Знайди книгу!

Опис:
АНОТАЦІЯ
Ковалюк О. К. Лексика на позначення емоцій та емоційних станів людини в
українській мові XIV–XVI століть. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
(доктора філософії) зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Національний
авіаційний університет, Інститут мовознавства
імені О. О. Потебні НАН України. – Київ, 2020.



Уперше на матеріалі староукраїнських рукописних і друкованих писемних
пам’яток XIV–XVI ст. проведено системний аналіз іменників, прикметників,
дієслів на позначення емоцій та емоційних станів людини, досліджено
семантичну еволюцію та функціонально-стилістичні особливості лексем.
Теоретико-методологічна концепція дисертації ґрунтується на таких
положеннях: лексеми на позначення емоцій та емоційних станів людини є
антропоцентрично маркованими, вимагають урахування основних підходів до
визначення та класифікації емоцій у психології та відповідних лексем – у
лінгвістиці; семантична структура лексем певного періоду формується в руслі
загальних процесів і законів мовного розвитку, є результатом семантичних
трансформацій праформ; формування й розвиток словникового складу мови, які
відбуваються під впливом екстралінгвальних чинників, розглядаються з
урахуванням історичного, культурно-історичного контексту епохи;
реконструкція внутрішньої форми та семантичної структури лексеми
здійснюється з урахуванням парадигматичних і синтагматичних зв’язків, із
залученням спільнокореневих одиниць та конституентів лексико-семантичного
угруповання, до якого вона належить.
У результаті аналізу встановлено, що корпус лексико-семантичного поля
“емоції та емоційні стани людини” нараховує 207 іменників, прикметників,
дієслів XIV–XVI ст., складається з дев’яти лексико-семантичних груп (“радість,
задоволення”, “хвилювання, тривога, неспокій”, “нервове збудження,


3



роздратування”, “смуток, туга”, “збентеження, сором’язливість”, “зневага”,
“здивування”, “каяття”, “відраза, огида”), має чітку структуру з розвиненими
структурно-семантичними, парадигматичними відношеннями між лексемами.
Простежено історію розвитку значень з урахуванням їхніх етимологічних
витоків. З’ясовано, що розвиток лексем на позначення емоцій та емоційних
станів людини бере початок переважно в праслов’янському періоді. Мовні
одиниці, успадковані з праслов’янського лексичного фонду, загалом зберігають
притаманні їм семантичні характеристики до кін. XIII ст.
Одним із шляхів розвитку семантичної структури слова в українській
мові XIV–XVI ст. було розширення семантичного обсягу лексем за рахунок
появи нових значень. Лексичні значення з високим рівнем абстрактності
виникали переважно завдяки метафоричним і метонімічним перенесенням.
Найчастіше семантичний розвиток слів на позначення емоцій та емоційних
станів людини проходив за узагальненою схемою “конкретне, матеріальне” →
“абстрактне, психічне”. Виявлено модифікацію семантичного наповнення,
притаманного здебільшого ядерним номінативам, яка передбачала
перегрупування в межах семантичної структури окремих значень або відтінків
значень, спричинених розширенням функціональних можливостей відповідних
мовних одиниць. Семантична структура значної кількості слів (гнhвъ, страхъ,
боязнь тощо) доволі часто демонструвала симбіоз кількох лексико-семантичних
відтінків.
Характерним для досліджуваного періоду було одночасне співіснування
тотожних за значенням слів, що спричиняло поступове послаблення
функціональної активності одного з них. У певні хронологічні періоди в
семантичній структурі близьких синонімів могли з’являтися значеннєві й
стилістичні відтінки, які зумовлювали різні сфери їхнього вживання.
Аналіз стилістичних особливостей лексики на позначення емоцій та
емоційних станів людини показав, що давні автори активно використовували
тавтологічні конструкції та прийоми ампліфікації. Такі стилістичні фігури, які
цілком відповідали стилістичним канонам тогочасної писемної традиції,


