Наукове забезпечення розвитку електротехнічної галузі України (1945–1991 роки)

/ історична
дисертація
Опис:
Тверитникова О. Є. Наукове забезпечення розвитку електротехнічної
галузі України (1945–1991 роки). – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.07 «Історія науки й техніки». – Національна наукова
сільськогосподарська бібліотека НААН, Київ, 2018.

На сучасному етапі розвитку української економіки необхідним стає
модернізація наукомістких галузей промисловості, зокрема електротехнічної
галузі, підвищення інноваційної активності та рентабельності підприємств
електропромислового комплексу. У зв’язку з цим важливе значення набувають
дослідження процесів започаткування і розвитку електротехнічної галузі,
теоретичних основ становлення окремих напрямів електротехнічної науки,
визначення конкретного внеску провідних учених. Друга половина ХХ ст.
була періодом бурхливого розвитку електротехнічної галузі. У цей період
відбувався активний пошук нових форм і методів організації наукових
досліджень. Ефективне функціонування електротехнічної галузі
забезпечувалося формуванням кластеру, до якого увійшли академічні
інститути, політехнічні виши, галузеві науково-дослідні інституції. Взаємодія
між учасниками наукової сфери дала змогу створити нові форми організації
наукових досліджень, сприяла формуванню наукової кооперації та
концентрації науково-технічного потенціалу на вирішенні нагальних проблем.
Історіографічний аналіз наукової літератури сформував науково-
теоретичний рівень роботи і дозволив визначити структури роботи і напрями
наукового пошуку. Розвиток історіографії електротехнічної галузі України
другої половини ХХ ст. розподілено на два основних періоди: історіографія
радянської доби та історичні дослідження часів незалежності України. Кожен 3


із періодів має свої особливості, що вплинуло на відбір наукової літератури.
Для першого історіографічного періоду характерні праці, які висвітлюють
еволюцію електротехнічної галузі переважно у світовому контексті або на всій
території СРСР. Ще однією особливістю, притаманною цьому періоду, стала
практично повна відсутність науково-історичних досліджень, що
характеризують розвиток електротехнічної галузі наприкінці 1970-х рр. –
початку 1990-х рр. Ознакою наступного етапу є поява узагальнювальних
праць, присвячених розвитку української електротехнічної науки.
Історіографічний аналіз розвитку електротехнічної галузі України другої
половини ХХ ст. дає підстави стверджувати про відсутність спеціальних
наукових праць, в яких би електротехнічна наука України була об’єктом
окремого наукового дослідження. Історіографічна спадщина науковців
радянської доби представлена узагальнюючими працями з історії
електротехніки, енергетичної техніки, електропромисловості, але здобутки
українських електротехніків відображені досить фрагментарно. До того ж,
радянська історіографія перебувала під значним ідеологічним тиском. У цих
публікаціях акцентовано увагу лише на позитивних результатах,
замовчувалися недоліки та відставання в розвитку окремих напрямів
електротехнічної галузі від інноваційних досягнень закордонних науковців.
Встановлено, що більш плідним став наступний історіографічний період,
що характеризувався збільшенням як кількості, так і якості історико-технічних
досліджень електротехнічної галузі України. Поглибленню наукової тематики
сприяло впровадження нових методологічних підходів до проведення
досліджень.
Джерельна база дослідження сформована з масиву матеріалів
центральних державних архівів України, архівів Харківської, Львівської,
Одеської області, архіву м. Києва, науково-технічних архівів технічних вишів
України та академічних інститутів. Водночас було використано і певну
кількість наукових праць фахівців-електротехніків, спеціальних періодичних
та довідкових видань, патентної інформації, документів органів державної 4


