Знайди книгу!

Опис:
Левченко О. О. Неоромантична поетика прози Михайла
Коцюбинського. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних
наук; спеціальність 10.01.01 «Українська література». –
Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені
Володимира Винниченка. Черкаський національний університет імені
Богдана Хмельницького. – Черкаси, 2019.
Дисертація є комплексним дослідженням неоромантичної поетики
прози Михайла Коцюбинського. У праці осмислено феномен неоромантизму;
уточнено й уніфіковано поняттєво-термінологійний апарат із теми,
простежено еволюцію поглядів на поняття неоромантизм. Окреслено ефект
стильового симбіозу в прозі М. Коцюбинського 1900–1913 років,
проаналізовано динаміку стилю письменника. Виокремлено неоромантичні
складові в доробку М. Коцюбинського, зокрема: двосвіття та пошук гармонії
і краси, екзотизм та вітаїзм, а також міфологізм повісті «Тіні забутих
предків».
З’ясовано сутність поняття неоромантизм, окреслено його змістове
наповнення. Неоромантизм витлумачений як стильова течія модернізму,
генетично споріднена з романтизмом, що з’явилася в українській літературі
на початку ХХ століття. Виокремлено концептуальні риси неоромантизму –
туга за красою, мрією, ідеалом. Реальність у неоромантизмі розпадається на
реальне «тут» і романтичне «там», відкриваючи досконалий світ краси та
мрії. Основою для романтичного двосвіття стає протиставлення прози і поезії
буття, повсякденного і піднесеного, реального і омріяного. Схарактеризовано
модернізм як новий тип художньої свідомості, що входив в українську
літературу різними течіями (неоромантизм, символізм, імпресіонізм,


3
експерсіонізм, неореалізм). З’ясовано, що модернізм принципово висунув на
перший план індивідуальність. У художньому тексті це зреалізовано у двох
вимірах: крізь індивідуальність митця (унаслідок чого проза суб’єктивується,
ліризується) та індивідуальність героя (на противагу реалістичному героєві
як «типовому» виразникові певного суспільного прошарку чи класу), що
відчужений від колективного «ми», а часто – й від усього зовнішнього світу.
Окреслено особливості неоромантичного героя, який протистоїть
іншим, оскільки має особливу тонку душевну організацію, у нього посилене
почуття краси, він намагається «побудувати» досконалий світ.
З’ясовано генезу стильового симбіозу у творчості М. Коцюбинського.
Установлено, що стиль письменника має синтетичний характер, оскільки
поєднує творче опрацювання художніх здобутків реалізму, імпресіонізму та
неоромантизму. Поєднуючи у своїх творах різні стилі, письменник досягнув
оригінального художнього ефекту, що вирізняє його творчість з-поміж
інших.
Виявлено кореляцію неоромантизму з художньою технікою
М. Коцюбинського, окреслено арсенал мовних засобів – колористичні
епітети, метафори із залученням колоративів, колористичні перифрази, колір
тла (моря, гір, піску, каменю), одяг персонажів тощо, що сприяє розгортанню
ліричного сюжету, увиразнює, підсилює настроєво-емоційну палітру твору.
Виявлено динаміку зміни семантики кольору залежно від смислів того чи
того фрагмента твору.
Поетику слідом за В. Пахаренком потрактовано як науку про природу
художніх творів, що об’єднує дві складові – теоретичну поетику та
практичну. У дисертації схарактеризовано систему художніх засобів, які
застосовує М. Коцюбинський для побудови неоромантичного світу в повісті
«Тіні забутих предків», у текстах новел «У грішний світ», «В дорозі», «На
камені», «Цвіт яблуні», «Intermezzo», «Хвала життю», «Сон» та інших. Саме
ці твори віддзеркалюють основні особливості прози періоду, коли


4
імпресіоністична домінанта послаблюється або ж набуває нового звучання в
поєднанні з неоромантичними засобами. Виокремлено такі художні засоби:
зіставлення антонімічних понять, що створює невідповідність реального та
бажаного, а отже, породжує неоромантичне двосвіття у творах; контраст як
основний засіб зображення образів, інтер’єру, картин природи тощо.
композиційний поділ новел на умовні частини, що увиразнює неоромантичне
двосвіття; символіку, що посилює протистояння ідеалу та дійсності;
натуралістичні, імпресіоністичні деталі для підкреслення почуття втоми,
огиди до буденного, для окреслення душевного стану та з’ясування причини
пошуку кращого світу; належність персонажів до різних «світів»;
протиставлення географічних місць, пейзажних картин; уведення елементів
фантастики, що посилюють недосконалість реального світу та підкреслюють
гармонійність світу краси та мрії; використання контрастної кольорової
палітри, що посилює емоційне сприйняття твору.
У роботі системно описано міфопоетику повісті «Тіні забутих предків»
як систему формальних і змістовних засобів втілення міфологізму».
Міфологічний принцип дає змогу проектувати на сучасність явища минулих
епох, древніх архетипів та символів. Міфологічна структура повісті
розгортається як певна «універсальна міфологічна схема».
Отримані результати й узагальнення можуть бути використані в
практиці аналізу художнього тексту, у навчальних посібниках та в
підручниках для загальноосвітніх шкіл (зокрема філологічного профілю) та
вишів. Зроблені на основі дослідження висновки поглиблять поняття
неоромантизм, поетика та спрогнозують перспективи подальших наукових
пошуків. Фактологічний складник і зроблені узагальнення матимуть
застосування в лінгводидактиці й науково-пошуковій роботі студентів,
науковців.
Ключові слова: модернізм, неоромантизм, поетика, художній засіб,
двосвіття, вітаїзм, екзотика.