Знайди книгу!

Опис:
Руденко О. О. Мистецтво дибинецької кераміки в художній
культурі Київщини ХІХ–ХХ століть. Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтво-
знавства за спеціальністю 26.00.01 – Теорія та історія культури
(мистецтвознавство). Національна академія керівних кадрів культури і
мистецтв, Національна музична академія України імені П. І. Чайковського,
Міністерство культури та інформаційної політики України. Київ, 2020.
У дисертації комплексно досліджено мистецьку специфіку дибинецької
кераміки ХІХ–ХХ століть, що була яскравою сторінкою художньої культури
Київщини окресленого періоду. Її локальні виразні риси проявились у
самобутній культурі формотворення та декорування творів численних
майстрів досліджуваного осередку. Унікальне значення для формування
традиційної гончарної школи Дибинців мало існування тут близько двох із
половиною століть гончарного релігійно-цехового братства, що виникло,
вірогідно, ще наприкінці XVII століття. Воно утворило своєрідну
інфраструктуру селища, довкола якої гармонійно розвивався керамічний
промисел, що був основним видом діяльності переважної більшості
мешканців населеного пункту. Саме завдяки окресленому об’єднанню, яке
виконувало релігійно-цехові, соціально-адміністративні й організаційно-
управлінські функції, було утворене культурно-мистецьке «ядро» Дибинців.
У першій половині ХІХ століття культуротворчі процеси
Богуславщини на Київщині збагатились новими мистецькими векторами
завдяки заснуванню польськими магнатами графами Браницькими
Дибинецької фаянсової фабрики. Вона здійснювала певний вплив на
розвиток формотворення посуду, скульптури та технічної кераміки краю,
адже значну частину її працівників становили майстри з Дибинців. 3

У дисертації здійснено огляд наукових праць українських і зарубіжних
вчених, які містять відомості про розвиток гончарного промислу та
мистецьку своєрідність кераміки Дибинців. У контексті окресленої теми
найбільш значущим є доробок О. Данченко, М. Іонова, М. Казакова,
О. Клименко, Ю. Лащука, Ф. Лебединцева, О. Школьної. Однак, наявні
дослідження фокусуються на окремих аспектах діяльності цього
прославленого осередку гончарства на Київщині і не розкривають сутність
мистецтва дибинецької кераміки у взаємозв’язках.
Для аналізу особливостей керамічного мистецтва осередку ХІХ–
ХХ століть було опрацьовано значну джерельну базу, що охоплює більше
тисячі трьохсот творів майстрів Дибинців з музейних і приватних колекцій, а
також ілюстративний ряд низки альбомів-каталогів і видань, присвячених
українському гончарству. Важливим джерелом дослідження є архівні
матеріали, які розкривають відомості про Дибинецьку фаянсову фабрику
графів Браницьких, гончарне релігійно-цехове та сестринське братства, а
також окремі події, що стосуються гончарства регіону в цілому. Додатковий
фактаж у межах теми дисертації зібрано в результаті польових досліджень
здобувача у Дибинцях упродовж 2014–2019 років. Опрацьовано також
археологічні звіти за матеріалами місцевих розвідок останніх років.
У роботі розкрито специфіку заснування Дибинців, що виявилась у
своєрідному поширенні тут міської культури, в особливому соціо-
культурному й адміністративному функціонуванні селища. Проаналізовано
специфічні риси устрою та діяльності місцевого гончарного релігійно-
цехового, пізніших сестринського та молодецького братств, функції яких
могли поширюватися навіть на сусідні села. Окреслено роль згаданих
об’єднань у становленні творчої та культурної самосвідомості дибинчан.
Під час розквіту староукраїнської культури XVIII ст. мистецтво керамі-
ки Дибинців перейшло на новий щабель своєї еволюції, увібравши художні
елементи українського козацького бароко. Пишна рослинна орнаментика у
подальшому стала одним із провідних орнаментальних мотивів творів 4

