Охорона здоров'я у Волинському воєводстві (1921 – 1939 рр.)
Наталія Переходько / історичнадисертація
Опис:
Переходько Н. М. Охорона здоров’я у Волинському воєводстві (1921–
1939 рр.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 «Історія України». –
Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, Луцьк,
2018.
У роботі здійснено комплексне дослідження охорони здоров’я у
Волинському воєводстві в міжвоєнний період. Відтворено організацію
медичного обслуговування населення Волині й проведення охороноздоровчої
роботи органами державної, самоврядної влади та громадськості у період
Другої Речі Посполитої. Проаналізовано стан наукового вивчення теми та
джерельну базу. На підставі історіографічного доробку українських і
зарубіжних учених з’ясовано, що в історичній науковій думці простежується
вивчення окремих проблем охорони здоров’я на західноукраїнських землях,
тоді як комплексного дослідження охорони здоров’я у Волинському воєводстві
не проводилося. У наукових працях з історії медицини на західноукраїнських
землях проаналізовано розвиток охорони здоров’я у міжвоєнну добу переважно
в Галичині.
Джерельну базу склали неопубліковані документи, виявлені в
архівосховищах України та Республіки Польща, а також опубліковані
документи, матеріали преси й спогади. Використання загальнонаукових та
спеціальних методів дослідження сприяло оптимальному використанню джерел
і наукових праць для розкриття проблеми та здійснення аргументованих і
виважених висновків.
Досліджено організаційну структуру та механізм функціонування
системи охорони здоров’я в Польщі від часу утвердження її державності.
Контроль медичної галузі здійснювало Міністерство громадського здоров’я, а
після його реорганізації контрольні функції охорони здоров’я населення 3
розподілилися між різними державними урядовими інституціями. Система
управління охороною здоров’я у Волинському воєводстві вибудовувалася між
відділом охорони здоров’я при воєводському управлінні та повітовими
відділами громадського здоров’я. Основним представником державної служби
здоров’я на рівні повітів був повітовий лікар. Для медичного забезпечення
населення і його контролю територія воєводства була поділена на санітарні
округи. Діяльність лікарів регламентувалася розпорядженням президента про
лікарську практику. Професійні дії лікарів усіх спеціальностей координувала
самоврядна інституція – Палата лікарів. Волинські лікарі перебували під
юрисдикцією окружної Люблінської Палати лікарів, яка у свою чергу
підпорядковувалася центральному осередку у Варшаві. Від 1938 р. у Польщі
діяла окрема Палата стоматологів. У кадровому забезпеченні охорони здоров’я
Волинського воєводства відчутною проблемою, що спостерігалася упродовж
усього досліджуваного періоду, був дефіцит медичних працівників на тлі
збільшення населення. У медичній галузі за національною ознакою домінували
поляки та євреї.
Відтворено діяльність у Волинському воєводстві медико-санітарних
інституцій. Медичну допомогу населенню надавали різні за формою власності
стаціонарні та амбулаторні заклади. Найвищою була частка лікувальних
закладів, що фінансувалися органами місцевого самоврядування, а
функціонування решти медичних інституцій покривалося коштом держави,
приватних осіб і громадськості. Недостатня кількість лікарень, високі ціни на
медичні послуги та брак кваліфікованих медичних працівників негативно
позначилися на забезпеченні широкого доступу населення до якісної медичної
допомоги. Єврейське населення користувалося послугами національних
медичних установ. Незадовільним залишалося медичне обслуговування
сільських мешканців. Аптечні заклади утримували здебільшого приватні
власники, і лише незначна їх кількість належала органам міського
самоврядування. Це спричиняло високу вартість медичних препаратів, попри
державне регулювання цінової політики. 4
Простежено роботу санітарно-епідеміологічної служби. Незадовільний
санітарний стан у населених пунктах, низький рівень культури в побуті та брак
знань із санітарії й гігієни сприяли зростанню інфекційних хвороб, що
подекуди перевищували епідеміологічний поріг і загрожували державній
безпеці. Упродовж міжвоєнного періоду польська влада розробила засади
протидії інфекційним недугам. Системні протиепідемічні заходи частково
зупинили спалахи інфекцій і знизили смертність населення від інфекційних
захворювань. Зменшення кількості хворих на туберкульоз було одним із
важливих завдань на державному рівні. Проведення заходів з протидії цьому
захворюванню в Польщі відбувалося під патронатом президента.
