Знайди книгу!

Опис:
Шевченко О. В. Нормативно-правове закріплення російської
імперської політики на українських землях (ХVIII – початок ХХ ст.). –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081
– Право (галузь знань 08 – Право). – Харківський національний університет
імені В. Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України, Харків, 2021.
У дисертації на підставі аналізу нормативно-правових актів, чинних на
українських теренах, що у досліджуваний період входили до складу
Російської імперії, вітчизняної та іноземної наукової літератури, архівних
документів та інших писемних джерел комплексно досліджено нормативно-
правове закріплення російської імперської політики на українських землях
протягом ХVIII – початку ХХ ст).
В роботі здійснено теоретичне узагальнення історичного досвіду
нормативно-правового закріплення російської імперської політики на
українських землях (ХVIII – початок ХХ ст.). Дослідження цієї важливої
наукової проблеми надало можливість обґрунтувати авторське
концептуальне бачення тенденції тогочасного поширення на терени України
правових традицій Московського царства.
Удосконалено періодизацію розвитку нормативно-правового
закріплення російської імперської політики на українських землях, де
виокремлено два етапи. Перший хронологічно приблизно охоплює перші три
чверті ХVІІІ ст. і може бути охарактеризований як етап остаточного
визначення вектору політики Московської держави (Російської імперії) щодо
українських земель та її нормативного закріплення, розбудови
організаційних засад. Другий (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.)
характеризується еволюцією нормативно-правового закріплення російської
імперської політики на українських землях, яка виявлялася у правовому
забезпеченні інтересів Російської імперії в перебігу кодифікації українського


2



права, розвитку правових основ мовної, культурної та релігійної політики
Російської імперії на українських землях, протидії діяльності українських
партій та громадських організацій.
Наголошено, що вже з середини XVII, і особливо протягом усього
наприкінці XVIII ст. землі Лівобережної України зазнавали політичних та
соціально-економічних трансформацій. Відбулися кардинальні зміни у
напрямку централізації. Знищуючи державницькі традиції України-
Гетьманщини московський уряд здійснював політику поступової
інкорпорації, що занаходило вияв, насамперед, у запровадженні в 1709 р.
посади комісара при гетьмані, який здійснював контроль за його діяльністю,
а також за старшиною та козаками. Тоді ж гетьманську столицю було
переміщено на самий кордон з Московією – до м. Глухів.
З’ясовано, що впроваджувані зміни були спрямовані на створення
ефективного механізму централізованої абсолютистської держави. Вже в
1710 р. у Преамбулі до «Пактів і конституций прав і вольностей Війська
Запорозького» П. Орлика констатовано наявність «деспотичного
московського правління», відзначено утиски й обмеження з боку російського
уряду та навіть замахи на скасування прав і вільностей українців, що були
обумовлені попередніми угодами.
Висвітлено, що імперська політика ґрунтувалася на новому
нормативному підґрунті, що докорінно змінювало статус України та
відносини у різноманітних сферах державно-правового життя українського
населення.
Конкретизовано, що серед основних віх реалізації політики Російської
імперії визначне місце мало заснування в 1722 р. Першої Малоросійської
колегії, до компетенції якої формально було віднесено контроль за тим, щоб
«старшина не обтяжувала козаків», але насправді на неї покладалися широкі
повноваження щодо управління Україною, запровадження в 1734 р.
Правління гетьманського уряду; остаточне знищення Катериною ІІ в 1764 р.
інституту гетьманства та скасування в 1781 р. полкового адміністративного


3



устрою Гетьманщини, видання Жалуваної грамоти містам 1785 р., якою на
українські міста було поширено російське законодавство, що фактично
означало знищення міського самоврядування, яке до того часу існувало в
Україні; ліквідація Малоросійської колегії та розповсюдження 1786 р. на
українські терени загальноімперської губернської системи місцевого
управління.
Досліджено процеси активізації протягом ХVІІІ ст. політики
захоплення Російською імперією територій, які належали іншим державам.
Зокрема, внаслідок розподілів Речі Посполитої 1772, 1793 та 1795 рр.
відбулася інкорпорація імперією земель Правобережжя України та частини
етнічної Польщі. Офіційна російська історіографія доволі часто при цьому
декларувала «добровільність» приєднання територій. Васальна залежність
поступово перетворювалася на колоніальну. Центральний апарат імперської
влади поступово усував від управління підкореними територіями
представників місцевої аристократії.
Показано, що головними рисами національної політики щодо
підкорених територій упродовж ХVІІІ – початку ХІХ ст. було оголошення
земель підкорених народів такими, що перебувають у верховному володінні
імперії; закріпачення до того часу вільного населення; надання пільг тій
частині місцевої аристократії, яка погоджувалася на «вірнопідданство».
Означені риси певним чином еволюціонували та мали відмінності по
регіонах, але в цілому лишалися незмінними
Підтверджено, що наприкінці ХVІІІ ст. на українських землях, які
перебували під контролем Росії, цілковито запанували соціальні,
адміністративні, правові, відносини, притаманнні іншим частинам імперії.
Імперський уряд домігся цього за рахунок урізноманітнення підходів до
різних частин суспільства, насамперед, обмеження прав козацтва та надання
прав козацькій старшині й українській шляхті, а також запровадження
обмежень у правовому становищі старшини стосовно державної влади й
водночас відкриття для неї шляхів для особистого збагачення.


4



Наголошено, що державно-правова політика Російської імперії в
Україні протягом другої половини XVIII – початку XIX ст. пройшла істотну
еволюцію – від уніфікаційних дій, загалом, притаманних правовій природі
будь-якої імперії, до відверто дискримінаційних кроків проти українців,
зумовлених шовіністичним спрямуванням, що супроводжував процес
становлення політичної російської нації.
З’ясовано, що політика, спрямована на видалення з культурного
простору української мови зумовлювала й культурну імперську політику, що
з 80-х років набула характеру нівелювання культурних відмінностей
українців та росіян. Втім, такі аспекти скеровувались лише підзаконними
нормативними актами. До того ж, суперечливими і непослідовними.
Обґрунтовано, що імперська релігійна політика базувалася на
аномальних, протиправних засадах невизнання права на релігійне
самовизначення особи, утилітарне використання релігії, перетворення церкви
на знаряддя світської політики.
Доведено, що правове регулювання діяльності політичних партій
пройшло шлях від повного заперечення їх права на існування до легалізації
під впливом Першої російської революції. При чому, незалежно від
загального спрямування державної політики, поглядів окремих фахівців
імперських спецслужб, що пропонували відмежовувати опозиційні рухи від
революційних, українські партії завжди рахувались серед найбільш
небезпечних для цілісності держави, незалежно від їхньої дійсної чи
задекларованої мети.
Ключові слова: імперська політика, право, місцеві органи влади,
організаційні основи, Російська імперія, українські губернії.