Знайди книгу!

Опис:
Яців Р. М. Культурно-мистецьке середовище української еміграції у
Варшаві (1919 – 1939): Історія, інституції, ідеологія діяльності, творча
спадщина. – Кваліфікаційна робота на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальностями 07.00.01 – історія України, 07.00.05 – етнологія. – Інститут
українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Інститут народознавства
НАН України, Львів, 2021.



На основі аналізу наукових праць, архівних, літературних, зображальних
джерел вперше в українській історичній науці та етнології здійснено
реконструкцію структури наукового і культурно-мистецького життя
української еміграції Варшави в різних напрямках діяльності. Відповідно до
мети розглядається загальна конфігурація українських громадсько-культурних
та освітніх об’єднань, що функціонували у Варшаві упродовж 1920–1939 рр. За
даними Українського статистичного річника (1938) станом на 1936–1937 рр. тут
діяли Українська студентська громада, Українське воєнно-історичне
товариство, Українське економічне бюро, Українська студентська корпорація
«Запоріжжя», Спілка українських інженерів і техніків на еміграції, видавництво
«Варяг», Український науковий інститут, Український Клуб, Союз українок-
емігранток, Товариство прихильників Української господарської академії,
товариство «Українська школа» на еміграції, Український національний хор
імені М. Лисенка, «Гуцульське мистецтво» (філія – склад килимів),
Український мистецький гурток «Спокій» та ін. Звертається увага на найбільш
значимі події, які відбувалися в тих чи інших інституціях: лекції і тематичні
вечори, концерти, наукові виклади та вихід книжкових видань. Найбільш
активним за програмою діяльності був Український науковий інститут, в якому


3



працювали визначні вчені: Василь Біднов, Олександр Лотоцький, Роман Смаль-
Стоцький, Дмитро Дорошенко, Павло Зайцев, Іван Шовгенів та ін.
Консолідація української мистецької молоді української еміграції у
Варшаві мала різні чинники (родинно-побутові, психологічні, морально-етичні,
художньо-естетичні, комплексні, ситуативні та ін.), натомість найбільш дієвим
став чинник національно-культурної та державницької ідеології, вироблений
колективно як очільниками, так і членами Українського мистецького гуртка
«Спокій» (1927–1939).
Гурток від самого початку організаційної діяльності взяв напрям на
подолання «провінціоналізму» в мистецтві. Лідер та ідеолог групи П. Мегик
вбачав завдання для себе й колег «відробити затрачений час і станути нарівні з
культурою та здобутками цивілізацій інших країв». Втім, повністю позбутися
наслідків колоніального минулого українського мистецтва не вдавалося.
Толеруючи професіоналізм, члени-засновники гуртка все ж не
відгороджувалися від тих варшавських українців, які не набули академічного
мистецького вишколу, але горіли бажанням спричинитися до відродження
української культури. Творчі й ідейні позиції збігалися в тих пунктах програми,
в яких наголошувалась важливість зближення з українським народним
мистецтвом. Виїзди в села Волині та Галичини, з метою замальовування
автентичних побутових, архітектурних та мистецьких пам’яток, пересувні
виставки по містах і містечках цих регіонів (Луцьк, Рівне, Кременець,
Тернопіль, Львів, Холм) заступали ті ділянки роботи, які б за інших обставин
відповідали практиці державної опіки над актуальними питаннями культурної
політики.
У дисертації спеціальна увага приділена чиннику ідеології при формуванні
корпоративних програм гуртка (етнографічних експедицій, творчих пленерів,
виставкових проєктів, циклів лекцій тощо).
Відтворено історію контактів членів УМГ «Спокій» з видатними
постатями української історії і культури: митрополитом УГКЦ, істориком
культури, меценатом мистецтва Андреєм Шептицьким, депутатом Польського