4



використовувалися в текстах полемічного, наукового й конфесійного
спрямування насамперед у випадках, коли необхідно було деталізувати якості
кого- або чого-небудь, глибше розкрити певні процеси, подати їхню всебічну
характеристику. У процесі встановлення семантичного обсягу ядерних лексем на
позначення емоцій та емоційних станів людини важливе значення відіграло
контекстуальне оточення, яке дозволило простежити синтагматичні зв’язки слів,
аналіз яких сприяв більш повній реконструкції семантичного обсягу мовних
одиниць. Найчастотнішими виявилися поєднання досліджуваних лексем
із прикметниками (зокрема прикметниковими конкретизаторами Божий,
Господнїй) і дієсловами.
Визначено жанрову диференціацію писемних пам’яток XIV–XVI ст. та
функціонально-стилістичні особливості лексем. Текстовий аналіз засвідчив, що
література XIV ст. обмежена творами переважно юридичного змісту (грамотами,
статутами, скаргами, актами, заповітами тощо), тоді як українська
писемність XVI ст. широко представлена джерелами різного жанрового
спрямування, зокрема діловими, релігійними, історичними, полемічними,
поетичними тощо.
Переклад культових релігійних книг живою народною мовою слугував
своєрідним каталізатором розвитку й унормування літературно-писемної традиції
досліджуваного періоду. Однак упродовж XIV–XVI ст. лексичний склад
української мови розширювався не лише завдяки питомим словам, а й шляхом
запозичення іншомовних лінгвоодиниць. Постійна взаємодія на
східнослов’янському мовному ґрунті двох культурних традицій
(південнослов’янської й східнослов’янської) спричинила проникнення в
український лексикон XIV–XVI ст. значної кількості церковнослов’янізмів.
Тривале перебування українських земель у складі різних політичних утворень
зумовило входження в український словниковий фонд XIV–XVI ст. іншомовних
одиниць. Із XVI ст. досліджуване угруповання поповнилося за рахунок
полонізмів, чехізмів, германізмів. Щоправда, чехізми та германізми з’являлися за
посередництва польської мови. Мовотворча діяльність провідних діячів того часу


5



(Г. Смотрицького, Х. Філалета, І. Вишенського та ін.) також збагатила
словниковий фонд української мови лексичними новотворами.
Кількісно найбільш представленою є периферійна зона (196 лексем),
збагачення якої відбувалося за рахунок як автохтонних, так і чужомовних
лінгвоодиниць. Предметом запозичення в староукраїнських текстах слугували не
лише лексеми на позначення нових реалій об’єктивної дійсності, а й семантичні
аналоги наявних у мові слів. Церковнослов’янізмів, незважаючи на активне
поширення культової релігійної літератури, зафіксовано мало, що, очевидно,
зумовлено новою перекладацькою концепцією. Значна кількість лексем
“прив’язана” до однієї сфери вживання (релігійної, ділової, художньої тощо) або
до творів одного автора. Виявлено велику кількість реверберованих слів, що
могло бути спричинено втратою значної частини писемних джерел XIV–XVI ст.
Так, у “Книжці” І. Вишенського виявлено прикметник гнhвояростный та
іменник звhролютство; у тексті “Апокрисисъ” Х. Філалета збережено одне
вживання слова утрапенье; у староукраїнській пам’ятці “Списаніе противъ
люторовъ” зафіксовано рідкісне дієслово сетовати та ін.
Звернення до рукописних і друкованих староукраїнських писемних
текстів XIV–XVI ст. дозволило уточнити нижню хронологічну межу фіксації
окремих лексичних одиниць. З’ясовано, що деякі ядерні лексеми не
задокументовані (дивитися, покаяніє тощо) або зафіксовані як пізніші утворення
(боязнь, гнhвъ, соромота тощо) реєстровою частиною Словника
староукраїнської мови XIV–XV ст.
У сучасній українській мові збереглися ядерні конституанти на позначення
емоцій та емоційних станів людини, хоча і з певними фонетико-орфографічними
й семантичними модифікаціями. В окремих випадках зафіксовано звуження
лексичних значень або втрату семантичних відтінків, притаманних православно-
християнському дискурсу, що пов’язуємо зі зміною світоглядної парадигми
сучасних лінгвоносіїв.
Після XVI ст. в українській мові було втрачено близько
40 % периферійних лексем на позначення емоцій та емоційних станів людини,


6



зафіксованих у староукраїнських текстах XIV–XVI ст. Насамперед зникли слова,
значення яких дублювали семантику ядерних конституентів або збігалися зі
значеннями інших периферійних лексем. Деякі втрачені лінгвоодиниці мали
складну словотвірну будову.
Результати історико-лінгвістичного дослідження переконують у тому, що
лексика на позначення емоцій та емоційних станів людини є органічною
складовою староукраїнських писемних пам’яток XIV–XVI ст. Реконструкція
лексико-семантичного поля “емоції та емоційні стани людини” на основі
староукраїнських джерел XIV–XVI ст. дає цінний матеріал з історії мови
давнього періоду й розкриває нові перспективи для дослідження мовної
свідомості людей того часу.
Ключові слова: позначення емоцій, іменники, прикметники, дієслова,
лексико-семантична група, семантична структура слова, реверберація,
староукраїнські писемні пам’ятки XIV–XVI ст.