Знайди книгу!

Опис:
2
АНОТАЦІЯ

Галайчук О. В. Лицарство княжої доби в українському обрядовому
фольклорі: мотиви та образи. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
за спеціальністю 10.01.07 – фольклористика. – Львівський національний
університет імені Івана Франка. – Львів, 2018.
Уперше комплексно досліджено релікти лицарства княжих часів в
українській обрядовій поезії. Здійснено спробу довести існування у князівський
період лицарсько-дружинної поезії, яскраві зразки якої збереглися у
календарно-обрядових та родинно-обрядових текстах. Розширено визначення
поняття «лицарство» та «лицарсько-дружинна поезія» відповідно до специфіки
предмета дослідження. Удосконалено методологічний інструментарій аналізу
мотивів і образів українського фольклору. Застосування досягнень суміжних із
фольклористикою наук (літературознавство, етнолінгвістика, етнологія, історія)
дало змогу системно і всебічно підійти до виконання поставлених завдань.
Залучення наукових праць українських істориків допомогло відповісти на
питання про існування лицарського стану на теренах Київської держави
паралельно з розвитком середньовічного рицарства у Центральній та Західній
Європі ІХ–ХІІІ століть. Численні історичні дослідження засвідчили, що хоча
лицарство як стан у князівський період і не було сформоване, певні його риси й
звичаї були наявні у тогочасному суспільстві.
З часом, коли лицарство як інституція відійшло у минуле, спогади про
його існування знайшли своє відображення у героїчних мотивах та усталених
епічних формулах-кліше у літописах, творах давньої української літератури, а
також різних жанрах усної народної словесності (обрядовій та позаобрядовій
поезії, зокрема думах, билинах, історичних піснях, нерідко й прозовому
фольклорі – казках, легендах та переказах).

3
Проаналізований матеріал дає підстави стверджувати, що релікти
лицарства докняжої та княжої доби значною мірою збереглись у текстах
календарно-обрядової поезії (передусім колядках та щедрівках) та родинно-
обрядових (весільних) піснях. Із колядок і щедрівок зчитуємо, що за вірну
службу члени молодецької громади вимагали платні та нагород (зброї, одягу,
коней, дружин (жінок), грошей, землі), походів з метою грабунку (у Польщу,
Німеччину, «невір-землю», Волощину і ту землю, яка найближча). Князь
нерідко добровільно і щедро винагороджував дружину. Невід’ємний атрибут
лицарства – побратимство – у колядках княжої доби майже не зберігся, але на
його існування вказують звертання – «брати», «браття».
У текстах колядок збереглись згадки про ініціацію молоді, а саме: виїзд
на навчання, вправність на воді, вправність кіннотника, виклик на двобій
ворога тощо. Після випробувань отроків посвячували у дружинники. На Русі,
як і на Заході, це включало вручення ініційованому атрибутів дорослого мужа-
воїна: коня, збруї, обладунку, зброї. Лицар не мислився без меча – символу
належності до професійного військового клану. Вказівки на вправність
володіння мечем у колядках трапляються доволі часто: воїн мечем рубає,
вирубає, висікає, розсікає, утирає, вимоцує, ізвиває; його меч – острий, ясний,
твердий, золотий, яко місяць. При посвяченні у лицарі молодий дружинник
складав присягу, клявся не втратити свою честь і славу, бути вірним князеві,
«їздити біля стремена», тобто стати васалом. У колядках лицар сам інколи
ставить «біля стремена» невірного царя, підкоривши його у рівному двобої.
Наявність значної кількості лицарсько-дружинних мотивів в українській
обрядовій поезії вказує на те, що вони є реліктами забутої дружинної поезії
часів Давньої Русі. Присутність цих мотивів у різножанровому масиві
слов’янського фольклору лише підтверджує їх типовість для героїчної поезії.
Наприклад, мотив «Облога міста» досить поширений у сербській, хорватській,
болгарській, румунській колядній традиціях, у росіян він трапляється лише у
весільних піснях, у білорусів – в колядках, волочебних і весільних, у поляків – у
колядках та весільних. У деяких текстах української обрядової поезії рудимент

