Знайди книгу!

Опис:
Романцова Н. І. Наукова діяльність Михайла Грушевського в
українській історіографії – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні
дисципліни – Інститут історії України НАН України, Київ – Університет Григорія
Сковороди в Переяславі МОН України, Переяслав, 2021.
Актуальність дослідження. У наш час назріла потреба комплексного
історіографічного аналізу багатогранної наукової діяльності українського
вченого, громадського та політичного діяча кінця ХІХ – першої третини ХХ ст.
Михайла Грушевського з застосуванням сучасних методологічних парадигм. Він
був одним з творців наративу української національної історії, який заклав ідейні
засади державотворення у добу визвольних змагань в Україні, а також одним з
активних учасників цих суспільно-політичних трансформацій.
Свою наукову творчість вчений поєднував з різноманітною практичною
діяльністю щодо організації українських наукових товариств, у підготовці
молодих інтелектуалів, у видавничій справі, у громадській та політичній роботі.
Як голова Української Центральної Ради Михайло Сергійович намагався
реалізувати ідею відродження української державності в революційних подіях
1917 – 1921 рр.
З кінця ХІХ ст. до нашого часу питання наукової діяльності М. Грушевського
перебувають в центрі дискусій українських істориків, і є потреба проаналізувати
студії, присвячені висвітленню наукової діяльності вченого, його місця в розвитку
історичної науки в Україні.
Протягом 2010–2019 рр. оприлюднено 555 різноманітних публікацій на
грушевськознавчу тематику. Аналіз їхніх історіографічних оцінок щодо наукової
діяльності М. Грушевського становить значний науковий інтерес. Розширення
кола історіографічних джерел, застосування модерних методологічних підходів у
поєднанні інтелектуальної історії, соціокультурної історії, квантитативних


3



методів історіографічного дослідження – надають широкі можливості для нової
розробки зазначеної теми.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше:
– здійснена спроба комплексного історіографічного аналізу в контексті
соціогуманітаристики, на сучасних методологічних засадах інтелектуальної та
соціокультурної історії творчої, археографічної, науково-організаційної, науково-
педагогічної, видавничої діяльності М. Грушевського в різні періоди його життя;
– проведена систематизація широкого комплексу текстів українських
грушевськознавців як історіографічних джерел з теми дослідження, що дозволило
застосувати відповідні методи наукового пізнання, обґрунтувати шляхи
отримання інформації для рефлексії історіографічних оцінок наукової діяльності
М. Грушевського;
– на основі історіографічної рефлексії студій грушевськознавців
охарактеризовано кожен з визначених періодів наукової діяльності
М. Грушевського;
– доведено, що наукова творчість, науково-організаційна, педагогічна, видавнича
діяльність вченого розвивалися в єдності та взаємопов’язаності, що свідчило про
системний характер його роботи;
– проведено темпоральне квантитативне дослідження масиву текстів, який
налічує 2227 позицій, присвячених різним аспектам наукової діяльності
М. Грушевського;
– з використанням квантитативних методів проаналізовано загальну динаміку
історіографічних студій щодо питань наукової діяльності М. Грушевського, їхніх
кількісних та якісних показників, особливості різних періодів розвитку
грушевськознавства та його напрямів;
Удосконалено:
– комплекс історіографічних джерел, які містять аналіз питань наукової діяльності
М. Грушевського та стан джерелознавчого й археографічного опрацювання
означеної проблеми;
– науково-методологічні підходи історіографічної концепції дослідження


4



наукової діяльності М. Грушевського в контексті інтелектуальної історії;
– періодизацію розвитку грушевськознавства на основі застосування
математичних методів історіографічного дослідження;
Набули подальшого розвитку:
– історіографічні оцінки різних аспектів наукової діяльності М. Грушевського;
– питання аналізу методологічних підходів українських грушевськознавців щодо
дослідження наукової творчості вченого.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження
полягає в тому, що вони розширяють знання з історіографії грушевськознавства, а
тому сприятимуть подальшому розвитку історіографічних студій в Україні на
сучасних методологічних парадигмах. Теоретичні положення дисертації можуть
бути використані у лекційних практиках при викладанні навчальних курсів
«Історія України», «Актуальні проблеми української історіографії», у підготовці
елективної дисципліни «Наукова діяльність М. Грушевського» для здобувачів
вищої освіти зі спеціальності «Історія та археологія». Актуалізовані авторкою
джерела будуть корисні молодим науковцям у проведенні історіографічних
досліджень, у розробці навчально-методичних посібників.
У дисертації здійснено комплексне історіографічне дослідження творчої,
археографічної, науково-організаційної, видавничої, педагогічної, публіцистичної
діяльності Михайла Грушевського – видатного репрезентанта української науки
кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. у різні періоди його життя. Доведено, що
історіографічні дослідницькі практики грушевськознавців щодо наукової
діяльності вченого є важливим напрямом української гуманітаристики.
Проаналізовано стан наукової розробки проблеми. З’ясовано, що
історіографічні рефлексії наукової діяльності М. Грушевського в українській
історіографії простежуються з кінця ХІХ ст. до нашого часу – у студіях
сучасників вченого Д. Багалія, М. Василенка, В. Герасимчука,
Д. Дорошенка, С. Єфремова, М. Кордуби, І. Крип’якевича, С. Томашівського,
І. Франка, радянських науковців О. Касименка, М. Петровського, М. Рубача,
Ф. Ястребова, істориків української діаспори – Л. Винара, І. Витановича,


