Знайди книгу!

Опис:
Стоберська Н. А. Польське землеволодіння в українських
губерніях: українська та російська історіографія. – Кваліфікаційна
робота на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі
спеціальності 032 – історія та археологія. – Донецький національний
університет імені Василя Стуса. Вінниця, 2021.



Дисертаційне дослідження присвячено аналізу наукових праць з історії
польського землеволодіння у правобережних українських губерніях. Зусилля
зосереджено на виявленні та вивченні сукупності праць означеної тематики,
створених українськими та російськими дослідниками протягом другої
половини XІХ ст. – початку ХХІ ст. Дослідницька робота дала змогу
виокремити рівні наукового вивчення теми протягом понад півтора століття,
з’ясувати напрями та особливості, повноту й достовірність історичних знань
про утворення великих землеволодінь, розвиток та еволюцію польського
землеволодіння на правобережних теренах України.
Аналіз історіографії проблеми показав, що протягом ХХ – початку
ХХІ ст. нагромаджено чималий шар інформації щодо критичної оцінки
досліджень, присвячених польському землеволодінню. За тематичною
ознакою виокремлено кілька груп досліджень: історіографічні узагальнення,
в яких подано аналіз загальної ситуації в історичній науці на різних етапах її
поступу; праці, в яких здійснено аналіз творчих біографій визначних
істориків та їхнього внеску у вивчення історії польського землеволодіння;
роботи, що містять конкретні історіографічні узагальнення щодо стану
опрацювання теми польської присутності у соціально-економічній історії
Правобережної України імперської доби. Опрацювання історіографічних
досліджень показав, що незважаючи на певні здобутки, вивчення
землеволодіння польського походження у межах українських губерній наразі


3



не стало об’єктом спеціального дослідження, водночас нагромаджений
історичний наратив потребує систематизації та узагальнення.
Дисертаційна робота спирається на комплекс історіографічних та
історичних джерел. Фундамент становлять історіографічні джерела, які
охоплюють одноосібні та колективні монографії, статті, розміщені в
збірниках наукових праць, наукових періодичних виданнях, дисертаційні
роботи та автореферати дисертацій, присвячені польському землеволодінню
у Правобережній Україні, які вплинули на нагромадження наукового знання
та подальший поступ історичної думки. До уваги взято дослідження
українських і російських авторів, що відбулися протягом другої половини
ХІХ – початку ХХІ ст. Історичні джерела – законодавчі, статистичні,
статистико-економічні описи, особового походження – дали змогу
конкретизувати окремі сюжети, порушені науковцями.
Методологічні засади дослідження включають принципи наукової
об’єктивності, історизму, всебічності, наступності та комплекс
загальнонаукових і спеціальних історичних (проблемно-хронологічний,
порівняльно-історичний, історико-типологічний, історико-генетичний,
історико-біографічний) методів. Сукупно вони забезпечили вивчення
процесу виникнення інтересу, нагромадження знання та формування
концепцій щодо історії польського землеволодіння на тлі загального поступу
історичної науки.
Опрацювання історіографічного масиву дало змогу виокремити три
етапи вивчення історії польського землеволодіння: імперський (друга
половина ХІХ – початок ХХ ст.); радянський (20-ті – 80-ті рр. ХХ ст.);
сучасний (90-ті рр. ХХ – початок ХХІ ст.). Щодо кожного з них
проаналізовано та узагальнено погляди дослідників трьох поколінь, які
відрізнялися тематичним спрямуванням, змістовим наповненням, характером
аргументації, методологічними орієнтирами, висновками. Аналіз
напрацювань українських і російських авторів щодо вивчення польського


4



землеволодіння показав, що російські науковці розглядали його в контексті
аграрних відносин в імперії та її перспектив як цілісного державного
організму загалом. Українські дослідники, вивчаючи цю проблему,
акцентували увагу безпосередньо на українських теренах.
Дослідники другої половини ХІХ – початку ХХ ст. переважно
зверталися до проблем землеволодіння та землекористування у
загальноросійському масштабі. Польське землеволодіння стало об’єктом
уваги лише частини авторів, які переважно зосереджувалися на описі подій,
ніж на їх ґрунтовному аналізі. Українські дослідники історію польського
землеволодіння вивчали з метою обґрунтування права українського народу
на самостійний розвиток і вивчення витоків та перебігу польсько-
українського протистояння, російські автори увагу проблемі приділяли
переважно в контексті політичної та соціально-економічної історії Російської
імперії. Загалом у полі зору авторів перебувала історія польської колонізації
українських теренів, зрушення у землеволодінні осіб польського походження
під впливом соціально-економічних змін, чималий резонанс здобули
обмежувальні заходи російського уряду щодо польського елементу.
Найбільшим здобутком цього періоду стало нагромадження статистичного
матеріалу, через що праці набували археографічного значення, створивши
підґрунтя для подальших досліджень.
Протягом «короткого» ХХ ст. в поле зору українських і російських
науковців потрапили три проблеми: витоки польського землеволодіння в
українських землях, соціально-економічні зміни у землеволодінні під
впливом капіталістичних відносин і особливо внаслідок скасування
кріпацтва, специфіка великого землеволодіння у Правобережній Україні.
Радянські історики, спираючись на марксистсько-ленінську методологію,
ключовим посилом якої виступала класова боротьба як рушій історичного
розвитку, в центр уваги поставили селянську реформу 1861 р., розклад
феодально-кріпосницької системи, поширення капіталістичних відносин,