Визначено комплекс заходів, спрямованих на охорону материнства та
дитинства. У кожному повітовому центрі працювали консультаційні пункти –
станції опіки над матір’ю та дитиною, які утримувалися коштом муніципальної
влади та громадських організацій. Медичні працівники проводили
просвітницьку роботу, сприяли підвищенню культурно-освітнього рівня щодо
материнства та дитинства, долаючи практику некваліфікованого акушерства.
Своєю роботою ці осередки охопили невелику кількість жінок, переважно
міських. Незадовільною у Волинському воєводстві залишалася ситуація з
відкриттям спеціалізованих пологових закладів і наявністю кваліфікованого
медичного персоналу. Побутувала традиційна практика обслуговування
породіль особами, що послуговувалися знаннями з народної медицини,
особливо в сільській місцевості. Охорона здоров’я дітей шкільного віку
частково покладалася на лікаря, що працював у навчальному закладі.
Утримання лікаря й надання медичних послуг залежало від фінансування та
наявності медичних кадрів.
З’ясовано, що санаторно-лікувальні заклади у Волинському воєводстві
перебували на стадії створення, переважно це були заклади для оздоровлення
хворих на туберкульоз у лісовій зоні. Один із бальнеологічних закладів
відкрили в 1930-х рр. у Гуті-Степанській Костопільського повіту. Невелика
кількість мешканців Волинського воєводства оздоровлювалася у відомих 5
здравницях Польщі, проте висока вартість послуг унеможливлювала для
більшості населення такий вид лікування.
Доведено, що для покращення медичного забезпечення в Польщі
запровадили громадську страхову медицину через створення Кас хворих.
Механізм їхньої діяльності полягав у забезпеченні обов’язкового страхування
робітників та службовців на випадок хвороби й сплачуванні певного грошового
внеску. Ці інституції не підлягали державній адміністрації, були громадськими
об’єднаннями й мали статус, наближений до місцевого самоврядування.
Головні осередки Кас хворих діяли у двох найбільших містах воєводства –
Луцьку та Рівному й охоплювали населення повітів за територіальним
принципом. Послугами страхової медицини користувалися застраховані особи
та члени їхніх родин, здебільшого міське населення. У 1933 р. Каси хворих
реорганізували у страхові компанії. Страхова медицина, яка підтримувалася
польською владою, не набула обов’язкового статусу на державному рівні.
Встановлено, що з метою захисту професійних інтересів і обміну
фаховим досвідом медпрацівники Волинського воєводства приєдналися до
польських товариств, а також створили свої регіональні організації. Лікарі
брали участь у діяльності польських громадських об’єднань – Спілки лікарів
Польської держави, Польської спілки стоматологів і єдиного регіонального –
Науково-медичного товариства в Рівному. Євреї долучилися до національного
Товариства охорони здоров’я єврейського населення й опікувалися медичним
забезпеченням єврейської громади: утримували єврейські шпиталі, створювали
амбулаторії та проводили просвітницько-профілактичні заходи серед
населення. Волинські лікарі українського походження не створили власного
національного товариства через обмежений кількісний склад, натомість вони
брали участь у роботі галицького Українського лікарського товариства, що
діяло у Львові. В умовах жорсткої конкуренції з польськими та єврейськими
лікарями УЛТ сприяло консолідації лікарів за національною ознакою та
підвищенню їхнього професійного рівня.
Доведено, що важливу роль в охороні здоров’я волинян відіграв
Волинський відділ громадської інституції Червоного Хреста. Різноманітні
форми роботи товариства полягали у створенні шпиталів, амбулаторій,
медпунктів, підготовці рятувально-санітарних дружин і проведенні курсів з
підготовки молодшого медичного персоналу та санітарно-просвітницьких
акцій. Медичну допомогу отримували соціально незахищені верстви населення,
що потребували безкоштовної опіки.
Ключові слова: Друга Річ Посполита, Волинське воєводство, охорона
здоров’я, лікар, медичні працівники, медико-санітарні інституції, Палата
лікарів, медичні страхові установи, медичне товариство.