5



О. Домбровського, В. Дорошенка, А. Жуковського, І. Лисяка-Рудницького,
О. Оглоблина, Н. Полонської-Василенко, О. Пріцака. Особливу увагу звернуто на
історіографічні оцінки сучасних українських вчених – Г. Бурлаки, В. Ващенка,
І. Верби, О. Владиги, І. Гирича, В. Гоцуляка, Я. Грицака, Я. Дашкевича,
В. Заруби, Л. Зашкільняка, Я. Калакури, О. Копиленка, М. Кучеренка, Є. Луняка,
Я. Малика, В. Масненка, С. Панькової, В. Педича, Р. Пирога, С. Плохія,
Г. Стрельського, В. В. Тельвака, В. П. Тельвак, В. Хоменка, О. Юркової,
Ю. Шаповала, Ф. Шевченка, О. Яся та інших.
Доведено, що історіографічні дослідницькі практики грушевськознавців
щодо наукової діяльності вченого є важливим напрямом української
гуманітаристики. Вони охоплюють кавказький період формування його
інтелектуальної біографії, роки навчання на історико-філологічному факультеті
Київського університету св. Володимира, коли формувалися його наукові
погляди; львівський та львівсько-київський періоди наприкінці ХІХ – на початку
ХХ ст., які ознаменувалися роботою у Львівському університеті, науковою
розробкою національної історії України, створенням львівської історичної школи,
організаційною та видавничою діяльністю у Науковому товаристві імені
Т. Шевченка та в Українському науковому товаристві, активною публіцистикою.
Дослідження свідчить, що грушевськознавці приділяють увагу також
питанням наукової діяльності вченого під час російського заслання доби Першої
світової війни; поєднанню наукової, політичної та публіцистичної діяльності
Михайла Сергійовича у роки Української революції, у добу боротьби за
відновлення національної державності в Україні, під час еміграції в Українському
соціологічному інституті та в останній період його життя у ВУАН, коли вчений
докладав зусиль для наукової, організаційної, видавничої справи, долаючи
протидію більшовицької влади та академічної бюрократії.
Відзначено потужну інтелектуальну енергію, титанічну працездатність,
багатогранний вплив вченого на всі сфери українського наукового життя.
Вказано, що у своїй науковій творчості вчений сформулював і розвивав у
численних працях нову концепцію української національної історії, український


6



національний наратив, одним з перших в українській історіографії розробив
узагальнюючий нарис всесвітньої історії, історію української літератури, поєднав
історію та соціологію.
Зазначено важливу роль Михайла Сергійовича в організації Наукового
товариства імені Т. Шевченка у Львові, Українського наукового товариства у
Києві, Українського соціологічного інституту під час еміграції, Науково-
дослідної кафедри історії України у ВУАН. Грушевськознавці відзначили велику
видавничу роботу вченого у «Записках НТШ», «Літературно-науковому
вістнику», журналі «Україна» різних періодів, у серійних наукових виданнях.
Сформовано репрезентативну джерельну базу дослідження: історіографічні
студії українських вчених з кінця ХІХ ст. до нашого часу, в яких дається
рефлексія текстів Михайла Сергійовича, синтетичні біографічні тексти
грушевськознавців, діловодної документації, матеріалів преси, джерел особового
походження, документів з Національного архівного фонду України, Інституту
рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського та архівної
установи Російської Федерації.
Сформульовано сучасні методологічні засади написання дисертації та
з’ясовано, що для теоретичного осягнення об’єкта і предмета роботи найбільш
придатним видається поєднання елементів постмодернізму, зокрема, парадигм
концептуальної історії, інтелектуальної історії, соціокультурної історії, історії
генерацій, квантитативних методів в аналізі історіографічних студій. Зазначені
методологічні підходи передбачають аналіз різних аспектів творчої діяльності
вченого через його інтелектуальну біографію та соціокультурне оточення, і це
надає можливість всебічно розглянути українську історіографію його наукової
діяльності.
Здійснено темпоральне квантитативне дослідження великого масиву
публікацій, присвячених науковій діяльності М. Грушевського. З використанням
кількісних методів з’ясовано загальну динаміку історіографічних студій щодо
питань наукової діяльності М. Грушевського, особливості різних періодів
розвитку грушевськознавства та його напрямів.


7



Доведено, що з кінця ХІХ – до початку ХХІ ст. в українській історіографії
зберігається сталий науковий інтерес до висвітлення багатогранної діяльності
М. Грушевського як вченого репрезентанта української національної історіографії
та організатора науки, який реалізував новаторські підходи європейських
науковців свого часу на українському інтелектуальному полі.
Ключові слова: наукова діяльність М. Грушевського, наукова творчість,
«Історія України-Руси», науково-організаційна діяльність, Наукове товариство
імені Т. Шевченка, Українське наукове товариство, Український соціологічний
інститут, львівська історична школа, київська історична школа,
грушевськознавство, грушевськіана, українська історіографія, соціокультурна
історія, інтелектуальна історія, квантитативні методи історичних досліджень.