Культурне життя та повсякдення переміщених осіб і біженців з України у Західній Німеччині (друга половина 1940-х рр.)
Олена Подобєд / історичнадисертація
Опис:
Подобєд О. А. Культурне життя та повсякдення переміщених осіб і біженців з України у Західній Німеччині (друга половина 1940-х рр.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Черкаський національний
університет імені Богдана Хмельницького. – Черкаси, 2018.
У дисертації розглянуто культурне та повсякденне життя переміщених
осіб і біженців з України у Західній Німеччині у другій половині 1940-х рр.
Висновки та концептуальні проблеми дисертації можуть бути використані в
подальшому вивченні проблематики переміщених осіб та біженців як
соціальної групи в контексті європейської історії, а також у викладанні
гуманітарних наук.
У першому розділі дисертації розглянуто літературу та джерельну базу
дослідження, з’ясовано різні теоретичні підходи до понять «культура» та
«повсякденне життя», визначено формулювання таких основних термінів, як
«переміщені особи» та «біженці».
У другому розділі розглядаються переміщені особи та біженці з України
як соціально-психологічне явище. З’ясовано причини міграції українців у роки
Другої світової війни та їх правовий статус у Західній Німеччині. Автор
дійшов висновку, що українці опинилися в Західній Німеччині після
завершення Другої світової війни з різних причин. Комплекс політичних,
економічних, національно-культурних, духовних і морально-психологічних
причин привів до добровільної міграції представників різних верств
українського суспільства, які перебували у сфері впливу сталінського СРСР.
Добровільно в роки Другої світової війни виїхали до Німеччини представники
другої хвилі української еміграції, які проживали у країнах Європи. Усі вони,
а також діти отримали правовий статус біженців. У свою чергу остарбайтери,
військовополонені та політичні в’язні потрапили в роки війни до нацистської 3
Німеччини через примус, тобто їхня міграція мала вимушений характер, вони
отримали правовий статус переміщених осіб.
Глибока економічна криза, що охопила Західну Німеччину в перші
повоєнні роки, справила негативний вплив на рівень та якість життя
переміщених осіб і біженців з України. Життєвий рівень більшості таборян був
низький.
Соціально-психологічні настрої українських переміщених осіб і
біженців переважно детермінувалися умовами їхнього проживання і
проблемою працевлаштування, загрозою примусової репатріації до СРСР і
проблемою еміграції до країн західної демократії. У їхньому середовищі
переважали песимістичні настрої, українців супроводжувало почуття
невизначеної тривоги, а загроза примусового повернення до СРСР, яким
керував кривавий тиран, провокувала вчиняти самогубства. Зміни суспільної
психології та індивідуальної свідомості українців стали прикметами епохи
ДіПі.
У третьому розділі проаналізовано розвиток української освіти та науки
у повоєнній Західній Німеччині. Значний відсоток серед переміщених осіб і
біженців з України осіб із вищою освітою, зокрема, педагогів і науковців,
створив передумови для заснування й функціонування в таборах переміщених
осіб і біженців низки навчальних закладів і наукових інституцій. Українська
система освіти епохи ДіПі мала багаторівневу структуру, до складу якої
входили дитячі садки, заклади середньої та вищої освіти. Постання
розгалуженої системи середньої освіти та великої кількості навчальних
закладів зумовлювалося значною кількістю дітей шкільного віку. Вища освіта
ставила на меті підготувати фахівців різних спеціальностей для роботи в
Українській державі, яка на переконання інтелігенції, незабаром мала бути
відновлена, а також – у країнах, що приймали. Заснування мережі мовних
курсів, фахових шкіл і курсів зумовлювалася потребою мовної та професійної
адаптації у країнах, до яких планували емігрувати із Західної Німеччини
українці. 4
У другій половині 1940-х рр. українські науковці, перебуваючи в
Західній Німеччині, продовжили працювати над розбудовою різних галузей
української науки. Було відновлено роботу наукових інституцій, які раніше
діяли в Україні, та засновано нові. Важливою прикметою розвитку освіти і
науки у Західній Німеччині стала соборність українських освітян та науковців.
Діяльність українських учених і педагогів у таборах переміщених осіб і
біженців була спрямована на формування, збереження та розвиток української
ідентичності.