4



сейму Степаном Скрипником (пізніше – Мстиславом, ієрархом і патріархом
УАПЦ), лікарем, письменником і культурологом Юрієм Липою, філологом-
славістом, мовознавцем Романом Смаль-Стоцьким, деякими іншими
представниками національної інтелектуальної еліти. В рамках завдань
дисертаційного дослідження, на багатому фактичному матеріалі (етнографічних
і мистецьких артефактів) здійснена типологія естетичних досвідів мистецтва
української еміграції в динаміці історичного розвитку до і після Другої світової
війни. Виявлено, що тематично-смисловий спектр творів членів УМГ «Спокій»
став частиною реалізації ідеологічних принципів, закладених лідерами гуртка і
підпорядкованими «києвоцентричній» / націоцентричній парадигмі
культуротворчого процесу українських мистецьких сил поза Батьківщиною. У
цьому контексті вдалося вичленити наступні особливості: національна
самоідентифікація; пошук стильового виразу у різних видах і жанрах
мистецтва, дизайну, архітектури, який би синтезував національні прикмети і
сучасні форми; осмислення ключових проблем української історії і культури,
персоналістське та знаково-символістське маркування національної традиції
(Київська Русь, Мазепинсько-Могилянська доба, козацьке бароко, Тарас
Шевченко, Георгій Нарбут, національно-визвольні змагання 1917–1920 рр. та
ін.); створення «візії Батьківщини» як генеральної лінії корпоративної ідеології
УМГ «Спокій»; популяризація етнічної культури та регенерація духовно-
культурної величі вершинних періодів української історії у художніх і
художньо-документальних образах.
Творча та етнографічна діяльність УМГ «Спокій» задокументована
каталогами виставок (11 колективних), друкованими листівками з
репродукціями творів гуртківців, альбомом дереворитів, бібліофільським
виданням з екслібрисами Ніла Хасевича, монографією архітектора Леоніда
Маслова про народне мистецтво Волині; десятками робіт з розписів церков та
оформлення інтер’єрів, графічною оздобою низки видань українських
видавництв, традиційними недільними зібраннями та лекціями й диспутами


5



навколо гостроактуальних питань мистецтва, традиційної культури, політики та
ідеології.
Воєнні реалії найбільш трагічно позначилися на долях людей, зокрема
громадсько-культурних активістів, представників численних інституцій: крім
гуртка – Українського наукового інституту, редакцій українських часописів,
професійних товариств. Трагічно обірвалося життя письменника, культуролога
та історіософа, одного з почесних членів УМГ «Спокій» Юрія Липи (1944). На
фронті загинув один з активних дійсних членів гуртка Дмитро Дунаєвський
(орієнтовно 1944 р.), смертю героя загинув один з чільних гуртківців,
багатолітній секретар «Спокою» Ніл Хасевич (1952). Значна частина
мистецьких творів, а також приватних архівів діячів української мистецької
еміграції загинула під час бомбардування Варшави. Зазнали руйнувань і
будинки, в яких жили або працювали художники, науковці, літератори,
журналісти. Серед найбільш дошкульних втрат – великоформатне полотно
Петра Андрусіва «Голгофа України», присвячене пам’яті жертв Голодомору в
Україні.
На підставі верифікації документальних матеріалів щодо ряду
маловідомих персоналій внесено уточнення і доповнення до біографічних
відомостей про членів і кандидатів у члени УМГ «Спокій»: Леопольд
Бучковський (дати і місце народження та смерті, зміст та обсяг творчої
діяльності), Петро Грегорійчук (час вступу у члени УМГ «Спокій», зміст та
обсяг творчої і педагогічної діяльності), Преслав Каршовський (дата і місце
смерті, зміст та обсяг творчої діяльності), Ярослав Кириленко (дата і місце
смерті, зміст та обсяг творчої діяльності), Ольга Костюк-Урбанович (дата і
місце народження і смерті, зміст та обсяг творчої діяльності), Іван Курах (зміст
та обсяг творчої діяльності), Юрій Миц (зміст та обсяг творчої діяльності),
Петро Павлючук (дата та місце смерті, зміст та обсяг творчої діяльності), Петро
Андрусів, Петро Мегик, Ніл Хасевич, Петро Холодний (зміст та обсяг творчої
діяльності). Виявлена здатність української творчої та інтелектуальної еліти до
самоорганізації ефективного культуротворчого процесу, а також роль


