Міграція російських старообрядців (друга половина XVII – початок ХХ століття)
Олександр Панарін / історичнадисертація
Опис:
Панарін О.Є. Міграція російських старообрядців (друга половина XVII –
початок ХХ століття). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.02 «всесвітня історія». – Київський національний
університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України;
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство
освіти і науки України, Київ, 2017.
Невід’ємною складовою громадянського суспільства, розбудова якого
відбувається на сучасному етапі історії України, є толерантне ставлення до
різноманітних релігійних віровчень. Характерною особливістю українського
соціуму є його поліконфесійність. Багатовікові традиції співжиття прихильників
різних релігій на українських землях є свідченням доброзичливості
українського народу, його поваги до інших культур. Ґрунтовне вивчення історії
різних релігійних груп, використання їхнього досвіду є запорукою розвитку
відкритого та демократичного суспільства.
З часів запровадження християнства у Київській Русі серед православного
духовенства панував демократизм у виборності церковних ієрархів та
соборності ухвалення рішень. Такі традиції розповсюдились і північно-
руськими землями. Проте у середині XVII століття московський патріарх Никон
провів реформу, яка призвела до втрати конфесійної єдності православного
населення Московського царства. Авторитарність, з якою здійснювалось
реформування православної Церкви, викликала хвилю невдоволення як серед
прихожан, так і серед духовенства. Перші були незадоволені проголошенням
старих обрядів, успадкованих з Візантії через Київ, помилковими та не
канонічними. Другі обурились свавільними методами управління, що
насаджувались духовенству. Православне населення було розколоте, в наслідок
чого розпочалась непримирима, кривава боротьба «никоніан – новообрядців» з
«розкольниками – старовірами». 3
Одним з ключових аспектів цієї боротьби стала втеча прихильників старої
віри від карально-репресивної політики, яку проводили держава та пануюча
Церква. Міграція старообрядців, що розпочалась майже одразу після
впровадження церковної реформи та тривала протягом трьох століть потому,
була не просто рухом населення. Вона була переселенням найбільш відданих
прихильників російської старовини, хранителів російської етнічності. З часом
російська держава відмовилась від однозначно негативної оцінки
старообрядництва, а його послідовники почали розглядатись як можливий
колонізаційний елемент. Завдяки старовірам, що не поривали своїх зв’язків з
батьківщиною, захоплені та приєднані до Російської імперії протягом XVIII і
ХІХ століть території швидко перетворювались на «споконвічні російські
землі».
На сьогоднішній день в історичній науці накопичилась значна кількість
праць, присвячених вивченню різних аспектів старообрядництва. В основі
більшості з них лежать ґрунтовні фактологічні дослідження з використанням
значної кількості джерел. Проте майже всі роботи, за винятком підготовлених в
останні десятиліття, несуть на собі ідеологічні нашарування та мають
тенденційний характер. У підсумку втрачається науковість таких робіт, а
результати та висновки не можуть претендувати на об’єктивність. Явище
міграції російських старообрядців раніше не виступало окремими предметом
наукового дослідження, а поодинокі, розрізнені згадки про переселення
старовірів не дають можливості комплексно аналізувати та оцінювати його.
У дисертаційному дослідженні з’ясовано стан наукової розробки теми,
проаналізовано найбільш важливі для обраної теми праці, вказано на їхні
позитивні та негативні сторони. У роботі окреслено джерельну базу
дослідження та її репрезентативність. Розкрито передумови міграції російських
старообрядців та встановлено її основні причини. Простежено найважливіші
міграційні напрями та особливості переселення старовірів у другій половині
XVIII століття. У дослідженні здійснено аналіз урядових заходів щодо 4
старовірів та обґрунтовано їхній вплив на міграцію прихильників
старообрядництва. Автором запропоновано поділяти міграцію старовірів на
добровільну та примусову. На основі вивченого матеріалу встановлено основні
райони старообрядницької міграції у різні періоди. Обґрунтовано думку про те,
що старообрядці відіграли важливу роль у колонізаційній політиці Російської
імперії.
Основою даної роботи виступають принципи історизму та об’єктивності.
