Образна семантика темпоральності українських поетичних текстів ХХ століття в інтегративному вимірі
Алла Бондаренко / науковадисертація
Опис:
Бондаренко А. І. Образна семантика темпоральності українських
поетичних текстів ХХ століття в інтегративному вимірі. – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук
за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Київський національний
університет імені Тараса Шевченка МОН України, Київ, 2017.
У дисертації на матеріалі більш як 6 тисяч одиниць, одержаних шляхом
суцільної вибірки з віршів 65 письменників, уперше здійснено
повноаспектний аналіз семантики словесних образів часу українських
поетичних текстів ХХ століття. Узагальнено підходи до вивчення образної
семантики темпоральності в контексті різних лінгвістичних парадигм.
Аргументовано її розгляд в інтегративному вимірі, з використанням
інструментарію традиційних (системно-структурної, функціонально-
прагматичної) та сучасної (синергетичної) парадигм, а також кількох
лінгвістичних дисциплін (семасіології, логічної семантики, лінгвістики
тексту, лінгвокультурології, стилістики декодування, комунікативної
стилістики, семантичного синтаксису та ін.). Обґрунтовано використання
загальних (антропоцентризму, холізму, експансіонізму, функціоналізму та
ін.) і спеціальних (семантичних відцентровості, комплементарності,
інтерференції) принципів її розгляду.
З’ясовано, що образну семантику темпоральності утворюють
референційний, оцінний і репрезентаційний пласти. Аргументовано поділ
референційного на мікрополя суспільно-історичного, індивідуально-
буттєвого й природно-космічного часу. Розглянуто оцінний репертуар
образної семантики темпоральності в аспекті аксіологічної модальності, яку
формують відповідні оцінки, а також логоепістемічної, яку зумовлюють
прецедентні лінгвокультурні знання, актуалізовані в процесі рефлексивної
діяльності. З’ясовано утворення в межах репрезентаційного пласту трьох 3
основних моделей, які вказують на асоціативно-семантичний зв’язок часу з
людиною, довкіллям і мистецтвом.
Виявлено словесні образи часу з експліцитним й імпліцитним
темпоральними компонентами, побудовані відповідно на основі лексики
темпоральної групи, а також однослівних і неоднослівних асоціатів часу
(прецедентних загальних та власних імен, текстових фрагментів). Як
підґрунтя словесних образів часу з імпліцитним темпоральним компонентом
схарактеризовано темпоральну конотацію. Аргументовано її зв’язок із
семантикою подієвості (сакральноісторичної, історії соціальної
стратифікації, війська й геральдики сусідніх держав, побуту та звичаїв,
фольклору й книжності, а також індивідуально-буттєвої, природно-космічної
та ін.).
Схарактеризовано відповідність між референційними й оцінними
моделями образної семантики темпоральності. З’ясовано, що словесні образи
суспільно-історичного й індивідуально-буттєвого часу перебувають
переважно на негативному, а природно-космічного – на позитивному
валоративних полюсах. Механізмами суспільної, ідеологічної, утилітарної,
телеологічної, сенсорної, раціональної, естетичної, емотивної та ін. оцінок є
поняттєві оператори, закладені в семантиці компонентів образних форм.
Основними в мікрополі суспільно-історичного часу є соціальна, ідеологічна
та морально-етична, індивідуально-буттєвого – утилітарна, а природно-
космічного – естетична й сенсорна оцінки. Пояснено, що конвергенція в
аналізованих тропах аксіологічної й деонтичної модальності засвідчує їхню
синергійну взаємодію, яку зумовлює специфіка оцінок, вироблених на основі
суспільних норм.
Схарактеризовано кореляції між репрезентаційними моделями образної
семантики темпоральності та функціями іменних синтаксем темпоральної
групи в складі предикатно-аргументних структур. У межах моделі –
домінує функція суб’єкта – виразника акціональної ознаки, – 4
– суб’єкта – носія квалітативної ознаки, а – –
суб’єкта – носія кваліфікативної й оцінної ознак аналізованих синтаксем.
Запропоновано розуміння нелінійної нерівновагової природи периферії
функціонально-семантичного поля темпоральності, основою якої є образна
семантика. Схарактеризовано динамічні процеси всередині субсистеми, які
відбуваються внаслідок соціокультурних впливів (20–30-і, а також 60–90-і
роки ХХ століття), що спричинюють роздвоєння (біфуркацію), поляризацію,
у результаті яких сформовано образи з експліцитним й імпліцитним
темпоральними компонентами, а також тропеїчні синтагми – носії
негативних і позитивних оцінок різних типів. Розглянуто поляризаційні
процеси, пов’язані з диференціацією образної семантики темпоральності на
експліцитну, імпліцитну, оцінну й репрезентаційну.
