Знайди книгу!

Опис:
Ісаєнко О.І. Науковий доробок академіка І.Г. Александрова (1875–1936) у контексті розвитку гідротехніки та гідроенергетики. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.07 «Історія науки й техніки». – Державний університет
інфраструктури та технологій МОН України, м. Київ, 2018.

Дисертаційна робота є комплексним дослідженням життєвого шляху,
наукового доробку та організаційно-освітянської діяльності академіка Івана
Гавриловича Александрова (1875–1936) – видатного гідротехніка та
гідроенергетика, економіста та економіко-географа, учасника розробки плану
ГОЕЛРО, автора схеми економічного районування колишнього СРСР. Він
своїми блискучими науковими працями та практичною діяльністю сприяв
будівництву Дніпровської ГЕС біля Запоріжжя (1927–1932) (підготував
проект і керував будівництвом найбільшої на той час ГЕС у Європі),
працював над розробкою генерального плану електрифікації СРСР (склав
проекти електрифікації Середньої Азії та Східного Сибіру), брав участь у
створенні плану будівництва Байкало-Амурської залізничної магістралі,
розробив методологію економічного районування Радянського Союзу.
Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного
розділу, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків.
Історично-науковий аналіз життя та діяльності І.Г. Александрова як
вченого, інженера, організатора науки є актуальним з огляду на масштабність та
різноплановість його наукового внеску. У контексті розвитку гідротехніки і
гідроенергетики, розвитку транспортних комунікацій, І.Г. Александров мав
досягнення світового рівня, які прославили вітчизняну науку.
Проведений нами аналіз джерельної бази дав можливість встановити, що
у своїй сукупності зазначені в дисертації групи джерел складають багатий і
різноманітний обсяг документального забезпечення досліджуваної проблеми. 3

Їхнє комплексне використання дає можливість досягти мети дисертаційної
роботи – провести детальне дослідження наукової, організаційної та освітньої
діяльності І.Г. Александрова та висвітлити внесок науковця у розвиток
вітчизняної гідротехніки та гідроенергетики на тлі сучасної йому епохи.
У першому розділі дисертаційного дослідження схарактеризовано
історіографію, джерельну базу та методологічні основи дослідження. Аналіз і
систематизація відповідної наукової літератури та архівних джерел
засвідчила, що монографії, статті та біографічні нариси досить часто носять
характер фрагментарності дослідження, епізодичності огляду найвідоміших
праць вченого, обмеженості у висвітленні його наукових поглядів та
інженерних підходів, невизначеності або розбіжності позицій щодо внеску
І.Г. Александрова у розвиток вітчизняної та світової гідротехніки та
гідроенергетики. Висвітлення ролі І.Г. Александрова не завжди відбувалося
науково виважено, на відповідному методологічному рівні, а отже, засвідчує
недостатнє вивчення досліджуваної у дисертації проблеми. Ґрунтовного
дослідження наукового простору та організаційно-освітньої діяльності
І.Г. Александрова досі не здійснено.
Дослідження ґрунтується на джерельній базі, основу якої складають
наукові праці І.Г. Александрова та його учнів і послідовників, документи в
архівосховищах Санкт-Петербурга, Москви та Києва. Особливу цінність для
нас мали праці, що знаходяться в архіві Російського технічного товариства,
різні матеріали, що зберігаються у фондах Центрального державного
історичного архіву Санкт-Петербурга, Російському державному історичному
архіві, архіві Петербурзького державного університету шляхів сполучення і,
звичайно, бібліотеці та архіві Південно-Західної залізниці Міністерства
інфраструктури України. У роботі також здійснено систематизацію різних
джерел, що дало змогу увести до наукового обігу ті джерела, які раніше не
були оприлюднені.
У другому розділі дисертаційного дослідження представлено історичну
реконструкцію життєвого шляху, наукового доробку та організаційно-4