У четвертому розділі схарактеризовано культурно-мистецьке та
релігійне життя переміщених осіб і біженців з України. Перебування українців
у Західній Німеччині вплинуло на різні сфери їхнього життя, не стала
винятком і мова. Проживання в іномовному середовищі сприяло розвитку
міжмовної лексичної інтерференції, яка проявилася в запозиченні українцями
окремих слів переважно з німецької мови. У свою чергу комунікація українців,
які були вихідцями з різних регіонів України, привела до змішування західних
і центрально-східних говірок.
У другій половині 1940-х рр. у Західній Німеччині в українському
емігрантському середовищі розвивалися різні види мистецтв: театр, музика,
живопис, скульптура, меншою мірою хореографія та архітектура. Цьому
сприяло зосередження у Західній Німеччині великої кількості митців, їхнє
бажання професійної самореалізації та відсутність цензури з боку окупаційних
адміністрацій. Митці продовжували кращі традиції українського
національного мистецтва, яке за умов панування на Батьківщині методу
соціалістичного реалізму не мало можливості розвиватися на повну силу.
Водночас вони отримали можливість ознайомитися з кращими зразками
мистецтва європейського, надихнутися певними ідеями й інтерпретувати їх у
власній творчості. Творчість українських митців справляла позитивний вплив
на формування іміджу українців, які опинилися в Західній Німеччині.
Українська культура епохи ДіПі творилася у взаємодії з національними
культурами представників інших етносів, які перебували у таборах. 5
Релігійне життя переміщених осіб і біженців з України було
представлене діяльністю Української греко-католицької, Української
автокефальної православної та Євангельсько-баптистської церков, які
виконували відносно до українців компенсаційні і терапевтичні,
комунікативні, політичні і правові, благодійницькі та культуроформуючі
функції. Зусиллями української громади в таборах переміщених осіб
відкривалися храми, проводилися богослужіння, здійснювалися обряди
вінчання та хрещення.
Українські інтелектуали, які опинилися в повоєнні роки в Західній
Німеччині об’єктивно сприяли формуванню культурної пам’яті біженців і
переміщених осіб з України. Потреба формування культурної пам’яті
особливо актуалізується за умов перебування частини етносу поза межами
батьківщини. Інтелігенція сприяла самоідентифікації українців у різний
спосіб. Видавалася відповідна література, читалися лекції, доповіді на
актуальні теми історії та культури України, організовувалися виставки
народної творчості, проводилися святкові заходи і дні пам’яті. Інтелектуали
цілеспрямовано працювали над формуванням етнічної самосвідомості
українських біженців і переміщених осіб, що у їхньому еміграційному
майбутньому забезпечило внутрішню інтеграцію членів українського етносу
та їхнє відмежування від інших етнічних колективів.
Попри складні умови життя і побуту жвавим було й спортивне життя
українців у Західній Німеччині, основу якого складали професійні спортсмени
з України. Українські спортсмени, як професійні, так і аматори, гідно
представляли свій народ на змаганнях, у тому числі й міжнародних, що
сприяло створенню позитивного іміджу українців. У таких видах спорту, як
футбол, настільний теніс, греко-римська боротьба і шахи, українці здобули
найбільших успіхів з-поміж біженців і переміщених осіб інших
національностей. Українці взяли участь в організації та проведенні в 1948 р.
на території Західної Німеччини так званої Олімпіади ДіПі. 6
У п’ятому розділі розглянуто повсякденне життя переміщених осіб і
біженців з України. Переміщені особи і біженці, які пережили голодні роки
Другої світової війни, у тому числі й у нацистських концентраційних таборах
(а частина ще перед тим зазнала голодувань під час Голодомору-геноциду), як
ніколи потребували збалансованого якісного харчування. Однак рівень та
якість харчування в таборах був незадовільний. Кількість калорій в
отримуваних порціях була у 1,5 рази менша за норму, що було недостатнім для
підтримання повноцінної життєдіяльності організму і негативно позначалося
на стані здоров’я українців. Попри усі негаразди у святкові дні вони
намагалися власноруч готувати страви традиційної кухні.
Українські лікарі та медики-науковці долучилися до створення в
Західній Німеччині системи медичних закладів, у яких могли отримати
відповідну допомогу переміщені особи та біженці з України. Серед них були
лікарні в таборах переміщених осіб, лікарні ІРО, поліклініка при Українському
червоному хресті та переважно туберкульозні санаторії. Окрім того, діяли і
приватні медичні практики. Українські медичні працівники утворили в
Західній Німеччині соборну громаду, значний відсоток серед якої становили
науковці медичних академічних інститутів і профільних вишів України.
