Знайди книгу!

Опис:
Білинський О. О. Пам’ятки скіфського часу на Сеймі. – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.04 «Археологія». – Національний
університет «Києво-Могилянська академія», Київ, 2019.

Територія басейну Сейму – це північний кордон лісостепової зони
Лівобережжя, який збігається з поширенням пам’яток населення Лісостепу
скіфського часу. Далі, на північ, лежали ареали лісових культур. Екотонне
положення регіону змушувало місцеве населення до адаптації лісостепового
господарства до відмінних природних умов та спонукало до контактів із
сусіднім населенням лісової смуги. Незважаючи на унікальність регіону, він
досить слабо досліджений. Спеціалізовані монографії та статті висвітлювали
результати досліджень окремих пам’яток, проте об’єднання всіх відомостей у
одній загальній роботі так і не було зроблено. Разом із унікальністю регіону, з
огляду на контакти суспільств із різним господарством, та ґенезою, це
зумовлює неабияку актуальність даної теми.
Історія дослідження археологічних пам’яток регіону налічує вже більше
200 років. За цей час тут працювало безліч експедицій, проте основною метою
їх дослідження були переважно пам’ятки слов’янського та давньоруського
часу, а матеріали пов’язані із добою раннього заліза виявлялися побіжно.
Дослідження скіфського періоду у регіоні почалося близько 80 років тому. За
цей час у Посейм’ї діяло декілька великих експедицій, роботи яких суттєво
змінили уявлення про регіон.
Одним з перших дослідників, який звернув увагу на пам’ятки скіфського
часу, був І. І. Ляпушкін. Дослідження у Посейм’ї привели дослідника до
думки про належність пам’яток регіону до “пізньозольничної культури
лісостепу” за термінологією автора та появи їх у регіоні близько IV ст. до н. е. 3

Хоча дослідник і відзначав певні особливості регіону, він стверджував
близькість матеріального комплексу до решти територій Лісостепу та вважав
мешканців Посейм’я мігрантами з Поворскля.
Приблизно в цей же час дослідження у Західному Посейм’ї, на
Ширяєвському городищі, проводила В. А. Іллінська. Дослідниця заперечувала
хронологічні та історичні реконструкції І. І. Ляпушкіна та вказувала на
невдалість терміну “зольнична культура”. На її думку, населення Сейму було
частиною культури “посульсько-донецького типу”, яка об’єднувала у собі все
Лівобережжя. Хронологія пам’яток Сейму також була близькою – VI – IV ст.
до н. е. Розкопки В. А. Іллінської на Ширяєвському городищі на більш ніж
півстоліття стали єдиними дослідженнями фахових скіфологів у Західному
Посейм’ї.
Докорінно ситуація змінилася у 1962 році із виходом низки публікацій
присвячених пам’яткам Східного Посейм’я. Основною роботою тут була
стаття А. Є. Аліхової, яка опублікувала результати своїх семилітніх
досліджень на городищах Курської області. У першу чергу виявилося, що
більшість пам’яток раннього залізного віку у регіоні належить не
лісостеповому населенню скіфського часу, а носіям юхнівської культури.
Стратиграфічні спостереження на городищі Кузіна Гора дозволили дослідниці
виділити декілька хронологічних горизонтів та по новому реконструювати
історію заселення регіону, додавши до неї почергове існування тут
лісостепових та лісових суспільств. Пам’ятки досліджені А. Є. Аліховою
суттєво відрізнялися від Ширяєвсього городища у Західному Посейм’ї, що
створило уявлення про Східне Посейм’я як ареал суто юхнівської культури.
Новий етап у дослідженні регіону пов’язаний з іменем А. І. Пузікової.
Починаючи з 1969 року, вона великими площами досліджувала пам’ятки
Східного Посейм’я, активно публікуючи результати своїх робіт. Масштабні
дослідження вперше дозволили аргументовано говорити про матеріальний
комплекс регіону, традиції домобудівництва та фортифікації. Дослідниця 4