6



меценатства щодо підтримки обдарованих мистців та національно значимих
організаційних проєктів
Значний фактологічний масив про діяльність Українського мистецького
гуртка «Спокій» розкритий на творчих біографіях чільних його представників –
Ніла Хасевича, Олексу Шатківського, В’ячеслава Васьківського, Петра Мегика,
Петра Андрусіва, Петра Петровича Холодного, Любомира Романа Кузьми,
Якова Гніздовського, Івана Кураха, Петра Грегорійчука – як варшавського
періоду, так і після Другої світової війни, в різних полікультурних локаціях в
Україні та в діаспорі. Зміст індивідуальних смислових і творчо-концептуальних
пошуків цих авторів розкрився в наступному діапазоні: виразно артикульована
національно-патріотична парадигма творчості (Н. Хасевич, П. Мегик.
П. Андрусів, І. Курах); пошук глибинних історіософських обґрунтувань
історичної тяглості державотворчої ідеї (П. Андрусів. П. П. Холодний,
О. Шатківський); відстоювання ключових маркерів етнонаціональної традиції в
еквіваленті пластичної форми та стильового вислову (П. Мегик,
П. П. Холодний, П. Андрусів, Я. Гніздовський); розкриття масштабної «візії
Батьківщини» в жанрах історичного портрету, наукових реконструкцій
історичних періодів минулого, етнографічних сцен, пейзажу (П. Андрусів,
П. Грегорійчук, О. Шатківський, В. Васьківський); актуалізація
етнотрадиційних елементів через сучасні концепції мистецтва (П. П. Холодний,
Я. Гніздовський, Л. Р. Кузьма, І. Курах).
На підставі проведеного дослідження підтверджено, що перспективними
напрямами майбутніх досліджень є подальші розгорнуті наукові студії інших
періодів історичної динаміки культури і мистецтва, з метою наукової
реконструкції національної культури як цілісної системи. Окремою лінією
наукових пошуків повинна стати монографізація життя і творчості видатних
мистців українського зарубіжжя, що дозволить на новому якісному
(фактологічному і теоретичному) рівні готувати Історію української
національної культури і мистецтва.


7



Творча спадщина членів Українського мистецького гуртка «Спокій»
розглядається у контексті історії української культури, мистецтва та етнології, а
також у площині актуалізації національної культурної пам’яті. При
множинності шляхів розвитку національного мистецтва в різних зонах
взаємодії зі світовим мистецьким процесом представники середовища
українських мистців у Варшаві міжвоєнного двадцятиліття (базово – УМГ
«Спокій») зуміли зберегти ряд програмних ідей, що мобілізували національний
дух і скріплювали віру у державницьку перспективу України. Розглянута у
дисертаційному дослідженні культурно-мистецька спадщина має велике
історичне значення, і в багатьох ідейно-смислових і формотворчих аспектах є
актуальною для сучасної національної культури.
У сукупності розглянутих проблем виявлено, що українські художники, які
творили в умовах соціокультурної динаміки першої поЛ. XX ст. на широкому
геокультурному тлі, не зазнавали впливу якогось єдиного мистецького центру,
натомість схилялися до «києвоцентричної моделі» національної культури. Їм
здебільшого не було знане поняття інституційної опіки над творчим інтелектом,
яка, власне, є одним із атрибутів державницького статусу нації. Але навіть поза
Батьківщиною, в умовах скитальства, спрацьовували принципи «не вагатися і
розпитувати дороги», а «йти і вести». Цим українське мистецтво співмірне з
явищами новітньої художньої культури Заходу як відкрита, естетично багата й
розгалужена система. Попри її майже незбагненну динамічність, прямим чином
залежну від ідейно-політичних потрясінь доби, ця система втілювала і певні
стабільні вартості, що, без сумніву, збагатили палітру явищ на мистецькій карті
Європи.
Всупереч несприятливим політичним, матеріальним та психологічним
обставинам українська мистецька культура набула ознак етнонаціональної
самобутності. Розпад російсько-українського, польсько-українського
мистецьких контекстів, що в попередню епоху поглинали власне українську
естетичну унікальність, відкрив шлях до заповнення жанрово-видових,
формально-пошукових, тематичних лакун, а згодом і до формування системи