влади та наукових і освітніх закладів.
Опрацювання джерельної бази та наукової літератури відбувалося на
основі залучення сукупності загальнонаукових та спеціальних методів
наукових досліджень, що забезпечили комплексний характер дослідження.
Серед них методи узагальнення, аналогії, синтезу, аналізу, формальної логіки,
історико-порівняльний, проблемно-хронологічний, історико-типологічний,
історико-системний, історичної періодизації, діахронічного аналізу та ін.
Застосування методологічних підходів до аналізу проблем сприяло
формулюванню логічно визначених напрямів дослідження, що здійснено на
засадах історизму, об’єктивності, системності, всебічності.
Досліджено процес формування фундаментальних і прикладних
наукових досліджень у провідних центрах електротехнічної науки України
впродовж другої половини 1940-х рр. – 1960-х рр. Виокремлено напрями
наукової роботи Інституту електротехніки АН УРСР. У цей період було
закладено підвалини для розвитку наукових шкіл, зокрема О. М. Міляхом був
започаткований новий науковий напрям – перетворення та стабілізація
параметрів електромагнітної енергії. Важливі наукові дослідження, що
проводилися під керівництвом С. І. Тетельбаума, сприяли створенню на базі
лабораторії Інституту електротехніки АН УРСР нової установи – Інституту
радіотехнічних проблем. Новаторські розробки С. О. Лебедєва та
Л. В. Цукерника дали змогу інституту стати ініціатором розгортання в країні
робіт з використання обчислювальної техніки для дослідження нормальних і
аварійних режимів складних енергосистем. Визначено особливості
реорганізації Інституту електродинаміки АН УРСР, проаналізовано зміни
кадрового складу установи та структурні перебудови з метою поглиблення
наукових досліджень, розширення профілю дослідної тематики.
Узагальнено здобутки наукових колективів технічних вишів України,
зокрема Київського, Харківського, Львівського та Одеського політехнічних
інститутів. З’ясовано, що прикладні наукові дослідження з проблем
електромеханіки, електроенергетики, електровимірювальної та 5


перетворювальної техніки, промислової електроніки, електронного
моделювання були спрямовані на пошуки новітніх технологій та докорінно
перетворили виробництво в цілому. Методика централізованої організації
наукової роботи цього періоду мала не лише певні переваги, а й недоліки.
Формування системи науково-дослідної роботи вишів визначалося створенням
базових, проблемних і галузевих дослідницьких лабораторій як основних
структурних підрозділів організації системи «наука-освіта-виробництво».
Висвітлено внесок провідних учених та лідерів наукових шкіл у розвиток
електротехнічної світової науки.
Розкрито процес формування мережі спеціалізованих науково-
дослідних, проектно-конструкторських, технологічних інститутів та
спеціалізованих конструкторських бюро електротехнічного профілю.
Доведено, що організація мережі галузевих науково-дослідних інституцій
електротехнічного спрямування доповнила систему наукового забезпечення
електротехнічної галузі й сприяла встановленню плідних взаємозв’язків з
академічної наукою та дослідженнями вищої електротехнічної школи.
Схарактеризовано напрями розвитку електротехнічної науки в системі
НАН України впродовж 1970-х–1980-х рр. Досліджено становлення та
розвиток напряму математичного моделювання в енергетиці, що набув
системного характеру в Інституті електродинаміки АН УРСР під керівництвом
академіка Г. Є. Пухова. Систематизовано напрями наукових досліджень
Інституту проблем моделювання в енергетиці АН УРСР та інших інститутів
електротехнічного профілю в системі НАН України. Поглиблення науково-
дослідної тематики відповідно до розвитку новітніх технологій сприяло
створенню низки нових наукових інституцій електротехнічного профілю в АН
УРСР. На базі підрозділів Інституті електродинаміки та Інституту проблем
моделювання в енергетиці АН УСРР було створено 5 наукових осередків, які
плідно працюють і сьогодні. Соціально-політичні та економічні зміни
наприкінці 1980-х рр. – початку 1990-х рр. об’єктивно вплинули на загальний 6


