Знайди книгу!

Опис:
Розлуцька Г. М. Культурно-освітня й науково-педагогічна
діяльність Греко-Католицької Церкви на Закарпатті у формуванні
національної самосвідомості дітей та молоді (1646–1947 рр.) –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук
за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. –
Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка,
Дрогобич. – 2018.
Зміст анотації. У дисертаційній роботі цілісно й комплексно
проаналізовано культурно-освітню й науково-педагогічну діяльність Греко-
Католицької Церкви на Закарпатті; визначено її роль у формуванні
національної самосвідомості дітей та молоді у досліджуваний період;
окреслено основні етапи формування національної самосвідомості
закарпатців у діяльності Греко-Католицької Церкви у період входження
Закарпаття до складу різних держав; розкрито суспільно-політичні та
соціокультурні передумови, що вплинули на культурно-освітню й
просвітницьку діяльність Греко-Католицької Церкви у краї; з’ясовано внесок
Греко-Католицької Церкви Закарпаття у захист надбань української культури
та рідної мови, збереження національної школи від асиміляційної політики
урядів чужоземних країн; проаналізовано освітньо-культурний досвід
співпраці школи, церкви і громадськості у справі національного й
морального виховання дітей і молоді; обґрунтовано актуальність виховного
досвіду Греко-Католицької Церкви на Закарпатті у сучасних умовах.
Подальшого розвитку набули: розробка методологічних засад вивчення
теорії і практики формування національної свідомості дітей та молоді у
культурно-просвітній, навчально-організаційній, місіонерській діяльності
Греко-Католицької Церкви на Закарпатті, трактування змісту основних
понять дослідження, а також механізми використання педагогічного й 3

просвітницько-виховного досвіду діяльності Греко-Католицької Церкви у
краї в сучасних умовах.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому,
що вони можуть бути використані у практичній розробці положень
національного змісту навчання і виховання в школі; у навчально-виховному
процесі загальноосвітніх шкіл та закладів вищої освіти, зокрема під час
викладання курсів історії педагогіки, загальної педагогіки, історії України,
спецкурсів з українознавства та краєзнавства; при написанні студентських
курсових і випускових робіт; укладанні підручників, методичних рекомен-
дацій, навчальних посібників з історії педагогіки, теорії виховання тощо.
В історіографії проблеми виділено три етапи (кінець XVIIІ – перша
половина XX ст., післявоєнний період, що розпадається на радянську та
діаспорну історіографію, період незалежної України), які відображають
загальні тенденції ідеологічних поглядів та політичних доктрин дослідників
залежно від історичного періоду. Для класифікації джерельної бази обрано
родово-видовий принцип, на підставі якого джерела поділено на такі групи:
документальні (опубліковані й архівні), оповідні або наративні (друковані й
рукописні), періодичні видання, джерела особового походження, і масові.
У ході дослідження розширено і доповнено зміст поняття «національне
виховання» та «національна самосвідомість». У нашому трактуванні
національне виховання – це процес передачі національних культурних
цінностей, традицій, поглядів і норм поведінки в освітній, культурно-
просвітницькій, суспільно-громадській діяльності державних, релігійних,
соціальних інститутів, що ставить перед собою завдання формування
самосвідомості особистості, поваги і любові до своєї Батьківщини та свого
народу. Національна самосвідомість – це система соціально-психологічних
уявлень, ідей, сукупність знань і поглядів індивіда про національно-духовні
цінності, культуру, історію, традиції народу; його саморефлексія, тобто
процес пізнання себе як носія цих етнонаціональних цінностей, їхня 4

