Знайди книгу!

Опис:
Мосур О. С. Мікротопонімія кінця XVIII – початку ХІХ століття:
Самбірський циркул. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за
спеціальністю 10.02.01 – українська мова. Львівський національний університет
імені Івана Франка, Львів, 2019.
Зміст анотації. Дисертація є першою спробою лексико-семантичного та
структурно-словотвірного аналізу мікротопонімів Самбірського циркулу кінця
XVIII – початку ХІХ ст. (на матеріалі онімного фактажу Йосифінської (1785–1788)
та Францисканської (1819–1820) метрик). Пам’ятки названо на честь австрійських
імператорів – Йосифа ІІ та Франца І. Вони зберігаються у Центральному
державному історичному архіві у м. Львові (фонд 19 опис XIV і фонд 20 опис XIV
відповідно). Це перші поземельні кадастри Галичини, які містять деталізований
опис земель краю та економічну оцінку їхньої вартості. Метрики складаються з
комплексу документів: описів земельних границь громади, правил фасіювання нив,
сумаріїв, аднотацій, специфікацій, книг поґрунтового прибутку, в яких (книгах)
міститься найбільша кількість мікротопоназв. Францисканська (1819–1820) метрика
– це виправлення змін у належності, площі, розмірах сільськогосподарських угідь,
які сталися за 34–35 років. Таким чином писарі в офіційних документах фіксували
назви малих географічних об’єктів, варіанти найменувань та динаміку змін в онімії.
Самбірський циркул – адміністративно-територіальна одиниця Галичини
кін. XVIII – поч. ХІХ ст., який об’єднував 412 населених пунктів (міст, сіл,
передмість, присілків, хуторів). За сучасним адміністративно-територіальним
поділом це частина поселень Самбірського, Старосамбірського, Дрогобицького,
Турківського, Городоцького, Мостиського, Пустомитівського, Миколаївського,
Стрийського та Сколівського районів Львівської області.
У першому розділі розглянуто зміст і ознаки поняття «мікротопонім»,
перелічено низку факторів, які є визначальними для виокремлення переліку
географічних об’єктів, назви яких доцільно вважати мікротопонімами. Виокремлено
власне мовні та позамовні риси мікротопонімії. До першої групи зараховано: 3

1) тісний зв’язок з апелятивною лексикою – географічними назвами
(номенклатурними найменуваннями) і топонімами; 2) вкраплення діалектизмів та
іншомовних слів; 3) зв’язок з особовими назвами; 4) значна кількість назв-
орієнтирів; 5) різноманітність словотворчих формантів; 6) використання топонімної
метонімії і топонімної метафори у мікротопонімії; 7) вживання назв у
мікротопонімії в переносному значенні (конотонімізація). Позамовні ознаки:
1) обмеженість кола людей і території, на якій назва є відомою; 2) відносно
короткий термін існування оніма; 3) нестійкість мікротопонімної системи, її
змінюваність, замінюваність, оновлення і поповнення новими одиницями у зв’язку з
соціально-історичними, культурними, фізико-географічними змінами; 4) залежність
від ознак і характеристик об’єкта.
Проаналізовано Йосифінську (1785–1788) і Францисканську (1819–1820)
метрики як джерело вивчення мікротопонімії Самбірського циркулу. Метрики були
об’єктом дослідження не тільки ономастів, але й істориків, краєзнавців, географів
тощо.
Запропоновано методику опрацювання історичної мікротопонімії, способи
виокремлення онімів із контексту пам’яток. У дисертації використано
загальнонаукові та лінгвістичні методи і прийоми.
Зроблено огляд досліджень українських та слов’янських (білоруських,
польських, чеських, російських, сербських, словацьких, словенських, болгарських,
хорватських, македонських) мовознавців у царині мікротопоніміки. З’ясовано, що
праці вчених присвячені аналізу лексико-семантичних та структурно-словотвірних
рис мікротопонімії, а також – типологічному, етнолінгвістичному та когнітивному
аспектам вивчення мікротопоназв.
У другому розділі здійснено лексико-семантичний аналіз твірних основ
(мотивувальних баз) найменувань мікрооб’єктів. Мотивувальна база – лексема та її
похідні на апелятивному рівні, від яких утворювались оніми на зламі XVIII–ХІХ ст.
Пропріативи поділено на дві групи: відапелятивні та відонімні.
Деапелятивні назви мотивовані географічною номенклатурою краю та
антропогенними чинниками. Мікротопоніми, утворені від географічної термінології 4

