Новітня історіографія українського національно-культурного відродження другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття

/ історична
дисертація
Опис:


Семергей Н. В. Новітня історіографія українського національно-
культурного відродження другої половини ХІХ – першої третини
ХХ століття. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні
дисципліни. – Українська медична стоматологічна академія МОЗ України –
Київський національний університет імені Тараса Шевченка МОН України.
Київ, 2020.
У дисертації вперше в історичній науці здійснено цілісний і
концептуальний аналіз новітнього українського історіографічного процесу
нарощування знань про національно-культурне відродження України другої
половини ХІХ – першої третини ХХ століття; досліджено умови, етапи,
тенденції, закономірності й особливості його наукового осмислення в сучасній
українській історіографії; виявлено прогалини та окреслено перспективи
подальшого науково-історичного дослідження. Новітню історіографію
українського національно-культурного відродження представлено в п’ятьох
концептуальних вимірах, зокрема схарактеризовано підходи істориків до
понятійно-категоріального тлумачення феномену національно-культурного
відродження; проаналізовано історіографію передумов, чинників і змісту
піднесення національного відродження в другій половині ХІХ століття,
висвітлено погляди істориків на його суспільно-політичне та соціокультурне
підґрунтя; з’ясовано сучасні дослідження науково-історичних, освітніх та
культурних основ піднесення українського національного життя; розглянуто
відображення в новітній історіографії ментального виміру українського
національно-культурного відродження, висвітлено трактування істориками ролі
архетипів, культурно-історичних і ментальних травм у досягненні ключових
завдань національного відродження; розкрито історіографію його духовно-
релігійного складника.


3



Актуальність дослідження. Сучасні виклики, які постали перед
українською історіографію, зумовлені труднощами розбудови державності та
пріоритетними завданнями формування цивілізаційної ідентичності. Життя
диктує необхідність пошуку таких траєкторій соціокультурного й
національного розвитку, які б забезпечили успішність започаткованих
трансформаційних процесів і побудову суспільства на пріоритетах сталого
розвитку й соціальної відповідальності. Історичний досвід свідчить, що
необхідною передумовою державно-політичного будівництва є цивілізаційні,
соціокультурні та ціннісно-духовні константи, національна філософія яких є
ключовою умовою утвердження національних культурних і духовних
цінностей, основа яких – творче переосмислення історичного досвіду.
Сучасний етап розвитку українського національно-етнічного, суспільно-
політичного, громадянського та духовно-культурного життя є свідченням
безперервності, поетапності та наступності національно-культурного
відродження, яке український народ переживає з кінця XVIII століття до
сьогодення. Його широкий масштаб і національний характер, з одного боку,
відіграв виняткову державотворчу роль, а з другого, стимулював розвиток
історичних знань, які помітно впливали на зміст національного руху, сприяли
формуванню та «соціалізації» національної ідеї, «масовізації» національної
свідомості, а відтак – розвитку націєтворчих процесів.
Виняткове цивілізаційне значення українського національно-культурного
відродження цілком закономірно продовжує привертати увагу вітчизняних і
зарубіжних істориків. У новітньому соціогуманітарному, передусім
історичному, дискурсі нагромаджено значний масив історичного науково-
дослідницького матеріалу про ґенезу українського національно-культурного
життя, зокрема, в умовах його переходу від культурницького піднесення до
політичної самоорганізації в другій половині ХІХ – першій третині ХХ
століття. Не потребує доведення теза про те, що суспільна легітимація
історичного наративу може бути здійснена винятково в процесі його
історіографічного осмислення, яке сприятиме не лише актуалізації історичного


