Опіка над дітьми на українських землях у складі Російської імперії наприкінці XVIII – на початку ХХ ст.

/ історична
дисертація
Опис:


АНОТАЦІЯ
Кравченко О. В. Опіка над дітьми на українських землях у складі
Російської імперії наприкінці XVIII – на початку ХХ ст. – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України (історичні науки). – Український
державний університет залізничного транспорту Міністерства освіти і науки
України ; Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
Міністерства освіти і науки України, Харків, 2019.
У дисертації використано широкий спектр загальнонаукових та
спеціальних методів наукового дослідження: емпіричні (спостереження,
порівняння), емпірично-теоретичні методи (абстрагування, узагальнення,
дедукція та індукція, аналіз і синтез, логічний) та теоретичні (сходження від
абстрактного до конкретного, описовий, статистичний, типологізація та
класифікація), а також спеціальні (конкретно-історичні) методи: проблемно-
хронологічний, історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-
типологічний, історико-системний, структурно-функціональний, метод
періодизації (діахронний).
Актуальність вибраної теми дослідження зумовлена необхідністю
наукового аналізу виникнення та розвитку опіки над дітьми в українських
губерніях Російської імперії. Головною гіпотезою дослідження є те, що
протягом визначеного історичного періоду в українських губерніях
сформувалася складна, своєрідна система опіки над неповнолітніми таких
категорій, як немовлята-підкидьки, незаконнонароджені (позашлюбні),
сироти, малолітні правопорушники, діти з малозабезпечених родин, хворі, діти
із обмеженими фізичними можливостями (сліпі, глухонімі) та сироти з
привілейованих верств населення, віком від народження до 21 року.
У сучасних умовах в Україні формується новий інститут – утримання
дітей-сиріт в прийомній родині або сімейний тип опіки та виховання. Отже,
виникла необхідність історичного аналізу й осмислення зародження та 3



розвитку різних форм і напрямів опіки та піклування над неповнолітніми,
вивчення еволюції та розвитку установ і організацій, що здійснювали опіку
над дітьми в різні історичні періоди.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в
розкритті теоретичних засад і практичних аспектів зародження, організації й
розвитку опіки над дітьми в українських губерніях Російської імперії та
зумовлена відсутністю у вітчизняній історіографії спеціальних
узагальнювальних праць з історії опіки над дітьми в зазначених хронологічних
межах.
У дисертаційному дослідженні вперше: виконано комплексну
реконструкцію формування та розвитку інститутів державної, громадської,
приватної та церковної опіки над неповнолітніми на території українських
губерній у складі Російської імперії; виділено етапи виникнення та розвитку
системи опіки над дітьми на українських землях у складі Російської імперії;
показано актуальність «дитячого питання» в роботі міжнародних і
всеросійських з’їздів і конгресів; виділено основні соціальні та вікові категорії
дітей, які потребували опіки й захисту; відтворено процес формування та
взаємодії місцевих опікунств, відділень, товариств опіки над неповнолітніми
в українських губерніях Російської імперії; показано еволюційні зміни та
регіональні особливості діяльності як загальнодержавних, так і місцевих
інституцій, товариств і організацій у сфері допомоги дітям; проаналізовано
діяльність опікунсько-виправних закладів для неповнолітніх
правопорушників, показано роль громадськості в їх організації; розкрито
основні напрями й форми медичної та профілактичної опіки та допомоги
хворим дітям; показано роль окремих приватних осіб у створенні закладів
опіки над дітьми, виділено мотиви їх доброчинної діяльності; проаналізовано
внесок земств і органів міського самоврядування в організацію опіки над
сиротами та підкидьками; розглянуто структуру, завдання й функції
спеціальних державних комітетів та громадських організацій піклування про 4