дибинецьких майстрів ХІХ–ХХ ст. Становлення мистецького мислення
керамістів осередку відбувалось у тісній взаємодії із багатою художньою
культурою Богуславщини, яка тривалий час була значним культурним і
торгово-ремісничим регіоном Київщини. Поряд із гончарством тут розви-
вались ткацтво, килимарство, вишивка, кушнірство, сницарство, художня
обробка металу, золотарство, виготовлення народних музичних інструментів.
Цей, оспіваний у народних думах, край пов’язаний із життям і
творчістю низки видатних вітчизняних діячів, серед яких Алімпій Галик,
Тарас Шевченко, Іван Сошенко, Іван Нечуй-Левицький, Шолом-Алейхем
(Соломон Рабинович), Марко Вовчок (Марія Вілінська), Олександр Кошиць
та Архип Люлька. На цих землях бували Микола Гоголь, Олександр Пушкін,
Ян Генріх Мюнц. Специфічне полікультурне середовище Богуславщини
тривалий час поєднувало українсько-козацьку, польсько-шляхетську та
єврейську купецько-ремісничу складові. Велике значення для розвитку
культурно-мистецького життя регіону мало проведення у Богуславі від
восьми до десяти великих ярмарків на рік, які збирали купців із різних
куточків України.
Встановлено, що робота на панському підприємстві з виготовлення
фаянсу сприяла розширенню мистецької свідомості дибинецьких майстрів і
збагаченню їх художньо-образної мови. Дибинецька фаянсова фабрика
графів Браницьких функціонувала, спираючись на знання і досвід
талановитого польського модельника-точильника Григорія Новицького.
Згаданий висококваліфікований фахівець попередньо працював на
аналогічних виробництвах у волинському Корці та Межигір’ї біля Києва, що
орієнтувалися на австрійські, німецькі, французькі, англійські та польські
досягнення тонкокерамічної галузі. Свої напрацювання він, вірогідно,
намагався впроваджувати й у Дибинцях, де опікувався усім процесом
виробництва і навчав місцевих робітників.
Завдяки діяльності фабрики з виготовлення фаянсу в першій половині
ХІХ століття у селищі відбувалась тісна взаємодія культур трьох різних 5

соціальних прошарків населення Дибинців, а саме місцевих селян-кріпаків,
вільнонайманих фахівців-іноземців і шляхетської еліти в особах управителів
і власників маєтностей. Результати симбіозу промислової та народної
культур створення кераміки, втілились у взаємопроникненні окремих
традицій формотворення, пластичного моделювання та декорування виробів.
За результатами польових робіт у Дибинцях 2019 року було
встановлено квадрат розміщення будівель фаянсової фабрики на території
сучасних Дибинців і розширено відомості щодо декорування її продукції. На
основі аналізу підйомних матеріалів й архівних документів, розглянуто
ймовірну лінію формотворення місцевих фаянсових виробів, що випускались
на 1822 рік, здійснено їх типологізацію за функціональним призначенням.
Проаналізувавши організаційні, технологічні та художні особливості
дибинецького керамічного промислу, окреслено п’ять етапів його існування.
Зокрема, період діяльності місцевого гончарного релігійно-цехового братства
(кінець XVII–XVIII ст.), етап симбіозу культур виробництва народної й
елітарної кераміки (ХІХ ст.), доба розквіту мальованої кераміки Дибинців
(кінець ХІХ ст. –1930-ті рр.), гончарство 1940–1950-х років і період осібного
(хатнього) виготовлення художньої кераміки (60–90-ті рр. ХХ ст.). У роботі
розглянуто сировинно-технологічні аспекти створення керамічної продукції
у народному середовищі Дибинців, а також у сфері промислового фаянсового
виробництва. Здійснено класифікацію місцевої кераміки за матеріалами.
Роль спадковості гончарних традицій у розвитку локальної мистецької
своєрідності дибинецьких творів ХІХ–ХХ століть окреслено завдяки
простеженню династичних зв’язків між відомими майстрами.
Проаналізовано авторські риси індивідуального творчого почерку гончарів
Масюків, Тридідів, Моргунів, Гарнаг, Вовченків, Слокв, Волошенків,
Тарасенків, Родаків, І. Книжника, А. Шнуренка, Є. Проценка, А. Старцевого,
Т. Цюрупи, С. Сиволапа та фахівців із виготовлення димарів.
У дисертації систематизовано асортимент творів керамістів Дибинців
ХІХ–ХХ століть і розрізнено типологію гончарної продукції за функціональним призначенням. Визначено найбільш виразні локальні риси
культури формотворення, а також окреслено характерні форми дибинецьких
виробів. Досліджено художні принципи декорування теракоти; однотонних
полив’яних виробів; творів, оздоблених підполивними контурним і безкон-
турним розписом технікою ріжкування, мармуруванням або фляндрівкою;
кераміки із пластичним моделюванням окремих конструктивних частин,
скульптурними елементами та рельєфами. Виділено характерні мотиви
розписів дибинецької майоліки, що включають флоральні, геометричні,
зооморфні, орнітоморфні, скевоморфні елементи та підписи малюнків.
Проаналізовано культуру формотворення, декорування та сюжетне
розмаїття скульптурного сегменту дибинецької кераміки ХХ століття.
Розглянуто підходи до виконання скульптури малих форм, фігурного посуду
і дрібної пластики у Дибинцях на прикладі творчого доробку А. Шнуренка,
А. Родака, М. Т. Тарасенка, М. М. Тарасенка, В. М. Тарасенка та низки робіт
анонімних авторів окресленого періоду.
Ключові слова: кераміка, Дибинецька фаянсова фабрика графів
Браницьких, гончарне релігійно-цехове братство, художня культура,
Київщина, ХІХ–ХХ століття.