Знайди книгу!

Опис:
Янчишина Я. В. Мікротопонімія Центральної Хмельниччини. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Донецький національний
університет імені Василя Стуса. – Вінниця, 2021.
Дисертацію присвячено вивчення структурних, словотвірних, лексико-
семантичних, мотиваційних та функціональних особливостей мікротопонімів
Центральної Хмельниччини.
Мікротопонім – різновид топонімів як елемент систематизації власних назв
за розмірами іменованого денотата. Основними ознаками мікротопонімів є:
1) невеликі розміри денотатів; 2) розмаїття типів і способів мікротопонімної
номінації; 3) різноплановість структури мікротопонімікону за характером
іменованих денотатів; 4) відносність меж мікротопонімії, перебування на
перетині розрізнення власних і загальних назв; 5) переважно природний
характер мікротопонімної номінації; 6) найбільша рухливість із-поміж інших
класів топонімів, незначна граматична стійкість; 7) вузька сфера застосування,
перебування на нижньому ярусі топонімної системи; 8) велика кількість таких
пропріальних одиниць; 9) тісний зв’язок із різними особливостями іменованих
об’єктів, відбиття мікротопонімами народних вірувань, традицій та інших
етнографічних атрибутів; 10) побутування переважно в усній формі;
11) активне відбиття діалектних особливостей мовлення мешканців регіону;
12) відносна недовготривалість існування мікротопонімів; 13) факультативність
мікротопонімних систем, багатоваріантність таких пропріативів; 14) наявність
чітких мотиваційних ознак і водночас надзвичайно швидка деетимологізація
власних назв дрібних географічних об’єктів; 15) включення до складу
мікротопонімних одиниць багатьох географічних і адміністративно-
господарських термінів; 16) фіксування мікротопонімів переважно як фактів
однієї мови і продукту творчості одного народу.


3



У процесі вивчення мікротопонімії Центральної Хмельниччини
проаналізовано 7 512 пропріальних одиниць, зокрема у Хмельницькому районі
– 1 956 (26,04 %), Віньковецькому – 1 435 (19,1 %), Старокостянтинівському –
1 038 (13,82 %), Ярмолинецькому – 820 (10,91 %), Деражнянському – 783
(10,42 %), Дунаєвецькому – 759 (10,1 %), Летичівському – 721 (9,61 %).
За денотатно-номінативними ознаками це такі класи власних назв:
мікрогідроніми як номінації ставків, криниць, річок, джерел, боліт, струмків,
озер і водоспадів (961; 12,79 %); мікроороніми, тобто найменування урочищ,
ярів, горбків, берегів, гребель, дамб, печер (1 149; 15,3%); мікрохороніми
(5 402; 71,91 %), розмежовані на: ойкохороніми (3 175; 58,77 %) –
найменування вулиць, частин населених пунктів, базарів і площ;
екстраойкохороніми (967; 17,9 %) – власні назви полів, кладовищ, пасовищ;
територіоніми (877; 16,24 %), зокрема сильвоніми (870; 16,11 %) – номінації
лісів, садів, заказників, парків та гідротериторіоніми (7; 0,13 %) –
найменування пляжів і островів; віоніми (383; 7,1 %) – власні назви доріг,
зупинок транспортних засобів, стежок, залізничних переїздів і мостів.
Основним структурним різновидом мікротопонімів Центральної
Хмельниччини є прості конструкції (4 878; 64,94 %), здебільшого іменники
(2 947; 63 %) і субстантивовані прикметники (1 731; 37 %). Достатньо поширені
й складені номінації (2 532; 33,71 %), серед яких домінують двокомпонентні
структури (2 373; 93,72 %), зокрема модель «прикметник + іменник» (1 758;
74,08 %). Фіксуємо і складні пропріативи (102; 1,35 %): композити (51; 50 %),
абревіатури (39; 39,39 %), юкстапозити (10; 10,10 %), зрощення (2; 2,03 %).
Кваліфікуємо два основні різновиди словотвору – лексико-семантичний
(4 975; 66,22 %) та морфологічний (2 533; 33,72 %). Перший тип представляють
синтаксичні конструкції (2 510; 50,45 %); менше назв стягнених (1 282;
25,77 %), семантизованих (699; 14,05 %) і плюральних (484; 9,73 %).
Із-поміж морфологічних дериватів виокремлюємо 1 715 мікротопонімів,
утворених афіксальним способом (67,7 %), зокрема суфіксальним (1 590;