Переходько Н. М. Охорона здоров’я у Волинському воєводстві (1921–
1939 рр.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 «Історія України». –
Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, Луцьк,
2018.
У роботі здійснено комплексне дослідження охорони здоров’я у
Волинському воєводстві в міжвоєнний період. Відтворено організацію
медичного обслуговування населення Волині й проведення охороноздоровчої
роботи органами державної, самоврядної влади та громадськості у період
Другої Речі Посполитої. Проаналізовано стан наукового вивчення теми та
джерельну базу. На підставі історіографічного доробку українських і
зарубіжних учених з’ясовано, що в історичній науковій думці простежується
вивчення окремих проблем охорони здоров’я на західноукраїнських землях,
тоді як комплексного дослідження охорони здоров’я у Волинському воєводстві
не проводилося. У наукових працях з історії медицини на західноукраїнських
землях проаналізовано розвиток охорони здоров’я у міжвоєнну добу переважно
в Галичині.
Джерельну базу склали неопубліковані документи, виявлені в
архівосховищах України та Республіки Польща, а також опубліковані
документи, матеріали преси й спогади. Використання загальнонаукових та
спеціальних методів дослідження сприяло оптимальному використанню джерел
і наукових праць для розкриття проблеми та здійснення аргументованих і
виважених висновків.
Досліджено організаційну структуру та механізм функціонування
системи охорони здоров’я в Польщі від часу утвердження її державності.
Контроль медичної галузі здійснювало Міністерство громадського здоров’я, а
після його реорганізації контрольні функції охорони здоров’я населення 3
розподілилися між різними державними урядовими інституціями. Система
управління охороною здоров’я у Волинському воєводстві вибудовувалася між
відділом охорони здоров’я при воєводському управлінні та повітовими
відділами громадського здоров’я. Основним представником державної служби
здоров’я на рівні повітів був повітовий лікар. Для медичного забезпечення
населення і його контролю територія воєводства була поділена на санітарні
округи. Діяльність лікарів регламентувалася розпорядженням президента про
лікарську практику. Професійні дії лікарів усіх спеціальностей координувала
самоврядна інституція – Палата лікарів. Волинські лікарі перебували під
юрисдикцією окружної Люблінської Палати лікарів, яка у свою чергу
підпорядковувалася центральному осередку у Варшаві. Від 1938 р. у Польщі
діяла окрема Палата стоматологів. У кадровому забезпеченні охорони здоров’я
Волинського воєводства відчутною проблемою, що спостерігалася упродовж
усього досліджуваного періоду, був дефіцит медичних працівників на тлі
збільшення населення. У медичній галузі за національною ознакою домінували
поляки та євреї.
Відтворено діяльність у Волинському воєводстві медико-санітарних
інституцій. Медичну допомогу населенню надавали різні за формою власності
стаціонарні та амбулаторні заклади. Найвищою була частка лікувальних
закладів, що фінансувалися органами місцевого самоврядування, а
функціонування решти медичних інституцій покривалося коштом держави,
приватних осіб і громадськості. Недостатня кількість лікарень, високі ціни на
медичні послуги та брак кваліфікованих медичних працівників негативно
позначилися на забезпеченні широкого доступу населення до якісної медичної
допомоги. Єврейське населення користувалося послугами національних
медичних установ. Незадовільним залишалося медичне обслуговування
сільських мешканців. Аптечні заклади утримували здебільшого приватні
власники, і лише незначна їх кількість належала органам міського
самоврядування. Це спричиняло високу вартість медичних препаратів, попри
державне регулювання цінової політики. 4
Простежено роботу санітарно-епідеміологічної служби. Незадовільний
санітарний стан у населених пунктах, низький рівень культури в побуті та брак
знань із санітарії й гігієни сприяли зростанню інфекційних хвороб, що
подекуди перевищували епідеміологічний поріг і загрожували державній
безпеці. Упродовж міжвоєнного періоду польська влада розробила засади
протидії інфекційним недугам. Системні протиепідемічні заходи частково
зупинили спалахи інфекцій і знизили смертність населення від інфекційних
захворювань. Зменшення кількості хворих на туберкульоз було одним із
важливих завдань на державному рівні. Проведення заходів з протидії цьому
захворюванню в Польщі відбувалося під патронатом президента.
