Міжнародне військове співробітництво України (1991 – 2013 рр.)
Андрій Лухтан / історичнадисертація
Опис:
Лухтан А. І. Міжнародне військове співробітництво України (1991–
2013 рр.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 20.02.22 – військова історія. – Національний університет оборони
України імені Івана Черняховського, Київ, 2018.
Зміст анотації
У дисертації вперше розкрито та систематизовано процес становлення
міжнародного військового співробітництва (МВСп) України (1991–2013) та його
розвиток на прикладі співробітництва з Республікою Польща, як країною-
членом НАТО та Республікою Білорусь, як країною-учасницею СНД, розкрито
стан нормативно-правового і договірно-правового забезпечення цього процесу
та надано рекомендації щодо використання набутого досвіду в сучасних умовах.
Аналіз історіографії та виявлених джерел дає підстави стверджувати, що
МВСп України залишається актуальною проблемою історичної науки та є
предметом дослідження істориків, політологів, юристів та інших фахівців.
Водночас в українській історичній науці не має цілісного й об’єктивного
військово-історичного дослідження, в якому комплексно було б висвітлено
історичний досвід становлення та розвитку МВСп України із суміжними
державами, зокрема з Польщею як країною-членом НАТО та Білоруссю як
країною-учасницею СНД.
Методологічною основою дисертації стали загальнонаукові принципи
історизму, об’єктивності, системного підходу, дослідження подій, зокрема їх
виникнення та розвитку, взаємозв’язку, взаємозалежності та комплексності.
При підготовці дисертації використані загальнонаукові методи наукового
пізнання: аналізі і синтез, класифікація, ретроспективний, хронологічний.
Завдяки використанню логічного методу виявлено тенденції розвитку
двосторонніх відносин та узагальнено досвід розвитку договірно-правової бази,
встановлено зміст і способи вирішення проблемних питань. Спеціальні
історичні методи, зокрема історико-генетичний, історико-порівняльний,
історико-хронологічний та історико-системний, дозволили детально вивчити 3
багатогранний і суперечливий процес становлення МВСп України та розвиток
українсько-польського й українсько-білоруського військового співробітництва,
виявити основні напрями співробітництва, загальне та особливе, встановити
тенденції їх еволюції, а також роль політичних і військових діячів у реалізації
цього процесу. Спеціально-юридичні методи, зокрема формально-юридичний,
порівняльно-правовий, дозволили узагальнити досвід договірно-правового та
нормативно-правового забезпечення МВСп України.
У роботі вперше розкрито передумови становлення МВСп України з
урахуванням воєнно-політичних подій 1991–2013 років, зовнішньої політики
держави та пов’язаних з ними програм будівництва Збройних Сил України,
запропоновано авторську періодизацію цього процесу. Автор довів, що процеси
становлення міжнародного військового співробітництва України проходили у
чотири етапи з урахуванням воєнно-політичних подій, зовнішньої політики
держави та пов’язаних з ними процесів будівництва Збройних Сил України.
На першому етапі МВСп України (1991–1996) відбулися зміни у воєнно-
політичній обстановці в Центральній і Східній Європi внаслідок розпуску
Організації Варшавського договору та розпаду СРСР, набули незалежності
колишні союзні республіки, що потребувало визнання державних кордонів,
виконання міжнародних домовленостей щодо перебазування та часткового
роззброєння, відмови від ядерного озброєння, участь у міжнародній
миротворчій діяльності, започаткування воєнно-політичного діалогу та
партнерства на принципах довіри та виконання зобов’язань перед НАТО і СНД.
На другому етапі (1997–2000) розгортався процес становлення двостороннього
співробітництва України із суміжними державами в умовах формування єдиного
безпекового простору в Європi, завдяки програмі НАТО “Партнерство заради
миру”. Цьому сприяла активна участь підрозділів Збройних Сил України в
миротворчих операціях і місіях, що дозволило додатково приєднатися до участі у
9 місіях під егідою ООН, ЄС, ОБСЄ та НАТО. Залучити на цьому етапі 18 тис.