4



пізнання предмета дослідження, але й інтеграції історичного досвіду
національної самоорганізації в сучасні політичні та соціокультурні
трансформації.
Роль історіографічних студій з проблематики українського національно-
культурного відродження особливо зростає в умовах російсько-української
війни, агресивної політики путінської Росії проти України, окупації частини її
території та поширення гібридної експансіоністської політики за координатами
парадигми «русского міра». У пошуку шляхів протидії гібридній агресії
історіографічні студії набувають виняткового значення, адже вони
консолідують у своєму змісті вагомий ціннісно-смисловий потенціал,
поширення якого сприяє утвердженню української національної ідентичності,
значно долучається до реалізації державної політики у сфері інформаційної
безпеки та національної історичної пам’яті, уможливлює легітимізацію в
суспільстві доброчесних, історично правильних та об’єктивних наративів, які в
сукупності дають змогу протидіяти шовіністичній пропаганді.
Зосереджуючись на аналізі новітньої історіографії українського
національно-культурного відродження, під якою розуміємо сучасний етап
розвитку історичної науки, започаткований відновленням державної
незалежності України, історіографічний дискурс також дає можливість
відповісти на інноваційні вимоги щодо оновлення методологічного
інструментарію, сприяє успішному подоланню радянських штампів та
атеїстичних стереотипів, поступовій відмові від редукціонізму формаційного
підходу у відтворенні змісту української національної історії та успішному
впровадженню цивілізаційної, соціокультурної та антропологічної методології
в дослідження українського минулого.
Актуальність порушеної теми вмотивована й пізнавально-
методологічними аспектами. Мова йде про відсутність в новітній історіографії
цілісної синтези, у якій би було послідовно, всебічно та системно
проаналізовано великий обсяг існуючих наукових праць з історії українського
національно-культурного відродження другої половини ХІХ – першої третини


5



ХХ століття. В оприлюднених історіографічних студіях учені аналізували
розуміння істориками феномену національно-культурного відродження,
висвітлювали історіографію окремих його складників, переважно в
хронологічних межах ХІХ століття. Тому означена історіографічна «біла
пляма» має декілька вимірів, які можемо представити в холістичній площині.
Перший: відсутнє наукове дослідження, у якому представлено цілісний
історіографічний процес висвітлення істориками змісту національного
відродження на українських землях, що перебували під владою Російської та
Австро-Угорської імперій. Другий: в українській історіографії ще не було
зреалізовано системний підхід до аналізу праць з історії українського
національно-культурного відродження у єдності його територіальних, етнічно-
історичних, ментально-психологічних, соціальних, культурних, освітніх,
інтелектуальних, персоналістичних, меморіальних та інших складників. Третій:
в історіографії по суті не має окремого дослідження, конкретно-історичні
хронологічні межі якого охоплювали б період із другої половини ХІХ – до
першої третини ХХ століття – час, коли національно-культурні виміри
піднесення українства набули національно та соціально легітимізованих,
політико-державотворчих форм.
Державно-суспільна затребуваність вивчення історії українського
національного відродження в контексті інтеграції його здобутків у сучасний
соціокультурний процес протистояння парадигмі «русского міра», необхідність
оновлення історіографічного інструментарію на засадах цивілізаційної та
соціокультурної методології, нові можливості історіографії у відновленні
історичної правди, відсутність цілісного історіографічного дослідження
українського національно-культурного відродження в зазначених
хронологічних межах, а також зростання кількості досліджень щодо
висвітлення його нових, передовсім цивілізаційних контекстів, й зумовили
вибір теми анотованої дисертації.


6



Об’єкт дослідження – комплекс джерел новітньої української
історіографії, присвячених історії українського національно-культурного
відродження другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття.
Предмет дослідження – процес, провідні тенденції та закономірності
нагромадження в новітній вітчизняній історіографії знань із історії
українського національно-культурного відродження другої половини ХІХ –
першої третини ХХ століття.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в
дисертації вперше цілісно проаналізовано новітню вітчизняну історіографію
українського національно-культурного відродження другої половини ХІХ –
першої третини ХХ століття як єдиний процес духовно-культурного та
національного піднесення українства; виявлено специфіку відображення в
історичній науці передумов, чинників, суспільно-політичного та
соціокультурного контекстів розвитку українського національно-культурного
руху в другій половині ХІХ століття; на основі цивілізаційної та синергетичної
методології з’ясовано відображення в історіографії сутності самоорганізації
суспільно-громадянського, національно-політичного та духовно-культурного
життя українського народу окресленого періоду; розкрито трактування
сучасними істориками етнічно-ментального виміру українського національного
руху, розглянуто його під кутом зору впливів архетипів української
ментальності та культурно-історичних травм; прослідковано відображення в
українській історіографії соборницького складника формування етноментальної
ідентичності українців у добу національно-культурного відродження, розкрито
зміст історичних досліджень про чинники, історичні умови та здобутки
реалізації ідеї національної та державної єдності українства; висвітлено
відображення в історіографії впливу церковно-релігійного чинника на
піднесення духовно-культурного та національного життя українців, розглянуто
роль церкви та духовенства в посиленні духовно-культурного спротиву
імперській експансії та шовінізму; уточнено категорію «українське
національно-культурне відродження другої половини ХІХ – першої третини ХХ


