Знайди книгу!

Опис:



АНОТАЦІЯ

Батракіна Є. Є. Легітимаційний потенціал деліберативної демократії
в полікультурному суспільстві. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук
за спеціальністю 09.00.03 – «Соціальна філософія та філософія історії»
(Філософські науки). – Харківський національний університет імені
В. Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України, Харків, 2018.
В дисертації вперше у вітчизняній соціальній філософії проведене
комплексне дослідження легітимаційного потенціалу деліберативної моделі
демократії в полікультурному суспільстві. На засаді виділених Вебером типів
легітимного панування виявлені тенденції трансформації принципів
легітимації соціально-політичного порядку в історичному контексті, що
проходила декілька етапів: дорефлексивний (міфологічний), релігійний,
раціональний. В результаті заміщення метафізичних засад легітимаційних
механізмів процедурними принципами, формальними умовами легітимації
стали раціональні процедури досягнення згоди, нормативна значущість
вкорінюється в інтерсуб'єктивній згоді з приводу цієї значущості.
Нормативне ядро демократії було сформоване на підставі зв'язку формально-
раціональної легітимації як процедури з ідеєю громадянського
самозаконодавства.
Інтенсифікація ціннісного плюралізму, нові форми політики
ідентичності, активізація соціальних рухів за розширення прав і культурну
самобутність сприяли зростанню протиріч між універсальними принципами
ліберальної демократії і партикулярним саморозумінням різних соціальних
груп, що знову актуалізувало проблему легітимності і пошук адекватних
принципів регуляції громадянської взаємодії в полікультурних суспільствах.
На засаді антиесенціалістського підходу показано, що критика нової 3



легітимаційної стратегії в полікультурному суспільстві,
мультикультуралізму, викликана не тільки контрпродуктивними наслідками
в ході його реалізації як державної політики, а й недоліками нормативної
теорії, що виявляються у методологічній платформі мультикультуралізму –
трактуванні культури як однорідної цілісності і стабільної невід'ємної
властивості етнічної спільноти. «Мозаїчний» мультикультуралізм ігнорує
складність суспільних взаємодій і посилює відмінності, встановлюючи
жорсткі зовнішні культурні кордони, що призводить до висновку про
схожість індивідуальної суб'єктності у всіх представників культурної
спільноти, і згодом до посилення суспільної сегментації, спільнотної
замкнутості, нав'язування групової однорідності.
Обґрунтовано, що культура представляє собою не герменевтично
запечатану даність, але неоднозначну внутрішньорозщеплену складну
комплексну систему, що складається з взаємопереплетених мінливих
практик. Методологічною платформою, яка передбачає взаємодію культур є
нормативна модель деліберативної демократії, в рамках якої легітимаційна
процедура вкорінюється в неформальній публічній сфері і зберігається
прихильність ідеалу громадянського самозаконодавства. Актуальність
деліберативної демократії в умовах багатошарового плюралізму
обумовлюється її теоретичним фундаментом, який становить не етична
субстанція певної спільноти, але дискурсивні правила, що спираються на
нормативний зміст, запозичений з мовної комунікації, базис орієнтованої на
взаєморозуміння дії.
На основі аналізу деліберативної теорії демократії виділені і
охарактеризовані три функції деліберативного процесу, які відіграють
ключову роль для легітимності демократичного регулювання: когнітивна,
інклюзивна і етична. Розкрито трансісторичну природу публічної сфери, як
неформальної мережі інформаційного обміну, що опосередкована
комунікативною дією, пов'язана з універсальною здатністю до комунікації та
відповідає будь-якій кількості ситуацій, які репрезентують подібну 4