4
лицарства виявляється у мотивах полювання. В українському весіллі князь
збирає братів, щоб уполювати куницю, козулю, голубку, качечку, тетерку,
сокілку. І в одному, і у другому випадку тварини виступають проміжною
ланкою між князем-нареченим і княгинею-нареченою. Зазвичай вони обіцяють
допомогу при одруженні, за умови, що лицар їх не вб’є.
На Підляшші мисливський мотив «чарівного помічника» трапляється у
волочебних піснях, у білорусів у веснянках, у російському фольклорі у
весільному та хороводному циклах. Чеські та словацькі варіанти досліджуваної
групи пісень зафіксовано у баладних і ліричних піснях, однак і там провідний
мотив «допомога при одруженні» зруйнований. Билинні богатирі полюють,
щоб проявити молодецтво, хоробрість чи просто задля розваги. В українському
фольклорі такий мотив, окрім колядок і весільних пісень, найчастіше
виявляється у чарівних казках.
Однією з ознак лицарсько-дружинної поезії є прославляння князя.
Зазвичай величання відбувається через мотиви, які відображають відносини
«лицар і його кінь», – через атрибутику коштовних речей, через особливі
таланти, притаманні лише князеві, через належність до лицарського стану, вияв
лицарської звитяги чи через самовихваляння героя своєю звитягою.
Мотив «Повчання матері» є досить поширеним, але чомусь залишався
поза увагою дослідників українського фольклору. Таке своєрідне «повчання
дітям» ми зафіксували у різноманітних фольклорних та літературних жанрах:
колядках, щедрівках, весільних піснях, казках, билинах, «Слові про похід
Ігорів» та літописних оповіданнях. У текстах весільних пісень мотив
«Повчання матері» часто виявляється у застереженні не пити першої чарки в
тестя у дворі.
Отже, як бачимо, лицарсько-дружинні мотиви у текстах обрядової поезії
досить поширені і найчастіше виявляються у колядках парубкові, рідше –
господареві. Чим сучасніші записи пісень, тим контамінованішими є мотиви, і
це зрозуміло, адже людська пам’ять схильна забувати все неактуальне,
застаріле, нашаровуючи і замінюючи нецікавий вже фрагмент більш новим і

5
актуальним. Разом із частотними змінами форм військової організації
змінювалося їх відображення в обрядовій поезії.
Єднальним елементом, який, як своєрідне кліше, дає можливість
сучасному дослідникові фольклорного тексту простежити міжжанрову
міграцію, динаміку розвитку тексту, належність його до певної епохи чи
території є загальні, типові образи (т. зв. «постійні місця», «формули-кліше» чи
loci communes).
Загальні місця (loci communes) як релікти лицарської поезії вдалося
виокремити у формулах-символах битва = оранка, засівання, жнива. Такі ж
образи трапляються у «Слові про похід Ігорів». У билинах запекла битва
передається через образ косовиці. Символічна формула битва-бенкет, на
відміну від «Слова про похід Ігорів», не є типовою для колядок та щедрівок.
Притаманна колядкам формула насування грозової хмари = наближення
війська до поля битви актуалізується через символіку чорної важкої хмари, яка
от-от вибухне блискавицями й громами. Цю традиційну формулу спостерігаємо
у «Слові про похід Ігорів» та билинах. Loci communes «чорний ворон» та
«чорний пожар» властиві не лише колядкам і щедрівкам, а й думам та баладам,
і мають символічне навантаження болю, страждання і неминучої смерті.
Тавтологічні формули шум-дзвін, мостити мости, гатити гатки, ой
рано, рано також були типовими для лицарської поезії. В українських
колядкових і весільних текстах вони є одними з улюблених художніх прийомів
і знаходять своє вираження у текстах з контамінованими військово-мисливсько-
весільними мотивами.
Одним зі структурних складників героїчної поезії є моделювання
ситуації. Найтиповішими ситуаціями, змодельованими у текстах зимової
обрядовості, є запитання – відповідь, наказ прокинутись, аби стати до бою,
лицар збирається на війну. Ситуація лицар збирається у похід моделюється і в
билинах, і в українському весільному обряді.
Релікти лицарства княжої і докняжої доби у традиційному українському
весіллі виявляються в обрядодіях і текстах пісень через систему весільних чинів, зокрема таких, як князь, княгиня, король, королівна, дружина, військо,
бояри, дружби/дружки, свашки, хорунжий/маршалок, світилки, писарі, посли.
Центральну роль у свиті молодої як оборонець і воївник відіграє її брат,
виконуючи відповідні функції. Своєрідними реліктами лицарства у весільній
драмі є атрибути мілітарного спрямування – меч, шабля, булава, хоругва,
прапор, маршалок.
Символічне значення погрози, посилання на війну, завоювання, битви як
складових умикання можна зауважити у таких частинах весільного дійства, як
запросини на весілля, виїзд молодого з боярами до молодої в суботу, виїзд
князя з дружиною по молоду в неділю рано, забирання молодої з батьківської
хати до хати молодого, навіть у час приходу молодої до хати молодого тощо.
Більшість фаз весілля супроводжує обряд викупу. Існує думка, що викуп
був одним із різновидів первісної форми шлюбу давніх українців. Частотність
слідів викупу майже у кожному етапі весілля, скоріше за все, є відгомоном
колись реального звичаєвого правила – платити за заподіяну чужому родові
шкоду – умикання дівчини. Відмова заплатити викуп зазвичай сприймалася як
образа.
Ключові слова: лицарство, лицарсько-дружинна поезія, релікт, колядки,
щедрівки, весільні пісні, мотив, образ, loci communes.