освітньої діяльності академіка І.Г. Александрова. Висвітлено процес
формування його наукового світогляду, встановлено чинники, що сприяли
його становленню як вченого і педагога. У 1894 р. І.Г. Александров вступив
до Московського вищого технічного училища (нині Московський державний
технічний університет імені М.Е. Баумана). В училищі працювали
С.І. Вавилов, М.Є. Жуковський, П.П. Лазарєв, С.О. Чаплигін, В.П. Нікітін,
М.С. Стрілецький, О.П. Гавриленко, В.Г. Гриневецький та ін. Найбільший
вплив на молодого І.Г. Александрова здійснили видатний російський вчений,
професор Микола Єгорович Жуковський (1847–1921) та Євген Оскарович
Патон (1870–1953). Під впливом Є.О. Патона у 1896 р., на третьому курсі
технічного училища, І.Г. Александров захопився мостобудуванням і вирішив
присвятити цій справі своє життя. У 1898 р. він перейшов навчатися до
Московського інженерного училища, заснованого у 1896 р., пізніше
перейменованого на Московський інститут інженерів шляхів сполучення. У
Московському інженерному училищі І.Г. Александров і сформувався як
інженер шляхів сполучення. Він слухав лекції видатних учених та інженерів:
Б.К. Млодзієвського, І.О. Каблукова, О.О. Ейхенвальда, С.О. Чаплигіна,
Ф.Є. Максименка та відомого будівельника, військового інженера
І.І. Рерберга. Зроблено висновок, що висококваліфікований професорсько-
викладацький склад Московського вищого технічного училища та
Московського інженерного училища Відомства шляхів сполучення сприяв
ґрунтовній теоретичній підготовці молодого інженера І.Г. Александрова.
Встановлено, що навчання у найавторитетніших навчальних установах
свого часу, наукові зв’язки та плідна співпраця із видатними вченими-
співвітчизниками та зарубіжними вченими на «водогінних» конгресах та
вітчизняних дорадчих з’їздах інженерів-гідротехніків та водного транспорту
– були для І.Г. Александрова періодом становлення наукового
професіоналізму. Одночасно Івану Гавриловичу доводилося вирішувати різні
інженерні і наукові завдання. У цей період ним була написана низка статей з
гідротехніки та гідроенергетики. 5

На підставі значної кількості джерел визначено, що обіймаючи різні
посади І.Г. Александров брав участь у вирішенні складних технічних питань
гідротехнічної справи. І.Г. Александров неодноразово висловлювався у пресі
з питань будівництва портів і каналів, у своїй діяльності всіляко сприяв
розвитку вітчизняної промисловості і впровадженню прогресивних форм
транспорту, зокрема залізничного. Дослідницьку і педагогічну діяльність
І.Г. Александров поєднував з великою адміністративною і науково-
організаційною роботою. Очолюючи Головгідроенергобуд, він одночасно
активно працював у Вченій раді Енергетичного інституту АН СРСР, був
головою Вченої ради Секції з наукової розробки проблем водного
господарства Академії наук СРСР. Він був також членом багатьох
академічних комісій і вчених рад.
У третьому розділі дисертаційного дослідження автором представлена
схема сучасного бачення наукової спадщини І.Г. Александрова в контексті
розвитку гідротехніки, гідроенергетики та залізничного транспорту. В
концентрованій формі узагальнено ідеї, теорії та концепції, висунуті та
науково обґрунтовані І.Г. Александровим, які сьогодні сприяють розвитку
науково-технічного процесу. Гідротехнічні споруди, залізничний транспорт
(будівництво залізничної мережі в різних регіонах Російської імперії),
будівництво мостів, дамб, зрошувальних каналів, різних гідроспоруд,
осушування окремих територій – ось неповний перелік проблем, над
вирішенням яких працював І.Г. Александров, і завдяки яким він став відомим
вченим-гідротехніком, основоположником гідроенергетики в країні.
Уперше на документальній основі написана наукова біографія вченого,
розкрито невідомі і маловідомі сторінки його життя. У результаті дослідження
встановлено сім головних періодів життя та діяльності І.Г. Александрова:
перший – ранній (дитячі та юнацькі роки, навчання в різних училищах та
Москви); другий – професійного становлення – (навчання у Московському
вищому та Московському інженерному училищах, формування інженера і
науковця та становлення наукового світогляду майбутнього академіка); третій – 6

