Знайди книгу!

Опис:
Мякінченко І. О. Міжконфесійні відносини та їх вплив на державотворчі
процеси в Україні (1990-ті – 2010-ті роки). – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за
спеціальністю 032 Історія та археологія. – Житомирський державний
університет імені Івана Франка, Житомир, Національний педагогічний
університет імені М. П. Драгоманова, Київ, 2021.



У дисертаційній роботі на основі широкого кола літератури та джерел із
урахуванням відповідної теоретико-методологічної бази проведено комплексне
історичне дослідження міжконфесійних відносин та їх впливу на державотворчі
процеси в Україні в період незалежності.
Наукова новизна результатів дослідження визначається тим, що
Уперше:
– комплексно досліджено вплив міжконфесійних відносин на
державотворчі процеси в Україні в період незалежності;
– розглянуто формування мережі міжконфесійних об’єднань в Україні;
– узагальнено висвітлено державно-конфесійні відносини у 1990-х –
2010-х роках;
– проаналізовано міжконфесійні стосунки у рамках законотворчого
процесу та церковно-релігійну підтримку державних реформ 2014 – початку
2019 рр.;
– розглянуто благодійну діяльність церковно-релігійних організацій під
час військового конфлікту на сході України;
– охарактеризовано церковно-релігійні й державно-політичні аспекти
міжконфесійних відносини в Україні у контексті міжнародної діяльності.
Уточнено та доповнено:


3
– питання становлення релігійної мережі в період незалежності України,
зокрема визначено тенденції 2014 – початку 2019 рр.;
– характеристику міжконфесійних стосунків, у тому числі у питанні
розвитку екуменічного руху в Україні;
– аспекти, пов’язані із суспільно значущою діяльністю церков та
релігійних організацій у рамках міжконфесійного діалогу.
У першому розділі дисертації проаналізовано стан наукової розробки
теми в історіографії, джерела, теоретико-методологічну базу дослідження,
обґрунтовано використання термінів, які складають основу категоріально-
понятійного апарату досліджуваної проблематики. Історіографія теми
дослідження поділяється на сучасну українську, українську діаспорну та
зарубіжну. Джерельна база роботи поділяється на дві групи: неопубліковані
архівні документи й опубліковані документи та матеріали (нормативно-правові
акти; розпорядчі документи органів державної влади України різних рівнів;
статистичні відомості про мережу релігійних організацій в Україні; документи
церковно-релігійних організацій і міжконфесійних органів; документи й
матеріали періодичних видань та інтернет-ресурсів).
Не дивлячись на наявність певної кількості наукових робіт, на сьогодні в
історіографії відсутнє комплексне дослідження, у якому б аналізувався вплив
міжконфесійних відносин на державотворчі процеси в Україні у 1990-х –
2010-х роках.
У другому розділі дисертаційної роботи проаналізовано інституціалізацію
релігійної мережі України. Становлення релігійної мережі почалося у кінці
1980-х – на початку 1990-х років. Важливим тут, зокрема, стало прийняття 23
квітня 1991 р. Закону УРСР «Про свободу совісті та релігійні організації».
Сповільнення зростання релігійної мережі відбулося на початку 2000-х років.
Основу релігійної мережі України в період незалежності склали християнські,
етно-конфесійні й нові релігійні організації. Анексія Криму, окупація частин
Донецької та Луганської областей призвели до значних змін у релігійній мережі
України. В останні роки розпочався процес переходу громад одних релігійних


4
конфесій до складу інших. 15 грудня 2018 р. на Об’єднавчому Соборі було
створено Православну церкву України, яка на початку 2019 р. отримала
автокефалію.
У роки незалежності міжконфесійні стосунки характеризувалися значною
напруженістю, особливо у середовищі православних конфесій. Певний рівень
напруги також відбувався між православними та римо- й греко-католиками;
між православними і мусульманами; між традиційними й новими релігіями
тощо. Важливо, що для вирішення міжконфесійної напруженості значні
зусилля доклала держава. Церковно-релігійні організації долучилися до
Революції Гідності кінця 2013 – початку 2014 рр., що стало важливим етапом
розвитку міжконфесійних відносин.
Міжконфесійні об’єднання, які, окрім іншого, спрямовують діяльність як
на розвиток міжконфесійного діалогу, так і на організацію конструктивної
моделі державно-конфесійних відносин, почали виникати уже на початку
1990-х років. Серед перших міжконфесійних об’єднань стали Міжконфесійна
рада Криму «Мир – дар Божий» та Всеукраїнська Рада Церков і релігійних
організацій. Згодом також з’явилися Українська Міжцерковна Рада, Нарада
представників Християнських Церков України, Рада євангельських
протестантських церков України, Всеукраїнська Рада Християнських Церков,
Рада представників Духовних управлінь і центрів мусульман України,
Всеукраїнська Рада релігійних об’єднань. В останні роки поширилася тенденція
до формування регіональних міжконфесійних об’єднань.
Державно-конфесійні відносини у 1990-х – 2010-х роках загалом
характеризувалися конструктивністю та партнерською моделлю. Від самого
початку держава створила належну законодавчу базу функціонування
церковно-релігійних організацій, розпочала реституцію церковно-релігійного
майна. Було сформовано і відповідні органи державного управління. Для
розвитку державно-конфесійних відносин важливою стала діяльність
міжконфесійних об’єднань, передусім Всеукраїнської Ради Церков і релігійних
організацій. Їх поглибленню сприяли спільні зусилля і духовної спільноти, і


