Знайди книгу!

Опис:
Юраш Є. О. Одеський комітет Піклувального товариства про в’язниці:
формування, склад, діяльність. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії з галузі
знань 03 «Гуманітарні науки» за спеціальністю 032 «Історія та археологія». –
Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, Одеса, 2021.
У роботі розглянуто досвід європейських та північноамериканських
систем про піклування ув’язнених в Росії; визначено правові засади діяльності
Піклувального товариства про в’язниці в Російській імперії; проаналізовано
особливості функціонування губернських комітетів Піклувального товариства в
Наддніпрянській Україні; досліджено формування мережі повітових відділень
Піклувальних комітетів; встановлено процес формування та керівний склад
Одеського комітету; охарактеризовано організацію діяльності жіночого
відділення Комітету; визначено джерела фінансування Одеського комітету;
охарактеризовано типологію злочинів, категорії та типи ув’язнених; досліджено
місця відбування покарань та приведення їх до європейських стандартів;
розглянуто заходи сприяння та контролю про забезпечення одягом та
харчуванням; проаналізовано роль Комітету в морально-виховній і
просвітницькій діяльності; охарактеризовано специфіку умов відбування
покарань жінками; досліджено умови утримання та піклування про
неповнолітніх злочинців.
Доведено, що суспільно-політичні зміни кінця ХVIII – початку ХІХ ст.
призвели до зростання такого явища, як благодійництво. У зв’язку з цими
тенденціями громадськість та влада почали звертати увагу і на особливі
категорії суспільства, які також потребували додаткового захисту та підтримки,
зокрема, ув’язнених. Загалом це призвело до відкриття в Російській імперії
благодійного товариства, яке переймалось долею людей, які знаходились в
місцях позбавлення волі – Піклувального товариства про в’язниці. В своєму
розвитку Товариство пройшло декілька етапів, які перетворювали його з
благодійницького і філантропічного на частину пенітенціарної системи Росії.
Піклувальне товариство про в’язниці мало розгалужену структуру.
Центральним та координуючим став Санкт-Петербурзький комітет. Протягом
першої третини ХІХ ст. була сформована мережа губернських Комітетів, в тому
числі і на території Наддніпрянської України.
Одеський комітет Піклувального товариства про в’язниці виник як
губернський. Згідно з розпорядженнями Товариства, до складу Комітету
входили в обов’язковому порядку як посадові особи, так і виборні. На чолі
Комітету стояли віце-президенти, які були генерал-губернаторами або
представниками вищого духовенства. До складу директорів входили достатньо
заможні та високопосадові особи, наприклад, військові губернатори,
градоначальники, поліцмейстери, почесні громадяни міста та ін.
У зв’язку зі зростанням злочинності серед жінок, постала необхідність у
відкритті жіночого відділення Комітету. Фактично такі відділення могли
існувати тільки при губернських Комітетах. Особливістю керівного складу
жіночого відділення було формування їх як із представниць жіночої статі, так і
чоловічої.
Не зважаючи на те, що Піклувальне товариство про в’язниці було
благодійною організацією, але все ж таки знаходилось під опікою держави.
Власне тому фінансування як товариства, так і Комітету, передбачалось за
двома напрямками – з боку офіційних установ (держави, міської думи), так і з
боку безпосередніх благодійних надходжень (як грошима, так і товарами).
Важливою умовою утримання арештантів у в’язницях було їх розділення
за статтю, віком та скоєним злочином. Загалом виділялось одинадцять видів
злочинів, через які утримувались арештанти в місцях позбавлення волі в Одесі.
Здебільшого вони утримувались в Одеському тюремному замку. Крім того,
серед головних напрямів діяльності Комітету слід виокремити контроль за
постачанням продовольчих товарів та забезпеченням належного медичного
догляду, морально-виховне виправлення арештантів.
