Знайди книгу!

Опис:
Попович О.А. ОУН і УПА в політиці пам’яті та свідомості населення України
(2005–2014). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Інститут українознавства
ім. І.Крип’якевича НАН України, Львів, 2018.
Проаналізовано політику пам’яті та функціонування свідомості населення
щодо діяльності Організації українських націоналістів (ОУН) і Української
повстанської армії (УПА) як важливого соціокультурного чинника утвердження
національної ідентичності. Удосконалено концептуальні підходи до тлумачення
понять «політика пам’яті», «історична пам’ять» та «національна пам’ять».
Вказано, що державні інституції, які виступали ретрансляторами політики
пам’яті, зокрема Служба безпеки України (СБУ), Український інститут
національної пам’яті (УІНП) та Верховна рада України (ВРУ), перебували під
контролем державного керівництва і персонально президентів. Впровадження
історичного наратива про літопис ОУН та УПА в українське суспільство, як
правило, здійснювалося без науково-історичного та юридичного супроводу,
суспільного обговорення при державній та регіональній підтримці радянської
версії трактування Другої світової війни. Аналіз пам’ятково-меморіального
будівництва на честь діячів українського визвольного руху засвідчив різну
політичну, культурно-естетичну та пам’яттєву самоідентифікацію населення
країни для легітимізації поточної політики, і, як наслідок, породження
негативної реакції населення східних та південних регіонів, особливо старшого
покоління, у великої частини якого домінувала радянське сприйняття історії.
Визначено місце та роль мас-медіа в контексті формування об’єктивного образу
про діячів ОУН та вояків УПА серед населення різних регіонів держави; виявлено
індикатори маніпуляції, на підставі яких простежено динаміку зміни ставлення
населення до українського підпілля в середині ХХ ст.; окреслено основні
тенденції відображення політики пам’яті в ЗМІ: публікації періодичних видань 3

центрально-східного регіону України використовували здебільшого пропаганду
радянської доби, суть якої спростована сучасною українською історіографією, а
публікації центральної загальнонаціональної періодики детально висвітлювали
діяльність українського підпілля в роки Другої світової війни; телепередачі та
фільми, як правило, несли пропагандистські цілі і служили модератором
політики пам’яті.
Виокремлено вплив образу ОУН і УПА в навчально-освітній літературі на
пересічного мешканця України. Встановлено, що у шкільній літературі є
інформація про український визвольний рух середини ХХ ст., однак вона
несистематизована та неструктурована, випадає з європейського
антифашистського руху опору. Навчальна література наповнена концептуальними
та фактографічними помилками: застарілість радянської термінології і
неузгодженість використання термінів серед сучасних українських та зарубіжних
дослідників.
Вказано, що належному фаховому рівню здійсненню політики пам’яті
заважало ряд причин: низький рівень історичних знань представників органів
влади, причетних до здійснення комеморативних заходів, використанням бренду
українського визвольного руху в політичних дискусіях та виборчих кампаніях
задля досягнення короткочасного ефекту рейтингу в українському суспільстві,
нехтування позицій професійних істориків в представлені ОУН та УПА.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості
використання фактичного матеріалу та теоретичних положень при написанні
синтетичних монографій, роботі органів влади усіх рівнів у процесі підготовки та
імплементації історичного наративу про українське підпілля серед населення.
Праця адресована історикам, політологам, культурологам, представникам
органів влади, які розробляють і впроваджують гуманітарну політику держави.
Ключові слова: політика пам’яті, свідомість населення, комеморативні
практики, Організація українських націоналістів, Українська повстанська армія.