7



століття», виявлено, що вона позначає широкий, динамічний, цілісний та
національний рух українства, змістом якого був розвиток соціокультурного,
ментально-етнічного та духовно-релігійного життя, а результатом –
відновлення української державності та творення української нації в першій
третині ХХ століття; вивчено умови, виокремлено періоди, виявлено тенденції,
закономірності, особливості нагромадження в новітньому історичному пізнанні
наукових знань про сутність та специфіку українського національного
відродження; введено до наукового обігу широке коло нових історіографічних
джерел; удосконалено теоретико-методологічні підходи, понятійно-
категоріальний апарат та методику проведення історіографічних досліджень
проблеми на основі цивілізаційної та соціокультурної парадигм; подальшого
розвитку дістало вивчення закономірностей та тенденцій збагачення знань про
українське національно-культурне відродження в другій половині ХІХ –
першій третині ХХ століття, специфіку політизації національно-культурного
руху та механізм його переходу в суспільно-громадянську та політичну стадії.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що одержані
результати сприятимуть збагаченню історіографічних знань, теоретико-
методологічного інструментарію історіографії, його осучасненню на основі
цивілізаційної та соціокультурної методології. Положення дисертації можуть
слугувати створенню нових наукових праць із історіографії історії України,
модерної історії України, історичного краєзнавства, культурології, історичної
персоналістики, релігієзнавства, етнології, спеціальних історичних дисциплін.
Наукові узагальнення можуть бути залучені для удосконалення державної
політики у сфері історичної пам’яті, культури, освіти та науки, розробки
національних стратегій протистояння парадигмі «руского міра» та повернення
окупованих територій Криму й Донбасу. Результати дослідження також можуть
бути залучені до оновлення змісту підручників, навчальних, навчально-
методичних посібників з історіографії, історії України, створення довідкових,
енциклопедично-біографічних та бібліографічних видань.


8



У першому розділі представлено науковий інструментарій дослідження,
розглянуто історіографічні, джерелознавчі, концептуально-історіософські,
теоретичні, методологічні, методичні, науково-організаційні, понятійно-
категоріальні засади дослідження. Проаналізовано стан дослідженості теми
дисертації. Увесь відомий масив історіографічних студій об’єднано в кілька
історіографічних блоків: перший – концептуально-узагальнювальні наукові
праці, у яких історіографія національно-культурного відродження
розглядається в загальній канві історіографії історії України; другий – наукові
праці (монографії, дисертації, статті), які безпосередньо присвячені
історіографії національно-культурного руху або окремим його етапам; третій –
наукові розвідки, у яких проаналізовано історіографія окремих складників
національно-культурного відродження, приміром історіографію українізації
освіти, політизацію національного життя, ментально-етнічних змін
досліджуваного періоду тощо; це можуть бути як окремі наукові статті, так й
історіографічні вступи до монографій чи дисертацій; четвертий – аналітичні
матеріали, що вміщені в рецензіях на наукові праці, які присвячені загальним
чи особливим аспектам національно-культурного відродження другої половини
ХІХ – першої третини ХХ століття.
Представлено джерельну базу дослідження, виявлено та атрибутовано
декілька груп першоджерел: перша – узагальнювальні наукові праці, що
присвячені розробленню концепції українського національно-культурного
відродження, осмисленню його змісту, динаміки, регіональних особливостей;
друга – спеціальні наукові праці (монографії, дисертації, статті), що присвячені
тій чи іншій окремій проблемі українського національно-культурного
відродження; третя – довідкова, енциклопедична та навчальна література;
четверта – документи особового походження (автобіографії, щоденники,
мемуари, спогади істориків, усно-історичні джерела (спілкування з вченими),
приватне листування дослідників, їхні інтерв’ю засобам масової інформації
тощо).
Визначено методологічну базу дослідження, яка представлена


