Знайди книгу!

Опис:

АНОТАЦІЯ

Кашарський Ф. В. Організаційно-правові засади діяльності прокуратури
в українських губерніях Російської імперії у другій половині ХІХ – на початку
ХХ століття. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за
спеціальністю 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і
правових учень». – Харківський національний університет внутрішніх справ;
Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Харків, 2018 р.
У дисертаційному дослідженні викладено результати комплексної
історико-правової розробки організаційно-правових засад діяльності системи
органів прокуратури в українських губерніях Російської імперії у період з
середини ХІХ ст. і до початку ХХ ст. Емпіричний матеріал, який
систематизовано і викладено у дисертації є результатом опрацювання значної
кількості джерел наукової інформації: нормативних актів, які були чинними у
період з середини ХІХ до початку ХХ ст., матеріалів тогочасної прокурорської і
судової практики, аналітичних даних, публіцистичних творів, інформації з
виконаних раніше наукових досліджень з суміжної проблематики.
У роботі наведено характеристику історіографії досліджуваної
проблематики, описано джерельну базу дослідження та визначено
теоретико-методологічні основи дослідження. Зазначено, що науковий інтерес
до різноманітних аспектів діяльності прокуратури на теренах України під час
перебування українських земель у складі Російської імперії почав формуватися
ще в ХІХ столітті. При цьому, наукові праці дослідників того часу
характеризувалися всебічним аналізом правозастосовчої практики органів
прокуратури, вивченням громадської думки щодо ефективності прокурорської
діяльності, глибинним аналізом положень чинних нормативних актів (особливо
це простежується у працях О. О. Полежаєва, А. Д. Градовського,
М. А. Буцковського, О. І. Квачевського, М. В. Муравойова, В. І. Веретеннікова
та ін.). У роботі систематизовано джерельну базу дослідження. Джерела
розмежовано на підставі видової належності і змісту конкретного джерела

4

інформації на законодавчі пам’ятки, документи бібліотечних і архівних фондів,
інформаційно-довідкові видання, джерела мемуарного характеру, матеріали
періодичних видань. У роботі опрацьовано матеріали архівних фондів
Державних архіві Київської, Харківської, Полтавської, Одеської та інших
областей. Особливу увагу також приділено аналізу документам внутрішньої
звітності карально-охоронних установ Російської імперії на українських землях
у ХІХ (зокрема Київського, Харківського, Полтавського регіонів) і службової
документації органів прокуратури (матеріали прокурорських наглядових справ,
доповідні записки, скарги та анонімні листи).
У дисертації запропоновано авторську модель історичної періодизації
становлення та еволюції наглядових державних органів на теренах України від
найдавніших часів до ХІХ століття. Зокрема, обґрунтовано, що становлення
інституцій нагляду за дотриманням законів відбувалося у кілька періодів:
а) період формування функції нагляду за дотриманням правових норм в
античних державах Північного Причорномор’я та скіфських ранніх державних
утвореннях на теренах України (від кінця VІІ ст. до н.е. до першої половини VІ
ст. н.е.); б) період формування перших спеціалізованих магістратур, які її
здійснювали нагляд за законністю (VІ – ХVIIІ ст.); в) період інституціонального
оформлення органів прокуратури в Російській імперії та поширення їх
юрисдикції на українські губернії (ХVІІІ – середина ХІХ ст.).
Проаналізовано організаційно-функціональні зміни, які спіткали органи
прокуратури після проведення судової реформи у Російській імперії після
1864 р. Зокрема, було простежено суттєві трансформації організаційно-правових
засад функціонування системи тогочасної прокуратури. Так, у результаті судової
реформи система органів прокуратури складалася з двох підсистем: сенатської
обер-прокуратури та органів місцевого прокурорського нагляду, які
функціонували при місцевих судах. Також відзначено, що після судової реформи
було упорядковано нормативно-правову регламентацію діяльності
прокурорських установ, створено процесуально-правові засади діяльності
посадових осіб прокуратури, встановлено чітку підвідомчість справ, якими

5

належало займатися прокуратурі, реорганізовано порядок субординаційно-
ієрархічного підпорядкування прокурорсько-наглядових інституцій тощо.
Міністерство юстиції здійснювало керівництво обома підсистемами
прокуратури.
На основі опрацювання базових нормативних актів, які було покладено в
основу судової реформи 1864 р. реалізовано спробу визначити їх регуляторну
ефективність в частині функціонування прокуратури. Зокрема, розкрито сутність
основних змін у компетенції органів прокуратури після судової реформи 1864 р.
Зазначено, що прокурорів було увільнено від виконання невластивих їм
обов’язків у вигляді законотлумачної діяльності, збільшено ступінь
відповідальності прокурора як представника закону і захисника публічних
інтересів у цивільному і кримінальному процесі, покладене на прокурора
обов’язку щодо взаємодії безпосередньо з представниками громадськості з
метою підвищення іміджу прокуратури. Встановлено, що підзаконні акти, які
регламентували участь прокурора у кримінальних справах були найбільш
чисельною складовою діяльності прокуратури. Поряд зазначеним вказано, що
незважаючи на прогресивний характер окремих приписів, значна кількість
положень нормативної основи діяльності прокуратури характеризувалася
наявністю політико-ідеологічної компоненти, репресивним характером. У зрізі
практичної реалізації наглядових функцій це мало негативні наслідки, адже
прокуратура в українських губерніях Російської імперії була, головним чином,
органом охорони імперського антидемократичного політичного устрою,
пріоритетним завданням якої було забезпечення режиму політичної лояльності
населення до царського режиму.
У додаток до наведеного вище, висвітлено комплекс питань
внутрішньо-службової організації діяльності прокурорських працівників.
Акцентовано увагу на забезпеченні політичної благонадійності прокурорських
працівників і встановлення умов професійного відбору на службу. Так, особи,
стосовно яких була наявна інформація щодо неприйняття або критики урядової
політики підлягали звільненню з лав прокуратури. У системі професійного