військовослужбовців Збройних Сил України в миротворчих операціях і місіях,
завершити формування відносини партнерства і довіри у військовій сфері, 4
сформувати договірно-правове забезпечення МВСп України з 70 державами, а
також набуло удосконалення правове забезпечення участі військових підрозділів
(персоналу) у міжнародній миротворчій діяльності (ММД). Набувало розвитку
ВТС України з державами-партнерами та участь її у верифікаційній діяльності.
Нові виклики і загрози міжнародному миру та безпеці (міжнародний тероризм і
піратство) на третьому етапі безпосередньо вплинули на становлення МВСп
України, зокрема визначення її пріоритетних напрямів та нових форм
партнерських відносин із НАТО і ЄС (2001–2005). Як особливість, відмічається
безміна активна участь України в міжнародних миротворчих операціях ООН,
ОБСЄ, НАТО та подальше становлення двостороннього міжнародного
співробітництва з державами. На четвертому етапі (2006–2013) відбулися зміни у
зовнішній політиці України – від політики євроатлантичної інтеграції (2005) до
позаблокового статусу (2012) що негативно вплинуло на становлення МВСп
України та вимагало корегування двостороннього військового співробітництва з
державами за воєнно-політичним, військовим та військово-технічними
напрямами. Україна набула важливого досвіду участі у складі багатонаціональних
військових формуваннях, у тому числі в миротворчих і стабілізаційних місіях,
виконання зобов’язань України з контролю над озброєнням, проведення заходів
верифікаційної діяльності та ВТС.
Вперше, з урахуванням завдань зовнішньої політики держави, визначено
особливості еволюції нормативно-правового забезпечення МВСп України та
запропоновано авторську періодизацію цього процесу. Виявлено етапи
створення, розвитку і удосконалення законодавчої і нормативно-правової бази
МВСп України (1991–2013). В основу авторської періодизації еволюції
нормативно-правового забезпечення покладено зміни у внутрішній і зовнішній
політиці України та їх вплив на національне законодавство. На першому етапі
(1991–1996) відбулося формування правових основ МВСп України. На другому
етапі (1996–2010) продовжено процес законодавчого і нормативно-правового
забезпечення МВСп України, що зумовлений ухваленням Конституції України
(28.06.1996) та дозволило завершити формування правових засад МВСп України. 5
Третій етап (2010–2013) характеризувався уповільненням розвитку правового
забезпечення МВСп України. Ухвалені у липні 2010 року зміни до Закону України
“Про засади внутрішньої і зовнішньої політики” уповільнили процес розвитку
правового забезпечення, а в деяких напрямках штучно зупинило імплементацію
раніше взятих зобов’язань України у МВСп. Встановлено, що прийнята
нормативно-правова база МВСп України загалом сприяла реалізації
національних інтересів України. Вона була сформована протягом першого та
другого етапів, що дозволило визначити повноваження суб’єктів МВСп
України (Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів
України, міністерств (відомств), Збройних Сил України та інших військових
формувань і правоохоронних органів) у воєнно-політичному, військовому та
військово-технічному співробітництві; унормувати право міжнародних договорів;
створити механізм планування та програмування двостороннього співробітництва
за основними напрямами співробітництва; удосконалити участь Збройних Сил
України та інших військових формувань і правоохоронних органів у ММД
України у складі багатонаціональних коаліційних сил. Разом з тим, на третьому
етапі як особливість відмічено уповільнення темпів розвитку нормативно-
правового забезпечення після визначення на політичному рівні позаблокового
статусу України. Однак, існувало ряд проблемних питань нормативно-правового
забезпечення: відсутність уніфікованого понятійного апарату до стандартів
НАТО; неврегульованість на законодавчому рівні питань військово-технічного та
цивільно-військового співробітництва.