Проаналізовано розвиток темпоральної семантики в образній текстовій
перспективі на основі регулятивних структур, які виникли внаслідок
взаємодії ключових слів-стимулів, з одного боку, й однослівних і
неоднослівних асоціативних реакцій на них, з іншого. У такий спосіб
сформовано аксіологічно насичені темо-рематичні утворення. Пояснено, що
вони продукують оцінки, відповідні характеру стильових течій модернізму
(неоміфологізму, екзистенціалізму, неоромантизму) та постмодернізму.
Об’єктивовано функції атрактора й репелера як основних чинників
моделювання образної семантики темпоральності. З’ясовано, що чинності
атрактора (ідеї опозиційності часу щодо людини) спрямовано на стабілізацію
субсистеми словесних образів часу, стимулювання експліцитної й негативної
образної семантики темпоральності. Репелер розхитує цю субсистему,
підтримуючи імпліцитну й позитивну семантику темпоральності. На основі
аналізу образно-репрезентаційних моделей – ’, – ’
й – ’ визначено, що архетипний сенс , пр є
’ пов’язано з чинністю атрактора, а , є
, – репелера. У зв’язку з розглядом семантичного розвитку
ключових слів темпоральної групи віршових текстів модернізму й
постмодернізму пояснено функціональну конкуренцію атрактора й репелера.
Виявлено, що негативну семантику образів часу в текстах поетів-
екзистенціалістів спрямовують дії атрактора (ідеї опозиційності часу щодо
людини), позитивну (твори неоромантизму) й амбівалентну (тексти
неоміфологізму) – репелера. Оцінка цих образних форм у постмодернізмі
осцилує між негативною й амбівалентною.
Результати дослідження призначено для використання в процесі
викладання базових та спеціальних курсів стилістики, лінгвістичного аналізу
тексту, лінгвістики тексту, лексикології, етнолінгвістики, лінгвокультурології
та лінгвосинергетики.
Бондаренко А. І. Образна семантика темпоральності українських
поетичних текстів ХХ століття в інтегративному вимірі. – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук
за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Київський національний
університет імені Тараса Шевченка МОН України, Київ, 2017.
У дисертації на матеріалі більш як 6 тисяч одиниць, одержаних шляхом
суцільної вибірки з віршів 65 письменників, уперше здійснено
повноаспектний аналіз семантики словесних образів часу українських
поетичних текстів ХХ століття. Узагальнено підходи до вивчення образної
семантики темпоральності в контексті різних лінгвістичних парадигм.
Аргументовано її розгляд в інтегративному вимірі, з використанням
інструментарію традиційних (системно-структурної, функціонально-
прагматичної) та сучасної (синергетичної) парадигм, а також кількох
лінгвістичних дисциплін (семасіології, логічної семантики, лінгвістики
тексту, лінгвокультурології, стилістики декодування, комунікативної
стилістики, семантичного синтаксису та ін.). Обґрунтовано використання
загальних (антропоцентризму, холізму, експансіонізму, функціоналізму та
ін.) і спеціальних (семантичних відцентровості, комплементарності,
інтерференції) принципів її розгляду.
З’ясовано, що образну семантику темпоральності утворюють
референційний, оцінний і репрезентаційний пласти. Аргументовано поділ
референційного на мікрополя суспільно-історичного, індивідуально-
буттєвого й природно-космічного часу. Розглянуто оцінний репертуар
образної семантики темпоральності в аспекті аксіологічної модальності, яку
формують відповідні оцінки, а також логоепістемічної, яку зумовлюють
прецедентні лінгвокультурні знання, актуалізовані в процесі рефлексивної
діяльності. З’ясовано утворення в межах репрезентаційного пласту трьох 3
основних моделей, які вказують на асоціативно-семантичний зв’язок часу з
людиною, довкіллям і мистецтвом.