розвиток фундаментальних досліджень, внаслідок чого показники наукової
діяльності дослідних колективів знизилися.
З’ясовано, що розвиток електротехнічної науки вищої школи впродовж
1970–1980-х рр. був спрямований на комплексність наукової тематики. До
виконання науково-дослідної роботи залучалися фахівці різних кафедр вишів,
а також представники академічного й галузевого секторів науки. Це допомогло
посилити теоретичні засади наукової тематики й прискорити впровадження.
Створення виробничих комплексів при технічних вишах сприяло якості
досліджень і давало змогу здійснювати унікальні розроблення світового рівня.
Розвиток потужних напрямів сприяв створенню окремих наукових установ на
базі галузевих лабораторій вишів. Найбільший доробок у розвитку
електротехнічної науки мали вчені Київського та Харківського політехнічних
інститутів. Помітний внесок у наукові дослідження зробили також науковці
Львівського, Одеського, Винницького та Донецького політехнічних вишів.
Ефективність патентно-ліцензійної діяльності наукових колективів, що стало
визначальною ознакою розвитку електротехнічної науки впродовж 1970–1980-
х рр. Активізація винахідницького пошуку припадала на 1980-ті рр. і була
спрямована на підвищення якості, що сприяло створенню перспективних,
конкурентоспроможних розробок світового рівня та впровадженню їх у
промисловість. У цей період у патентно-ліцензійній діяльності взяла участь
переважна більшість науковців академічних інститутів, вишів та науково-
дослідних інститутів, було отримано велику кількість патентів і розпочато
науково-технічне співробітництво на комерційній основі з укладанням
ліцензійних угод. З’ясовано роль міжнародної співпраці у процесі розгортання
наукових досліджень.
Висвітлено проблеми та особливості формування системи підготовки й
атестації наукових та науково-педагогічних кадрів електротехнічного профілю
в академічних інститутах та політехнічних вишах України. На основі аналізу
нормативно-правових документів встановлено характерні ознаки
функціонування інституту аспірантури та докторантури на тлі освітньої 7


державної політики другої половини ХХ ст. Система підготовки наукових
кадрів вищої кваліфікації розвивалася та вдосконалювалася відповідно до
вимог електротехнічної галузі України. Трансформаційні зміни 1950-х рр. дали
змогу сформувати систему підготовки кадрів вищої кваліфікації й отримати
певні позитивні результати вже наприкінці 1960 рр. Впровадження нових форм
навчання, зокрема заочної, річної й цільової аспірантури, сприяло розширенню
контингенту аспірантів, але не вирішувало проблему вчасного захисту після
закінчення аспірантури.
Встановлено, що 1970–1980 рр. стали періодом удосконалення форм і
методів підготовки наукових кадрів. Аспірантура розвивався на тлі
екстенсивного розвитку науки. Збільшення кількості наукових закладів,
відділів, кафедр, науково-дослідних лабораторій, зростання галузевого
сектору, розширення системи вищої електротехнічної освіти потребувало
збільшення чисельності наукових і науково-педагогічних кадрів із вченими
ступенями. Всі ці чинники вплинули на динаміку чисельності наукових кадрів,
яка до середини 1970 рр. поступово зростала. Між тим, кількість захистів
кандидатів наук навпаки зменшувалася, що свідчить про зниження якості
підготовки аспірантів. У другій половині 1970 рр. було знайдено необхідний
баланс між чисельністю контингенту аспірантів і необхідним замовленням.
Особливістю розвитку цього періоду стала перевага форми навчання в
аспірантурі без відриву від виробництва, як у вищих технічних навчальних
закладах, так і в академічних установах. Цього часу була відпрацьована й така
форма отримання наукового ступеня, як інститут здобувачів.
Відбувався активний пошук нових засобів пожвавлення наукової роботи
над докторськими дисертаціями. Замість скасованого інституту докторантури
було запропоновано творчі відпустки. Ефективність роботи докторантури
забезпечувало впровадження методики переведення докторантів на посади
наукових співробітників. Унаслідок цього помітно збільшилася кількість
захистів докторських дисертацій в академічних установах. Важливу роль у
цьому відіграла наявність спеціалізованих вчених рад, що діяли в академічних 8


