Знайди книгу!

Опис:
Каряка О.В. Ольвія Понтійська як античне місто: історія дослідження
внутрішньої структури та планування (кінець XVIII – перша третина XX ст.). –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.06 «історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні
дисципліни», підготована у Херсонському державному університеті. Захист
здійснюється в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені
Івана Франка. Дрогобич, 2018 р.
У дисертації вперше в українській історіографії досліджено історію
вивчення внутрішньої структури та планування античного міста Ольвія впродовж
кінця XVIII – першої третини ХХ ст. Автором актуалізовано і частково
опубліковано комплекси джерел щодо організації роботи Ольвійської
експедиції та функціонування ольвійського заповідника. Визначено роль
досліджень ольвійської пам’ятки в інституційному та науковому становленні
української античної археології.
Уперше висвітлено особливості організації розкопок. Уточнено
біографічні дані, внесок у розробку ольвійської проблематики, міжособистісні та
наукові зв’язки, специфіку комунікації у професійному середовищі, особливості
наукової лабораторії окремих дослідників Ольвії.
У першому розділі «Джерела, історіографія та методологія дослідження»
встановлено репрезентативність джерельної бази, охарактеризовано основні
етапи в історіографії дослідження, визначено його теоретико-методологічні
засади. Серед неопублікованих матеріалів основу джерельної бази складають
документи Наукового архіву ІА НАНУ (НА ІА НАНУ, м. Київ).
За принципом типово-видової класифікації всю сукупність джерел поділено
на писемні, речові (археологічні та архітектурно-будівельні об’єкти Ольвії),
зображальні (карти, плани, креслення, фото, малюнки, супутникові знімки тощо)
та природні (сучасна земна поверхня городища та прилеглої території). 4
У підрозділі 1.2. зазначено, що історіографічний характер дослідження
передбачає розгляд проблеми вивчення внутрішньої структури і планування
Ольвії на широкому тлі розвитку історичного знання про досягнення
археологічної науки та антикознавства.
Роботу виконано на загальнонаукових принципах системності,
об’єктивності, історизму. Відповідно до поставлених завдань дослідження,
автором використано такі загальноісторичні методи: проблемно-хронологічний,
історико-типологічний, історико-порівняльний, історико-генетичний, описовий
та метод періодизації. Специфіка методологічного підходу автора полягає у
міждисциплінарному характері дослідження, що вимагає використання
широкого спектру теоретичних і практичних досягнень, термінології, методів
не лише історії та археології, а й інших гуманітарних і прикладних дисциплін.
Другий розділ «Початковий етап вивчення Ольвії та формування поглядів
на її внутрішню структуру (кінець XVIII – початок XX ст.)» висвітлює діяльність
окремих осіб та Імператорської археологічної комісії щодо вивчення планування
і внутрішньої структури пам’ятки античності за імперської доби.
Особливу увагу приділено перебігу дискусії щодо першоджерела найбільш
ґрунтовних карт (планів) Ольвії Понтійської – П.І. Кеппена (1821),
І.П. Бларамберга (1822), І.М. Муравйова-Апостола (1823). Зроблено їх
зіставлення з іншими, виконаними військовим інженером І.С. Бориславським
1809–1811 рр. Було встановлено, що залишки окремих зображених об’єктів в
основних своїх контурах виявляються і зараз, що було відповідно описано і
зафіксовано автором.
Перелічено основні фактори, що призвели до низької результативності
епізодичних розкопок Ольвії другої половини XIX ст. Водночас підкреслено, що
досягнення у дослідженнях ольвійської епіграфіки та історії сприяли розвитку
знань про Ольвію як давньогрецьке місто при майже повній відсутності даних
археологічних розкопок.
Принципово новий етап в дослідженні Ольвії спостерігаєтсья на початку
ХХ ст., коли занепокоєння станом пам’ятки наукового середовища, 5
порозуміння ІАК з власниками землі, запрошення до керівництва експедицією
Б.В. Фармаковського забезпечили високий фаховий рівень та результативність
проведення розкопок. Були здобуті чіткі дані про територію міської забудови,
окреслені хронологічні межі стародавнього міста, знайдені підстави для їх
більш детальної періодизації, виявлені великі об’єкти – Північні міські ворота,
оборонні мури, башти, багаті житлові квартали.
У третьому розділі «Систематичні розкопки Ольвії (1924–1930)»
висвітлено роботу ольвійської експедиції у нових суспільно-політичних реаліях
розбудови радянської державності та політики українізації, розвитку
української культури і науки.
Діяльності українських науковців та інституцій у дослідженні Ольвії та їх
участі в розкопках Б.В. Фармаковського (1924–1925) присвячено підрозділ 3.1.,
багато уваги приділено спробам співпраці з російськими колегами.
Найрезультативніші розкопки, зовсім не враховували українські наукові інтереси.