Стан здоров’я українських переміщених осіб і біженців, попри те, що у
їхній структурі переважала молодь і люди середнього віку, був незадовільний.
Вони хворіли на туберкульоз, гастроентерологічні та венеричні захворювання,
а дітей ще уражали рахіт і поліомієліт. Українці у другій половині 1940-х рр.
зверталися й до лікувальних засобів, які практикувала народна медицина.
Українські переміщені особи та біженці в Західній Німеччині
здійснювали у своїй повсякденній мобільності фізичні та віртуально-
комунікаційні переміщення. Руйнація транспортної інфраструктури,
неоперативна робота пошти, а також брак коштів на придбання проїзних
квитків, поштових марок і паперу для написання листів ускладнювали різні
види мобільностей українців, робили їх неспішними. 7
Одним з інструментів формування і корегування колективної пам’яті
переміщених осіб і біженців з України були сфабриковані і спонтанні чутки.
Інформація для більшості чуток розроблялася радянськими спецслужбами і
поширювалася через завербованих із середовища переміщених осіб і біженців
агентів. Вони переслідували мету сприяти репатріації українців на
батьківщину, перешкодити їхній еміграції до країн західної демократії, не
допустити консолідацію соборної української громади, зокрема, й українських
політичних сил.
У шостому розділі проаналізовано родину, свята та дозвілля українців.
Українська родина в повоєнній Західній Німеччині мала низку особливостей.
До них належать наявність через події Другої світової війни розірваних сімей
і намагання у другій половині 1940-х рр. віднайти рідних; наявність значної
частини дітей-сиріт, які отримали можливість бути усиновленими
зарубіжними українцями; поширення практики цивільних шлюбів і поява на
світ незаконнонароджених дітей. Українці створювали сім’ї шляхом реєстрації
їх у відповідних органах влади. Українська родина за умов проживання поза
межами батьківщини стала першим і головним осередком формування у дітей
української ідентичності. У середовищі переміщених осіб і біженців
побутували як традиційні, так і новаційні для українців способи пошуку
нареченої чи нареченого. До останнього належить практика пошуку майбутніх
дружини або чоловіка серед української громади, у тому числі зарубіжної,
дистанційно за допомогою шлюбних агентств і відповідних оголошень, що
публікувалися на шпальтах українськомовної періодики Західної Німеччини.
Також іноді практикувалося укладання шлюбів з іноземцями, які в роки Другої
світової війни та після її завершення перебували на території Західної
Німеччини. Непроста процедура оформлення документів для еміграції у
країни західної демократії спонукала українців укладати й таємні шлюби. У
свою чергу розлучення практикувалися нечасто, що зумовлювалося
економічними мотивами та ймовірністю виникнення проблем в еміграції за
океан. Мали свої особливості й відзначання свят. На відміну від радянської
України, де на релігійні свята було накладене табу, у Західній Німеччині
українці мали можливість їх відзначати, тому релігійні свята мали відкритий
характер і здобули поширення. Українці отримали можливість відкрито
відзначати такі національні свята, як День соборності України та
Шевченківські свята, які виконували етноінтегруючу функцію й сприяли
формуванню культурної пам’яті. Відзначання сімейно-побутових свят мало
свої особливості. Весілля структурно складалося лише з двох етапів –
передвесільного і власне весільного. Одягання на весілля українського
традиційного одягу засвідчувало прагнення українців дотримуватися
народних традицій. Відзначання всіх свят мало колективний характер, а
відповідно в одному колективі зазвичай були присутні українці – вихідці з
різних регіонів України, що приводило до певного міксування традицій.
Проведення дозвілля переміщеними особами і біженцями з України
мало свої особливості. Перебуваючи у Західній Німеччині, вони отримали
змогу познайомитися з історією та культурою країни свого тимчасового
перебування, здійснюючи мандрівки, відвідуючи виставки, театри та
концерти. За сприяння міжнародних організацій маленькі українці отримали
можливість відпочити в літніх таборах; у їхньому дозвіллі переважали рухливі
ігри.
Ключові слова: переміщені особи та біженці з України, Західна
Німеччина, табір, культура, повсякденне життя, освіта, репатріація.