5
держави у рамках проведення заходів з відзначення 2000-ліття Різдва
Христового. Згодом в Україні розпочалося обговорення «Концепції державно-
конфесійних відносин в Україні», було сформовано консультативно-дорадчі
органи з метою співпраці з церковними та релігійними організаціями. При
цьому, в роки незалежності відбулася значна політизація церковно-релігійного
життя. В новітній період української історії поширеною стала практика участі
вищих духовних осіб різних конфесій у загальнодержавних заходах та участь
вищих посадових осіб держави у відповідних церковно-релігійних заходах.
У третьому розділі дисертації досліджено відносини між релігійними
конфесіями у контексті державотворення в Україні. У роки незалежності
церковно-релігійні організації долучилися до законотворчого процесу. Їх
діяльність проявилася через висловлення пропозицій органам державної влади
щодо реформування чинного законодавства у сфері свободи совісті та
діяльності релігійних організацій; й законодавства, не пов’язаного з цим
аспектом. Як основний представницький міжконфесійний консультативно-
дорадчий орган головну роль тут відіграла Всеукраїнська Рада Церков і
релігійних організацій. Через діяльність Ради також активно проявилася
церковно-релігійна підтримка державних реформ в Україні у 2014 – на початку
2019 рр. (конституційна, судова, медична, освітня реформи та інші).
Суспільно значуща діяльність церков і релігійних організацій, яка у тому
числі сприяла державотворчим процесам, зокрема в економічній площині,
відобразилася через організацію благодійницької діяльності для підтримки
нужденних. Відповідна робота релігійної спільноти завжди підтримувалася
державою. Передусім церковно-релігійні організації зосередили зусилля на
підтримці нужденних індивідуально, в будинках-інтернатах, установах для
інвалідів, літніх людей, в закладах виконання покарань та інших. Церковно-
релігійні організації також створили власні заклади, у першу чергу дитячі
будинки, та широку мережу оздоровчих таборів для дітей. Релігійна спільнота
виступила проти розповсюдження соціально небезпечних хвороб (туберкульоз,
ВІЛ/СНІД).


6
Церковно-релігійні організації проводили благодійну діяльність під час
військового конфлікту на сході України. Їхні зусилля були спрямовані на
допомогу внутрішньо переміщеним особам, учасникам АТО, їхнім родинам, а
також на звільнення військовополонених і цивільних осіб, утримуваних на
окупованих територіях та в Російській Федерації.
У 1990-х – 2010-х роках активно проявилася міжнародна діяльність
церковно-релігійних організацій у контекст міжконфесійних відносин. У
даному випадку зусилля релігійної спільноти спрямовувалися на підтримку
власних та окремих державних міжнародних ініціатив. Церковно-релігійні
організації налагоджували зв’язки з релігійними центрами та віруючими поза
межами України, організовували прийом іноземних релігійних та політичних і
державних осіб тощо. Активізація міжнародної активності відбулася
напередодні надання Українській православній церкві томосу про автокефалію.
Державні міжнародні ініціативи, підтримані релігійною спільнотою, – допомога
українській дипломатії на початку незалежності (переважно Українською
Греко-Католицькою Церквою); а у 2010-х роках – підтримка євроінтеграції
України та протистояння російській військовій агресії.
У висновках дисертаційної роботи підведено підсумки наукового
дослідження та конкретизовано його результати.
Ключові слова: церковно-релігійні організації, міжконфесійне
об’єднання, міжконфесійні відносини, державотворчі процеси, Всеукраїнська
Рада Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), законотворчий процес,
реформи, суспільна діяльність.