Вперше узагальнено досвід МВСп України з Республікою Польща як
країною-членом НАТО та Республікою Білорусь як країною-учасницею СНД з
урахуванням їх зовнішньополітичних орієнтацій на розвиток безпекової політики
в регіоні. Розкрито процес становлення і розвитку військового співробітництва
України з Республікою Польща, як країною-членом НАТО. Встановлено, що
процес становлення українсько-польського військового співробітництва
супроводжувався поступовим та інтенсивним воєнно-політичним діалогом на
рівні Президентів двох держав, керівників оборонних відомств, начальників 6
генеральних штабів, командувачів видів. Це дозволило виділити такі його етапи:
від співіснування в рамках “соціалістичного табору” до започаткування
міжнародного військового співробітництва (1991–1996), становлення військового
співробітництва (1997–2000), формування стратегічного військового партнерства
(2000–2013). З’ясовано, що протягом 1992–2013 рр. українсько-польське військове
співробітництво реалізовано на 57% (вісім напрямів з чотирнадцяти через
укладання двосторонніх міжнародних договорів (протоколів)).
Вперше розкрито процес становлення і розвитку військового
співробітництва України з Республікою Білорусь, як країни-учасниці СНД.
Виявлено тенденції розвитку з урахуванням специфіки воєнно-політичного
діалогу, що дозволило встановити такі його етапи: становлення військового
співробітництва (1991–1996), розвиток військового співробітництва
(1997–2000), формування стратегічного партнерства (2000–2013). Загалом,
протягом 1992–2013 рр. українсько-білоруське військове співробітництво
реалізовано на 75% (дев’ять напрямів з дванадцяти через укладання двосторонніх
договорів (протоколів)). Договірно-правова основа ВТС забезпечила реалізацію
відповідних напрямів співробітництва, дозволила планувати заходи на
перспективу й узгоджувати їх імплементацію через спільні робочі групи.
Особливістю договірно-правової системи стало укладання двосторонніх
міжвідомчих договорів за ієрархічною моделлю, основою яких була угода про
військове співробітництво, протоколи, укладені в межах реалізації спільних
інтересів.
З’ясовано, що договірно-правове забезпечення співробітництва України з
Республікою Польща та Республікою Білорусь розвивалося активно та
відповідало потребам двосторонніх відносин. Українсько-білоруське військове
співробітництво за кількістю укладених двосторонніх договорів відповідно до
напрямів співробітництва має більший показник чим українсько-польське
співробітництво. Установлено що до спільних рис належить ідентична
ієрархічна модель, яка формувалася через укладання рамкових угоди про
військове співробітництво та протоколів, що мали прямий зв’язок. Водночас
розкрито прогалини, що потребують удосконалення договірно-правового 7
забезпечення військового співробітництва України та Республіки Білорусь
шляхом виключення посилань на договір між УРСР і БРСР від 19.12.1990, який
застарів в наслідок ухвалення Українсько-білоруського договору про дружбу,
добросусідство та співробітництво (1995); проведення моніторингу дієвості
існуючих норм у чинних протоколів до рамкової угоди про військове
співробітництво з питань соціального захисту військовослужбовців,
подальшого проходження служби після закінчення навчання у вищих
військових закладах, забезпечення перевезень залізничним транспортом
та інші. Підтверджено актуальність визначення стану сформованості договірно-
правових основ співробітництва, його слабкі місця (невідповідність
сьогоденню) та можливі наслідки, зокрема використання колізійних норм як у
внутрішньому законодавстві, так і в міжнародних договорах України, з огляду
на використання Російською Федерацією права як зброю в гібридній війні
проти України та Заходу.
Виявлено нереалізований потенціал для розвитку МВСп України за таким
напрямом як співробітництво у сфері мобілізаційної підготовки, що є
складовою у забезпеченні обороноздатності держави.