9



концептуально-історіософськими (наукове обґрунтування провідної ідеї та
концепції дослідження, історіософське розуміння українського національно-
культурного відродження та його історіографії), методологічними (інтеграція та
синтез методологічних підходів, взаємодія науково доцільних принципів
проведення дослідницького пошуку), теоретичними (наукові положення
сучасного історіографічного дискурсу щодо проведення профільних
досліджень, новітні уявлення про вимоги, шляхи та технології
історіографічного пізнання), понятійно-категоріальними (дефініції та
історіографічне трактування провідних понять і категорій), методичними
(взаємодія емпіричних, теоретичних і спеціально-історичних методів
дослідження) та науково-організаційними (послідовність, обґрунтованість та
системність проведення історіографічного дослідження, апробація та
публікація його проміжних і загальних висновків тощо) аспектами. До науково-
дослідницького інструментарію дослідження також віднесено історіографічне
та джерелознавче забезпечення розв’язання завдань дисертації. Дослідження
побудовано на пріоритетах компаративістики, зіставлення змісту й наукових
висновків різних історіографічних дискурсів, презентації інтертексту
історіографій, антропологізації тематики історіографічних досліджень, а також
на принципах історизму, єдності пізнання й самопізнання, об’єктно-предметної
визначеності, єдності історичного та логічного, науковості, об’єктивності,
наступності, усебічності, міждисциплінарності, ціннісно-смислової орієнтації,
історіографічного діалогу, єдності теорії та практики тощо. Звернено увагу на
методологічний і світоглядно-аксіологічний потенціал історіографії
українського національного відродження в контексті протидії гібридним
викликам сучасності.
Проаналізовано стан науково-історичного вивчення категорії «українське
національно-культурне відродження», представлено її історичні інтерпретації.
Обґрунтовано авторське бачення категорії «українське національно-культурне
відродження другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття», яка позначає
широкий, динамічний, цілісний та національний рух українства, змістом якого


10



був розвиток соціокультурного, ментально-етнічного та духовно-релігійного
життя, а результатом – відновлення української державності та творення
української нації в першій третині ХХ століття.
Другий розділ присвячено аналізові новітньої української історіографії
про державно-політичні, суспільно-громадянські, соціокультурні основи
українського національно-культурного відродження окресленого періоду.
Досліджено погляди істориків на передумови й суспільно-політичний контекст
українського національного руху в другій половині ХІХ століття, звернено
увагу на оцінку дослідниками його впливу на політизацію суспільного життя
українців. Розглянуто історіографічні наративи щодо передумов та
особливостей піднесення національного життя в Галичині й Наддніпрянщині,
виявлено діалектику впливу імперської політики на національне пробудження
українців.
Висвітлено відображення в новітній історіографії чинників українського
національно-культурного відродження другої половини ХІХ – першої третини
ХХ століття. На основі аналізу нагромаджених історичних знань умовно
виділено кілька груп чинників, про вплив яких ведуть мову дослідники:
політичні, зовнішньополітичні та геополітичні; чинник історичності
українського соціокультурного та державного розвитку; чинник людського
капіталу; соціально-економічний чинник; ментальний чинник. Підкреслено, що
значним історіографічним поступом є визнання ролі не лише матеріальних, але
й ментально-психологічних чинників у піднесенні національного руху.
Вивчено стан, проблематику, динаміку відображення в новітньому
історіографічному дискурсі історії зародження й розвитку української
періодики в другій половині ХІХ – першій третині ХХ століття. Виявлено, що
під час вивчення місця й ролі української періодики в національно-культурному
відродженні можна прослідкувати певну закономірність: спочатку вчені
зосереджувалися на аналізі динаміки, характеру, кількісних та якісних
показників розвитку суспільно-політичної преси, згодом – літературно-
мистецької, а сьогодні значного поширення набуває висвітлення регіональних і


11



мікроісторичних аспектів функціонування української періодики. Зроблено
висновок, що історики поділяють думку про те, що поширення української
періодики не лише збагатило вивчення й популяризацію української мови, але
відіграло вирішальну роль у політизації національного відродження, підготовці
й реалізації державотворчих змагань 1917-1921 років. Проаналізовано стан
вивчення в сучасному історіографічному дискурсі проблеми самоорганізації
суспільного життя українського народу в другій половині ХІХ – на початку ХХ
століття. Виявлено, що легітимізованою серед учених є історіографічна позиція
про динаміку суспільної самоорганізації українців від культурницького життя
до інституціювання політичних партій.
У третьому розділі висвітлено новітні дослідження науково-історичного,
освітнього та культурного підґрунтя українського відродження, зокрема,
розглянуто історіографічний дискурс про розвиток знань з історії України,
їхній світоглядно-виховний потенціал; представлено відображення в працях
істориків руху за українську освіту; розкрито їхнє бачення ролі літератури,
мистецтва в національно-культурному відродженні; вивчено історіографію
впливу повсякдення на національно-культурне пробудження українського
народу.
Четвертий розділ присвячено аналізові вітчизняного новітнього
історіографічного дискурсу щодо етнічно-ментального виміру українського
національно-культурного відродження. У центрі уваги дослідження –
положення сучасної історіографії щодо умов, змісту, особливостей розвитку
української національної ідентичності в окреслений період. Висвітлено сучасні
підходи істориків до співвідношення понять «українське національне
відродження» й «українське націєтворення», виявлено зміст історичної дискусії
між традиційною та модерністською історіографіями. Проаналізовано
історичний наратив щодо змін української традиційної ментальності на тлі
національного відродження.
Звернено увагу на інтеграцію істориками методології архетипу й
культурно-історичної травми щодо висвітлення українських етнічних процесів


