Знайди книгу!

Опис:
Триняк Л. В. Покуття в етнографічних дослідженнях ХІХ – 30-х рр.
ХХ ст. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.05 – етнологія. – ДВНЗ «Прикарпатський національний
університет імені Василя Стефаника» МОН України, Івано-Франківськ, 2018.
Дисертаційна робота присвячена актуальній темі, оскільки одним із
важливих аспектів збереження етнокультурної спадщини нації є її комплексне
етнографічне вивчення. Соціоісторичні та етнополітичні процеси, інтегративні
та дезінтегративні тенденції розвитку українських етнічних земель спричинили
формування автентичних за своєю соціокультурною суттю окремих історико-
етнографічних районів. Серед українських культурно-історичних
етнографічних масивів чільне місце посідає Покуття з власною багатогранною
матеріальною та духовною культурою. В історико-етнографічних працях, у
яких окреслено самобутність та етнокультурна автентичність населення
Покуття, описано основні господарські заняття місцевого населення,
традиційна архітектура, вбрання, звичаєвість, обрядодії, вірування, фольклор і
життєвий світогляд. Проте на сьогоднішній день визначені аспекти традиційної
повсякденної життєдіяльності місцевих жителів є призабутими та майже
втраченими. Суспільна потреба роботи полягає в необхідності відтворення,
збереження і популяризації традиційних обрядодій та звичаїв мешканців
Покутського історико-етнографічного району.
У дисертації зазначено, що упродовж першої половини ХІХ ст. тривав
процес нагромадження відомостей про матеріальну і духовну культуру
покутян. В етнографічному дослідженні Покуття виокремлено два періоди.
Започатковано цей процес іноземними мандрівниками Б. Гакетом,
Е. Спенсером, К. Запом, у дослідженнях яких народознавчий матеріал з
Покуття зводився до випадкових фіксацій окремих аспектів народного життя.
Увага мандрівників зосереджувалася на матеріальній культурі населення певної 3

місцевості. Найбільше народознавчих відомостей вони залишили про
традиційний одяг покутян. Такі етнографічні матеріали мали інформативно-
описовий характер (праці Б. Гакета, Е. Спенсера). Значно більше
етнографічного матеріалу про покутян подав К. Зап, який занотував локальні
особливості громадського побуту, фольклору, весілля, народні оповідання.
На початку XIX ст. розпочався початковий етап етнографічного
дослідження Покуття. Фольклорно-етнографічні матеріли представлені в
розвідках польських учених В. Залеського, Ж. Паулі, В. Вуйціцького,
А. Бельовського – перших народознавців, які почали збиральницьку роботу на
теренах Покуття. У цей другий період досліджень основна увага народознавців
була звернена на збирання українського фольклору. Їхні розвідки
супроводжувалися короткими описами родинно-побутових та календарних
обрядів (Ж. Паулі), народними оповіданнями про опришків, фольклорними
матеріалами, демонологічними віруваннями з Покуття (К. Вуйціцький). Лише у
розвідці А. Бельовського було використано порівняльний метод етнографічного
дослідження.
У роботі зазначено, що у першій половині XIX ст. завдяки діяльності
членів «Руської трійці», представників світської та духовної інтелігенції було
закладено основи для подальшого вивчення і нагромадження етнографічного та
фольклорного матеріалу, вперше зафіксовано чимало фольклору, звичаїв,
обрядів, які там побутували. Важливими є етнографічні відомості
Я. Головацького. Завдяки його етнографічним мандрівкам зібрано
етнографічний і фольклорний матеріал з покутських теренів, описано
традиційний народний одяг селян і міського населення.
Завдяки зусиллям «Руської трійці» до вивчення народної культури
долучилася значна кількість місцевої інтелігенції. Особливої уваги заслуговує
діяльність учителя, першого збирача народної словесності Покуття
Г. Ількевича. Збірка «Галицькі руські приповідки і загадки Г. Ількевича» була
першим виданням народних повір’їв з території Покуття. Дослідником було
зафіксовано велику кількість історичних та баладних пісень, чимало 4