Подобєд О. А. Культурне життя та повсякдення переміщених осіб і біженців з України у Західній Німеччині (друга половина 1940-х рр.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Черкаський національний
університет імені Богдана Хмельницького. – Черкаси, 2018.
У дисертації розглянуто культурне та повсякденне життя переміщених
осіб і біженців з України у Західній Німеччині у другій половині 1940-х рр.
Висновки та концептуальні проблеми дисертації можуть бути використані в
подальшому вивченні проблематики переміщених осіб та біженців як
соціальної групи в контексті європейської історії, а також у викладанні
гуманітарних наук.
У першому розділі дисертації розглянуто літературу та джерельну базу
дослідження, з’ясовано різні теоретичні підходи до понять «культура» та
«повсякденне життя», визначено формулювання таких основних термінів, як
«переміщені особи» та «біженці».
У другому розділі розглядаються переміщені особи та біженці з України
як соціально-психологічне явище. З’ясовано причини міграції українців у роки
Другої світової війни та їх правовий статус у Західній Німеччині. Автор
дійшов висновку, що українці опинилися в Західній Німеччині після
завершення Другої світової війни з різних причин. Комплекс політичних,
економічних, національно-культурних, духовних і морально-психологічних
причин привів до добровільної міграції представників різних верств
українського суспільства, які перебували у сфері впливу сталінського СРСР.
Добровільно в роки Другої світової війни виїхали до Німеччини представники
другої хвилі української еміграції, які проживали у країнах Європи. Усі вони,
а також діти отримали правовий статус біженців. У свою чергу остарбайтери,
військовополонені та політичні в’язні потрапили в роки війни до нацистської 3
Німеччини через примус, тобто їхня міграція мала вимушений характер, вони
отримали правовий статус переміщених осіб.
Глибока економічна криза, що охопила Західну Німеччину в перші
повоєнні роки, справила негативний вплив на рівень та якість життя
переміщених осіб і біженців з України. Життєвий рівень більшості таборян був
низький.
Соціально-психологічні настрої українських переміщених осіб і
біженців переважно детермінувалися умовами їхнього проживання і
проблемою працевлаштування, загрозою примусової репатріації до СРСР і
проблемою еміграції до країн західної демократії. У їхньому середовищі
переважали песимістичні настрої, українців супроводжувало почуття
невизначеної тривоги, а загроза примусового повернення до СРСР, яким
керував кривавий тиран, провокувала вчиняти самогубства. Зміни суспільної
психології та індивідуальної свідомості українців стали прикметами епохи
ДіПі.
У третьому розділі проаналізовано розвиток української освіти та науки
у повоєнній Західній Німеччині. Значний відсоток серед переміщених осіб і
біженців з України осіб із вищою освітою, зокрема, педагогів і науковців,
створив передумови для заснування й функціонування в таборах переміщених
осіб і біженців низки навчальних закладів і наукових інституцій. Українська
система освіти епохи ДіПі мала багаторівневу структуру, до складу якої
входили дитячі садки, заклади середньої та вищої освіти. Постання
розгалуженої системи середньої освіти та великої кількості навчальних
закладів зумовлювалося значною кількістю дітей шкільного віку. Вища освіта
ставила на меті підготувати фахівців різних спеціальностей для роботи в
Українській державі, яка на переконання інтелігенції, незабаром мала бути
відновлена, а також – у країнах, що приймали. Заснування мережі мовних
курсів, фахових шкіл і курсів зумовлювалася потребою мовної та професійної
адаптації у країнах, до яких планували емігрувати із Західної Німеччини
українці. 4
У другій половині 1940-х рр. українські науковці, перебуваючи в
Західній Німеччині, продовжили працювати над розбудовою різних галузей
української науки. Було відновлено роботу наукових інституцій, які раніше
діяли в Україні, та засновано нові. Важливою прикметою розвитку освіти і
науки у Західній Німеччині стала соборність українських освітян та науковців.
Діяльність українських учених і педагогів у таборах переміщених осіб і
біженців була спрямована на формування, збереження та розвиток української
ідентичності.