12



імперської доби. Зазначено, що категорію «архетип» активно використовують
історики для тлумачення ціннісних основ і природи українського
націєтворення. З’ясовано, що розгляд українського історичного процесу другої
половини ХІХ – першої третини ХХ століття крізь призму культурно-
історичної травми перебуває на початковій стадії. Основну увагу історики
зосереджують на висвітленні травматичної сутності для українства таких
феноменів, як малоросійство та подвійна лояльність, а також звертають увагу
на травматизм людських і соціальних жертв Великої війни 1914-1918 років.
Крім того, висвітлено специфіку розгляду істориками соборності як складника
й результату українського національного відродження, виявлено
історіографічне розуміння значення Акта Злуки 1919 року для формування
етноментальної ідентичності українців.
П’ятий розділ дослідження присвячено аналізові стану висвітлення в
новітній українській історіографії духовно-релігійного виміру українського
національно-культурного відродження другої половини ХІХ – першої третини
ХХ століття. Розглянуто процес нагромадження історичних знань щодо
проблеми впливу духовно-релігійного чинника на ґенезу й розвиток
українського національного руху в імперську добу. Констатовано, що в
новітньому історіографічному дискурсі звернено увагу на ментальні основи та
вагомий вплив релігії й церкви на духовне життя українців.
Вивчено, проаналізовано, класифіковано історіографію релігієзнавчої
думки діячів українського національного відродження. З’ясовано, що історики
приділили значну увагу осмисленню релігієзнавчих рецепцій тогочасних
політичних, громадських, релігійних та культурних діячів. Виокремлено п’ять
рівнів наукового осмислення релігієзнавчої спадщини творців українського
національного відродження: теоретико-епістемологічний, антолого-
синтетичний, персоналістичний, концептуально-узагальнювальний,
екстраполяційно-інтерпретаційний, представлено їхні посутні характеристики.
Розглянуто новітню історіографію щодо місця й ролі культурно-
просвітницьких ініціатив тогочасного духовенства щодо заснування та


13



піднесення національного руху. Визначено, що в сучасній історіографії значної
уваги приділено вивченню соціального статусу та духовно-релігійної діяльності
православного, греко-католицького й протестантського священства. Розглянуто
місце церковної ієрархії у розвитку духовно-культурної ідентичності й
національної свідомості українців імперської доби.
Зроблено висновки про процес і провідні тенденції наукового осмислення
сутності українського національно-культурного відродження в другій половині
ХІХ – першій третині ХХ століття; підходи істориків до його періодизації,
надбання історіографії з ключових питань розвитку української культури, її
впливу на національно-державницьку свідомість і духовність українського
народу. Виявлено прогалини у вивченні проблеми, окреслено пропозиції щодо
подальших студій.
Ключові слова: новітня українська історіографія, українське національно-
культурне відродження; український історіографічний процес, цивілізаційний
підхід, український національний рух, суспільна самоорганізація, українське
націєтворення, українська національна ідентичність, духовно-релігійне
відродження.

Доступні формати:

PDF

читайте також:

Проектування електронного видання з детальним процесом оформлення титульних елементів Містобудування Західної України епохи бароко (сер. XVII ст. – кін. XVIII ст.) Внутрішній світ людини та його становлення Ботанічна лексика говірок Чорнобильської зони: реконструкція редуктивного ареалу Гендерно-психологічні аспекти української лірики ХХ століття Громадсько-політична діяльність Андрія Ніковського (1885–1942 рр.)

В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.