Знайди книгу!

Опис:
Іваненко А.О. Місцеві судові установи, адвокатура та нотаріат в системі
апарату влади Райхскомісаріату «Україна» та військової зони окупації (1941
– 1944 рр.) – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України – ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький
державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, Переяслав,
2020.
Дисертацію присвячено дослідженню гітлерівської окупаційної
політики, яка проводилася на теренах Райхскомісаріату «Україна» та
військової зони в 1941 – 1944 рр. Робота базується на аналізі оригінальних
архівних джерел, більшість яких вперше введено до наукового обігу. На
основі системного аналізу широкого корпусу архівних джерел,
опублікованих документів, вітчизняної та зарубіжної наукової літератури в
дисертації вперше здійснено комплексне дослідження функціонування
судових установ, адвокатури та нотаріату в РКУ та ВЗО в 1941 – 1944 рр.
Історіографічний огляд підтверджує недостатнє вивчення заявленої
проблеми, як у сучасних вітчизняних так і зарубіжних дослідженнях. Це
спрощує бачення життя українців у підокупаційному соціумі, сприяє
формулюванню «чорно-білих» висновків та «віктимного» підходу до
зображень характеристик окупаційного режиму, перетворює українське
суспільство в безмовний суб’єкт нацистського соціального
експериментаторства.
Велика увага приділена теоретико-методологічним засадам вивчення
проблеми функціонування судів, адвокатури та нотаріату як однієї зі спроб
окупаційної адміністрації врегулювати правові відносини місцевого
населення.
У дисертації визначено заходи керівництва Німеччини, здійснені для
запровадження «нового порядку» в Україні, ідентифіковано систему органів
та установ, відповідальних за реалізацію мети та завдань нацистської


3
окупаційної політики на теренах РКУ та ВЗО, встановлено органи влади,
уповноважені на організацію юридичних форм і засобів дотримання
місцевим населенням правомірної поведінки в період запровадження
нацистського окупаційного режиму. Встановлено, що у період встановлення
структур німецької окупаційної влади частину повноважень у правовій сфері
було передано органам місцевого управління. Ще одним виходом із ситуації
стало делегування цих функцій правовим відділам органів місцевого
управління.
У дисертації доводиться, що для тримання окупованих територій і
населення у відносному спокої й непротивленні непопулярним,
дискримінаційним заходам німецької адміністрації, знадобилася значна за
розмірами військово-поліційна сила. Але виключно на основі застосування
репресивних заходів здійснювати управління окупованим соціумом було
неможливо. Відтак, для врегулювання дотримання місцевим населенням
правомірної поведінки німецьким адміністраторам довелося створювати
місцеві суди, адвокатуру та нотаріат.
Схарактеризовано нормативно-правову базу, на основі якої
врегульовувалася сфера кримінальних, цивільних і сімейних правовідносин
місцевого населення, окреслено основні закономірності створення й
практичної роботи місцевих цивільних та кримінальних судів. Встановлено,
що в РКУ створювались нормативні акти кодифікованого рівня, тоді як
адміністрацією ВЗО видавалися розрізнені документи, які врегульовували
сфери кримінального, цивільного та сімейного права.
На основі Німецького кримінального кодексу юридичними службами
РКУ було підготовлений текст нормативного акта, уведеного в дію
постановою райхскомісара «Про покарання невеликих злочинів і порушень у
межах Райхскомісаріату України» від 8 травня 1942 р. Окупаційна
адміністрація РКУ потребувала більш простих правових санкцій за вчинення
правопорушень, які мали ознаки злочинів, а тому й пішла шляхом
використання лише частини імперського законодавства.


4
На території ВЗО були створені різні нормативні документи, які стали
основою кримінального законодавства. На початку встановлення
окупаційного режиму повноваження місцевих судів у ВЗО постійно
збільшувались, а правові санкції ставали більш жорсткіші. Проте з часом
німецькі управлінці від цього відмовились, перебравши на себе розгляд
найбільш тяжких злочинів, вчинених представниками місцевого населення.
Виявлено основні підходи окупаційної адміністрації РКУ та ВЗО до
потреб врегулювання цивільних правовідносин місцевого населення.
Спочатку юридичні служби керувалися частиною радянських законодавчих
актів у галузі цивільного права. Ця ситуація зберігалася порівняно недовго.
Згодом адміністрації РКУ та ВЗО розпочали формування власної
нормативно-правової бази. Чинність радянського цивільного права було
остаточно відмінено лише 12 січня 1943 р., коли було прийнято «Правила для
тимчасового врегулювання особистого, сімейного і спадкового права в
Райхскомісаріаті України».
Німецькі власті досить стримано ставились до необхідності
врегулювання відносин у сімейному праві, у тому числі і трансформації
фактичних відносин у їх правову площину, тобто, санкціонуванні і
перетворенні у правовідносини. При цьому, на відміну від цивільного права
гітлерівці не залишили у недоторканому вигляді радянське сімейне
законодавство, на певний час суто в адміністративному порядку
заборонивши місцевій владі санкціонувати шлюбно-сімейні відносини.
У травні 1942 р. центральною владою РКУ було видано перший і на
увесь період окупації основний нормативно-правовий акт, який
врегульовував сімейні правовідносини місцевого населення під назвою «Про
тимчасові правила щодо одруження та розлучень». У ВЗО ж кодифікованого
акту у цій сфері суспільних відносин прийнято не було. В обох окупаційних
зонах заборонялися шлюби місцевого населення з колишніми радянськими
військовополоненими, етнічними німцями та євреями.


