Знайди книгу!

Опис:
Любчик І.Д. Лемківщина і лемки в новітній історії Центрально
Східної Європи: суспільно-політичний дискурс – Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 «історія України» і 07.00.02 – всесвітня історія –
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Інститут
народознавства НАН України. Львів, 2021.
Лемківщину розглядаємо як історико-етнографічний регіон, який
розташовувався на північних та південних схилах Карпат та являв собою
«півострів» завдовжки 140 км та завширшки 25 – 50 км між польською та
словацькою етнографічними територіями. За сучасним адміністративним
поділом територія Лемківщини входить до складу трьох держав: Північна
(галицька) частина – до Польщі, південна (закарпатська) – до складу
Словаччини, і незначна частина південної Лемківщини
(Великоберезнянський та Перечинський райони) входить до складу
Закарпатської області України. Лемків розглядаємо як етнографічну групу
українського народу, яка до 1945 р. компактно проживала в регіоні по обох
схилах Західних Карпат, натомість з другої половини ХХ ст., внаслідок
депортаційних акцій стала дисперсно розселеною по усьому світу.
Зважаючи на те, що Лемківщина на сьогодні втратила цілісність як
історико-етнографічний регіон, а лемки розселені по усьому світі, то це
тільки актуалізує завдання комплексно і ґрунтовно проаналізувати суспільно-
політичні і національно-культурні процеси в регіоні та відповідно лемків в
контексті них, на тлі новітньої доби; визначити роль Лемківщини і лемків в
етнополітиці держав та їхній внесок у розбудову різних українських
громадських, політичних, культурних та державних організацій, установ та
утворень, а також оцінити їхню роль і значення в історії України ХХ –
початку ХХІ ст.


3



Суспільно-політичні і національно-культурні процеси на Лемківщині, як
окрема сторінка української національної історії ХХ – початку ХХІ ст., має
важливе наукове, теоретичне, практичне та пізнавальне значення, а, отже,
вимагає об’єктивного, концептуального та неупередженого дослідження із
залученням різнопланових, дотепер невідомих і невивчених джерел.
Накопичені на сьогодні наукові розвідки про окремі аспекти життєдіяльності
лемків у новітню добу мають здебільшого науково-популярний та
публіцистичний характер, і лише започатковують розгляд порушеної нами
теми, вони не структуровані системно й не розглядають проблему
комплексно. Це дало підстави стверджувати про необхідність всебічного і
неупередженого вивчення суспільно-політичних і національно-культурних
процесів на Лемківщині в новітній період.
Опрацьовані джерела умовно поділено на сім груп: 1) документи органів
влади та управління Польщі, СРСР-УРСР, Чехословаччини, Словаччини та
України; 2) матеріали громадсько-політичних і культурних організацій; 3)
спогади та епісторярії учасників і очевидців подій; 4) кореспонденція
української та зарубіжної періодики; 5) статистичні матеріали; 6)
анкетування респондентів; 7) Інтернет-ресурси.
З документів архівного походження у роботі використано матеріали
архівів, музеїв, бібліотек, приватних збірок і колекцій в Україні
(Центральний державний архів вищих органів влади та управління України у
м. Київ, Центральний державний архів громадських об’єднань України у
Києві, фонди Центрального державного історичного архіву України у
м. Львів, Державний архів Львівської області, Державний архів Закарпатської
області та Державний архів Івано-Франківської області, матеріали відділу
рукописів Львівської національної наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника
НАН України), і закордоном (Архів актів нових у Варшаві, Державний архів
у Кракові, Державний архів у Перемишлі, Державний обласний архів у
Пряшеві, Музей української культури у Свиднику), а також матеріали
респондентів, які формуються на основі спеціально підготовлених анкет.