6

відбору кандидатів на службу у прокуратурі існувала система цензів. Зокрема,
від кандидатів на прокурорські посади вимагався певний професійний досвід
роботи у судових органах, позитивні характеристики за попереднім місцем
роботи, наявність вищої освіти (пріоритет надавався юридичній освіті).
У дисертації наведено комплексний аналіз правозастосовчої діяльності
органів прокуратури на території українських губерній Російської імперії після
судової реформи 1864 р. Зокрема, розкрито зміст організаційно-правових
чинників, від яких залежав рівень ефективності діяльності посадових осіб
прокуратури: визначення правових форм діяльності прокуратури (надання
висновків, пропозицій, здійснення канцелярського провадження, участь
прокурора у діяльності різноманітних губернських органів влади), чітко
передбачений у законі предмет відання (нагляд за законністю, пред’явлення
обвинувачення, захист публічних інтересів держави), встановлення вичерпного
переліку процесуальних повноважень прокурора як учасника кримінального
судочинства. Крім цього цілою низкою розпоряджень певні категорії справ
доручалися органам прокурорського нагляду, яким ставилося в обов’язок
прикладати усю можливу старанність та застосовувати усі можливі заходи для їх
успішного розслідування та швидкого провадження. До цієї категорії
відносилися справи про супротив владі, про підпали, про безладдя у місцях
позбавлення волі, про пошкодження залізничних шляхів та усі надзвичайні
пригоди на залізниці взагалі, про злочини проти віри тощо.
Охарактеризовано процесуальну діяльність прокуратури у ХІХ – на
початку ХХ століття. Встановлено, що у вказаний історичний період основними
напрямами діяльності прокуратури були процесуальна діяльність та діловодство.
Процесуальна діяльність передбачала участь прокурора в усіх елементах
юрисдикційного процесу, у яких він за законом виступав необхідною дійовою
особою, у тому числі й через особисту присутність та безпосереднє усне слово.
Діловодство являло собою систему технічних прийомів письмової
прокурорської діяльності, що забезпечували діяльність процесуальну.

7

Відповідно, процесуальна діяльність співвідносилася з діловодством як
внутрішній зміст із зовнішньою формою.
У контексті дослідження особливостей функціонування прокуратури
проаналізовано діяльність інституту повірених. Зазначено, що після судової
реформи 1864 р. посадові особи прокуратури постійно співпрацювали з
повіреними у процесі здійснення професійних обов’язків. На основі
опрацювання Устрою судових установ розглянуто правову основу діяльності
повірених. Встановлено, що повірені поділялися на дві категорії: присяжні та
приватні. Головна роль належала першим. Заснування інституту присяжних
повірених було обумовлено доцільністю недопущення цілковитої незалежності
адвокатів від влади, намаганням організувати професійне представництво
інтересів у судах, дати поштовх розвитку судово-прокурорської влади.
Прокурори здійснювали нагляд за дотриманням повіреними законності і
слідкували за дотриманням повіреними правових обмежень, які були
встановлені для останніх законодавством.
Розкрито проблематику функціонування прокуратури Російської імперії в
українських губерніях після судової реформи 1864 р. Зокрема, встановлено, що
більшість проблемних аспектів було зумовлено недоліками нормативної бази.
Так, незважаючи на реформу, прокуратура продовжувала виконувати невластиві
їй функції (пряма участь прокурорів у поточному управлінні тюремними
закладами, допомога органам державного контролю у здійсненні їх функцій,
іманентність функцій контролю окрім прокурорів сенату та ін.). Окрім цього,
давався взнаки дефіцит кваліфікованих кадрів, суперечливість процесуальних
повноважень на стадії досудового слідства, подвійне підпорядкування
губернських прокуратур Міністерству юстиції та судовим палатам місцевих
судів, нормативна неврегульованість діяльності прокуратури на місцях,
дублювання деяких повноважень з повноваженнями поліції.
У дисертації на основі узагальнення історико-правових засад діяльності
прокуратури в українських губерніях у ХІХ – на початку ХХ століть
сформульовано пропозиції щодо удосконалення нормативної бази, яка регулює

8

діяльність прокуратури України сьогодні. Зокрема, запропоновано доповнити
чинну редакцію Конституції України в частині регламентації наглядової функції
прокуратури і покладення на прокурорські органи обов’язку здійснювати
комплексний нагляд за дотримання верховенства права і законності всіма
органами державної влади і місцевого самоврядування включаючи органи
охорони правопорядку, а також здійснення нагляду за цільовим витрачанням
бюджетних коштів установами, підприємствами, організаціями (ст. 131-1
Конституції України). Крім цього, запропоновано доповнити Закон України
«Про прокуратуру» статтею 26-1 «Акти реагування прокурора», яка б
передбачала повноваження прокуратури виносити за результатами
прокурорського нагляду подань та приписів про усунення виявлених порушень
законності у всіх сферах державного управління, народного господарства і
суспільного життя.
Ключові слова: Російська імперія, українські губернії Російської імперії,
юстиція, прокуратура, нагляд, контроль, законність, присяжний повірений,
організаційно-правові основи функціонування прокуратури, реформа 1864 року,
Судові статути 1864 року, циркуляр, судова влада.