5
Розкрито особливості створення та функціонування установ судів,
нотаріату й адвокатури. З початком окупації, в 1941 р., військовою
адміністрацією було створено судові органи, які після передачі відповідних
територій у відання РКУ, були трансформовані в цивільні та кримінальні
суди. У ВЗО були створені конфліктно-примирливі камери, судові комісії та
мирові суди, які розглядали як цивільні, так і кримінальні справи.
Визначено можливості місцевого населення на судовий захист
цивільних прав та інтересів. Місцеве населення в РКУ та ВЗО користувалось
можливістю судового захисту цивільних прав та інтересів. Частина спорів
стосувалася порушень договірних зобов’язань, захисту прав та інтересів
неповнолітніх осіб, отримання спадщини, поділу майна між колишнім
подружжям, повернення речей, стягнення боргів, розірвання договорів оренди.
Місцеві кримінальні суди займалися провадженням справ, предметом
розгляду яких ставали проступки та злочини, найпоширенішими з них стали
злочини проти життя й здоров’я людини, наклепи, образи честі й гідності,
крадіжки й хуліганство.
Робота судів мала важливе значення для місцевого населення, адже в
результаті винесених рішень у цивільних спорах і вироків у кримінальних
справах люди могли вирішити свої проблеми, установити законність у
взаємних стосунках, одержати правову допомогу з боку окупаційного
апарату влади. Водночас, частина суддів отримавши досить широкі
повноваження, намагалася вирішити власні матеріальні потреби за рахунок
місцевого населення.
З'ясовано, що практично із перших днів окупації, синхронно з органами
місцевого управління почали відновлювати свою роботу установи нотаріату.
Навіть, якщо судові органи чи адвокатура і не діяли чи припиняли на певний
час свою роботу внаслідок рішень новопосталої цивільної влади РКУ це не
стосувалось нотаріату.
Здебільшого нотаріальні установи діяли у вигляді контор чи відповідних
бюро при міських та районних управах. У разі неможливості створення


6
нотаріату відповідні функції покладалися на правові або адміністративні
відділи місцевих управ, які й надавали юридичну допомогу населенню.
Фактично з перших місяців німецької окупації військовою владою
надавалися дозволи на відновлення роботи адвокатури як однієї із форм
надання правової допомоги місцевому населенню. Більш впорядковано цей
процес проходив у великих адміністративних центрах України. окупаційна
влада не могла дозволити вільну й незалежну професійну діяльність
адвокатів та їх корпоративних об’єднань.
Однією з форм надання правової допомоги місцевому населення стали
відкриті владою юридичні консультації. Їх працівники й надавали відповідні
послуги населенню окупованої країни, зокрема здійснювали представництво
у місцевих судах та владних інстанціях. В окремих регіонах України
юридичних консультантів вводили до штатів місцевих управ.
Німецькі окупаційні адміністратори не збиралися співпрацювати із
колишніми радянськими суддями. Тому було прийнято рішення щодо
залучення до роботи у судових установах, осіб, які мали юридичну освіту та
досвід роботи у відповідних структурах колишньої Російської імперії. До
роботи в установах адвокатури та нотаріату допускалися особи, які часто
обіймали аналогічні посади і в довоєнний період. Основною вимогою до цих
людей стала їх лояльність до новопосталої окупаційної влади.
Після відновлення структур радянської влади розпочалося провадження
процедури оцінювання особистої професійної діяльності працівників
юридичних установ. Із особливою увагою радянські спецслужби ставилися
до суддів. А от адвокати та нотаріуси підлягали арештам лише за виявлення у
їх діях ознак інших злочинів. За невеликими винятками особи, засуджені
радянським правосуддям не були реабілітовані і в незалежній Україні.
Ключові слова: нацистський окупаційний режим, гітлерівська
окупаційна політики, Райхскомісаріат «Україна», військова зона окупації,
генеральний комісаріат, гебітскомісаріат, військова комендатура, цивільні
суди, кримінальні суди, адвокатура, нотаріат.