Знайди книгу!

Опис:

АНОТАЦІЯ

Лук’янець К. Ю. Організовані набори робітників в УРСР та їх
переселення (друга половина 1940-х – середина 1980-х рр.). –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 «Історія України». – Київський національний
університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України, Київ,
2018.
Дисертаційна робота присвячена дослідженню організованих наборів
робітників і трудовим переселенням в УРСР та за межі республіки у другій
половині 1940-х – 1980-х рр.
З другої половини 1940-х рр. і до розпаду СРСР працевлаштування в УРСР
перебувало під контролем вищих державних органів влади. Цьому сприяла
наявність спеціальної системи організованого міжтериторіального і
міжгалузевого розподілу трудового ресурсу країни. Державні органи, що
регулювали організоване працевлаштування були невід’ємною частиною
радянської влади та забезпечували реалізацію її амбітних господарських
проектів.
Організовані набори робітників та трудові переселення сімей в УРСР були
одними з найчисельніших у СРСР, як за кількістю переміщених, так і за
напрямами, які вони охопили. Тому дослідження планомірного використання
працездатного населення у другій половині 1940-х – 1980-х рр. дає можливість
розглянути соціальні, економічні, демографічні та міграційні аспекти
радянської політики в УРСР.
Аналіз стану наукової розробки теми засвідчив відсутність у вітчизняній
історіографії комплексного дослідження з історії оргнабору робітників та їх
переселень у другій половині 1940-х – 1980-х рр.
У дослідженні прослідкована еволюція системи органів оргнаборів та
переселень, яка була представлена як спеціально створеними органами (Бюро з


3

обліку та розподілу робочої сили Ради Народних Комісарів УРСР, Українське
республіканське управління Міністерства трудових резервів СРСР, Головне
управління оргнабору робітників Ради Міністрів УРСР, Головне управління
оргнабору робітників та переселення Ради Міністрів УРСР), так і установами
для яких ця діяльність стала складовою більш широких повноважень (Головне
управління ремісничих, залізничних училищ та шкіл фабрично-заводського
навчання УРСР, Державний комітет Ради Міністрів УРСР з використання
трудових ресурсів, Державний комітет Ради Міністрів УРСР з праці).
Реалізація планового розподілу працездатного населення на місцях
відбувалася через обласні та районні відділи (бюро, контори) оргнабору та
переселення. Районні уповноважені та інспектори безпосередньо працювали з
населенням – проводили агітацію, укладали договори, організовували та
контролювали процес переміщення договірчан до місця призначення.
Специфіка процесу розподілу трудового фонду країни передбачала співпрацю
центральних та місцевих структур оргнабору та переселення з державними,
партійними органами, господарськими організаціями. Створена система могла
існувати тільки в умовах широкого застосування адміністративних методів
регулювання міграційних та демографічних процесів у суспільстві.
Акцентується увага на розгалуженій нормативно-правовій базі, що
визначала відносини між учасниками процесу оргнабору й переселення.
Більшість нормативних документів, що регламентували оргнабір, переселення,
пільги по ним були розроблені наприкінці 1940-х – 1950-х рр. У цей період
сформульовано типовий трудовий договір оргнабору, окреслено коло осіб до
яких він міг бути застосований, порядок вербування і направлення набраних до
місць праці, нарахування разових грошових виплат і пільг. У 1953–1958 рр.
було прийнято близько 40 постанов та розпоряджень з питань трудового
переселення, у яких розглядалися особливості його реалізації, пільги
переміщеним особам тощо. Незначні зміни в нормативно-правову базу
перерозподілу трудового фонду країни вносилися протягом 1960–1980 рр.