8



національного мистецтва на базі етноцентризму. Вже у цій новій якості
українське мистецтво продемонструвало історично-світоглядну зумовленість
своєї західної (окцидентальної) культурної орієнтації. Звідси – досить органічне
засвоєння західноєвропейського мистецького досвіду, а також природність
зворотного духовного зв’язку. Відтак український внесок у
загальноєвропейський мистецький процес мав універсальний характер, його
конкретика виявлена наукою лише фраґментарно.
Історична місія діяльності УМГ «Спокій» на рівні ідеології, комплексу
організаційних ініціатив, артикулювання національних культурних смислів
через сучасні мистецькі форми розкрилася у творчості ряду індивідуальностей
– як безпосередніх членів гуртка, так і наближених до нього мистців. У
дисертації спеціальна увага приділена окремим масштабним постатям, які
зуміли розвинути ключові ідеї ціннісної програми УМГ «Спокій» в перспективі
авторських програм під час і після Другої світової війни. Серед них – Ніл
Хасевича (1905–1952) – один із гуртка, графік, живописець, художник-
фалерист, видатний діяч українського національно-визвольного руху, воїн
Української повстанської армії. Він вважався одним з найбільш потенційних
мистців-графіків Варшави, був майстром деревориту, графічним дизайнером,
знавцем народного мистецтва, а також автором проникливих краєвидів Волині.
Унікальними в контексті європейського і світового образотворчого мистецтва є
виконані ним в андеграунді цикли антимосковських політичних плакатів,
агітаційних матеріалів, які закликали українців до боротьби проти
московського імперіалізму. Загинув смертю Героя в одному з оточених ворогом
бункерів УПА у криївці в селі Сухівці на Рівненщині. Ще одна самобутня
постать – живописець, графік і педагог Олекса Шатківський (1908–1979) –
розвинув ключові ідеї УМГ «Спокій» в реаліях радянського тоталітаризму. Цей
мистець зумів здолати насаджений радянською владою у Львові ідеологічний
канон «соцреалізму», створивши великі цикли творів пейзажного та народно-
побутового жанрів. До числа членів-засновників гуртка належав художник і
педагог В’ячеслав Васьківський (1904–1975). Він вважався віртуозом техніки