Робота виконана з використанням як загальнонаукових методів, так і
спеціальних методів історичної науки. Залежно від виконання поставлених
завдань використовувалися порівняльно-історичний, статистичний, проблемно-
хронологічний, логічний та інші методи. Міждисциплінарний підхід дав
можливість використовувати широке коло методів інших наук, зокрема
соціології, демографії. Таке поєднання забезпечило всебічне вивчення
поставленої проблеми та отримання обґрунтованих результатів дослідження.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснюється
комплексне вивчення міграції російських старообрядців як окремої складової
історії цього явища. Встановлено чіткий зв’язок між запровадженням урядових
заходів щодо старообрядництва та міграцією його прихильників. Вперше
акцентовано увагу на колонізаційній ролі старообрядництва в Російській
імперії. Систематизовано основні напрями старообрядницької міграції. На
основі всебічного аналізу історіографії встановлено, що дослідники тривалий
час оминали тему старообрядницької міграції при дослідженні історії цього
явища на певних територіях. Автором простежено процес еволюції державної
політики щодо міграції прихильників старої віри. Значну увагу приділено історії
формування найбільших міграційних центрів старовірів. Отримали подальший
розвиток наукові знання про старообрядництво, уявлення про взаємостосунки
російської держави з опозиційними рухами – на прикладі релігійного
інакодумства. Все ж дискусійним залишається питання щодо кількості
старовірів-переселенців. Відсутність якісних статистичних даних, що пов’язана з особливістю положення старообрядців у російській державі та їхніми
стосунками з владою і Церквою, ускладнює визначення результатів міграції.
Основні положення та одержані в процесі дослідження висновки можуть
бути використані в інших наукових дослідженнях з дотичних тем, при
підготовці підручників, лекційних та спеціальних курсів з історії України та
історії зарубіжних країн, демографії, релігієзнавства. Результати дослідження
можуть слугувати основою для написання окремих розділів навчальних
посібників для студентів історичних та гуманітарних спеціальностей вищих
навчальних закладів. Крім того, вони можуть застосовуватись при розробці
краєзнавчих та екскурсійних маршрутів, експозицій та виставок з історії
заселення певних територій.
Ключові слова: старообрядництво, старовіри, реформа Никона, розкол,
міграція, переселення, рух населення, міграційні процеси.
Панарін О.Є. Міграція російських старообрядців (друга половина XVII –
початок ХХ століття). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.02 «всесвітня історія». – Київський національний
університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України;
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство
освіти і науки України, Київ, 2017.
Невід’ємною складовою громадянського суспільства, розбудова якого
відбувається на сучасному етапі історії України, є толерантне ставлення до
різноманітних релігійних віровчень. Характерною особливістю українського
соціуму є його поліконфесійність. Багатовікові традиції співжиття прихильників
різних релігій на українських землях є свідченням доброзичливості
українського народу, його поваги до інших культур. Ґрунтовне вивчення історії
різних релігійних груп, використання їхнього досвіду є запорукою розвитку
відкритого та демократичного суспільства.
З часів запровадження християнства у Київській Русі серед православного
духовенства панував демократизм у виборності церковних ієрархів та
соборності ухвалення рішень. Такі традиції розповсюдились і північно-
руськими землями. Проте у середині XVII століття московський патріарх Никон
провів реформу, яка призвела до втрати конфесійної єдності православного
населення Московського царства. Авторитарність, з якою здійснювалось
реформування православної Церкви, викликала хвилю невдоволення як серед
прихожан, так і серед духовенства. Перші були незадоволені проголошенням
старих обрядів, успадкованих з Візантії через Київ, помилковими та не
канонічними. Другі обурились свавільними методами управління, що
насаджувались духовенству. Православне населення було розколоте, в наслідок
чого розпочалась непримирима, кривава боротьба «никоніан – новообрядців» з
«розкольниками – старовірами». 3
Одним з ключових аспектів цієї боротьби стала втеча прихильників старої
віри від карально-репресивної політики, яку проводили держава та пануюча
Церква. Міграція старообрядців, що розпочалась майже одразу після
впровадження церковної реформи та тривала протягом трьох століть потому,
була не просто рухом населення. Вона була переселенням найбільш відданих
прихильників російської старовини, хранителів російської етнічності. З часом
російська держава відмовилась від однозначно негативної оцінки
старообрядництва, а його послідовники почали розглядатись як можливий
колонізаційний елемент. Завдяки старовірам, що не поривали своїх зв’язків з
батьківщиною, захоплені та приєднані до Російської імперії протягом XVIII і
ХІХ століть території швидко перетворювались на «споконвічні російські
землі».