4



92,71 %), конфіксальним (63; 3,67 %), префіксальним (59; 3,44 %) і
флективним (3; 0,18 %), а також 754 конверсиви (29,73 %); 52 номінації, що
виникли шляхом складання (2,05 %), і 12 усічених структур (0,49 %).
Загалом зареєстровано 4 390 (58,44 %) відапелятивних мікротопонімів,
значна частина яких – однокомпонентні відіменникові (1 687; 53,67 %) і
відприкметникові (1 442; 45,56 %) похідні. Твірними основами пропріативів
першої групи є насамперед географічні терміни (629; 37,29 %),
антропоцентричні (484; 28,69 %), відфлоро- (268; 15,89 %) та відзоолексемні
(187; 11,08 %) номінації, а другої – прикметники з виразною квалітативною
ознакою (350; 24,27 %), ад’єктиви, утворені від назв географічних об’єктів (492;
32,12 %), часо-просторових понять (248; 17,19 %), флоро- і зоолексем (174;
12,07 %). Із-поміж багатокомпонентних назв (1 202; 28,38 %) найбільш
продуктивною є модель «прикметник + географічний термін» (1 178; 94,47 %).
Серед відонімних (2 398; 31,92 %) власних назв дрібних географічних
об’єктів відзначаємо домінування відантропонімних (1 587; 66,18 %)
конструкцій над відтопонімними (601; 25,06 %); інші типи малопродуктивні.
Мікротопоніми з комбінованою семантикою (720; 9,59 %) – це складні
та складені найменування дрібних географічних об’єктів, зокрема поєднання
іменників з антропонімами (541; 75,14 %) і топонімами (165; 22,91 %).
Власні назви дрібних географічних об’єктів переважно мають одинарну
мотивацію (5 679; 75,6 %), частіше – асоціативну (2 429; 42,77 %) і меморіальну
(1 208; 21,27 %); рідше – локативну (646; 11,37 %), посесивну (496; 8,74 %),
квалітативну (295; 5,19 %), ідеологічну (236; 4,16 %), сутнісну (171; 3,01 %) і
символічну (136; 2,39 %); епізодично – апотропейну (45; 0,79 %) та ситуативну
(14; 0,25 %). Значно менше трапляється мікротопонімів із комбінованою
мотивацією (1 829; 24,34 %), серед яких превалюють оніми, у структурі яких є
сутнісні (1 009; 55,17 %) і асоціативні (705; 38,55 %) мотиваційні зв’язки.
Відзначаємо незначну кількість мікротопонімів із трикомпонентною


5



мотивацією (66; 3,61 %), серед них локативно-квалітативно-сутнісні (33; 50 %) і
локативно-асоціативно-сутнісні (25; 37,87 %) пропріальні одиниці.
Фіксуємо серед мікротопонімів значну кількість відхилень від норм
сучасної української літературної мови (усього 1 090; 15,06 %), зокрема 576
(52,84 %) діалектизмів, 402 (36,88 %) запозичення з інших мов, 112 (10,28 %)
вульгаризмів.
Дослідження дозволило встановити найбільшу подібність структурно-
дериваційних і семантико-мотиваційних особливостей власних назв дрібних
географічних об’єктів краю з аналогічними атрибутами пропріативів
Центральної і Західної України.
Наукова новизна роботи визначається тим, що мікротопонімія названого
регіону вперше зазнала ґрунтовного опису й аналізу. Дані щодо словотвірної
структури, семантики твірних основ і мотиваційних відношень раніше не
публікувалися. Також доповнено теоретичні положення, які стосуються
сутності й диференційних ознак мікротопонімів, та удосконалено принципи
їхньої комплексної характеристики.
Теоретичне значення дослідження полягає в ґрунтовному описі історії
вивчення власних назв дрібних географічних об’єктів зі зверненням особливої
уваги на статус цих пропріальних одиниць в онімній системі та у з’ясуванні їхніх
загальних і специфічних ознак як з погляду лінгвістики, так і дотичних наук.
Практичне значення роботи визначається можливостями використання
результатів дослідження в навчально-виховній роботі у вищій та середній
школі, зокрема при викладанні діалектології, етнолінгвістики, лексикології,
словотвору, соціолінгвістики й ономастики української мови. Отримані дані
можуть знайти застосування як при створенні словників власних географічних
назв Поділля, так і лексикографічних зібрань топонімів України загалом.
Ключові слова: власна назва дрібного географічного об’єкта, деривація,
мікрогідронім, мікрооронім, мікротопонім, мікрохоронім, мотивація,
семантика, структура, функціонування.