4

Встановлено, що для сільського населення тривалий час мотивуючим
фактором до виїзду на роботу за межі свого місця проживання за оргнабором
була можливість отримати паспорт, і разом з ним дозвіл пересуватися країною,
змінити соціальний статус, місце проживання. Знаряддям виконання планів
трудового переміщення була нав’язлива агітація. Водночас у ході дослідження
було наведено низку прикладів, у яких показано значні порушення норм
проведення оргнабору та переселення.
Опрацьовані статистичні матеріали дозволили встановити кількісні
показники оргнабору і трудового переселення, виокремити їх характерні риси
на різних історичних етапах розвитку УРСР, а також розглянути ефективність
трудової політики радянської влади у другій половині 1940-х – 1980-х рр.
Автор аргументував доцільність поділу планового використання
працездатного населення на декілька етапів: друга половина 1940-х – 1953 рр.,
1954–1967 рр., 1968 – кінець 1980-х рр. Зазначається, що кожному з них притаманні
різні політичні, соціально-економічні завдання, особливості проведення, соціальна
база, регіони набору і місця призначення робітників. Оргнаборам та переселенням
1945–1953 рр. були характерні порушення добровільності в їх здійсненні,
низька якість житлово-побутового забезпечення, значна зворотна міграція. У
1953–1967 рр. оргнабори та переселення були головними засобами
міжтериторіального і міжгалузевого розподілу працездатного населення.
Укладення трудових договорів оргнабору розповсюдилося на міське населення.
У 1968 – наприкінці 1980-х рр. організований розподіл трудового фонду країни
вже не мав економічної ваги попередніх десятиліть і характеризувався
залученням до трудових переміщень більш кваліфікованих кадрів.
Визначено головні регіони проведення оргнабору в УРСР. Прослідковано
географічні напрями та галузеву спеціалізацію перерозподілу трудових
ресурсів. З’ясовано, що в УРСР упродовж другої половини 1940-х – 1980-х рр.
планове переміщення працездатних відбувалося за трьома напрямами:
республіканським міжобласним, внутрішньообласним та міжреспубліканським.
Підраховано, що оргнабором та трудовими переселеннями було охоплено понад


5

6,4 млн українців. Більшість завербованих була переміщена в межах УРСР
(всередині областей та між ними) – близько 3 млн робітників набраних оргнабором
(з усіх 4703000 осіб, що у 1947–1989 рр. уклали строкові трудові договори) та
454359 сімей (з усіх 612556 сімей переміщених загалом у 1946–1989 рр.) за
трудовим переселенням. Відзначено, що відбувався зворотний процес трудової
міграції (переселені родини поверталися на попередні місця проживання, а частина
робітників покидала місця праці ще до завершення дії трудового договору).
Встановлено, що загальні схеми проведення оргнабору відпрацьовувалися
радянською владою на Донбасі, а специфіка реалізації трудових переселень в
УРСР чітко простежується на прикладі Криму. Кількість організовано
переміщених працездатних осіб та тривалий термін реалізації такої трудової
політики, свідчать що ці регіони були пріоритетними для проведення
вищезгаданих процесів. Разом з тим, з’ясовано, що Донбас та Крим й самі були
донорами працездатного населення. З їх територій проводилися оргнабори та
трудові переселення до Російської РСФР та Казахської РСР.
У роботі висвітлено реалізацію оргнабору та трудових переселень за межі
УРСР. Встановлено, що за зовнішньореспубліканським напрямом більшість
завербованих було відправлено до Російської РФСР. Підтверджено тезу про те,
що за УРСР було закріплено неофіційний статус постачальника трудових
ресурсів. Переселеннями та оргнаборами з республіки заповнювалася нестача
робочої сили найтяжчих фізичних професій у найбільш непривабливих для
життя і праці районах СРСР. Варто наголосити, що більшість виїжджаючих
була соціально активною, демографічно перспективною частиною населення.
Встановлені кількісні показники планово переміщеного працездатного
населення свідчать про стратегічну важливість оргнабору та переселення
робітників як елементу соціально-економічного розвитку СРСР. Як наслідок,
зазначені процеси стали одним із факторів денаціоналізації, сприяли
формуванню нової міграційної психології, заробітчанським традиціям у
областях набору договірчан, а у місцях направлення – посилювали
маргіналізацію населення, породжували девіантну поведінку, конформізм,

6

соціальну апатію тощо. Така трудова політика безумовно вплинула на
урбанізаційні процеси, заклала фундамент для соціальних трансформацій та
змін у культурному та національному розвитку різних регіонів УРСР.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вперше у вітчизняній
історіографії комплексно досліджено організований набір робітників та їх
трудове переселення за межі та в межах УРСР у другій половині 1940-х –
1980-х рр. У результаті роботи над дисертаційним дослідженням було
встановлено кількісні показники залучення населення до праці на підприємства
та будови за строковими трудовими договорами та визначено обсяги
організованих державою трудових переселень. Опрацьовані статистичні
матеріали дозволили прослідкувати ефективність планового розподілу
працездатного населення в УРСР у другій половині 1940-х – 1980-х рр. та
акцентувати увагу на малодосліджених наслідках радянської трудової політики.
Ключові слова: організований набір робітників, трудові переселення,
трудові ресурси, міжтериторіальний та міжгалузевий розподіл робітників,
організовані переміщення, переселенці.