фольклорного матеріалу ним було переписано із втрачених згодом писемних
джерел. У розвідках Г. Ількевича відображено аспекти календарної та сімейної
обрядовості покутян.
Збирацька та дослідницька робота тогочасних вітчизняних народознавців
базувалася на методі безпосереднього спостереження, етнографічні матеріали
належним чином не паспортизувалися.
Після широкої народознавчої роботи, яку розгорнула в 1830–1840 рр.
«Руська трійця» наступні два десятиріччя у вітчизняній етнографічній науці
характеризується стаґнацією наукових студій. У 1850–1860-х рр. в умовах
національних утисків етнографічна діяльність мала просвітницький характер.
Поступове відновлення досліджень у царині етнографії розпочалося наприкінці
1860-х рр.
У другій половині 1860-х – першій половині 1870-х рр. на
західноукраїнських землях спостерігалася активізація зацікавлення народною
культурою. Найбільше уваги молоді дослідники зосереджували на збиранні
фольклорних матеріалів. Серед учених цього періоду найбільш плідно
працював громадський діяч, юрист, науковець, фольклорист М. Бучинський.
Для його етнографічних матеріалів характерна паспортизація місця запису,
проте не завжди вказано прізвище респондента. Заслуга М. Бучинського
полягає в зборі великої кількості пісень різного жанру, а також у класифікації їх
за хронологічно-тематичним принципом. Окрім народних пісень дослідник
записував забобони, приказки, казки, прислів’я.
Дослідниця звертає увагу на те, що наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
Наукове товариство ім. Шевченка відіграло важливу наукову роль щодо
організації та проведення фахових етнографічних досліджень на Покутті.
Етнографічна комісія НТШ залучила до народознавчої праці велику кількість
місцевої інтелігенції. Видатні вітчизняні народознавці І. Франко та В. Гнатюк
розробили методику етнографічного опитування та фіксації елементів
традиційної народної культури. Вони займалися вивченням усного фольклору
населення Покуття. За їх наукової редакції світ побачили видання, в яких 5

доволі репрезентативно представлені матеріали з Покуття.
Наукові інтереси покутських фольклористів стосувалися духовної
складової життєдіяльності місцевого населення – збору зразків усної народної
творчості та окремих елементів родинно-сімейних обрядодій. Водночас
матеріальна культура у їхніх публікаціях не знайшла відповідного
відображення: ними зафіксовані лише поодинокі описи елементів матеріальної
культури.
Дослідження засвідчило, що витоками музейництва на Покутті були
виставки. Перша така виставка була організована в 1859 р. у приватному
помешканні коломийського урядовця Левицького. Пожвавленню етнографічної
збиральницької діяльності на Покутті сприяли дві виставки, проведені в
м. Коломиї 15–30 вересня 1880 р.: одна – етнографічна, організована поляками,
а друга – господарсько-промислова, ініціатором проведення якої була місцева
українська інтелігенція. Починаючи з 1880 р., в м. Коломиї систематично
влаштовували етнографічні, промислові й сільськогосподарські виставки, в
яких домінуючу роль займав покутський та гуцульський матеріал.
Виставка 1912 р. у м. Коломиї мала значний резонанс (її відвідало біля
20 тис. осіб), репрезентувала крайовий промисел і народне мистецтво та мала
на меті згуртувати і піднести національну свідомість українства краю. Значна
кількість експонатів була розкуплена приватними колекціонерами. Її
проведення стало поштовхом для формування музейних колекцій Покутського
етнографічного масиву.
Етнографічні, промислові, церковно-етнографічні виставки стимулювали
етнографічну збиральницьку діяльність та активізували музейну справу на
Покутті в міжвоєнний період. Створенню музею в м. Коломиї сприяла
консолідація місцевого українства, яке прагнуло зберегти зразки матеріальної
культури населення краю. Ініціатором заснування Музею (відкритий в 1934 р.),
який був власністю товариства «Руський Народний дім», був Володимир
Кобринський. Охарактеризована збиральницька робота В. Кобринського щодо
наповнення експонатами Музею. Етнографічна та мистецька колекції Музею 6