9



деревориту, яку освоїв за «рецептами» старих майстрів гравюри. У його
доробку – численні цикли з видами Волині, а також віртуозні книжкові знаки.
Мав високий авторитет як професор Варшавської академії мистецтв уже після
Другої світової війни. Петро Мегик (1899–1992) – незмінний голова УМГ
«Спокій», живописець, графік, художник-монументаліст, мистецтвознавець і
педагог, головний редактор фахового журналу «Нотатки з мистецтва», що
виходив друком у м. Філадельфія (США) упродовж 1963–1990-х рр. Він був
одним з тих, хто визначав ідеологію діяльності гуртка, орієнтуючи колег на
«києвоцентричну» модель розвитку національного мистецтва в умовах
вимушеної еміграції, популяризував історію УМГ «Спокій» в численних
публікаціях, у лекціях як викладач Мистецької студії у м. Філадельфія.
Залишив об’ємну і різнобічну творчу і теоретичну спадщину.
Петро Андрусів (1905–1981) – член засновник УМГ «Спокій» – суттєво
впливав на програмні установки інституційної діяльності гуртка, був одним з
найініціативніших комунікаторів з іншими українськими структурами
Варшави. Після Другої світової війни наростив активність як художник, а
також як організатор мистецького життя і педагог. Він став визначним
живописцем і графіком історичного жанру, мистецьким реконструктором
княжої, козацької доби, баталістом, а також ілюстратором книг і дитячих
журналів. Значною є і його науково-теоретична спадщина. Мав великий
авторитет у професійних мистецьких колах США. Активним членом гуртка був
Петро Петрович Холодний (1902–1990) – живописець, графік, автор
монументальних творів малярства сакрального призначення. Син видатного
мистця, педагога і громадсько-політичного діяча Петра Івановича Холодного,
він виробив авторський стилістичний почерк, створивши оригінальні розробки
комплексного оформлення книг, а також своєрідне прочитання традиції
іконописання.
Активно проявив себе і в громадській роботі в інтелектуальному
середовищі української діаспори США. Любомир Роман Кузьма (1913 – 2004)
свій талант розвинув у напрямку «гіперреалізму» та «магічного реалізму».


10



Працював у галузях станкового малярства і графіки, відомий як мистецький
критик та організатор мистецького життя у США. Хоч він і не належав до
складу УМГ «Спокій» (наприкінці 1930-х лише почав навчатися у Варшавській
академії мистецтв), натомість залишився репрезентантом деяких ключових
ідей, вироблених у міжвоєнному періоді у Варшаві саме наймолодшою
генерацією мистців, близьких до «Групи молодих АНУМ». Це стосується і
творчої біографії Якова Гніздовського (1915–1985) – яскравого представника
мистецтва українського зарубіжжя, який спершу здобував професійну
мистецьку освіту у Варшавській академії мистецтв. Графік, живописець,
теоретик і критик мистецтва, есеїст, він став однією з ключових фігур
культуротворчого процесу в українській діаспорі. Збереглися цінні документи з
часу його перебування у Варшаві, які дають змогу позначити важливі
особливості його творчого темпераменту, що згодом розкрилися у його відомих
дереворитах та графічному дизайні книг і журналів. Менш відоме ім’я
художника, члена УМГ «Спокій» Івана Кураха (1909–1968) – живописця і
графіка, творча доля якого є доволі унікальною і пов’язаною з драматичними
подіями Другої світової війни та динамікою мистецьких процесів у великих
полікультурних середовищах Італії, США, Швейцарії. Цей автор зумів
розкрити свою національну ідентичність у гостроекспресивних формах
малярства, здобути відзнаку на Венеційському бієнале сучасного мистецтва та
до кінця репрезентувати Україну на багатьох персональних виставках у світі.
Важливою для розкриття далекоглядності ідеологічних установок лідерів УМГ
«Спокій» в реаліях радянського тоталітаризму є багатий творчий досвід
живописця, графіка і педагога Петра Грегорійчука (1914–1990). Наскрізною у
його творчості стала етнографічна тема, пов’язана з його рідним Покуттям.
Після Другої світової війни він жив і працював у Львові, зазнаючи ідеологічних
утисків з боку органів влади. На його естетичному світогляді позначилися
впливи традиційної культури, зокрема звичаєвості та народного мистецтва.
Попри ускладнений психоемоційний контекст П. Грегорійчуку вдалося
створити оригінальні тематичні цикли в реалістичній манері, які демонструють


11



ще один вимір ідеологічних уставок, вироблених у Варшаві в колі членів УМГ
«Спокій».



Ключові слова: українська еміграція, історична, культурна пам’ять,
історія культурно-мистецьких інституцій, історіософська візія, професійні
мистецькі об’єднання, Український мистецький гурток «Спокій», ідеологічні
платформи, художні виставки, мистецькі артефакти, меценатство, культурна
спадщина.