Знайди книгу!

Опис:
Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. Випуск 60. – К., 2020.


У статті проаналізовано основні терміни, що використовувались слідчими правоохоронних органів та редакторами старих газет щодо фальшивомонетників, самих фальшивих грошей та процесу їх збуту. Свідчення про лексику по відношенню до фальшивомонетництва нами прослідковано у карних справах, що зберігаються в державних історичних архівах України та Польщі, а також періодичній пресі українських міст. Більшість використаних у дослідженні джерел публікуються вперше. Самих фальшивомонетників російська преса називала: «фабрикант», «поддельщик», австрійська – «фальшовник» та «обманец». Процес фальсифікації у газетах Галичини визначається щодо грошей, як «выделаныи», «сфабрикованныи», в Російській імперії – «приготовленные», «фабрикации» та ін. Найчастіше визначення особи фальшивомонетника вказували як «фальшивомонетник», «фальшивий монетник», «поддельщик». Місце виготовлення підробок позиціонувалось як «монетний двір», часто з приміткою «потаємний, нелегальний» тощо.

У більшості газетних публікації організовані банди фальшивомонетників описувались як «шайки». По відношенню до виробників фальшивих монет часто застосовано лінгвістичну тавтологію – «підробка фальшивих монет». Щодо паперових грошових знаків використовувались терміни «папірці», «папірчики» та «картинки». Суд над фальшивомонетниками галицька преса найчастіше називала «розправою». У 1915 р. на Чернігівщині кредитні білети із підписом касира С.Брута через інформаційну дезінформацію про їх фальшивість, населення стало остерігатись в обміні таких грошей, називаючи їх «брутівськими рублями». Для плоских металевих гравірованих кліше для друку фальшивих асигнацій та кредитних білетів застосовувався термін «дошки», інструменти для підробки монет фігурують як «машинки для підробки», або «знаряддя».