сиріт, дітей воїнів російсько-японської війни, дітей-біженців Першої світової
війни; введено до наукового обігу нові архівні документи.
Удосконалено: теоретико-методологічні підходи у дослідженні законодавства
у сфері опіки та піклування про дітей; класифікацію типів виховних і
сирітських закладів Приказів громадської опіки (ПГО), Відомства установ
імператриці Марії (ВУІМ) та його відділень в Україні.
Набуло подальшого розвитку: вивчення досвіду діяльності європейських
інституцій опіки над дітьми та його поширення в українських губерніях
Російської імперії; осмислення форм і методів надання допомоги
неповнолітнім з боку доброчинних товариств і приватних осіб; дослідження
процесу виникнення та розвитку установ піклування про дітей з особливими
фізичними потребами – незрячими та глухонімими; висвітлення історії
створення дитячих ясел та денних притулків для дітей найбідніших прошарків
населення в містах і сільській місцевості; дослідження напрямів діяльності
різних конфесій в організації піклування сиротами; окреслення ролі станових
та етнонаціональних товариств в організації допомоги неповнолітнім.
Дисертація складається з шести розділів (двадцяти двох підрозділів), що
розкривають основні напрями, форми і методи здійснення опіки над
неповнолітніми особами з боку як держави, так і громадських інституцій,
церкви та приватних осіб.
Перший розділ присвячено аналізу історіографічної та джерельної бази,
визначено методологічний апарат, за допомогою якого вирішувалися
поставлені дослідницькі завдання.
У другому розділі проаналізовано процес становлення та розвитку
системи опіки над дітьми, значний вплив на який мали європейські традиції
діяльності доброчинних та опікунських установ. Зʼясовано, що правові
традиції опіки та піклування над сиротами, які були зафіксовані в
Литовському статуті та певний час діяли на українських землях, знайшли
відображення в російському законодавстві ХІХ ст. Показано, що російське
законодавство впливало на практику організації опіки над дітьми в 5



українських губерніях. Доведено, що міжнародні та загальноросійські з’їзди
актуалізували питання залучення громадськості та державних інституцій до
організації допомоги дітям, рішення з’їздів призводили до змін цивільного
законодавства у ставленні до незаконнонароджених дітей.
Третій розділ присвячено аналізу діяльності закладів опіки над дітьми
ПГО, ВІУМ, а також відділень Опікунств над сліпими та глухонімими в
українських губерніях. Доведено, що виховні будинки ПГО не набули
значного поширення в українських губерніях, проте сирітські будинки ПГО
діяли практично в усіх губернських містах та опікували дітей купців,
чиновників, міщан, цехових, канцелярських службовців.
Показано, що на території українських губерній з 1840-х рр. було
створено розгалужену мережу губернських, повітових, міських та сільських
відділень ВУІМ, напівдержавної інституції. Навчально-виховні заклади ВУІМ
опікували дітей бідних батьків – дворян, чиновників, іноземних підданих,
міщан, селян і нижчих воєнних чинів. Ці заклади, знаходячись під
заступництвом імператорської родини, добре фінансувалися коштом
громадськості, вважалися зразковими.
З’ясовано, що процес виникнення установ піклування про дітей з
особливими фізичними потребами був зумовлений соціально-економічними
чинниками та відбувався нерівномірно в українських губерніях. Головними
завданнями, крім опіки, повставали питання виховання й навчання цієї
категорії неповнолітніх. З 1880-х рр. набуло поширення утворення училищ для
сліпих дітей та відкриття губернських відділень Опікунства над сліпими.
Особливістю опіки над глухонімими дітьми було те, перші заклади для них
створювалися з ініціативи місцевої громадськості, а не урядових структур
задовго до офіційного відкриття загальнодержавного Опікунства над
глухонімими.
Форми й напрями піклування про дітей громадських доброчинних та
приватних організацій і товариств представлено в четвертому розділі.
Особливостями діяльності загальнодержавних і місцевих інституцій опіки над 6



дітьми була їх значна концентрація у великих містах (Харків, Одеса, Київ),
централізована система управління через місцеві відділення, комітети,
опікунства (особливо це стосувалося підвідомчих організацій), залучення в
якості почесних опікунів губернаторів, чиновників.
Акцентовано увагу на тому, що утворення громадських доброчинних
товариств опіки над дітьми на українських землях розпочалося з 1820-х рр.,
що було зумовлено стихійними лихами та епідеміями. Ініціаторами виступало
насамперед дворяни. Доброчинні товариства опікувалися сиротами,
напівсиротами, байстрюками, прагнучи надати їм початкову освіту,
влаштовували в села до прийомних родин на виховання, навчали ремеслам.
Формами опіки були: відкриття притулків, навчальних закладів, безплатних
їдалень, пунктів безплатної видачі їжі немовлятам. Метою діяльності
громадських фундацій було виховання підлітків, попередження жебрацтва,
надання початкової освіти, навчання ремесел, виправлення малолітніх
злочинців, лікування, фізична підготовка, а також матеріальна та трудова
допомога для найбідніших батьків.
Зроблено висновок, що ключова роль у створенні опікунсько-виправних
закладів для неповнолітніх правопорушників належала громадським
організаціям – товариствам виправних притулків і землеробських колоній, а
іноді земствам. Доведено, що денні притулки та дитячі ясла для дітей
робітників і селян з малозабезпечених родин мали важливе значення для
охорони здоров’я та збереження життя дітей. Безплатні лікарні, амбулаторії,
літні санітарні станції та лікувальні колонії влаштовувалися для хворих дітей
з найбідніших родин, переважна їх більшість мала всестановий характер.
Мотивами створення приватних закладів опіки для неповнолітніх були
суспільні інтереси, життєві цінності та особисті сімейні трагедії, пов’язані зі
смертю або відсутністю власних дітей.
У п’ятому розділі розглянуто земські, міські, станові, етнонаціональні та
конфесійні організації опіки над дітьми. Зроблено висновок, що найгіршим
було становище дітей саме в земських і міських установах: високий рівень 7