У четвертому розділі схарактеризовано культурно-мистецьке та
релігійне життя переміщених осіб і біженців з України. Перебування українців
у Західній Німеччині вплинуло на різні сфери їхнього життя, не стала
винятком і мова. Проживання в іномовному середовищі сприяло розвитку
міжмовної лексичної інтерференції, яка проявилася в запозиченні українцями
окремих слів переважно з німецької мови. У свою чергу комунікація українців,
які були вихідцями з різних регіонів України, привела до змішування західних
і центрально-східних говірок.
У другій половині 1940-х рр. у Західній Німеччині в українському
емігрантському середовищі розвивалися різні види мистецтв: театр, музика,
живопис, скульптура, меншою мірою хореографія та архітектура. Цьому
сприяло зосередження у Західній Німеччині великої кількості митців, їхнє
бажання професійної самореалізації та відсутність цензури з боку окупаційних
адміністрацій. Митці продовжували кращі традиції українського
національного мистецтва, яке за умов панування на Батьківщині методу
соціалістичного реалізму не мало можливості розвиватися на повну силу.
Водночас вони отримали можливість ознайомитися з кращими зразками
мистецтва європейського, надихнутися певними ідеями й інтерпретувати їх у
власній творчості. Творчість українських митців справляла позитивний вплив
на формування іміджу українців, які опинилися в Західній Німеччині.
Українська культура епохи ДіПі творилася у взаємодії з національними
культурами представників інших етносів, які перебували у таборах. 5
Релігійне життя переміщених осіб і біженців з України було
представлене діяльністю Української греко-католицької, Української
автокефальної православної та Євангельсько-баптистської церков, які
виконували відносно до українців компенсаційні і терапевтичні,
комунікативні, політичні і правові, благодійницькі та культуроформуючі
функції. Зусиллями української громади в таборах переміщених осіб
відкривалися храми, проводилися богослужіння, здійснювалися обряди
вінчання та хрещення.
Українські інтелектуали, які опинилися в повоєнні роки в Західній
Німеччині об’єктивно сприяли формуванню культурної пам’яті біженців і
переміщених осіб з України. Потреба формування культурної пам’яті
особливо актуалізується за умов перебування частини етносу поза межами
батьківщини. Інтелігенція сприяла самоідентифікації українців у різний
спосіб. Видавалася відповідна література, читалися лекції, доповіді на
актуальні теми історії та культури України, організовувалися виставки
народної творчості, проводилися святкові заходи і дні пам’яті. Інтелектуали
цілеспрямовано працювали над формуванням етнічної самосвідомості
українських біженців і переміщених осіб, що у їхньому еміграційному
майбутньому забезпечило внутрішню інтеграцію членів українського етносу
та їхнє відмежування від інших етнічних колективів.
Попри складні умови життя і побуту жвавим було й спортивне життя
українців у Західній Німеччині, основу якого складали професійні спортсмени
з України. Українські спортсмени, як професійні, так і аматори, гідно
представляли свій народ на змаганнях, у тому числі й міжнародних, що
сприяло створенню позитивного іміджу українців. У таких видах спорту, як
футбол, настільний теніс, греко-римська боротьба і шахи, українці здобули
найбільших успіхів з-поміж біженців і переміщених осіб інших
національностей. Українці взяли участь в організації та проведенні в 1948 р.
на території Західної Німеччини так званої Олімпіади ДіПі. 6
У п’ятому розділі розглянуто повсякденне життя переміщених осіб і
біженців з України. Переміщені особи і біженці, які пережили голодні роки
Другої світової війни, у тому числі й у нацистських концентраційних таборах
(а частина ще перед тим зазнала голодувань під час Голодомору-геноциду), як
ніколи потребували збалансованого якісного харчування. Однак рівень та
якість харчування в таборах був незадовільний. Кількість калорій в
отримуваних порціях була у 1,5 рази менша за норму, що було недостатнім для
підтримання повноцінної життєдіяльності організму і негативно позначалося
на стані здоров’я українців. Попри усі негаразди у святкові дні вони
намагалися власноруч готувати страви традиційної кухні.
Українські лікарі та медики-науковці долучилися до створення в
Західній Німеччині системи медичних закладів, у яких могли отримати
відповідну допомогу переміщені особи та біженці з України. Серед них були
лікарні в таборах переміщених осіб, лікарні ІРО, поліклініка при Українському
червоному хресті та переважно туберкульозні санаторії. Окрім того, діяли і
приватні медичні практики. Українські медичні працівники утворили в
Західній Німеччині соборну громаду, значний відсоток серед якої становили
науковці медичних академічних інститутів і профільних вишів України.