актуалізація у соціумі і водночас формування образів та уявлень про інші
етноси на основі власних знань про історичний розвиток свого етносу.
З’ясовано, що церковна унія східного й західного обряду відіграла
ключову роль у становленні і розвитку народної освіти на Закарпатті,
піднятті культурного рівня місцевого населення, пробудженні його
національної свідомості. Греко-католицьке духовенство стало чи не єдиним
рушієм культурно-освітнього розвитку руського населення краю,
уособлюючи у різні часові проміжки його інтелігенцію. Після прийняття
Ужгородської унії вимоги до рівня освіти духовенства підвищилися, що
проявилося не тільки у доброму володінні обрядово-літургійними знаннями,
а й у ґрунтовних знаннях грамоти та основ теологічних наук, високій
культурі поведінки, дисциплінованості, моральності й володінні кількома
мовами, зокрема латинською – як мовою літургії, німецькою або угорською –
державними і руською – як мовою місцевого населення.
Доведено, що розвиток народного шкільництва на Закарпатті
досліджуваного періоду безпосередньо залежав від місцевого церковного
кліру, особливо його прихильності або навпаки – неприязні до освітньої
політики державних утворень, до складу яких входили землі Мукачівської
єпархії на різних історичних етапах. На початковому етапі організації
шкільної справи на Закарпатті освіта розглядалась свого роду релігійною
функцією, основне завдання якої полягало у розповсюдженні, розвитку й
тлумаченні релігійних істин. Канонізація Мукачівської єпархії та освітні
реформи Марії Терезії відіграли визначну роль у піднесенні народного
шкільництва на Закарпатті. У цей час діяльність Мукачівського єпископа
Андрія Бачинського спрямовувалась на підвищення культурно-освітнього
рівня закарпатських русинів.
У дослідженні показано, що до початку ХХ ст. мережа закладів
середньої освіти регіону, з поміж них і освітніх установ для підготовки
учительських кадрів для дітей і молоді, були під опікою греко-католицького
духовенства. Беззаперечним внеском Греко-Католицької Церкви у розвиток 5

освіти на Закарпатті було впровадження в освітній процес парафіяльних
шкіл та середніх богословських закладів освіти руської мови, а також її
захист в умовах мадяризації, особливо після прийняття у 1907 р. Шкільного
закону Апоні, що передбачав заборону руської мови у всіх школах
Закарпаття та переведення навчання на угорську мову.
На підставі аналізу розвитку шкільництва на закарпатських землях
XVII – першої половини XX ст., констатовано, що греко-католицьке
духовенство брало актину участь у написанні навчальних підручників,
букварів, шкільних граматик. Загалом, освітня діяльність Греко-Католицької
Церкви на всіх ієрархічних щаблях – від єпископів до сільських парохів –
протистояла денаціоналізаторській політиці правлячих урядів Австрії,
Угорщини, Чехословаччини. Проведено аналіз культурно-просвітницької
діяльності Греко-Католицької Церкви на Закарпатті в досліджуваний період,
визначено роль греко-католицьких товариств у формуванні національної
свідомості, виявлено виховні орієнтири літературної спадщини
закарпатського греко-католицького духовенства.
Установлено, що греко-католицьке духовенство у Закарпатті
здійснювало різносторонню культурно-просвітню діяльність, яка сприяла
формуванню національної свідомості дітей та молоді. Впродовж окресленого
періоду греко-католицька церква в умовах денаціоналізаторської політики
правлячих держав виробила дієвий механізм виховання на основі
національного підґрунтя, добираючи дієвий інструментарій формування
національної свідомості підростаючих поколінь українців.
З’ясовано, що зростання мережі товариств греко-католицького
духовенства відбувалося у першій половині ХХ ст. Власний приклад,
церковні проповіді, бесіди, сповіді, заохочення, навчання, читальні,
наповнені національним змістом, були популярними методами роботи
товариств. Важливою тенденцією у культурно-просвітній діяльності
товариств греко-католицького духовенства було тісне поєднання духовного
розвитку вірників із утвердженням його національних основ. Ефективними 6

