Знайди книгу!

Опис:
Петленко І.В. – Концепція історії філософії С.Радхакрішнана. –
Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських
наук за соціальністю 09.00.05 – історія філософії. – Київський
національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і
науки України. Київський національний університет імені Тараса
Шевченка, Міністерство освіти і науки України. – Київ, 2017.
У дисертації здійснено комплексний історико-філософський аналіз
філософської спадщини С. Радхакрішнана, зокрема, його праць з історії
індійської філософії, виявлено її теоретичний потенціал у сучасних
методологічних історико-філософських дослідженнях. Визначено ступінь
дослідженості індійської філософської думки європейськими та
індійськими науковцями в хронологічних межах ХІХ- поч. ХХ ст.
Показано, що на цьому етапі розвитку індології вона мала досить
фрагментарний характер. Здебільшого свою увагу дослідники
зосереджували на періодах ведичному та розквіту даршан в Середніх
віках. В кінці ХІХ ст. такі індологи як М. Мюллер, У. Джонс, Г. Т.
Колбрук, П.Г. Ріттер, П. Я. Петров, С.Ф. Ольденбург та ін. велику увагу
приділяють перекладам із санскриту. Самі індійці також активно
звертаються до своєї релігійно-філософської традиції на хвилі культурного
ренесансу в Індії, що почався в другій половині ХІХ ст. Здебільшого праці
таких мислителів як С. Дасгупта та М. Хіріяна. С. Чаттерджи і Д. Датта
написані в дусі неоведантизму як апологетика індійської філософії,
доведення її самостійності, самобутності та глибини і змістовності.
З’ясовано, що теоретичними витоками філософської творчості С.
Радхакрішнана були вчення веданти (особливо адвайти шанкари) та
неоведантизму, що був головним напрямом в різних сферах культурного
життя Індії ХІХ - поч. ХХ ст. Визначено філософсько-релігійний статус
веданти в поступі культури. Ведантисти пропонують своє абстрактно-3 
логічне осмислення способу існування світу та можливості його пізнання
індивідом, що базується на співвідношенні Брахмана, єдиної абсолютна
реальності та Атмана, суб'єктивного духовного начала. Ця лінія
прослідковується від Бадараяни, через Шанкару й Рамануджу до
неоведантистів, представником яких був і С Радхакрішнан.
Визначено місце філософії С. Радхакрішнана в філософській
культурі Індії та Європи. Оскільки С. Радхакрішнан є продовжувачем
традиції неоведантизму, то його філософська система, яка і містить в собі
концепцію історії філософії, була розроблена в контексті загального
поступу філософської думки тогочасної Індії. Починаючи з ХІХ ст.
набирає обертів новий напрям індійської філософської думки
неоведантизм. Вслід за В.С. Костюченком ми погодимося, що цей напрям
характеризується реформаторським, просвітницьким та гуманістично-
відроджувальними настроями. Найвідомішими представниками у політиці
були Р.М. Рой, М. Ганді, Дж. Неру, Б. Тілак, у літературі – Р. Тагор, у
філософії – Вівекананнда, А. Гхош і С. Радхакрішнан. Неоведантизм
виникає через необхідність самоідентифікації індусів як нації. Пошуки
базису культурної єдності стали головним рушієм сучасної індійської
філософії. Хоча залишається традиційне для Індії релігійне забарвлення
філософії, та все ж вона переходить на абсолютно новий рівень від
догматичності та схоластичності до переосмислення та індивідуалізації
самого мудреця-філософа. С. Радхакрішнан був не лише натхненний
ідеями та поглядами своїх попередників та сучасників, а безпосередньо
співпрацював з ними. Не дивно, що свою «Індійську філософію» він
закінчує розглядом сучасного йому етапу її розвитку.
Здійснено експлікацію історико-філософської концепції індійської
філософської думки С. Радхакрішнана. Досліджено її місце в системі
«вічної релігії». Індійський мислитель створює концепцію історії
філософії і як самостійний напрям його теоретичних розвідок, і як частину
та основу його власної філософської системи «вічної релігії» - 4 
 
методологічну її складову. Ця концепція тримається на двох стовпах. З
одного боку традиціоналізм (адвайда-веданта Шанкари) та неоведантизм, а
з іншого проникнення та вплив західних модерних ідей (особливо
філософських ідей Г.Гегеля). Він подає своє бачення поступу філософської
думки Індії за наступними пунктами: теоретична основа, періодизація,
рубрикація, конкретне застосування в описуваннях кожного окремого
вчення та джерелознавча складова. Такий підхід є свідченням впливу
розробленої Г.Гегелем методології історико-філософських досліджень.
Проте, враховуючи особливості саме індійської філософії, культурного
контексту її формування та особливостей подачі, він не цілковито слідує
гегелівській схемі. Ядром його історико-філософської концепції є
неоведантизм. Він не ставить собі за мету дотримання строгості та
точності, яких вимагає історична наука. Бо історик не може прибрати з
дослідження самого себе, щоб показати об’єктивний результат. Його мета
полягає в тому, щоб довести і обґрунтувати філософічність індійської
думки, представити її як самостійну і оригінальну.
Встановлено місце історико-філософської концепції С.
Радхакрішнана в його проекті філософії «вічна релігія». У системі «вічна
релігія» філософські ідеї європейського модерну та індійська
філософсько-релігійна традиція стали рівноцінними складовими.
Мислитель прагне побудувати культурний місток між Сходом та Заходом,
як світоглядно відмінними, але єдиними в очах Вищого. С. Радхакрішнан
не просто постулює єдність, він, шукаючи їй підтвердження, піднімає
цілий пласт джерел (як ведичної традиції, так і філософії Європи). В
двотомнику «Індійська філософія» наявні посилання на європейців
(Ф.Бекона, Р. Декарта, І. Канта, Г. Гегеля). З іншого боку, крім того, що він
порівнює ведичну спадщину з європейською, він також прагне зробити цю
спадщину зрозумілою для європейця через посередництво перекладу. В
контексті філософських розвідок, здійснених С. Радхакрішнаном, його
концепція історії філософії має методологічне значення. Оскільки 5 
дослідник має на меті показати спільність джерел філософування Сходу та
Заходу, він починає з історії індійської філософії, щоб показати її
процесуальність та виявити ті риси і характеристики, що будуть
співзвучними з надбаннями європейських мислителів. При цьому як
апологет індійської традиції, він зберігає та передає її оригінальність та
самобутність, підкреслює самостійність індійських ідей, що мають не
менш тривалу традицію, ніж філософія Європи, що бере свій початок від
греків.
Ключові слова: індійська філософія, історія індійської філософії, С.
Радхакрішнан, періодизація індійської філософії, «вічна релігія».