4



Загалом, виявлення, систематизація і критичний аналіз значної кількості
різноманітних джерел забезпечили достатню базу для дослідження.
Докладне вивчення та осмислення історіографічного доробку
попередників, узагальнення теоретичних і практичних результатів
досліджень українських і зарубіжних науковців дало змогу сформувати
власну концепцію. Методологічна основа роботи ґрунтується на таких
принципах наукового пізнання як історизм, об’єктивність, системність,
всебічність, багатофакторність та доступність, з використанням
загальнонаукових та спеціальних методів. Застосований методологічний
інструментарій дозволив виконати поставлені завдання і досягнути
задекларованої мети, всебічно проаналізувати проблему, укласти структуру,
розширити фактологічну та аналітичну складові наукового пошуку,
спростувати низку міфів, перекручень і помилок.
Обрана проблематика не була предметом комплексного узагальненого
наукового дослідження. Cучасні дослідники проаналізували лише окремі
аспекти життєдіяльності лемків/русинів у новітню добу. В останнє
десятиліття спостерігаємо своєрідний парадокс: незважаючи на
нагромадження значної кількості переважно науково-популярних розвідок з
лемкознавства, донедавна в українській історіографії на науковому рівні
практично не ставилося питання про еволюцію української національної
ідентичності серед етнографічної групи – лемків. Український національно-
культурний рух на західному пограниччі, зокрема Лемківщині, у більшості
праць розглядався крізь призму кількісних показників, широти утвердження
відповідних ідей у тогочасному суспільстві, без належного аналізу якісних
змін у розвитку української орієнтації. Наукові школи за державною
(національною) ознакою можна розділити на українську, польську, словацьку
та російську. Натомість, політико-ідеологічний аспект класифікації
визначають парадигмальні акценти наукових надбань, лемкознавчої
тематики, яку автори розглядають або в контексті україноцентричних
узагальнень, або лемківсько/русинської етнічної окремішності.


5



У роботі з’ясовано характерні чинники українського соборницького руху
на Лемківщині, а також внесок місцевих діячів в утвердження української
національної ідеї в регіоні через підтримку національно-державної єдності з
Україною та українофільських настроїв у суспільній свідомості. Незважаючи
на те, що лемки були розділені державно-політичним кордоном, їх об’єднала
ідея української державності. Однак, ці тенденції протягом усього
міжвоєнного періоду були нерівномірними. Поширення української
національної ідеї швидше прогресувало у східних лемківських повітах, які
були наближені до українських земель, меншою мірою відчували вплив
національної політики державних властей. Натомість, у центральних та
західних повітах Лемківщини українська національна свідомість населення
утверджувалася повільніше через москвофільські та карпаторуські
етнокультурні й політичні впливи. Водночас, на відміну від основного
етнічного масиву України, ці процеси серед лемків все ж відбувалися
повільніше, а часто й суперечливіше. Проте цей період засвідчив зростання
національного ресурсу та поступову динаміку, яка утверджувала
україноцентричні ідеали лемків. Аналіз зовнішнього і внутрішнього
політичного становища дозволив стверджувати, що населення Лемківщини,
всупереч несприятливим умовам, спромоглося створити розгалужену мережу
політичних, культурно-освітніх та господарських організацій, спираючись на
які чинили опір етнополітичним доктринам Польщі, Словаччини та СРСР. Це
засвідчує відсутність дистанціювання лемків від національного середовища
України.
У дисертації простежено складні сторінки життя на Лемківщині в умовах
депортаційних акцій 1940-х рр. ХХ ст., здійснених внаслідок радянсько-
польської змови. Окреслено їхні суспільні, культурницькі та ментальні
наслідки. Стверджено, що особливою катастрофою новітньої доби для лемків
була депортація їх з рідних етнічних теренів спочатку в УРСР у 1944 – 1946
рр., де вони опинилися серед свого народу, але не на своїй землі, а згодом –
у 1947 р. ті, хто залишився, були розселені у Польщі. У ході радянсько-