Встановлено, що у національному законодавстві не унормовано поняття
“міжнародне військове співробітництво України”. З метою удосконалення
понятійно-категорійного апарату у частині наближення до стандартів НАТО
автором запропоновано визначення сутності МВСп України, як
зовнішньополітична діяльність центральних органів виконавчої влади, що в
межах своєї компетенції реалізують державну політику у сфері оборони та
безпеки, щодо встановлення і розвитку зносин з відповідними органами
іноземних держав, міжнародними організаціями та іншими суб’єктами
міжнародного права згідно з чинним законодавством України, принципами та
нормами міжнародного права.
Перспективними напрямами подальших наукових пошуків можуть бути:
досвід українсько-румунського, українсько-угорського, українсько-
словацького, українсько-турецького міжнародного та міждержавного 8
військового співробітництва у 1991–2018 рр.; особливості договірно-правового
забезпечення міжнародного співробітництва у сфері мобілізаційної підготовки
в інтересах сил оборони; міжнародна підтримка України в її боротьбі проти
російської агресії в 2014-2018 рр. та інше.
До наукового обігу введено раніше не опубліковані матеріали з фондів
архівів Міністерства закордонних справ України і Міністерства оборони
України, а також окремі документи та матеріали Республіки Польща та
Республіки Білорусь.
Практичне значення одержаних результатів полягає у розкритті процесу
розроблення та ухвалення нормативно-правової бази становлення і розвитку
МВСп України, у доповненні і розширенні сучасних знань з історії українсько-
польського та українсько-білоруського військового співробітництва, визначенні
перспективних напрямів подальших наукових пошуків, опрацюванні проблематики
МВСп України та визначенні подальших напрямів результативного
співробітництва.
Положення і висновки дисертації можуть бути використані при підготовці
матеріалів з воєнної історії України, історії українсько-польського й українсько-
білоруського співробітництва, у навчальному процесі закладів освіти..
Ключові слова: міжнародне військове співробітництво України, воєнно-
політичне співробітництво, військове співробітництво, військово-технічне
співробітництво, українсько-польське співробітництво, українсько-білоруське
співробітництво.
Лухтан А. І. Міжнародне військове співробітництво України (1991–
2013 рр.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 20.02.22 – військова історія. – Національний університет оборони
України імені Івана Черняховського, Київ, 2018.
Зміст анотації
У дисертації вперше розкрито та систематизовано процес становлення
міжнародного військового співробітництва (МВСп) України (1991–2013) та його
розвиток на прикладі співробітництва з Республікою Польща, як країною-
членом НАТО та Республікою Білорусь, як країною-учасницею СНД, розкрито
стан нормативно-правового і договірно-правового забезпечення цього процесу
та надано рекомендації щодо використання набутого досвіду в сучасних умовах.
Аналіз історіографії та виявлених джерел дає підстави стверджувати, що
МВСп України залишається актуальною проблемою історичної науки та є
предметом дослідження істориків, політологів, юристів та інших фахівців.
Водночас в українській історичній науці не має цілісного й об’єктивного
військово-історичного дослідження, в якому комплексно було б висвітлено
історичний досвід становлення та розвитку МВСп України із суміжними
державами, зокрема з Польщею як країною-членом НАТО та Білоруссю як
країною-учасницею СНД.
Методологічною основою дисертації стали загальнонаукові принципи
історизму, об’єктивності, системного підходу, дослідження подій, зокрема їх
виникнення та розвитку, взаємозв’язку, взаємозалежності та комплексності.
При підготовці дисертації використані загальнонаукові методи наукового
пізнання: аналізі і синтез, класифікація, ретроспективний, хронологічний.