дитячої смертності, поширення хвороб, розповсюдження «сирітського
промислу», постійний брак коштів. Неврегульованість на законодавчому рівні
питання щодо відповідальності за опіку над підкидьками призводило до
перманентних суперечок між губернськими та повітовими земствами та
міськими управліннями.
Встановлено, що станові товариства, зокрема міщан, дворян та
ремісників, були зорієнтовані на підтримку малолітніх сиріт у притулках,
сприяли здобуттю належної освіти дітьми. Етнонаціональні товариства
здійснювали допомогу найбіднішим дітям як російських підданих, так і
іноземців. Найбільше поширення серед етнонаціональних товариств опіки над
дітьми набули єврейські. Доведено, що серед конфесійних організацій
поширення на українських землях мали переважно православні заклади опіки
над дітьми, у меншій мірі римо-католицькі та лютеранські.
В останньому, шостому розділі, висвітлено роль різних державних
комітетів і регіональних інституцій опіки над неповнолітніми на початку
ХХ ст., коли під впливом воєнних лихоліть з’явилися нові категорії дітей, що
потребували допомоги (діти воїнів, біженці) та розширилися форми й методи
опіки: охорона материнства й дитинства, опіка над дітьми сільського
населення.
Проведене дослідження дозволило виділити основні соціальні та вікові
категорії неповнолітніх, що потребували опіки й захисту. Це діти-сироти та
напівсироти, байстрюки, малолітні правопорушники, діти з обмеженими
фізичними можливостями (сліпі та глухонімі, інваліди), діти
малозабезпечених верств населення, діти арештантів і злочинців, діти воїнів
та діти-біженці. Серед вікових категорій можна виокремити наступні групи:
1) немовлят від народження до 2 років ; 2) молодшого дошкільного віку – від
2 до 7 років ; 3) молодшого шкільного віку – від 7 до 12 років ; 4) середнього
шкільного віку – від 12 до 15 років ; 5) підлітки – 15–18 років ; 6) 18–21 року.
Виділено п’ять важливих етапів виникнення та розвитку системи опіки над
дітьми на українських землях у складі Російської імперії: 1) початок 1780-х –


кінець 1820-х рр., 2) початок 1830-х – кінець 1850-х рр.; 3) початок 1860-х –
кінець 1880-х рр., 4) 1890-і – 1913-й рр., 5) 1914–1917 рр.
Практичне значення отриманих результатів дослідження має науково-
теоретичний, пізнавальний та практичний характер для подальших досліджень
із соціальної історії, підготовці узагальнюючих праць та довідкових видань,
навчальних посібників та навчально-методичних комплексів, створенні
спеціальних історичних курсів у навчальних закладах, у краєзнавчій та
просвітницькій роботі. Матеріали дисертації можуть прислужитися при
створенні експозицій у музеях та бібліотеках. Висновки та узагальнення
роботи можуть бути використані для удосконалення нормативно-правової
бази України, а також у практиці соціальної роботи з дітьми-сиротами з
урахуванням історичного досвіду соціальної допомоги.
Ключові слова: байстрюк, дитячий заклад опіки, дитина, доброчинна
діяльність, земство, опіка, опікунство, патронат, піклування, Приказ
громадської опіки, сирота, соціальна установа для дітей, суспільна опіка,
Україна, ясла.

Доступні формати:

PDF

читайте також:

Проектування електронного видання з детальним процесом оформлення титульних елементів Містобудування Західної України епохи бароко (сер. XVII ст. – кін. XVIII ст.) Внутрішній світ людини та його становлення Ботанічна лексика говірок Чорнобильської зони: реконструкція редуктивного ареалу Гендерно-психологічні аспекти української лірики ХХ століття Громадсько-політична діяльність Андрія Ніковського (1885–1942 рр.)

В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.