засобами виховання вважали рідну мову, відновлення історичних фактів,
церковну літературу, підручники та періодику.
Доведено, що створення молодіжних товариств Греко-Католицькою
Церквою Закарпаття молодіжних товариств привело до виникнення
християнського націоналізму, який формував нову еліту української нації,
готову реалізуватися в спорті культурі, мистецтві, здатну до захисту
батьківщини. Плідними формами роботи, характерними для молодіжних
товариств, стали вишколи, вшанування національної символіки, спортивні
змагання, мандрівки, концерти, з’їзди, фестивалі, проведення свят,
таборування, тощо.
Зазначено, що розвиток літературного процесу на Закарпатті
відбувався у тісному взаємозв’язку із гострими тогочасними проблемами
кодифікації народної мови, вироблення правил літературної мови
закарпатських (русинів) українців, на які впливали приналежність чи
прихильність певного автора до ідеологічної течії (русофільської,
українофільської, угрофільської). Відповідно до вказаних течій, формувалися
погляди й літературні смаки закарпатських греко-католицьких священиків,
що намагалися у своїх художніх творах пропагувати ті чи ті суспільно-
культурні погляди (національні, релігійні).
Літературні твори, написані у досліджуваний період закарпатськими
греко-католицькими священиками, становлять цінний матеріал у вивченні
питання формування національної свідомості руського (українського)
населення краю. Адже література, у її широкому розумінні (від жанрового
розмаїття до структури й змістових характеристик творів) є цінним засобом
виховання, оскільки забезпечує розвиток когнітивної, емоційно-вольової,
естетичної сфер особистості. Водночас література, написана рідною мовою з
використанням елементів з історії, культури, побуту рідного краю, є вагомим
виховним засобом у формуванні національної свідомості не тільки дітей і
молоді, але й дорослого населення. 7

У дослідженні розкрито діяльність Марійських дружин на Закарпатті,
які діяли при монастирях отців Василіан ще з середини ХVІІ ст. Метою
створення цих дружин було залучення світських осіб, переважно жіноцтва,
до християнських об’єднань, доброчинності. Аналіз річних звітів навчальних
закладів свідчить, що в міжвоєнний період осередки Марійських Конгрегацій
діяли в міських закладах освіти, наприклад, у вчительських семінаріях
Ужгорода і Мукачева, державних реальних гімназіях Ужгорода, Берегова,
Хуста, Акушерській школі в Ужгороді, Торговельній академії в Мукачеві.
Діяльність Марійських Конгрегацій полягала у благодійній підтримці
місцевого населення, пропаганді здорового способу життя, різнобічному
вихованні молодого покоління, в якому ключовими були національно-
патріотичне й духовно-моральне, формуванні національних й християнських
цінностей. Найбільш розповсюдженими формами виховної роботи
Марійських Конгрегацій на Закарпатті були: проведення акцій милосердя,
публічних виступів на різні теми (боротьба з алкоголізмом, тютюнопалінням,
розвиток літературної мови, література рідного краю тощо), організація
вистав та імпрез до різних національних і релігійних свят, проведення
спортивних змагань і культурно-просвітницьких акцій та ін.
Доведено, що греко-католицьке духовенство Закарпаття здійснювало
благодійну підтримку освіти за допомогою особистих коштів та організації
різноманітних масових форм підтримки. Можливості благодійництва
розширились із об’єднанням духовенства у спілки, що сприяло зростанню
числа учасників благодійності та урізноманітненню її форм. Популярності
набуло створення фондів підтримки освітніх інституцій, організація будинків
виховання, інтернатів, популяризація здорового способу життя.
З’ясовано, що консолідуюча місія церкви уможливлює об’єднання
громадян держави на засадах духовності та національної єдності. Для
ефективного здійснення цього надважливого завдання необхідним є
виконання таких умов: створення в Україні національної церкви; залучення
соціального потенціалу церкви до виховання підростаючого покоління;
активна взаємодія церкви та громадських, культурно-освітніх організацій,
освітніх установ у питаннях формування національної самосвідомості дітей
та молоді.
Ключові слова: формування національної самосвідомості, Греко-
Католицька Церква, Мукачівська греко-католицька єпархія, Закарпаття,
освітньо-педагогічна діяльність, культурно-просвітницька діяльність, освіта,
шкільництво, національне виховання.