Знайди книгу!

Опис:
Щетінін О. В. Міжконфесійні відносини на Правобережній Україні під
владою Російської імперії в 1793–1917 рр. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за
спеціальністю 031 Pелігієзнавство. – Національний педагогічний університет
імені М. П. Драгоманова Міністерства освіти і науки України, Київ, 2021.
Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що релігійна
проблематика в науковому дискурсі все більше привертає увагу не лише
вчених, а й викликає значний суспільний інтерес, оскільки церква як
соціальний інститут користується одним із найбільших рівнів довіри у
громадян. В Україні додаткова зацікавленість релігійною тематикою в цілому
та вивченням міжконфесійних відносин зокрема пов`язана з розбудовою
української церкви та необхідністю здійснення державою ефективної політики
у сфері державно-конфесійних та міжконфесійних відносин. Сучасна Україна є
поліконфесійною державою, що додатково сприяє зростанню інтересу до
проблеми міжконфесійних відносин. Такі аспекти міжконфесійних відносин, як
зміна конфесійної приналежності (міжконфесійні конверсії) та міжконфесійні
конфлікти в Україні є явищем не тільки минулого, а й сучасності. Державна
політика у сфері міжконфесійних відносин потребує вивчення історичного
досвіду цих феноменів, так само як і досвіду політики у сфері міжконфесійних
відносин, особливо на території Правобережжя, оскільки цей регіон мав
багатоконфесійний та багатонаціональний характер населення. Вивчення
релігійно-конфесійної ідентичності представників релігійних спільнот
Правобережної України, їх ставлення один до одного, чинників, які це
зумовлювали на сьогодні залишається актуальним, оскільки, на відміну від
питань державної політики, міжконфесійних конверсій та міжконфесійних
конфліктів, історичний аспект проблеми залишається практично
недослідженим українською спільнотою релігієзнавців через складність для
вивчення, зумовлену вузькою специфікою цього питання.


3



Попри те, що українські науковці у рамках різних дисциплін зверталися
до вивчення проблеми міжконфесійних відносин на Правобережній Україні під
владою Російської імперії в 1793–1917 рр., до сьогодні ця тема не була
комплексно досліджена й узагальнена. Хоча деякі з аспектів досліджуваної
проблематики були фрагментарно висвітлені у низці дисертаційних,
монографічних та інших робіт, ця проблема досі не стала темою жодного
окремого дисертаційного дослідження.
Метою дослідження є дослідити міжконфесійні відносини на
Правобережній Україні під владою Російської імперії в 1793–1917 рр.
Об`єктом дослідження є релігійне життя на Правобережній Україні під
владою Російської імперії в 1793–1917 рр. Предметом дослідження є
міжконфесійні відносини на Правобережній Україні під владою Російської
імперії в 1793–1917 рр.
Наукова новизна дослідження полягає в тому що у роботі вперше
здійснено комплексне узагальнення міжконфесійних відносин на
Правобережній Україні в 1793–1917 рр., у тому числі досліджено відносини
між всіма наявними у регіоні конфесіями та релігійними спільнотами.
Автором вперше введено до наукового обігу нові архівні документи, які
розкривають проблему міжконфесійної ідентичності, причини, мотиви та
процедури здійснення міжконфесійних конверсій. Введено до наукового обігу
вперше в українській історіографії джерела особового походження, зокрема
щоденники та спогади польських землевласників Правобережної України, які
до сьогодні не використовувалися як джерела з історії міжконфесійних
відносин у регіоні. Також вперше як джерела з історії міжконфесійних відносин
було використано матеріали, які до цього в українській історіографії вживалися
лише як джерела з мовної та соціальної історії регіону. У дослідженні
розроблено класифікацію джерел з історії міжконфесійних відносин на
Правобережній Україні під владою Російської імперії в 1793–1917 рр.
У роботі запропоновано авторську періодизацію міжконфесійних
конверсій на Правобережній Україні в 1793–1917 рр., проаналізовано правові та
демографічні чинники кількісного зростання та зменшення релігійних спільнот,