Визначено комплекс заходів, спрямованих на охорону материнства та
дитинства. У кожному повітовому центрі працювали консультаційні пункти –
станції опіки над матір’ю та дитиною, які утримувалися коштом муніципальної
влади та громадських організацій. Медичні працівники проводили
просвітницьку роботу, сприяли підвищенню культурно-освітнього рівня щодо
материнства та дитинства, долаючи практику некваліфікованого акушерства.
Своєю роботою ці осередки охопили невелику кількість жінок, переважно
міських. Незадовільною у Волинському воєводстві залишалася ситуація з
відкриттям спеціалізованих пологових закладів і наявністю кваліфікованого
медичного персоналу. Побутувала традиційна практика обслуговування
породіль особами, що послуговувалися знаннями з народної медицини,
особливо в сільській місцевості. Охорона здоров’я дітей шкільного віку
частково покладалася на лікаря, що працював у навчальному закладі.
Утримання лікаря й надання медичних послуг залежало від фінансування та
наявності медичних кадрів.
З’ясовано, що санаторно-лікувальні заклади у Волинському воєводстві
перебували на стадії створення, переважно це були заклади для оздоровлення
хворих на туберкульоз у лісовій зоні. Один із бальнеологічних закладів
відкрили в 1930-х рр. у Гуті-Степанській Костопільського повіту. Невелика
кількість мешканців Волинського воєводства оздоровлювалася у відомих 5
здравницях Польщі, проте висока вартість послуг унеможливлювала для
більшості населення такий вид лікування.
Доведено, що для покращення медичного забезпечення в Польщі
запровадили громадську страхову медицину через створення Кас хворих.
Механізм їхньої діяльності полягав у забезпеченні обов’язкового страхування
робітників та службовців на випадок хвороби й сплачуванні певного грошового
внеску. Ці інституції не підлягали державній адміністрації, були громадськими
об’єднаннями й мали статус, наближений до місцевого самоврядування.
Головні осередки Кас хворих діяли у двох найбільших містах воєводства –
Луцьку та Рівному й охоплювали населення повітів за територіальним
принципом. Послугами страхової медицини користувалися застраховані особи
та члени їхніх родин, здебільшого міське населення. У 1933 р. Каси хворих
реорганізували у страхові компанії. Страхова медицина, яка підтримувалася
польською владою, не набула обов’язкового статусу на державному рівні.
Встановлено, що з метою захисту професійних інтересів і обміну
фаховим досвідом медпрацівники Волинського воєводства приєдналися до
польських товариств, а також створили свої регіональні організації. Лікарі
брали участь у діяльності польських громадських об’єднань – Спілки лікарів
Польської держави, Польської спілки стоматологів і єдиного регіонального –
Науково-медичного товариства в Рівному. Євреї долучилися до національного
Товариства охорони здоров’я єврейського населення й опікувалися медичним
забезпеченням єврейської громади: утримували єврейські шпиталі, створювали
амбулаторії та проводили просвітницько-профілактичні заходи серед
населення. Волинські лікарі українського походження не створили власного
національного товариства через обмежений кількісний склад, натомість вони
брали участь у роботі галицького Українського лікарського товариства, що
діяло у Львові. В умовах жорсткої конкуренції з польськими та єврейськими
лікарями УЛТ сприяло консолідації лікарів за національною ознакою та
підвищенню їхнього професійного рівня.
Доведено, що важливу роль в охороні здоров’я волинян відіграв
Волинський відділ громадської інституції Червоного Хреста. Різноманітні
форми роботи товариства полягали у створенні шпиталів, амбулаторій,
медпунктів, підготовці рятувально-санітарних дружин і проведенні курсів з
підготовки молодшого медичного персоналу та санітарно-просвітницьких
акцій. Медичну допомогу отримували соціально незахищені верстви населення,
що потребували безкоштовної опіки.
Ключові слова: Друга Річ Посполита, Волинське воєводство, охорона
здоров’я, лікар, медичні працівники, медико-санітарні інституції, Палата
лікарів, медичні страхові установи, медичне товариство.
Доступні формати:
PDFчитайте також:
В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.