Завдяки використанню логічного методу виявлено тенденції розвитку
двосторонніх відносин та узагальнено досвід розвитку договірно-правової бази,
встановлено зміст і способи вирішення проблемних питань. Спеціальні
історичні методи, зокрема історико-генетичний, історико-порівняльний,
історико-хронологічний та історико-системний, дозволили детально вивчити 3
багатогранний і суперечливий процес становлення МВСп України та розвиток
українсько-польського й українсько-білоруського військового співробітництва,
виявити основні напрями співробітництва, загальне та особливе, встановити
тенденції їх еволюції, а також роль політичних і військових діячів у реалізації
цього процесу. Спеціально-юридичні методи, зокрема формально-юридичний,
порівняльно-правовий, дозволили узагальнити досвід договірно-правового та
нормативно-правового забезпечення МВСп України.
У роботі вперше розкрито передумови становлення МВСп України з
урахуванням воєнно-політичних подій 1991–2013 років, зовнішньої політики
держави та пов’язаних з ними програм будівництва Збройних Сил України,
запропоновано авторську періодизацію цього процесу. Автор довів, що процеси
становлення міжнародного військового співробітництва України проходили у
чотири етапи з урахуванням воєнно-політичних подій, зовнішньої політики
держави та пов’язаних з ними процесів будівництва Збройних Сил України.
На першому етапі МВСп України (1991–1996) відбулися зміни у воєнно-
політичній обстановці в Центральній і Східній Європi внаслідок розпуску
Організації Варшавського договору та розпаду СРСР, набули незалежності
колишні союзні республіки, що потребувало визнання державних кордонів,
виконання міжнародних домовленостей щодо перебазування та часткового
роззброєння, відмови від ядерного озброєння, участь у міжнародній
миротворчій діяльності, започаткування воєнно-політичного діалогу та
партнерства на принципах довіри та виконання зобов’язань перед НАТО і СНД.
На другому етапі (1997–2000) розгортався процес становлення двостороннього
співробітництва України із суміжними державами в умовах формування єдиного
безпекового простору в Європi, завдяки програмі НАТО “Партнерство заради
миру”. Цьому сприяла активна участь підрозділів Збройних Сил України в
миротворчих операціях і місіях, що дозволило додатково приєднатися до участі у
9 місіях під егідою ООН, ЄС, ОБСЄ та НАТО. Залучити на цьому етапі 18 тис.
військовослужбовців Збройних Сил України в миротворчих операціях і місіях,
завершити формування відносини партнерства і довіри у військовій сфері, 4
сформувати договірно-правове забезпечення МВСп України з 70 державами, а
також набуло удосконалення правове забезпечення участі військових підрозділів
(персоналу) у міжнародній миротворчій діяльності (ММД). Набувало розвитку
ВТС України з державами-партнерами та участь її у верифікаційній діяльності.
Нові виклики і загрози міжнародному миру та безпеці (міжнародний тероризм і
піратство) на третьому етапі безпосередньо вплинули на становлення МВСп
України, зокрема визначення її пріоритетних напрямів та нових форм
партнерських відносин із НАТО і ЄС (2001–2005). Як особливість, відмічається
безміна активна участь України в міжнародних миротворчих операціях ООН,
ОБСЄ, НАТО та подальше становлення двостороннього міжнародного
співробітництва з державами. На четвертому етапі (2006–2013) відбулися зміни у
зовнішній політиці України – від політики євроатлантичної інтеграції (2005) до
позаблокового статусу (2012) що негативно вплинуло на становлення МВСп
України та вимагало корегування двостороннього військового співробітництва з
державами за воєнно-політичним, військовим та військово-технічними
напрямами. Україна набула важливого досвіду участі у складі багатонаціональних
військових формуваннях, у тому числі в миротворчих і стабілізаційних місіях,
виконання зобов’язань України з контролю над озброєнням, проведення заходів
верифікаційної діяльності та ВТС.