4



що дає змогу спиратися на неї у подальших дослідженнях аналогічної
проблематики. Весь період перебування регіону під владою Російської імперії
можна розділити на п`ять підперіодів, кожен з яких мав свою специфіку,
обумовлену політичними, правовими та іншими обставинами. Вже на 1796 р.
влада імперії домоглася православної більшості мешканців у регіоні, яка до
1917 р. не опускалася нижче 50 % мешканців. У подальшому в регіоні у 1839 р.
була ліквідована Уніатська церква, а завдяки тиску влади кількість вірних
Римо-католицької церкви залишалася до кінця ХІХ ст. практично незмінною,
почавши зростати завдяки високій народжуваності та дозволу відпадати від
православ`я указом 1905 р.
Автором розглянуто всі наявні на Правобережжі в досліджуваний період
релігійні спільноти, та їх місце у міжконфесійних відносинах, зокрема
Православну церкву, Уніатську церкву, Римо-католицьку церкву,
старообрядців, протестантів, юдеїв, караїмів, мусульман та релігійні спільноти
містичних напрямків на основі християнства. Це дало змогу комплексно
узагальнити проблему міжконфесійних відносин в регіоні в 1793–1917 рр.
У дисертації висвітлено питання релігійно-конфесійної ідентичності
мешканців регіону, визначено ступінь чіткості конфесійної свідомості
мешканців досліджуваного регіону в залежності від освіченості, роль держави у
процесі розвитку конфесійної свідомості. Межі трьох християнських конфесій
регіону не були чітко визначеними. Окрім взаємопроникнення елементів
західної та східної традицій у релігійній ідентичності та культурі великої
кількості мешканців регіону були присутні низка язичницьких елементів,
обрядів і культів дохристиянського походження. Тривалий час освіта, керована
представниками духовенства релігійних інституцій регіону, яка могла
прищепити конфесійну свідомість мешканцям краю, була слабко розвинена й
доступна вузькому прошарку заможних осіб, що додатково сприяло
підтриманню стану розмитої конфесійної свідомості та ідентичності серед
населення Правобережжя.
Досліджено характер релігійності мешканців регіону та її вплив на
міжконфесійні конфлікти, вивчено вплив державної політики на неї.


5



Суспільство регіону зберігало впродовж досліджуваного періоду становий
характер і тому релігійність селян, які тут складали більшість вірян
християнських конфесій, носила обрядовий неконфліктний характер, а
конфлікти, які відбувалися між конфесіями, були як правило інспіровані згори
духовенством та державою. Водночас релігійність пізніх протестантів через
обізнаність останніх із біблійним текстом мала здебільшого необрядовий
характер, що у конфліктах з ними робило неможливою аргументацію,
побудовану на обрядах.
У роботі проаналізовано роль держави у ставленні представників
конфесій регіону один до одного, інструменти, які застосовувалися для
формування такого ставлення. Російська імперська влада, всебічною
підтримкою якої користувалася Православна церква у регіоні, використовувала
такі модерні інструменти, як масове книгодрукування, пресу та освіту для
формування негативного ставлення до представників неправославних
релігійних спільнот регіону. З іншого боку, конфесійна політика держави була
зумовлена богословською парадигмою міжконфесійних відносин панівної в
Російській імперії Православної церкви – еклезіологічним сотеріологічним
ексклюзивізмом.
Подальший розвиток у дослідженні отримала характеристика
кількісного та якісного виміру міжконфесійних конверсій на Правобережній
Україні під владою Російської імперії шляхом комплексного аналізу наявних
дослідницьких даних за весь період 1793–1917 рр. та завдяки залученню нових
даних.
Крім цього, було здійснене практичне застосування теорій соціального
капіталу П. Бурдьє, соціального дисциплінування Г. Острайха та
агрописьменного суспільства Е. Геллнера для аналізу міжконфесійних відносин
у регіоні і в такий спосіб розширено методологічний інструментарій
вітчизняного академічного релігієзнавства.
Автор аналізує репресивну конфесійну політику Російської імперії у
регіоні, досліджену з точки зору позитивної дискримінації на користь
Православної церкви та дискримінації неправославних релігійних спільнот.


6



Доведено, що ця політика давала повільні результати. Це виявлялося в тому, що
навіть у 1860-х рр. у двох із трьох губерній регіону – Подільській та
Волинській – православні мешканці складали меншість міського населення, а
забезпеченість культовими спорудами і їх якість, навіть наприкінці ХІХ ст.,
серед римо-католиків була кращою, ніж серед православних. І хоча вектор
політики держави, спрямований на посилення Православної церкви і
послаблення інших релігійних спільнот регіону, був незмінний, зміни попри їх
поступовість були невідворотними, а тому економічні, освітні та людські
ресурси на Правобережжі були перерозподілені на користь Православної
церкви, яка отримала фактичний і юридичний привілейований статус.
У роботі удосконалено термінологічний апарат, зокрема уточнено
поняття «соціальне дисциплінування» та «культурний капітал», використані в
контексті державної політики у сфері міжконфесійних відносин у регіоні. Це
дозволяє використовувати зазначені терміни у подальших релігієзнавчих
дослідженнях, які стосуються історії релігії в Україні. Для характеристики
державної політики регулювання інституційного життя релігійних спільнот
регіону введено новий термін: «державне конфесійне будівництво», який
характеризує інституційну політику Російської імперії у сфері конфесійного
життя в імперії в цілому та в регіоні зокрема.
Ключові слова: міжконфесійні відносини, міжконфесійні конфлікти,
міжконфесійні конверсії, Правобережна Україна.