На сьогоднішній день в історичній науці накопичилась значна кількість
праць, присвячених вивченню різних аспектів старообрядництва. В основі
більшості з них лежать ґрунтовні фактологічні дослідження з використанням
значної кількості джерел. Проте майже всі роботи, за винятком підготовлених в
останні десятиліття, несуть на собі ідеологічні нашарування та мають
тенденційний характер. У підсумку втрачається науковість таких робіт, а
результати та висновки не можуть претендувати на об’єктивність. Явище
міграції російських старообрядців раніше не виступало окремими предметом
наукового дослідження, а поодинокі, розрізнені згадки про переселення
старовірів не дають можливості комплексно аналізувати та оцінювати його.
У дисертаційному дослідженні з’ясовано стан наукової розробки теми,
проаналізовано найбільш важливі для обраної теми праці, вказано на їхні
позитивні та негативні сторони. У роботі окреслено джерельну базу
дослідження та її репрезентативність. Розкрито передумови міграції російських
старообрядців та встановлено її основні причини. Простежено найважливіші
міграційні напрями та особливості переселення старовірів у другій половині
XVIII століття. У дослідженні здійснено аналіз урядових заходів щодо 4
старовірів та обґрунтовано їхній вплив на міграцію прихильників
старообрядництва. Автором запропоновано поділяти міграцію старовірів на
добровільну та примусову. На основі вивченого матеріалу встановлено основні
райони старообрядницької міграції у різні періоди. Обґрунтовано думку про те,
що старообрядці відіграли важливу роль у колонізаційній політиці Російської
імперії.
Основою даної роботи виступають принципи історизму та об’єктивності.
Робота виконана з використанням як загальнонаукових методів, так і
спеціальних методів історичної науки. Залежно від виконання поставлених
завдань використовувалися порівняльно-історичний, статистичний, проблемно-
хронологічний, логічний та інші методи. Міждисциплінарний підхід дав
можливість використовувати широке коло методів інших наук, зокрема
соціології, демографії. Таке поєднання забезпечило всебічне вивчення
поставленої проблеми та отримання обґрунтованих результатів дослідження.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснюється
комплексне вивчення міграції російських старообрядців як окремої складової
історії цього явища. Встановлено чіткий зв’язок між запровадженням урядових
заходів щодо старообрядництва та міграцією його прихильників. Вперше
акцентовано увагу на колонізаційній ролі старообрядництва в Російській
імперії. Систематизовано основні напрями старообрядницької міграції. На
основі всебічного аналізу історіографії встановлено, що дослідники тривалий
час оминали тему старообрядницької міграції при дослідженні історії цього
явища на певних територіях. Автором простежено процес еволюції державної
політики щодо міграції прихильників старої віри. Значну увагу приділено історії
формування найбільших міграційних центрів старовірів. Отримали подальший
розвиток наукові знання про старообрядництво, уявлення про взаємостосунки
російської держави з опозиційними рухами – на прикладі релігійного
інакодумства. Все ж дискусійним залишається питання щодо кількості
старовірів-переселенців. Відсутність якісних статистичних даних, що пов’язана з особливістю положення старообрядців у російській державі та їхніми
стосунками з владою і Церквою, ускладнює визначення результатів міграції.
Основні положення та одержані в процесі дослідження висновки можуть
бути використані в інших наукових дослідженнях з дотичних тем, при
підготовці підручників, лекційних та спеціальних курсів з історії України та
історії зарубіжних країн, демографії, релігієзнавства. Результати дослідження
можуть слугувати основою для написання окремих розділів навчальних
посібників для студентів історичних та гуманітарних спеціальностей вищих
навчальних закладів. Крім того, вони можуть застосовуватись при розробці
краєзнавчих та екскурсійних маршрутів, експозицій та виставок з історії
заселення певних територій.
Ключові слова: старообрядництво, старовіри, реформа Никона, розкол,
міграція, переселення, рух населення, міграційні процеси.
Доступні формати:
PDFчитайте також:
В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.