Знайди книгу!

Опис:
Петрова І. В. Описово-статистичні джерела з історії України останньої чверті
ХVІІІ – першої половини ХІХ ст. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні
дисципліни. – Донецький національний університет імені Василя Стуса, Запорізький
національний університет, Вінниця – Запоріжжя, 2020.
Дисертаційна робота присвячена історії упорядкування описово-статистичних
джерел останньої чверті XVIII – першої половини ХІХ ст. Метою дослідження є
надання всебічної та неупередженої оцінки окресленим документам як історичному
джерелу. Об’єктом вивчення було обрано комплекс описово-статистичних джерел
(ОСД – І.П.) з історії України останньої чверті XVIII – першої половини ХІХ ст., що
з’явилися в результаті проведення картографічних, геодезичних та описових робіт у
Російській імперії. Предметом дослідження є методика укладання ОСД, їхня джерельна
база, атрибуція та рівень інформаційних можливостей для вивчення військової,
соціально-економічної та політичної історії України, духовної та матеріальної культури
українського народу.
Вивчені методи збирання, систематизації та опрацювання історичних джерел
учасниками військового обстеження окремих територій Російської імперії. Авторка
зосередила увагу здебільшого на аналізі проблем, пов’язаних зі створенням ВТО. Це
побутування серед організаторів обстеження різних підходів до методики та
методології укладання описів; недостатня кількість репрезентативних і достовірних
джерел з історії заселення та господарського освоєння окремих регіонів російської
держави; відмова місцевої влади від співпраці з керівниками та учасниками військово-
топографічних експедицій; перманентні територіально-адміністративні реформи, що
призводили до інформаційного оновлення чернеток описів після чергової зміни
внутрішніх кордонів Російської імперії; відсутність необхідної кількості перекладачів,
які б працювали у складі військово-топографічних експедицій у національних районах
Російської імперії тощо. На тлі історичних подій кінця XVIII – початку ХІХ ст. 3

представлено процес формування ВТО: перша група – військово-топографічні описи,
упорядковані внаслідок проведення топогеодезичних зйомок окремих територій
Російської імперії; друга – описи, що створювалися здебільшого цивільними
губернаторами на замовлення військових під час складання чергового розкладу
розквартирування військ (ініціатором останньої групи описів був військовий міністр
Російської імперії Аракчеєв). У роботі зроблено наголос на тому, що з часом царський
уряд відмовився від упорядкування описів енциклопедичного характеру і сфокусував
увагу укладачів лише на пошуку інформації військового призначення, а саме:
відомостей про тактичні властивості місцевості, основні маршрути пересування військ,
технічні засади розквартирування, державні резерви матеріальних цінностей армії,
флоту тощо.
Розглянуто питання правового врегулювання заходів Генерального межування в
Російській імперії (зокрема, законодавчого розв’язання казусів, що виникали під час
проведення межових заходів), визначено технічні засади межування, встановлено коло
осіб, які брали участь у його проведенні, визначено освітній та кваліфікаційний рівень
їх підготовки. Також на основі архівних документів реконструйовано етапи проведення
Генерального межування на українських землях. Виокремлено проблеми, що впливали
на перебіг, терміни та якість межових робіт у Слобідсько-Українській,
Катеринославській, Херсонській, Таврійських губерніях та Бессарабській області. Це
рівень освіти та професійної підготовки працівників межової контори, процес заселення
та господарського освоєння регіону, що вплинуло на становлення тамтешньої системи
землеволодіння та землекористування, численні випадки порушення норм земельного
та кримінального законодавства учасниками межового процесу, фіксація великої
кількості конфліктів, етнічна строкатість районів ГМ тощо. Однак, незважаючи на всі
труднощі, службовці Слобідської, Катеринославської (Новоросійської), Таврійської,
Бессарабської межових контор досягли основної мети – впорядкували поземельні
відносини в губернії з урахуванням традицій і форм землекористування та
землеволодіння, що раніше побутували в регіоні; остаточно закріпили право власності
дворян на землю, завершили період тривалих поземельних конфліктів, окреслили
площу ділянок, що перебували у власності держави. 4

Наведено основний перелік документів, які виникли у процесі межових робіт
(польова записка, межові плани, межові книги, польові економічні журнали,
генеральний повітовий план, Економічні примітки до матеріалів Генерального
межування); проаналізовано їх інформаційне навантаження та основні структурні
компоненти. Проведений джерелознавчий аналіз документів, утворених у межах
виконання цих робіт, дав можливість авторці висвітлити закономірності процесу
кадастрового обліку земельних фондів підвладних районів Російської імперії.
У роботі досліджується історія укладання топографічних та камеральних описів,
їх інформативні можливості щодо реконструкції соціально-економічної історії України
останньої чверті XVIII – першої половини ХІХ ст. Авторка охарактеризувала історичні
обставини, що спровокували появу цієї групи ОСД, визначила коло основних
замовників і виконавців описових та картографічних робіт. Також детальну увагу
приділено розвитку економічних та людських ресурсів регіону за топографічними та
камеральними описами.
Роботу також присвячено дослідженню ревізьких “сказок” як джерела історичної
демографії України. Авторкою визначено функції ревізій у суспільстві, проаналізовано
зміни, що відбулись у формулярі “сказок”, а також системі контролю за їх заповненням,
систематизацією та обробкою. У дослідженні зроблено наголос на реконструкції
генеалогії селянських родин та військових обивателів за ревізькими “сказками”. Крім
того, конкретизовано час створення ревізьких “сказок”, з’ясовано сучасний стан їхнього
збереження, виявлено інформаційний потенціал документів. Ревізькі “сказки”
допомогли встановити динаміку чисельності, природного руху, статево-вікової
структури селян селища Темрюк Олександрівського повіту Катеринославської губернії
за 1816-1817 рр. та 1835-1836 рр., села Тернівки Черкаського повіту Київської губернії
(до цього входила до складу Вознесенського намісництва) 1795-1834 рр.; військових
обивателів слободи Мартової Чугуївського повіту Харківського намісництва (з 1796 р. –
Вовчанського повіту Слобідсько-Української губернії; суч. Мартове Печенізького
району Харківської області) за 1782-1835 рр. У роботі розглянуто в часовому вимірі
співвідношення між чоловіками та жінками, демографічне навантаження на
працездатне населення, тривалість життя селян цієї локальної території. Також вивчено
історію родин (Лихочасів, Третяків, Дудникових), зв’язки між ними та відносини.
Визначено головні атрибути особи – ім’я, прізвище, вік, місце проживання, що
фігурують у матеріалах ревізійних переписів. Авторка обґрунтувала необхідність
використання інших джерел (метричних книг, сповідальних відомостей, матеріалів
військового обліку та наборів тощо) для реконструкції родоводу селян.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що вміщені в ньому фактичний
матеріал, теоретичні положення та висновки можуть бути використані при підготовці
узагальнюючих праць і навчальних посібників із джерелознавства історії України;
відповідних лекційних курсів, спецкурсів та практичних занять з джерелознавства,
історіографії та спеціальних історичних дисциплін (наприклад, історичної географії)
для студентів профільних спеціальностей вищих навчальних закладів України.
Ключові слова: описово-статистичні джерела, військово-топографічні описи,
Генеральне межування, Економічні примітки, ревізька “сказка”, топографічні та
камеральні описи, атрибуція джерела, інформативний потенціал джерел.