дійшла висновку про значну кількість пам’яток лісостепових землеробів
скіфського часу у регіоні та їх близькість до населення Лівобережжя і
Подоння, встановила час появи пам’яток у кінці VII – VI ст. до н. е. та
висунула припущення про зміну населення (зникнення пам’яток скіфського
часу та заселення регіону носіями юхнівської культури) близько V ст. до н. е.
Впродовж останніх років активні дослідження у Західному Посейм’ї
проводить експедиція Д. В. Каравайка. Ці роботи дали масовий матеріал із
значної кількості пам’яток Західного Посейм’я, продемонструвавши наявність
юхнівських матеріалів і у цьому регіоні, також було відновлено дослідження
Ширяєвського городища.
Після виходу праць А. І. Пузікової, теоретичні дослідження скіфського
періоду у регіоні базувалися переважно на переосмисленні вже здобутих
матеріалів. Серед дослідників ведуться дискусії про те наскільки близьким був
матеріальний комплекс Посейм’я до пам’яток Лівобережного лісостепу, про
характер контактів із населенням юхнівської культури та про належність
мешканців регіону до лісостепового населення Лівобережжя. Не до кінця
встановленими лишаються ареал пам’яток, їх кількість, хронологія та
особливості господарства.
Для з’ясування цих та інших питань у роботі був обраний підхід, який
об’єднав у собі не лише звичні археологічні методи дослідження, а і
статистичні та географічні підходи із застосуванням сучасних технологій.
Картографування та каталогізація пам’яток дозволили встановити
кількість відомих на сьогодні об’єктів та ареал їх поширення. У роботі
використано інформацію про 261 пам’ятку доби раннього заліза. Серед них
161 має матеріали скіфського часу, 58 – юхнівської культури, культурна
належність решти до кінця не встановлена. Характерною рисою лісостепового
населення Посейм’я є велика кількість укріплених поселень (55 городищ) та
відсутність поховальних пам’яток. Аналіз топографії та укріплень дозволив
розділити пам’ятки за топографічним положенням та типом укріплень. Точне 5

картографування та аналіз за допомогою методів ГІС дозволили розділити
регіон на Східне та Західне Посейм’я. Такий поділ підтверджується і деякими
відмінностями у матеріальній культурі. Також у середині поселенської
структури виділено окремі населені пункти, агломерації та мікрорегіони.
Окрім розташування пам’яток, аналізувалися також їх ресурсні зони, що
показало переважання різних за топографією структур, а отже різних типів
господарства, якими займалося місцеве населення. Для уточнення останнього
проведено аналіз остеологічного матеріалу з пам’яток, порівняння якого
показало орієнтацію різних пам’яток на відмінні типи тваринництва та різну
роль мисливства. Розкопки великими площами на кількох пам’ятках дали
можливість для аналізу традицій домобудівництва населення та порівняння їх
із сусідніми у часі та просторі суспільствами, а наявність випадкових знахідок
людських кісток на деяких пам’ятках – для спекулятивних теорій про можливі
поховальні практики населення.
Значна кількість опублікованих матеріалів з пам’яток підштовхнула до
статистичного аналізу кераміки регіону. З огляду на відмінність керамічних
традицій у Східному та Західному Посейм’ї, цей аналіз робився із
використанням наявних у літературі типологій та підходів як для всього
ареалу загалом, так і для кожного регіону окремо. Також згідно з існуючими
типологіями аналізувалася й решта матеріального комплексу, що дозволило
поточнити хронологію пам’яток. Цікаві результати дав аналіз клинкової зброї
та кінського спорядження з регіону. Якщо вістря стріл виявлялися переважно
на пам’ятках та чітко корелюють із різними етапами в історії регіону, то
зразки клинкової зброї представлені переважно випадковими знахідками та
подекуди виходять за межі хронології пам’яток. Загалом, хоча матеріальний
комплекс Посейм’я і має характерні риси, його можна вважати звичним для
лісостепу. Відмінності проявляються в основному у керамічних традиціях, які
мають вплив попередніх суспільств та контактів із населенням лісової смуги, і
традиції спорудження малих за площею та чисельних городищ.
У ході дослідження вдалося виділити горизонт найбільш ранніх пам’яток
у регіоні, які належать до другої половини VIII – кінця VII ст. до н. е. і
пов’язані із доживанням тут культур фінальної бронзи та ґенезою пам’яток
юхнівської культури. Однозначно сказати щось про їх роль у складанні
населення вже скіфського часу поки що складно. Масове заселення регіону
населенням лісостепу відбулося близько середини VI ст. до н. е. Більш ранні
дати для пам’яток із лісостеповим комплексом одиничні та до кінця не
підтверджені. Середина VI – початок V ст. до н. е. – період існування
більшості пам’яток. В цей час закріплюється поділ на Східне та Західне
Посейм’я, максимального розвитку сягає поселенська структура. Близько
початку V ст. до н. е. Східне Посейм’я запустіває. Наскільки зараз можна
судити, частина населення регіону мігрувала у басейн верхнього Псла та у
Подоння, проте, що спричинило таку міграцію поки сказати складно. Так само
не зрозуміло, чи зачепили ці процеси територію Західного Посейм’я. Хоча
пам’ятки, які існували в цей час у регіоні, відомі, їх кількість та точну
хронологію поки що оцінити складно. Саме в цей час у Східному Посейм’ї
починають з’являтися пам’ятки юхівської культури, населення якої, очевидно,
мігрувало з басейну Десни, займаючи запустілі території. Зникнення пам’яток
скіфського часу у Лівобережному лісостепу традиційно датується кінцем IV
ст. до н. е. Поки немає достатніх підстав припускати, що Посейм’я було
винятком. Останні матеріали, які, щоправда, відомі за випадковими
знахідками належать саме до цього часу.
Ключові слова: скіфський час, Посейм’я, пам’ятки, регіон, просторовий
аналіз, матеріальна культура.