героя з певними топосами, які відіграли важливу роль у житті поетеси або характеризують певний період її творчості.
Ще один важливий флористичний мотив у процесі конструювання поетичної ідентичності авторки пов’язаний із квітами. Образ троянди (Rose) у поезії Р. Ауслендер настільки комплексний, що в кожному контексті може мати кілька конотацій. Ця металогія, як і деякі інші, належить до тих, що становили ядро її ранньої поезії й збереглися в усі наступні періоди її творчості.
У поетеси викликає захоплення мова птахів, адже вони ніби озвучують тексти і стають подібними до поетів. Ліричне «я» ототожнюється з поетом і птахом. Особливої уваги заслуговують конкретизовані назви птахів, як-от ластівка, що отримує додаткове смислове навантаження, апелюючи до маловідомого факту з життя поетеси – ув’язнення органами НКВС у Чернівцях.
Досліджено ентомологічні модифікації ліричного «я», що є прикладом інтертекстуального діалогу із творчістю Ф. Кафки. Аналіз кафкіанських елементів у ліричних прозових мініатюрах поетеси допоміг краще зрозуміти особливості пошуків авторкою власної ідентичності. Аналіз образів живої та неживої природи в її творчості дає змогу стверджувати, що вони є неодмінним компонентом процесу конструювання ідентичності.
У дисертації досліджено індивідуально-авторські трансформації ліричного «я» у транзитивних образах, розглянуто їхнє функціонування в поезіях авторки. Проаналізовано біблійні образи та мотиви, які з погляду рецепції біблійного матеріалу як інтертексту найбільш репрезентативні. За їх допомогою поетеса також конструює свою ідентичність. Для розглянутих поезій Ауслендер характерні метафоричні зсуви, поява нових елементів і персонажів, відмінних від першоджерела, переоцінка цінностей, закладених у тексті Біблії.
Біблійний образ Єви в поезії Р. Ауслендер набуває нових рис та описується з різних перспектив: Єва пропонує нове створення Едему, що містить у собі як критику старої моделі світу, так і можливість оновлення історії; Єва перебирає на себе функції Господа та створює Адама, що означає радикальну зміну біблійної історії на користь жінки, яка підпорядковує собі чоловіка; Єва по-новому трактує цінність символу яблука. Тілесна плодючість жінки видозмінюється за допомогою мови на духовну – жіноче слово дає початок усьому новому. Згідно з уявленнями хасидизму про поліпшення та продовження Божого творіння завдяки діям людини, Р. Ауслендер вбачала роль жінки у продовженні творіння за допомогою поетичної творчості.
З’ясовано особливості використання Р. Ауслендер неоднозначного біблійного героя, який уперше в історії людства свідомо вчинив злочин: убив через заздрощі свого молодшого брата Авеля. Для поетеси були близькими образи таких проклятих, гнаних і переслідуваних єврейських бунтівників, як Каїн чи Агасфер. Їх доля стає для неї символом вигнання, невпинних мандрів та страждань єврейського народу. До цієї трагічної доленосної спільноти вона зараховує й свого ліричного героя.
Аналіз образу фіктивної доньки Мойсея демонструє пошук авторкою власної єврейської ідентичності. Ліричне «я» виводить родовід від вождя євреїв і біблійного пророка, що вивів свій народ з єгипетського полону. Донька Мойсея постає в жіночій іпостасі вічного мандрівника Агасфера, образ якого в контексті подій ХХ століття набуває нового трагічного значення й звучання. Його доля стає уособленням колективної долі переслідуваного та позбавленого батьківщини єврейського народу. Р. Ауслендер розділила долю «вічного жида» та змушена була вести кочове життя, аж поки хвороба не прикувала її до ліжка.
Творчий шлях поетеси позначений травматичним досвідом пережитого Голокосту та втратою батьківщини, а тому не викликає подиву наявність в її поетичному доробку образів, пов’язаних із циклом античних міфів про Одіссея. У свідомості людства даний образ асоціюється з такими архетипними темами, як втрата вітчизни, її вічний пошук, момент повернення.
Проаналізовано казкові елементи в поезії Р. Ауслендер, запозичені з європейської та світової традиції, зокрема сюжети, мотиви та образи, що мають переважно авторське наповнення, відображають світогляд і моральні засади самої авторки. Поетеса конструює казкову чарівну сферу, оперуючи відомими казковими образами й мотивами, сплітаючи їх в одну композицію з локальними топосами. Так, сестрами ауслендерівського ліричного героя стають Білосніжка, Попелюшка, Шехерезада. У даному випадку мова знову йде про екзистенційне значення поетичного слова для авторки. Як, скажімо, Шехерезада рятується від страти за допомогою своїх розповідей, так і Р. Ауслендер позбувається травматичних наслідків пережитого Голокосту за допомогою поетичної мови.
Ототожнення ліричного «я» з літературними персонажами пов’язано з тими фігурами, які набувають у контексті подій ХХ століття й наслідків націонал-соціалістичного панування нового звучання. Йдеться про роль сервантесівського героя Дон Кіхота, що став символом усього ідеалістичного й героїчного в людині. У творчості поетеси він репрезентує певний змістовий комплекс, який сконцентрував у собі універсальні морально-етичні цінності.
Проаналізовано також поетичне втілення ідентичності авторки в образі героя Д. Дефо. Ім’я Робінзона Крузо, як притаманно всякому міфові, викликає певний "горизонт очікувань" (Г. Р. Яусс). У ліриці Р. Ауслендер це – міфологема безлюдного острова, що пропонує перехід в іншу реальність, яка потрібна поетесі, щоб повністю абстрагуватися від буденності та цілковито віддатися написанню віршів. Слід відзначити неабияку пластичність робінзонівського сюжету, який дозволяє порушити в ньому важливі екзистенційні питання. У дисертації розглянуто також образ матері, який дуже часто зустрічається в ліриці Р. Ауслендер (Ґ. Кьоль) і має багато граней, проте завжди пов’язаний з локусом дому/вітчизни, мотивом спогадів.
Здійснений аналіз конструювання поетичної ідентичності авторки в усіх її проявах свідчить про те, що це інтегральний феномен, прояв складної психічної діяльності, що вміщує різні рівні свідомості, індивідуальні та колективні, онтогенетичні та соціогенетичні, етнічні та гендерно-рольові складові. Отже, ідентичність стає зв’язною ланкою між суб’єктивним досвідом автора та історичним, соціальним і культурним контекстами, в яких він перебуває. В ході дослідження творчості Р. Ауслендер вдалося поглиблено розглянути літературну спадщину поетеси з урахуванням її біографії. Такий системний аналіз різних періодів творчості поетеси видається найбільш продуктивним з огляду на динамічний і довготривалий процес організації життєвого досвіду в індивідуальному «я».
Сутність викладеного дає підстави твердити, що окреслення способів конструювання поетичної ідентичності Р. Ауслендер, їх віднаходження у віршах та ліричних мініатюрах у прозі відкриває багату палітру творчих інтенцій поетеси, які мають літературне, історичне, біографічне та генетичне коріння і свідчать про онтологічну цілісність поетичної творчості авторки.
Ключові слова: Роза Ауслендер, біографія, поетична ідентичність, образ, символ, мотив, ліричне «я», перевтілення, літературна традиція, трансформація.