інститутах. Характер і зміст роботи з атестації наукових кадрів, що
проводилася у 1950-ті початку 1960-х рр. вченими радами наукових і освітніх
закладів, було змінено. Перенавантаження у зв’язку зі значною кількістю
спеціальностей, за якими відбувалися захисти, вплинуло на реформування
системи атестації кадрів вищої кваліфікації. Вже наприкінці 1960-х рр.
створено мережу спеціалізованих вчених рад електротехнічного профілю, що
значно збільшило кількість захистів кандидатських і докторських робіт, а
також надало можливість завершити дослідження представникам регіональних
навчальних закладів та галузевих науково-дослідних інститутів. Реформування
ВАК у середні 1970-х рр. спочатку призвело до зменшення кількості захистів,
однак вже наприкінці 1970-х рр. відбулася стабілізація в діяльності
спеціалізованих вчених рад, які проводили захисти за однією чи двома
спеціальностями. Ці заходи об’єктивно сприяли збільшенню кількості
наукових кадрів вищої кваліфікації в цих установах.
Розкрито структурні зміни системи підготовки інженерів
електротехнічного профілю в політехнічних вишах України. Показано етапи
формування нових спеціальностей, кафедр, факультетів, філіалів спрямування,
що забезпечило розширення мережі електротехнічної освіти. Висвітлено
особливості діяльності навчальних закладів, зокрема організації навчального
процесу, виробничої практики, науково-дослідної роботи. Доведено, що у
перше повоєнне десятиліття був розширений перелік електротехнічних
спеціалізацій, збільшено випуск фахівців шляхом упровадження прискореної
форми навчання та збільшення контингенту вечірньої, очної та очно-заочної
форм. Модернізація вищої технічної освіти 1960 рр. мала безпосередній вплив
на формування системи підготовки фахівців для електротехнічної галузі.
Характерною ознакою цього періоду стало посилення уваги до якості
підготовки фахівців. З метою вдосконалення навчального процесу було
перебудовано форми й уточнено терміни проведення виробничої практики.
Подальший розвиток системи підготовки електротехнічних інженерних кадрів
пов'язаний з інтенсифікацією навчального процесу за допомогою впровадження електронно-обчислювальних машин, програмованих засобів
навчання та посилення фундаментальної складової підготовки інженерів
електротехнічних спеціальностей. Провідні виші України ініціювали
модернізацію навчальних планів. У 1980-ті рр. були здійснені спроби
реформувати вищу освіту. Ці процеси не залишили поза увагою систему
підготовки інженерів-електриків. Загальні проблеми, притаманні вищій школі
цього періоду, не оминули й вищу електротехнічну школу.
Важливою складовою підготовки кваліфікованого інженера для
електротехнічної галузі є набуття професійних компетенцій. Глибока
теоретична підготовка інженерів-електриків має органічно поєднуватися з
практичною діяльністю та співпрацею з виробництвом. Систематизація різних
типів організації науково-дослідної роботи студентів дала змогу виявити, що у
політехнічних вишах діяли наукові гуртки, студентські науково-технічні
товариства. Виникнення системного проектування сприяло створенню нової
форми – проектно-конструкторські бюро. Пошук більш ефективних методів
практичної підготовки стимулював створення науково-виробничих навчальних
комплексів, впровадження реального курсового та дипломного проектування.

Ключові слова: історія науки і техніки, історія електротехнічної галузі,
Україна, наукове забезпечення розвитку електропромисловості, методологія
науки, інституалізація наукових досліджень, електромеханіка,
електроприладобудування, електроенергетика, перетворювальна техніка,
патентно-ліцензійна діяльність, підготовка аспірантів і докторантів,
електротехнічна освіта.

Доступні формати:

PDF

читайте також:

Проектування електронного видання з детальним процесом оформлення титульних елементів Містобудування Західної України епохи бароко (сер. XVII ст. – кін. XVIII ст.) Внутрішній світ людини та його становлення Ботанічна лексика говірок Чорнобильської зони: реконструкція редуктивного ареалу Гендерно-психологічні аспекти української лірики ХХ століття Громадсько-політична діяльність Андрія Ніковського (1885–1942 рр.)

В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.