Вперше, з урахуванням завдань зовнішньої політики держави, визначено
особливості еволюції нормативно-правового забезпечення МВСп України та
запропоновано авторську періодизацію цього процесу. Виявлено етапи
створення, розвитку і удосконалення законодавчої і нормативно-правової бази
МВСп України (1991–2013). В основу авторської періодизації еволюції
нормативно-правового забезпечення покладено зміни у внутрішній і зовнішній
політиці України та їх вплив на національне законодавство. На першому етапі
(1991–1996) відбулося формування правових основ МВСп України. На другому
етапі (1996–2010) продовжено процес законодавчого і нормативно-правового
забезпечення МВСп України, що зумовлений ухваленням Конституції України
(28.06.1996) та дозволило завершити формування правових засад МВСп України. 5
Третій етап (2010–2013) характеризувався уповільненням розвитку правового
забезпечення МВСп України. Ухвалені у липні 2010 року зміни до Закону України
“Про засади внутрішньої і зовнішньої політики” уповільнили процес розвитку
правового забезпечення, а в деяких напрямках штучно зупинило імплементацію
раніше взятих зобов’язань України у МВСп. Встановлено, що прийнята
нормативно-правова база МВСп України загалом сприяла реалізації
національних інтересів України. Вона була сформована протягом першого та
другого етапів, що дозволило визначити повноваження суб’єктів МВСп
України (Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів
України, міністерств (відомств), Збройних Сил України та інших військових
формувань і правоохоронних органів) у воєнно-політичному, військовому та
військово-технічному співробітництві; унормувати право міжнародних договорів;
створити механізм планування та програмування двостороннього співробітництва
за основними напрямами співробітництва; удосконалити участь Збройних Сил
України та інших військових формувань і правоохоронних органів у ММД
України у складі багатонаціональних коаліційних сил. Разом з тим, на третьому
етапі як особливість відмічено уповільнення темпів розвитку нормативно-
правового забезпечення після визначення на політичному рівні позаблокового
статусу України. Однак, існувало ряд проблемних питань нормативно-правового
забезпечення: відсутність уніфікованого понятійного апарату до стандартів
НАТО; неврегульованість на законодавчому рівні питань військово-технічного та
цивільно-військового співробітництва.
Вперше узагальнено досвід МВСп України з Республікою Польща як
країною-членом НАТО та Республікою Білорусь як країною-учасницею СНД з
урахуванням їх зовнішньополітичних орієнтацій на розвиток безпекової політики
в регіоні. Розкрито процес становлення і розвитку військового співробітництва
України з Республікою Польща, як країною-членом НАТО. Встановлено, що
процес становлення українсько-польського військового співробітництва
супроводжувався поступовим та інтенсивним воєнно-політичним діалогом на
рівні Президентів двох держав, керівників оборонних відомств, начальників 6
генеральних штабів, командувачів видів. Це дозволило виділити такі його етапи:
від співіснування в рамках “соціалістичного табору” до започаткування
міжнародного військового співробітництва (1991–1996), становлення військового
співробітництва (1997–2000), формування стратегічного військового партнерства
(2000–2013). З’ясовано, що протягом 1992–2013 рр. українсько-польське військове
співробітництво реалізовано на 57% (вісім напрямів з чотирнадцяти через
укладання двосторонніх міжнародних договорів (протоколів)).
Вперше розкрито процес становлення і розвитку військового
співробітництва України з Республікою Білорусь, як країни-учасниці СНД.
Виявлено тенденції розвитку з урахуванням специфіки воєнно-політичного
діалогу, що дозволило встановити такі його етапи: становлення військового
співробітництва (1991–1996), розвиток військового співробітництва
(1997–2000), формування стратегічного партнерства (2000–2013). Загалом,
протягом 1992–2013 рр. українсько-білоруське військове співробітництво
реалізовано на 75% (дев’ять напрямів з дванадцяти через укладання двосторонніх
договорів (протоколів)). Договірно-правова основа ВТС забезпечила реалізацію
відповідних напрямів співробітництва, дозволила планувати заходи на
перспективу й узгоджувати їх імплементацію через спільні робочі групи.
Особливістю договірно-правової системи стало укладання двосторонніх
міжвідомчих договорів за ієрархічною моделлю, основою яких була угода про
військове співробітництво, протоколи, укладені в межах реалізації спільних
інтересів.