констеляцію. Стверджується, що критичний потенціал організаційного
субстрату публічної сфери, громадянського суспільства, як частини
життєвого світу, де координація взаємодії відбувається з орієнтацією на
взаєморозуміння, існує лише за умови його відділення від держави і
економіки.
Показано, що деліберативна теорія демократії пройшла кілька етапів
дослідження: нормативний, емпіричний, системний. Обґрунтовано, що в
рамках третього етапу дослідження деліберативної демократії відбулося
розширення концепції. Системний підхід дозволяє проаналізувати в
контексті цілісної системи ефективність мікрорівневих дискурсивних
процесів і недискурсивних практик, як важливих конститутивних
компонентів деліберативного процесу, що можуть мати позитивний впив для
деліберативних властивостей системи в цілому.
Встановлено, що внаслідок пріоритету раціональної форми комунікації
може бути порушена інклюзивна функція деліберативного процесу, тому
деліберативна модель демократії повинна бути доповнена естетико-
афективними формами артикуляції за умови збереження її основних
принципів. Системний підхід до дослідження деліберативної демократії
дозволяє розглядати нераціональні методи комунікації як складові
деліберативного процесу, що можуть оцінюватися за допомогою стандартних
деліберативних принципів.
Припущення щодо культурної специфічності концептуалізації
навколишньої дійсності у різних спільнот лягає в основу ідей про
несумірність концептуальних каркасів. Положення щодо несумірності
концептуальних схем є парадоксом концептуального релятивізму, оскільки
відмінності в концептуальних каркасах мають сенс тільки за умови наявності
єдиної координуючої схеми, що неможливо з точки зору самого
концептуального релятивізму. Обґрунтовано, що осягнення інших культур
здійснюється як на основі перекладу нових понять в уже наявні категорії, так
і шляхом «фаміліризації», тобто розширення концептуального горизонту в 5



ході запозичення термінів інших культурних груп. Показано, що незважаючи
на безпідставність положення про несумірність концептуальних схем,
когнітивна функція деліберативного процесу може порушуватися внаслідок
глибоких відмінностей в когнітивній базі учасників обговорення.
Ефективність комунікації в складних випадках міжкультурної взаємодії
залежить від підтримки етичної та інклюзивної функцій деліберативного
процесу, який розуміється як кооперативна спільна активність, що включає
різні види обґрунтувань.
Виявлено, що процеси соціальної стереотипізації і еволюційні аспекти
соціального пізнання можуть викликати приховані форми дискурсивних
нерівностей. Когнітивні викривлення і афективні реакції зумовлюють
невірну інтерпретацію вхідної інформації і провокують неформальне
виключення груп, що займають непривілейоване положення, порушуючи
когнітивну, інклюзивну і етичну функції деліберативного процесу. Показано,
що соціальна стереотипізація сильніше в умовах лімітованої прямої взаємодії
і дефіциту знань інших спільнот. Політична стратегія, яка заохочує
громадську сегрегацію, як мультикультуралізм, сприяє зростанню
викривлених уявлень груп один про одного і ускладнює включення спільнот
в демократичний процес. Найбільш ефективний механізм дестереотипізаціі
тісно пов'язаний з основними принципами деліберативної демократії і
передбачає міжгрупову взаємодію за умови спільних цілей, рівностатусності
та інституційної підтримки. Активізація внутрішньогрупової норми, що
предписує емпатію щодо членів інших груп, згладжує нерівність, викликану
груповим фаворитизмом, тому особливу роль грають дискурси в публічній
сфері та інституційний контекст, що сприяє соціальній рівності і розвитку
правильних нормативних стандартів.
Обґрунтовано, що Інтернет може частково виконувати функції публічної
сфери і збільшувати масштаби вже існуючих громадянських сил і соціальних
рухів, спрощуючи координацію і мобілізацію. Віртуальні платформи
комунікативної взаємодії задовольняють вимогам відкритості та рівності, що


відкриває шляхи для більш повної реалізації когнітивної, інклюзивної та
етичної функціональності деліберативного процесу. Дослідження процесів
деліберації в віртуальному просторі показали, що разом із зростанням
інклюзивності та ускладненням різноманіття дискурсів з'являється політичне
розфокусування і поляризація дебатів, а також ізоляція груп за інтересами.
Досягнення ідеальної мовної ситуації в Інтернет-комунікації не менш
проблематичне, ніж в процесі безпосередньої комунікативної взаємодії,
проте Інтернет відіграє важливу роль у формуванні порядку денного і
розвитку критичного потенціалу громадськості. В той же час, віртуальний
простір надає нові шляхи для маніпуляцій громадською думкою, стає новим
полем протистояння. Деліберативна функціональність в умовах нових загроз
інструменталізації віртуальної комунікації залежить від правильної модерації
комунікативних платформ.
Ключові слова: деліберативна демократія, легітимність, полікультурне
суспільство, комунікація, мультикультуралізм, культура, нормативний ідеал,
дискурсивна етика, публічна сфера, громадянське суспільство, соціальна
категоризація, Інтернет-комунікації.