Знайди книгу!

Опис:
2
АНОТАЦІЯ

Бочковська В.Г. Почаївський духовний осередок в історії і
культурі українського народу XVIII – XIX ст. – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних
наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Київський
національний університет імені Тараса Шевченка МОН України. – Київ,
2018.
Дослідження ролі Почаївського монастиря в історії та культурі
українського народу XVIII – 30-х років XIX ст. є актуальним завданням
сучасної історичної науки. Передусім варто зазначити, що на сьогодні не
існує грунтовних наукових розвідок, які б об’єктивно висвітлювали
діяльність чернечої братії Почаївського монастиря та його значення в
історії та культурі України. Актуальність зазначеної теми мотивується
також сучасною дискусією щодо ролі і місця Уніатської Церкви в
культурному та національному житті України. Під цим кутом зору
важливою є тема видавничої діяльності Почаївського монастиря як
осередку українського друкарства на Правобережжі XVIII – першої
третини XIX ст.
Необхідність об’єктивного вивчення історії Почаївського монастиря
унійного періоду особливо важлива в умовах російської агресії, коли
церковні установи України виявляють свою реальну ідентичність. На
сьогоднішній день Почаївська Успенська лавра як складова Української
Православної Церкви, що на сьогодні перебуває в юрисдикції
Московського Патріархату, є форпостом антиукраїнських сил. Одна із
найбільших українських святинь, як і Києво-Печерська лавра,
цілеспрямовано перетворюється на осередок міжконфесійного
протистояння та розбрату.
Мета дослідження – на основі комплексного аналізу опублікованої
літератури та нововиявлених архівних джерел визначити місце і роль
3
Почаївського Успенського монастиря в історії та культурі українського
народу XVIII – 30-х років XIX ст.
Результати дослідження знайшли своє відображення в укладених
автором каталогах та описах видань Почаївської друкарні й інших
видавничих осередків на українських землях, у підготовці та проведенні
виставок вітчизняних стародруків як в Україні, так і поза її межами.
Матеріали дослідження можуть бути використані мистецтвознавцями,
фахівцями з історії України та Української Церкви як у музейній і науково-
дослідницькій роботі, так і в освітній сфері, зокрема при підготовці
відповідних методичних і навчальних посібників.
Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (14 підрозділів),
висновків, списку використаних джерел і літератури (37 с., 389 позицій) та
10 додатків на 177 сторінках. Загальний обсяг дисертації складає 406
сторінок, з них обсяг основного тексту – 180 сторінок.
За результатами дослідження опубліковано 19 наукових праць, з
яких 5 – у фахових виданнях (у тому числі включених до міжнародних
наукометричних баз), 3 в іноземних наукових виданнях. Окремі положення
й результати дисертації додатково відображено в підготовлених автором
каталогах та описах стародруків, 6 публікаціях матеріалів і тез доповідей
на наукових конференціях та інших виданнях.
Основні висновки дисертаційного дослідження, що мають наукову
новизну, є такими:
У роботі на основі комплексного аналізу опублікованої літератури та
нововиявлених архівних джерел уперше визначено місце і роль
Почаївського Успенського монастиря в історії і культурі українського
народу унійного періоду (XVIII – 30-х років XIX ст.).
Історія Почаївського духовного осередку знайшла досить повне
відображення в церковно-історичній та мистецтвознавчій літературі, проте
на різних етапах його дослідження учені виявляли різні підходи та
пріоритети. Найбільший фактичний матеріал з даного питання зібрали
4
учені дорадянського періоду - XIX – початку ХХ ст., які присвятили
історії Почаївського монастиря низку фундаментальних монографій.
Аналіз цих праць, створених переважно церковними істориками, свідчить,
що вони значною мірою тенденційно висвітлювали роль Почаївського
духовного осередку уніатського періоду. Дослідження історії Почаївського
монастиря радянського періоду обмежувалося в історіографії загальними
оглядами та вивченням почаївського друкарства в контексті
загальноукраїнської видавничої справи. На етапі незалежності України у
зв’язку з суттєвою активізацією досліджень з історії Церкви вийшла низка
мовознавчих та бібліографічних праць, присвячених виданням Почаївській
друкарні, які уможливили докладне та різностороннє вивчення її
діяльності.
Дослідження історії Почаївського монастиря XVIII – 30-х років XIX
ст. базується на широкій джерельній базі, яку становлять опубліковані і
нововиявлених архівні матеріали. Вони охоплюють історичні описи
монастиря; візитаційні акти; листування офіційного і приватного
характеру; друковану продукцію Почаївської друкарні. Головним
джерелом дослідження історії обителі на сьогоднішній день залишається
архів Почаївської лаври, однак його фонди розпорошені між окремими
архівними установами. Найбільший масив архівних документів
зосереджений у фонді Почаївської лаври, який знаходиться в Державному
архіві Тернопільської області (ДАТО). Водночас значна частина архівних
документів до історії монастиря міститься в Інституті рукопису
Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, державних
історичних архівах України у Києві і Львові та в архіві польської провінції
оо. Домініканців у Кракові.
Автором дисертації виявлено значну кількість візитаційних актів, які є
найбільш репрезентативним джерелом до вивчення історії Почаївського
монастиря уніатського періоду і дає змогу з об’єктивних позицій
5
розглянути його церковно-релігійну та культурно-просвітницьку
діяльність.