6



польських перемовин були задіяні нові потужні політико-адміністративні та
ідеологічні чинники, спрямовані проти місцевого люду. Найжорстокішою
акцією проти українства регіону була операція «Вісла» у квітні – липні 1947
р., яка безпідставно у мирний час мала на меті затерти сліди їхнього
національного образу. Депортація місцевого населення призвела до
незворотних територіальних, демографічних, культурних і ментальних втрат.
Аналіз джерел дозволяє стверджувати, що політика Польщі та СРСР була
спрямована на викорінення лемків-автохтонів із етнічних теренів. І робилося
це різними методами: від пропагандивних на початкових етапах до силових.
При визначенні теми дослідження автор керувався такими мотивами:
– територія Лемківщини – порубіжний регіон, що перебував у руслі
етнополітичних практик сусідніх країн, які почали розроблятись,
утверджуватись і сприйматися частиною населення ще у міжвоєнний період
ХХ ст.;
– лемки та їхня культура, на відміну від інших українських етнографічних
груп, з середини ХХ ст. через депортаційну політику СРСР, Польщі та
Чехословаччини опинилися перед загрозою асиміляції;
– сприймаємо етнографічну групу лемків не з позицій загрози втрати своєї
культурної спадщини, а як подивугідне збереження етнонаціональної
ідентичності, незважаючи на суцільну і тривалу політику тотальної
асиміляції.
Наукова новизна дослідження означеної теми полягає в комплексному
міждисциплінарному узагальненні суспільного дискурсу щодо
етнополітичних трансформацій на Лемківщині та вплив зовнішніх
політичних факторів на формування/деформування української національної
ідентичності автохтонного населення. Одержані результати полягають в
концептуальній постановці суспільного дискурсу щодо проблеми
самоідентифікації населення Лемківщини у ХХ – на початку ХХІ ст.
У дисертаційній роботі вперше: 1) узагальнено і класифіковано наявну
історіографію та джерельну базу проблеми дослідження, наголошено на


7



перспективах її подальшого вивчення; 2) введено у науковий обіг важливі,
малодоступні і раніше невідомі документи державних, громадських,
приватних архівів, музейних та бібліотечних збірок з різних країн світу; 3)
верифіковано концептуальні засади дослідження лемківського регіону у
світлі сучасних наукових підходів; 4) обґрунтовано теоретико-методологічні
засади дослідження, сформовано науково-понятійний апарат, опрацьовано
методи дослідження проблеми; 5) простежено складні етапи життя на
Лемківщині в умовах депортаційних акцій 1940-х рр., здійснених внаслідок
радянсько-польської змови 1944 р. та вказано на їх територіальні, суспільні,
культурницькі та ментальні наслідки; 6) вказано механізми збереження
української національної ідеї серед лемків/русинів в контексті польсько-
чехословацько-радянських режимів; 7) досліджено місце і значення
етнокультурних аспектів у щоденних практиках вихідців з Лемківщини,
дисперсно розселених у Центрально-Східній Європі; 8) реконструйовано
чинники на формування/деформування етнічної окремішності населення
регіону, методику її утвердження як складову польського, словацького і
російського політичного курсу; 9) здійснено рефлексію російської, згодом –
радянської, пропаганди спочатку на Лемківщині, а надалі серед депортованих
лемків. Удосконалено: 1) аналіз джерелознавчого та історіографічного
матеріалу про суспільно-політичні і національно-культурні процеси на
Лемківщині; 2) відомості про окремі аспекти суспільно-політичного життя
лемків в контексті етнополітичного курсу сусідніх держав; 3) проблему
внеску лемків у соборницькі прагнення українців.
Теоретичне і практичне значення роботи полягає у систематизації й
узагальненні накопичених знань про життя лемків в контексті суспільно-
політичних реалій новітньої доби. Проаналізований матеріал та сформовані
висновки можуть слугувати інформаційною основою для створення цілісної
картини суспільного та політичного життя лемків в новітню добу, а також
об’єктивного оцінювання значення процесів в контексті історії України.
Результати проведеної роботи можуть бути використані в процесі викладання


8



таких навчальних курсів: «Історія України», «Історія української культури»,
«Всесвітня історія», «Етнологія», «Культурологія», а також для підготовки
узагальнених праць з новітньої історії України, Польщі та Словаччини.
Практичне значення роботи полягає в узагальненні та висновках
рекомендаційного характеру для окреслення соціогуманітарної стратегії
держави щодо дослідження, збереження та популяризації спадщини окремих
регіонів України з метою уникнення політичних спекуляцій.
Автор також актуалізував сучасні проблеми лемкознавства, конкретизував
його предметно-тематичне поле. У зв’язку з цим запропоновано системно
включати лемкознавчий локальний сегмент у загальноукраїнський та
європейський етнокультурні контексти. Водночас з’ясовано місце й роль
українознавчих студій у розробці як загальнонаціональної, так і локальної
історій.
Ключові слова: Лемківщина, лемки/русини, суспільно-політичні,
національно-культурні процеси, пограниччя, етнополітика, депортація,
москвофільство, Річ Посполита, Чехословаччина, Словаччина, Польська
народна республіка, Галичина, Пряшівщина, УРСР, Україна.