Стан здоров’я українських переміщених осіб і біженців, попри те, що у
їхній структурі переважала молодь і люди середнього віку, був незадовільний.
Вони хворіли на туберкульоз, гастроентерологічні та венеричні захворювання,
а дітей ще уражали рахіт і поліомієліт. Українці у другій половині 1940-х рр.
зверталися й до лікувальних засобів, які практикувала народна медицина.
Українські переміщені особи та біженці в Західній Німеччині
здійснювали у своїй повсякденній мобільності фізичні та віртуально-
комунікаційні переміщення. Руйнація транспортної інфраструктури,
неоперативна робота пошти, а також брак коштів на придбання проїзних
квитків, поштових марок і паперу для написання листів ускладнювали різні
види мобільностей українців, робили їх неспішними. 7
Одним з інструментів формування і корегування колективної пам’яті
переміщених осіб і біженців з України були сфабриковані і спонтанні чутки.
Інформація для більшості чуток розроблялася радянськими спецслужбами і
поширювалася через завербованих із середовища переміщених осіб і біженців
агентів. Вони переслідували мету сприяти репатріації українців на
батьківщину, перешкодити їхній еміграції до країн західної демократії, не
допустити консолідацію соборної української громади, зокрема, й українських
політичних сил.
У шостому розділі проаналізовано родину, свята та дозвілля українців.
Українська родина в повоєнній Західній Німеччині мала низку особливостей.
До них належать наявність через події Другої світової війни розірваних сімей
і намагання у другій половині 1940-х рр. віднайти рідних; наявність значної
частини дітей-сиріт, які отримали можливість бути усиновленими
зарубіжними українцями; поширення практики цивільних шлюбів і поява на
світ незаконнонароджених дітей. Українці створювали сім’ї шляхом реєстрації
їх у відповідних органах влади. Українська родина за умов проживання поза
межами батьківщини стала першим і головним осередком формування у дітей
української ідентичності. У середовищі переміщених осіб і біженців
побутували як традиційні, так і новаційні для українців способи пошуку
нареченої чи нареченого. До останнього належить практика пошуку майбутніх
дружини або чоловіка серед української громади, у тому числі зарубіжної,
дистанційно за допомогою шлюбних агентств і відповідних оголошень, що
публікувалися на шпальтах українськомовної періодики Західної Німеччини.
Також іноді практикувалося укладання шлюбів з іноземцями, які в роки Другої
світової війни та після її завершення перебували на території Західної
Німеччини. Непроста процедура оформлення документів для еміграції у
країни західної демократії спонукала українців укладати й таємні шлюби. У
свою чергу розлучення практикувалися нечасто, що зумовлювалося
економічними мотивами та ймовірністю виникнення проблем в еміграції за
океан. Мали свої особливості й відзначання свят. На відміну від радянської
України, де на релігійні свята було накладене табу, у Західній Німеччині
українці мали можливість їх відзначати, тому релігійні свята мали відкритий
характер і здобули поширення. Українці отримали можливість відкрито
відзначати такі національні свята, як День соборності України та
Шевченківські свята, які виконували етноінтегруючу функцію й сприяли
формуванню культурної пам’яті. Відзначання сімейно-побутових свят мало
свої особливості. Весілля структурно складалося лише з двох етапів –
передвесільного і власне весільного. Одягання на весілля українського
традиційного одягу засвідчувало прагнення українців дотримуватися
народних традицій. Відзначання всіх свят мало колективний характер, а
відповідно в одному колективі зазвичай були присутні українці – вихідці з
різних регіонів України, що приводило до певного міксування традицій.
Проведення дозвілля переміщеними особами і біженцями з України
мало свої особливості. Перебуваючи у Західній Німеччині, вони отримали
змогу познайомитися з історією та культурою країни свого тимчасового
перебування, здійснюючи мандрівки, відвідуючи виставки, театри та
концерти. За сприяння міжнародних організацій маленькі українці отримали
можливість відпочити в літніх таборах; у їхньому дозвіллі переважали рухливі
ігри.
Ключові слова: переміщені особи та біженці з України, Західна
Німеччина, табір, культура, повсякденне життя, освіта, репатріація.
Доступні формати:
PDFчитайте також:
В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.