Виявлено словесні образи часу з експліцитним й імпліцитним
темпоральними компонентами, побудовані відповідно на основі лексики
темпоральної групи, а також однослівних і неоднослівних асоціатів часу
(прецедентних загальних та власних імен, текстових фрагментів). Як
підґрунтя словесних образів часу з імпліцитним темпоральним компонентом
схарактеризовано темпоральну конотацію. Аргументовано її зв’язок із
семантикою подієвості (сакральноісторичної, історії соціальної
стратифікації, війська й геральдики сусідніх держав, побуту та звичаїв,
фольклору й книжності, а також індивідуально-буттєвої, природно-космічної
та ін.).
Схарактеризовано відповідність між референційними й оцінними
моделями образної семантики темпоральності. З’ясовано, що словесні образи
суспільно-історичного й індивідуально-буттєвого часу перебувають
переважно на негативному, а природно-космічного – на позитивному
валоративних полюсах. Механізмами суспільної, ідеологічної, утилітарної,
телеологічної, сенсорної, раціональної, естетичної, емотивної та ін. оцінок є
поняттєві оператори, закладені в семантиці компонентів образних форм.
Основними в мікрополі суспільно-історичного часу є соціальна, ідеологічна
та морально-етична, індивідуально-буттєвого – утилітарна, а природно-
космічного – естетична й сенсорна оцінки. Пояснено, що конвергенція в
аналізованих тропах аксіологічної й деонтичної модальності засвідчує їхню
синергійну взаємодію, яку зумовлює специфіка оцінок, вироблених на основі
суспільних норм.
Схарактеризовано кореляції між репрезентаційними моделями образної
семантики темпоральності та функціями іменних синтаксем темпоральної
групи в складі предикатно-аргументних структур. У межах моделі –
домінує функція суб’єкта – виразника акціональної ознаки, – 4
– суб’єкта – носія квалітативної ознаки, а – –
суб’єкта – носія кваліфікативної й оцінної ознак аналізованих синтаксем.
Запропоновано розуміння нелінійної нерівновагової природи периферії
функціонально-семантичного поля темпоральності, основою якої є образна
семантика. Схарактеризовано динамічні процеси всередині субсистеми, які
відбуваються внаслідок соціокультурних впливів (20–30-і, а також 60–90-і
роки ХХ століття), що спричинюють роздвоєння (біфуркацію), поляризацію,
у результаті яких сформовано образи з експліцитним й імпліцитним
темпоральними компонентами, а також тропеїчні синтагми – носії
негативних і позитивних оцінок різних типів. Розглянуто поляризаційні
процеси, пов’язані з диференціацією образної семантики темпоральності на
експліцитну, імпліцитну, оцінну й репрезентаційну.
Проаналізовано розвиток темпоральної семантики в образній текстовій
перспективі на основі регулятивних структур, які виникли внаслідок
взаємодії ключових слів-стимулів, з одного боку, й однослівних і
неоднослівних асоціативних реакцій на них, з іншого. У такий спосіб
сформовано аксіологічно насичені темо-рематичні утворення. Пояснено, що
вони продукують оцінки, відповідні характеру стильових течій модернізму
(неоміфологізму, екзистенціалізму, неоромантизму) та постмодернізму.
Об’єктивовано функції атрактора й репелера як основних чинників
моделювання образної семантики темпоральності. З’ясовано, що чинності
атрактора (ідеї опозиційності часу щодо людини) спрямовано на стабілізацію
субсистеми словесних образів часу, стимулювання експліцитної й негативної
образної семантики темпоральності. Репелер розхитує цю субсистему,
підтримуючи імпліцитну й позитивну семантику темпоральності. На основі
аналізу образно-репрезентаційних моделей – ’, – ’
й – ’ визначено, що архетипний сенс , пр є
’ пов’язано з чинністю атрактора, а , є
, – репелера. У зв’язку з розглядом семантичного розвитку
ключових слів темпоральної групи віршових текстів модернізму й
постмодернізму пояснено функціональну конкуренцію атрактора й репелера.
Виявлено, що негативну семантику образів часу в текстах поетів-
екзистенціалістів спрямовують дії атрактора (ідеї опозиційності часу щодо
людини), позитивну (твори неоромантизму) й амбівалентну (тексти
неоміфологізму) – репелера. Оцінка цих образних форм у постмодернізмі
осцилує між негативною й амбівалентною.
Результати дослідження призначено для використання в процесі
викладання базових та спеціальних курсів стилістики, лінгвістичного аналізу
тексту, лінгвістики тексту, лексикології, етнолінгвістики, лінгвокультурології
та лінгвосинергетики.
Доступні формати:
PDFчитайте також:
В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.