вирішення проблем іригації земель Середньої Азії (1912–1917 рр.); четвертий
– робота над проектом ГОЕЛРО (1920–1927 рр.); п’ятий – будівництво
Дніпрогесу (1927–1932 рр.); шостий – вирішення проблем використання
енергії річок Волги, Ангари та Єнісею (30-ті роки ХХ ст.) та сьомий –
московський період (1932–1936 рр.) (робота в Держплані, в різних науково-
дослідних установах, експертних комісіях, викладацька робота,
гідроенергетичне адміністрування тощо).
Обґрунтовано, що наукові дослідження І.Г. Александрова здійснювалися
у контексті завдань інженерної науки його часу. Науково-творчий доробок
І.Г. Александрова можна умовно розділити на п’ять основних напрямів
розвитку науки і техніки: гідротехніка, гідроенергетика, географічне
районування, залізничний транспорт та іригація. У дисертації також
простежується зв’язок ідей І.Г. Александрова з науковими ідеями та
концепціями його попередників: П.П. Мельникова. Д.І. Журавського,
М.А. Белелюбського, С.Д. Карейші та ін. Установлено, що праці
І.Г. Александрова – це значний внесок у розвиток гідротехнічної та
гідроенергетичної науки, завдяки яким він посів місце одного із провідних
вчених та інженерів свого часу.
Виявлено, що у своїх наукових працях І.Г. Александров здійснював
комплексне вивчення продуктивних сил ряду районів СРСР у зв’язку з
проектами реконструкції їх господарства. Таке вивчення стало першим
досвідом поєднання теоретичних основ районування безпосередньо з
практикою будівництва. Вивчені І.Г. Александровим були такі райони:
Південний гірничопромисловий район України (у зв’язку з роботами за
планом ГОЭЛРО і керівництвом роботою Південною гірничопромисловою
секцією Держплану, а також розробкою проекту Дніпровського
енергопромислового комплексу); Середньоазійський (у зв’язку з проектами
електрифікації району і проектування Чирчикської гідроустановки); Східний
Сибір (у зв’язку з проектами Ангара-буду); Поволжя (у зв’язку з проектом
спорудження Камишинської гідроустановки, іригації Заволжя і створенням 7

Нижньо-Волзького промислового комплексу). В роботі над усіма цими
проектами Александров показав себе не лише інженером, а й великим
дослідником природи і господарства нашої країни, який вивчив з
реконструктивними цілями територію, яка загалом перевищує Західну Європу.
З 1921 р. по 1927 р. І.Г. Александров розробляв проект Дніпровської
гідроустановки в Запоріжжі і Дніпровського енергопромислового комбінату;
проект цей був розширений ним таким чином, що охопив проблеми усього
Південного гірничопромислового району і створив йому світове ім’я. З
1928 р. Александров займається проблемою використання р. Чирчик під
Ташкентом для вирішення завдань енергетики і іригації у зв’язку з
проектуванням азотно-тукового комбінату на основі електролізу води; надалі
тема ця розширюється і перетворюється у загальну схему електрифікації
Середньої Азії. З 1930 р. І.Г. Александров очолив розробку проблеми
Ангара-буду (за участю Н.Н. Колосовського і В.М. Малишева), розпочату в
Держплані СРСР у 1925–1928 рр. за вказівкою уряду. За обсягом потенційної
віддачі енергії Ангара-буд – найбільша водна енергосистема в СРСР. Спільно
з рядом провідних учених СРСР І.Г. Александров розробив багаторічний
план комплексних досліджень цього великого і маловивченого району. План
цей було схвалено у 1930 р. на I Конференції із вивчення продуктивних сил
Східного Сибіру в м. Іркутську, покладено в основу подальших робіт над
проблемою Ангари і успішно зреалізовано.
Установлено, що уся система комплексних гідротехнічних досліджень
Ангара-буду – це, по суті, розширений і поглиблений метод, раніше
застосований для Дніпра, а також для Кузбасівського проекту. Проект
Ангара-буду (закінчений уже Н.Н. Колосовським і В.М. Малишевим) був
високо оцінений експертною комісією у 1936 р. і використаний
конференцією Академії наук СРСР з вивчення продуктивних сил у 1947 р. в
Іркутську. У 1932 р. І.Г. Александрову доручається урядом складання
проекту іригації посушливих районів Заволжя на основі використання енергії
потужної гідро-енергоустановки на р. Камишинка, притоці Волги. Потужне
наукове мислення І.Г. Александрова іригаційне (здавалося б «галузеве»)
завдання перетворює на широкий план реконструкції цілого району. Останні
роки свого життя Александров присвячує розробці генеральної схеми
розвитку залізничної мережі СРСР; роботу цю він проводить спочатку за
науково-технічною порадою НКШС, а потім у якості керівника створеної
ним транспортної секції Академії наук СРСР.
Помер Іван Гаврилович Александров 2 травня 1936 р. у Москві, де і
похований на Новодівочому цвинтарі.
Ключові слова: І.Г. Александров, гідротехніка, гідроенергетика,
гідроелектростанції, техніка, залізничний транспорт