– це похідні від орографічної і гідрографічної номенклатури; назви, що
відображають специфіку ґрунтів, рослинного і тваринного світу регіону.
Антропогенні найменування – це пропріативи, що походять від лексики
землеробства та тваринництва, назв типу поселень та їхніх частин, споруд різного
призначення і їхніх частин, шляхів сполучення, народних промислів та ремесел,
вірувань, соціальної та етнічної диференціації населення, містять якісну та кількісну
характеристику об’єкта.
Відонімні мікротопоніми – це відантропонімні та відтопонімні найменування.
З’ясовано, що деантропонімні назви є похідними від прізвищевих назв
(протопрізвищ) кінця XVIII – початку ХІХ ст. Формально з-поміж прізвищевих назв,
які були твірною базою мікротопонімів, виокремлено ті, які співвідносяться з
іменами (християнськими та автохтонними слов’янськими), та власне
протопрізвища. Відтопонімні мікротопоназви поділено на три групи: похідні від
ойконімів, мотивовані мікротопонімами, утворені від гідронімів.
В історичній мікротопонімії представлено основні принципи номінації
географічних об’єктів: через відображення у його назві зв’язку з назвою окремої
особи (групи осіб) або з назвами сусідніх (інколи віддалених) географічних об’єктів,
індивідуальних ознак денотата, соціально-історичних, суспільно-політичних,
культурних (релігійних) факторів.
У третьому розділі проаналізовано структуру історичного мікротопонімікону.
Виокремлено два рівні деривації назв малих географічних об’єктів – доойконімний і
ойконімний.
Структурно-словотвірний аналіз мікротопонімів – це членування оніма на
твірну базу (твірне слово чи твірний корінь) і словотворчі засоби. За структурою
мікротопоназви Самбірського циркулу поділено на прості, складні, складені та
прийменникові форми.
Прості оніми – однослівні назви, які утворились лексико-семантичним,
афіксальним, морфолого-синтаксичним способом і лексикалізацією
прийменникових форм. 5

У дисертації розглянуто два прийоми лексико-семантичного способу
творення: процес переходу апелятивів в оніми (онімізацію) та внутрішні
взаємопереходи у системі propria – з різних класів онімів (антропонімів, топонімів)
до складу мікротопонімії (трансонімізацію).
Афіксальний спосіб деривації – це приєднання до твірної бази одного чи
одночасно кількох словотворчих афіксів (суфікса, префікса чи флексії).
Мікротопоніми Самбірського циркулу утворювались суфіксальним і префіксально-
суфіксальним (конфіксальним) способами. Продуктивними були суфікси: -івк-а, -к-
а, -их-а, -щин-а, -иц-я, -ець, -ств-о, -ис(ь)к-о, -ищ-е, -ищ-а. Виокремлено три
префіксально-суфіксальні моделі творення мікротопоназв: під- … -*ьj(e),
за- … -*ьj(e), за- … -к-а.
Морфолого-синтаксичний спосіб творення – малопродуктивний на зламі
XVIII–ХІХ ст. У пам’ятках знайдено взірці субстантивації якісних та відносних
прикметники усіх трьох родів у формі однини та множини.
Незначна кількість мікротопонімів кін. XVIII – поч. ХІХ ст. утворилася
лексикалізацією прийменникових форм. Лексикалізувалися поєднання відмінкових
форм із прийменниками за, під, між, на, над, перед, по, поза.
Складні назви – результат лексико-синтаксичного способу деривації та
основоскладання (1) поєднання прикметникової основи та іменника, 2) поєднання
числівникової основи та іменника).
Складені пропріативи – поєднання двох, трьох і більшої кількості
повнозначних компонентів. Виокремлено структурні моделі дво- та тричленних
пропріативів.
Мікротопоніми у формі прийменникових конструкцій – поєднання
прийменників із відмінковими формами загальних та власних назв.
Описано структурно-словотвірні зміни у мікротопонімії Самбірського
циркулу. Мікротопонімія – це система, яка «живе», розвивається, змінюється чи
занепадає. Це клас пропріальних одиниць, який найшвидше оновлюється. Вони
залежні від змін географічного середовища та соціально-історичних, культурних,
економічних умов. Зауважено три тенденції у розвитку пропріативів: 1) назви
залишаються незмінними в обох кадастрах; 2) оніми, зафіксовані у Йосифінській
метриці, писарі не фіксують у Францисканській метриці; 3) найменування кін.
XVIII ст. зазнають змін, модифікацій на поч. ХІХ ст. Найбільше тих мікротопоназв,
які залишаються незмінними в обох пам’ятках.
Свідченням динамічних процесів у мікротопонімії є паралельне називання
одного денотата. Виокремлено фонетичні, словотвірні, лексичні, морфологічні,
синтаксичні, графічні та комбіновані (фонетично-словотвірні, морфологічно-
словотвірні, синтаксично-словотвірні, синтаксично-морфологічні та ін.) варіанти
мікротопоназв. Виокремлено екстралінгвальні та лінгвальні чинники варіювання
лексичних мікротопонімів.
Ключові слова: мікротопонім, Йосифінська (1785–1788) метрика,
Францисканська (1819–1820) метрика, кадастр, Самбірський циркул, лексико-
семантичний аналіз, спосіб творення мікротопоніма, твірна основа, суфікс, варіант
назви.