Зміни суспільної свідомості та необхідності зменшення рівня
злочинності, соціалізації осіб, що відбули термін покарання – все це безумовно
сприяло подоланню стереотипів щодо певних категорій злочинів і вимагало
змін в діяльності Одеського комітету Піклувального товариства. Разом з
загальними тенденціями розвитку Піклувального товариства про в’язниці в
діяльності Одеського комітету можна виділити окремі етапи з перевагою у
вирішенні регіональних проблем:
– 1826 – 1840-ві рр. – характерною рисою цього етапу була
спрямованість на вирішення проблем організаційних питань фінансування та
відкриття жіночого відділення, а також налагодження контролю за
забезпеченням ув’язнаних належним харчуванням й одягом;
– 50 – 60-ті рр. ХІХ ст. – діяльність Комітету була спрямована на
побудову тюремної церкви, організацію бібліотеки, залучення духовенства до
морально-виховної і просвітницької діяльності серед ув’язнених, адаптацію
останніх в нових реаліях реформованого суспільства;
– 60 – 70-ті рр. ХІХ ст. – важливою складовою стала діяльність щодо
специфічного утримання та піклування про неповнолітніх злочинців, залучення
їх до навчального процесу та проведення соціально-психологічної роботи серед
цієї категорії ув’язнених;
– 70 – 80-ті рр. ХІХ ст. – більшість сил Комітету було залучено для
будівництва нового тюремного замку, тобто приведення місць відбування
покарань до європейських стандартів.
– 1880-ті – 1917 рр. – Комітет виконував нові функції нагляду за
пенітенціарною системою, і разом з центральним Піклувальним товариством
перетворився на філантропічну організацію, яка допомогала коштами для
адаптації ув’язнених після відбування покарань.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційна
робота є першим комплексним дослідженням процесу організації та діяльності
Одеського комітету Піклувального товариства про в’язниці. У результаті
проведеної евристичної роботи було виявлено неопубліковані архівні джерела,
переважна більшість яких вперше уводиться до наукового обігу: уперше
висвітлено тему шляхом виокремлення Одеського комітету із контексту
функціонування загальноросійського Піклувального товариства про в’язниці;
введено до наукового обігу значну кількість документальних матеріалів із
фондів Державного архіву Одеської області для висвітлення всіх аспектів
діяльності Комітету; визначено особливості діяльності різних губернських
Піклувальних комітетів Наддніпрянської України, в тому числі й Одеського;
запропоновано етапи діяльності Одеського комітету Піклувального товариства
про в’язниці; проведено характеристику типів злочинів та категорій ув’янених
в Одеському тюремному замку та інших місцях відбування покарань;
проаналізовано соціальний та гендерний склад керівництва Одеського комітету;
розкрито господарську, адаптивно-виховну діяльність Одеського комітету;
досліджено сприяння Одеського комітету в особливому утриманні та
піклування щодо неповнолітніх злочинців; продемонстровано важливу роль і
значення діяльності Одеського комітету для міської громади та поза межами
міста. Отримані результати дістали подальший розвиток: дослідження
діяльності щодо специфічних умов відбування покарань жінками; вивчення
системи піклування над ув’язненими в різних місцях відбування покарань в
Одесі; історія Одеського тюремного замку.
Уточнено і доповнено: правові засади виникнення губернських
Піклувальних комітетів та формування повітової мережі таких закладів; історію
благодійництва в Одесі; досвід організації пенітенціарної служби в Україні.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони
значно розширюють відомості про історію становлення та функціонування
Одеського комітету Піклувального товариства про в’язниці. Основні результати
та положення дисертації можуть бути використані в узагальнюючих працях з
історії України, краєзнавчих дослідженнях, роботах з історії розвитку
пенітенціарної системи. Матеріали та висновки дисертації будуть корисними
про розробці спеціальних курсів з історії благодійності та юридичних
дисциплін.

Ключові слова: благодійність, піклування, товариство, Піклувальне
товариство про в’язниці, Наддніпрянська Україна, тюремний замок, Одеса,
Одеський комітет, церква, морально-виховне виправлення, злочини,
відбування покарання, арештанти, неповнолітні.