Обгрунтовано основні напрями церковно-релігійної діяльності
Почаївського монастиря, сутність його релігійних практик, особливості
проповідницької діяльності обителі та його насельників, культ почаївських
святинь та їх значення для насельників і паломників обителі.
Головними засобами душпастирської діяльності обителі служили
проповідь, місії та катехізація. Почаївський монастир представляв центр
унійної проповіді на Правобережжі під владою Речі Посполитої. Тут
концентрувалася найбільша кількість проповідників у всій Руській
провінції, чому сприяло те, що Почаївська обитель була наділена
парафіяльними правами, а головне - була місцем поклоніння, де часто
відбувалися прощі і відпусти.
Виховне значення для насельників обителі та її паломників мав культ
почаївських святинь: чудотворна ікона Почаївської Богоматері, мощі
преподобних Іова Почаївського, великомучениці Варвари та святого
Онуфрія, які загалом підсилювали авторитет обителі як серед уніатів, так і
православних. Особливе значення мала популяризація чудес від ікони
Почаївської Богоматері, які традиційно фіксувалися у вигляді рукописних і
друкованих збірників «Гора Почаївська». Керівництво монастиря
докладало зусиль для популяризації святинь, головним чином для
прославлення Почаївської Богородиці, кульмінацією якої стала у 1773 р.
коронація її чудотворного образу. Доведено, що церковно-релігійна
діяльність Почаївського монастиря синтезувала практики Православної та
Уніатської Церков. Попри латинізаційні впливи, що диктувалися вимогами
Замойського Синоду 1720 р., почаївські стародруки продовжували містити
чимало елементів православного богослужіння, запровадженого
реформами Петра Могили. Публікація цілої низки катехитичних і
морально-богословських книг представляло Почаївський монастир
важливим духовним центром правобережних українських землях. Видання
6
Почаївської друкарні широко використовувалось у богослужбовій
практиці Православної та Уніатської (Греко-Католицької) Церков.
Досліджено функціонування монастиря в культурно-освітній сфері
(навчальні заклади, бібліотека, іконописна майстерня). У своїй культурно-
просвітницькій діяльності керівництво Почаївського монастиря, як і інші
обителі Василіанського чину, орієнтувались на західні зразки - програми
єзуїтських та піярських навчальних закладів, і розвивали освіту в кількох
напрямках – новіціат; чернечі освітні студії; публічні школи. На основі
архівних документів, стародрук ів та сучасних досліджень розширено
рамки його виникнення в Почаєві, проаналізовано кількісний та
персональний склад, а також видання почаївського друку, які
регламентували діяльність новіціату у Святопокровській провінції
(“Reguly Nowiciackie», «Stan prowincyi polskiey XX. Bazylianow»).
Визначено місце Почаївського монастиря як засадничого у системі
василіанської чернечої освіти.
Монастирська книгозбірня за своїм складом відображала значний
інтелектуальний потенціал почаївського чернецтва і забезпечувала потреби
школи і друкарні. Зроблено спробу реконструкції книгозбірні Почаївського
монастиря за матеріалами його візитаційних описів, починаючи з 1617 р.,
каталогу бібліотеки монастирської друкарні 1831 р., а також описів
стародруків із колекції НБУВ. Проаналізовано шляхи формування,
кількісний та якісний склад книгозбірні Почаївського монастиря унійного
періоду в порівнянні з попереднім православним.
Іконописна майстерня Почаївської Лаври служила мистецьким
осередком, який забезпечував прикрасу власне монастирських приміщень,
виконував замовлення інших релігійних установ та приватних осіб, а
також готував фахівців з іконописного мистецтва для храмів Волині і
Поділля. За матеріалами візитацій персоналізовано майстрів та учнів
іконописної майстерні. Охарактеризовано репертуар Почаївської друкарні, мову видань та їх
особливості, рівень мистецького оформлення та контакти з іншими
видавничими осередками. Доведено, що книговидавнича діяльність
Почаївського монастиря унійного періоду склала потужний внесок в
культурну скарбницю українського народу і служила важливим
консолідуючим фактором українських земель.
Проповідницька, місійна, освітня діяльність почаївського чернецтва
залежала від їхнього інтелектуального рівня, і водночас відображала цей
рівень. Аналіз книгозбірні Почаївського монастиря з 1617 р. по початок
XIX ст. дає нам підстави зробити висновок, що читацький канон
почаївських монахів, в основному, не відрізнявся від канону католицьких
монастирських бібліотек тодішньої Європи. Підбір літератури та
підручників мав особливе значення у василіанській освіті та, зокрема, в
почаївському шкільництві. Одночасно, це знайшло своє відображення у
роботі почаївської друкарні, де видавалися як оригінальні твори, так і
перекладницька література - релігійно-моралізаторського характеру,
катехізиси, підручники для проведення місій, проповіді.
Церковно-релігійна та культурно-освітня діяльність Почаївського
монастиря засвідчувала явище поліморфізму в українській культурі і
визначала, у підсумку, його роль як важливого центру міжконфесійних
взаємин.
Ключові слова: Почаївський монастир, Уніатська Церква,
Почаївська друкарня, церковно-релігійна діяльність, культурно-
просвітницька діяльність.