1930-х рр. представлені покутськими та гуцульськими витворами народних і
професійних умільців. Проаналізовано проведення у м. Коломиї VІ з’їзду
українських музеологів (1938).
Популяризації покутської традиційної культури сприяли публікації у
місцевих періодичних виданнях «Жіноча доля», «Нова хата», «Гуцульське
слово», які на своїх сторінках висвітлювали традиційну ношу, допоміжні
господарські заняття та обряди мешканців краю. Активними дописувачами
були просвітяни філії Союзу українок та відомі громадські діячі О. Кисілевська,
О. Дучимінська, І. Гургула, І. Свєнціцький, Л. Бурачинська.
Польський науковець О. Кольберг у своїй фундаментальній праці «Pokucie»
(«Покуття») відобразив різні аспекти життєдіяльності населення Покуття.
Користуючись розробленою ним науковою методикою збирання та
опрацювання етнографічних матеріалів, вчений скрупульозно паспортизував
отримані відомості. О. Кольберг проаналізував етнічну стратифікацію населення
Покуття, окреслив особливості соціальної організації та життєдіяльності
національних громад, які мешкали в краї; описав традиційний одяг, вишивку,
харчування, народну архітектуру, господарські заняття, традиційний транспорт
місцевого населення. Одне з чільних місць у дослідженнях О. Кольберга займала
календарна та сімейна обрядовість Покуття. Він висвітив цикл традиційних
покутських свят, описав їх у календарній послідовності: від Різдва до зимового
Миколи. Польський народознавець вивчав покутський фольклор (чумацькі,
козацькі, опришківські, рекрутські пісні, коломийки, казки, загадки). Він одним
із перших зафіксував покутські танці: коломийка, вертак, чабан, аркан, серпень.
Значне місце в його дослідженні посідає народна демонологія, медицина, звичаї,
пов’язані з сільським господарством.
Етнографічні праці Л. Вайгеля, К. Мрочка, Ю. Шнайдера написані на
широкому колі автентичних матеріалів, які безпосередньо були зібрані ними в
Покутському масиві. Користуючись народознавчою методикою О. Кольберга,
вони намагалися комплексно висвітлити різні сторони життєдіяльності
населення Покуття. Водночас, Л. Вайгель зосередив свою увагу на описі 7

традиційної звичаєвості мешканців гуцульсько-покутського пограниччя, тоді як
К. Мрочко і Ю. Шнайдер описли специфіку господарської зайнятості та
духовних вірувань, відповідно, Снятинщини і Печеніжинщини.
Польські науковці з кінця 1920-х рр. розпочали комплексне дослідження
«східних кресів», до яких належало й Покуття. Його народознавче вивчення
здійснювалося під кутом розгляду краєзнавчого та туристичного потенціалу
Карпат і Передкарпаття. Були започатковані географічні, морфологічні та
геологічні студії краю, представлені дослідженнями Я. Чижевського,
М. Кочвари, А. Зглінніцької, А. Фішера, Я. Фальковського. Етнографічний
матеріал про стан народного господарства та розвиток домашніх ремесел і
промислів Покуття поміщали місцеві польські періодичні видання «Głos
Pokucia» («Голос Покуття») та «Tygodnik Pokucki «Zjednoczenie» («Тижневик
Покутський), які виходили в м. Коломиї. Польське краєзнавче товариство
займалося вивченням і збереженням пам’яток та розвитком музейної справи
краю.
Проаналізовані особливості народознавчого вивчення Покуття дають
підстави стверджувати про наявність у досліджуваному етнографічному масиві
в ХІХ ст. – 30-х рр. ХХ ст. як спільних загальноукраїнських, так і специфічних
локальних рис традиційної культури.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в постановці, узагальненні
та аналізі проблеми дослідження. У роботі вперше: на основі вивчених
первинних архівних та опублікованих матеріалів зроблено спробу
систематизації та узагальнення наукових здобутків етнографів ХІХ – 30-х рр.
ХХ ст.; до наукового обігу введено частину раніше не відомих архівних
матеріалів. Удосконалено: висновки попередників про специфіку
народознавчого вивчення Покуття наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.; знання
про окремі аспекти прикладного та науково-методологічного дослідження
краю. Отримали подальший розвиток: розуміння локального та
загальнонаціонального у висвітленні традиційної етнокультури покутян;
з’ясування особливостей нагромадження етнографічної спадщини вітчизняних дослідників щодо Покуття в 1920–1930-х рр.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що матеріали
дисертації можуть бути використані у: науково-дослідницькій (при підготовці
фундаментальних праць з етнології, краєзнавства, української культури),
навчальній (для підготовки монографічних видань, праць, підручників,
науково-методичних посібників з етнології, культурології, мистецтвознавства,
краєзнавства), історико-краєзнавчій (для вивчення історії рідного краю),
музейній (для формування експозицій в етнографічних та краєзнавчих музеях)
роботі.
Ключові слова: Покуття, етнографічні дослідження, народознавство,
фольклор, Етнографічна комісія НТШ, виставка, музей, часопис.