З’ясовано, що договірно-правове забезпечення співробітництва України з
Республікою Польща та Республікою Білорусь розвивалося активно та
відповідало потребам двосторонніх відносин. Українсько-білоруське військове
співробітництво за кількістю укладених двосторонніх договорів відповідно до
напрямів співробітництва має більший показник чим українсько-польське
співробітництво. Установлено що до спільних рис належить ідентична
ієрархічна модель, яка формувалася через укладання рамкових угоди про
військове співробітництво та протоколів, що мали прямий зв’язок. Водночас
розкрито прогалини, що потребують удосконалення договірно-правового 7
забезпечення військового співробітництва України та Республіки Білорусь
шляхом виключення посилань на договір між УРСР і БРСР від 19.12.1990, який
застарів в наслідок ухвалення Українсько-білоруського договору про дружбу,
добросусідство та співробітництво (1995); проведення моніторингу дієвості
існуючих норм у чинних протоколів до рамкової угоди про військове
співробітництво з питань соціального захисту військовослужбовців,
подальшого проходження служби після закінчення навчання у вищих
військових закладах, забезпечення перевезень залізничним транспортом
та інші. Підтверджено актуальність визначення стану сформованості договірно-
правових основ співробітництва, його слабкі місця (невідповідність
сьогоденню) та можливі наслідки, зокрема використання колізійних норм як у
внутрішньому законодавстві, так і в міжнародних договорах України, з огляду
на використання Російською Федерацією права як зброю в гібридній війні
проти України та Заходу.
Виявлено нереалізований потенціал для розвитку МВСп України за таким
напрямом як співробітництво у сфері мобілізаційної підготовки, що є
складовою у забезпеченні обороноздатності держави.
Встановлено, що у національному законодавстві не унормовано поняття
“міжнародне військове співробітництво України”. З метою удосконалення
понятійно-категорійного апарату у частині наближення до стандартів НАТО
автором запропоновано визначення сутності МВСп України, як
зовнішньополітична діяльність центральних органів виконавчої влади, що в
межах своєї компетенції реалізують державну політику у сфері оборони та
безпеки, щодо встановлення і розвитку зносин з відповідними органами
іноземних держав, міжнародними організаціями та іншими суб’єктами
міжнародного права згідно з чинним законодавством України, принципами та
нормами міжнародного права.
Перспективними напрямами подальших наукових пошуків можуть бути:
досвід українсько-румунського, українсько-угорського, українсько-
словацького, українсько-турецького міжнародного та міждержавного 8
військового співробітництва у 1991–2018 рр.; особливості договірно-правового
забезпечення міжнародного співробітництва у сфері мобілізаційної підготовки
в інтересах сил оборони; міжнародна підтримка України в її боротьбі проти
російської агресії в 2014-2018 рр. та інше.
До наукового обігу введено раніше не опубліковані матеріали з фондів
архівів Міністерства закордонних справ України і Міністерства оборони
України, а також окремі документи та матеріали Республіки Польща та
Республіки Білорусь.
Практичне значення одержаних результатів полягає у розкритті процесу
розроблення та ухвалення нормативно-правової бази становлення і розвитку
МВСп України, у доповненні і розширенні сучасних знань з історії українсько-
польського та українсько-білоруського військового співробітництва, визначенні
перспективних напрямів подальших наукових пошуків, опрацюванні проблематики
МВСп України та визначенні подальших напрямів результативного
співробітництва.
Положення і висновки дисертації можуть бути використані при підготовці
матеріалів з воєнної історії України, історії українсько-польського й українсько-
білоруського співробітництва, у навчальному процесі закладів освіти..
Ключові слова: міжнародне військове співробітництво України, воєнно-
політичне співробітництво, військове співробітництво, військово-технічне
співробітництво, українсько-польське співробітництво, українсько-білоруське
співробітництво.
Доступні формати:
PDFчитайте також:
В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.