В умовах збільшення фінансування з боку України, ВУАКом було поставлено
питання щодо розширення представництва українських науковців та встановлення
контролю над ленінградським керівництвом експедиції.
Складне міжінституційне протистояння призвело до створення Наукової
ради для керівництва експедицією. В окремому підрозділі висвітлено процес її
становлення та функціонування, а також роль в її роботі М.Ф. Болтенка,
С.С. Дложевського, Ф.Т. Камінського, Ю.П. Крисіна, М.О. Макаренка,
І.І. Мещанінова та ін. Статус, підпорядкування та функції Ради не були чітко
сформульовані, склад її неодноразово змінювався, що породжувало
непорозуміння дослідницького, організаційного та міжособистісного характеру.
Реконструйовано роботу експедиції, намагання керівництва оптимізувати
організацію розкопок, коли влада нав’язувала багато ненаукових завдань
(політінформації, «Червоний куток», просвітницька робота з населенням тощо).
Четвертий розділ «Відновлення розкопок Ольвії в умовах ідейно-
організаційної перебудови радянської академічної науки (1930-ті рр.)» присвячений
змінам в організації ольвійської експедиції та функціонуванні заповідника на тлі 6
загальних процесів утвердження марксистської методології у науковому
середовищі і змінах у структурі й підпорядкуванні наукових установ та
академічних інституцій.
В 1932 р. вперше окремий загін Ольвійської експедиції на чолі з колишнім
червоноармійцем та ідейним марксистом Ф.А. Козубовським проводив офіційні
розвідки на хорі. У 1935 р. він уже очолив Ольвійську експедицію, яка знову
стала українсько-ленінградською та з подвійним фінансуванням, його
заступником став учень Б.В. Фармаковського, представник «молодих
радянських дослідників» Л.М. Славін.
На основі документів простежено конфлікт між «старим» поколінням
археологів та новою генерацією поборників соціалістичних перетворень у науці,
політизацію наукових досліджень. В 1936 р. Ф.А. Козубовського було
репресовано, і ольвійську експедицію очолив Л.М. Славін, після переїзду якого
до Києва остаточно утвердилася її зразкова радянська модель.
Все це проходило на фоні проблем роботи ольвійського заповідника, які
накопичилися в 1930-ті рр. за директорства В.О. Пори-Леонович і
підпорядкування одеському музею (скрутне фінансове становище, занепад,
неможливість вести реставраційні та екскурсійні роботи, відсутність музею).
Створення Миколаївської області та збільшення фінансування супроводжувалися
зняттям з посади чинного директора і зміни у підпорядкуванні установи –
спочатку миколаївському музею, а згодом АН УРСР.
Для кращого розуміння описаних процесів у пʼятому розділі «Історія
картографування та сучасний стан дослідження внутрішньої структури і
планування Ольвії Понтійської» описано історію створення загального
дрібномасштабного плану ольвійського городища й еволюції поглядів на її
внутрішнє планування у контексті даних археологічних розкопок.
Проаналізовано відомі на сьогодні карти та плани Ольвії, визначено їх роль для
створення сучасного генерального плану.
Встановлено особливості використання Б.В. Фармаковським планів Ольвії,
створених у різні часи, підкреслено їх малу доступність для дослідників. Суттєвим 7
досягнення для свого часу було створення плану І.Г. Безрукова та
М.М. Токарського (1924), не опублікований до сьогодні. Неодноразові прохання
української сторони надати його копію російський ІІМК відхиляв.
Для подальших досліджень українськими фахівцями, із врахуванням
результатів поточних розкопок пам’ятки, зроблено два топографічні
дрібномасштабні обмірні плани – А.С. Скрипки (1958) та уточнений
Д.Б. Біленького (1989).
В останньому підрозділі стисло висвітлено історію створення комплексу
архітектурно-будівельних залишків ольвійського городища. Його формування
за ступенем інформативності та важливості для експозиції ольвійського
заповідника можна співвіднести із систематичними розкопками пам’ятки і
виділити чотири етапи: І) 1902–1914рр., 1924–1926 рр. – Б.В. Фармаковського;
ІІ) 1927–1930 рр. – Наукової ради; ІІІ) 1935–1971 рр. – Л.М. Славіна; IV) 1972–
1994 рр. – С.Д. Крижицького. За хронологічно-предметним принципом висвітлено
динаміку виявлення основних структурних елементів внутрішнього планування
Ольвії.
В дисертації особливо підкреслено, що на вивчення об’єктів забудови
міста суттєво впливали методика розкопок, розвиток способів фіксації
результатів (звітність, обміри, фотографії та ін.), можливості їх музеєфікації,
доступу дослідників до картографічних матеріалів та документації про
результати розкопок.
Ключові слова: Ольвія Понтійська, антична археологія, історія дослідження,
історіографія, історична топографія, історична картографія, планування міста.