5



зміни форм землеволодіння та землекористування, наростання соціальних
протиріч у сільськогосподарському секторі. Історія польського
землеволодіння розглядалася фрагментарно як ілюстрація загальної картини
аграрних відносин у Російській імперії. Переважна більшість радянських
науковців доходили висновку, що поміщицькі латифундії, серед власників
яких на Правобережній Україні домінували поляки, хоча і перетворювалися
на великі агропідприємства, виступали гальмом у розвитку капіталістичних
відносин. Загалом праці, що належать до радянського історіографічного
масиву, становлять цінність з точки зору фактажу щодо польського
землеволодіння, але не концепції загалом. Історики, які працювали за
межами УСРР / УРСР, акцентували увагу на великих розмірах магнатських
маєтностей, які сформувалися внаслідок виникнення Речі Посполитої,
потужній експлуатації українського селянства, що поєднувалося з
колонізаційною політикою у сфері духовності та культури. Ці аспекти
здобули висвітлення переважно в узагальнюючих працях з української
історії.
Сучасний етап, який триває від початку 1990-х рр., виявився найбільш
плідним в опрацюванні історії польського землеволодіння на теренах
України. Науковці здійснили справжній інформативний прорив у вивченні
польської проблематики, залучивши якнайширше коло джерел, поглибивши
проблематику праць, конкретизувавши загальні міркування, здійснивши
масштабні узагальнення. Прикметно, що сучасні історики, на відміну від
дореволюційних російських і радянських, вживають термін «Правобережна
Україна», а не «Південно-Західний край» як частину Російської імперії.
Розширення тематики досліджень, поява перших ґрунтовних викладів,
присвячених різним аспектам історії польського землеволодіння, стало
можливим завдяки творчій діяльності цілої плеяди науковців, серед яких
С. Борисевич, І. Кривошея, І. Лісевич, О. Лобко, Н. Темірова, Т. Чубіна та
інші. Тематика сучасних досліджень доволі різноманітна: зміни у польському


6



землеволодінні українських губерній протягом кінця ХVІІІ – початку ХХ ст.;
законодавче регулювання поземельних відносин у Правобережній Україні;
зміни в системі землеволодіння та землекористування у Правобережжі
наприкінці ХVІІІ – на початку ХХ ст.; вплив повстань 1830–1831 рр. та 1863–
1864 рр. на володіння землею; особливості польського землеволодіння у
Подільській, Волинській та Київській губерніях; постаті землевласників
польського походження.
Вивчення наукового доробку з історії польського землеволодіння в
українських губерніях дало змогу окреслити перспективні напрями
опрацювання проблеми, серед яких, зокрема, варто відзначити порівняльний
аналіз стану польського землеволодіння в українських землях у складі
Російської та Австро-Угорської імперій; генеалогічні розвідки з точки зору
формування великого землеволодіння; польське землеволодіння крізь призму
ринку землі, що є актуальним для сьогоденного реформування аграрних
відносин в Україні; особливості соціальної модернізації землевласників
польського походження; здобутки західної історіографії щодо польського
землеволодіння в українських землях.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що:
- вперше здійснено: комплексне дослідження, де критичному аналізу
піддано праці означеної проблематики авторів кількох поколінь, які
належали до трьох парадигм – української, імперської, радянської; залучено
до історіографічного аналізу поряд із добре відомими працями роботи
сучасних авторів, які ще не стали об’єктом спеціального дослідження;
здійснено порівняльний аналіз поглядів українських і російських дослідників
імперської доби та сучасного періоду, виокремлено точки дотику та
діаметрально протилежні позиції; визначено перспективні напрями вивчення
проблеми польського землеволодіння в українських землях;
- отримали подальший розвиток: проблемні напрями історичних
досліджень, присвячених польському землеволодінню, які перебували в


7



центрі уваги дослідників різних періодів; особливості інтерпретації аспектів
польської присутності в аграрному секторі України дослідниками основних
історіографічних періодів; змінні методологічні засади вивчення проблеми;
критичний аналіз висновків і стереотипних тверджень, що нашарувалися
протягом ХІХ–ХХ ст. стосовно польського землеволодіння;
- уточнено: внесок окремих істориків у вивчення польського
землеволодіння у правобережних губерніях; механізми впливу суспільно-
політичної ситуації на професійну діяльність істориків.
Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає в
окресленні історіографічного виміру історії польського землеволодіння в
українських губерніях українськими та російськими науковцями. Здійснений
у роботі аналіз дав змогу визначити основні сюжети досліджень науковців
кількох поколінь трьох історіографічних етапів. Ця конструктивна робота
сприяє визначенню перспективних напрямів вивчення соціально-економічної
та політичної історії України. Матеріали дисертаційної роботи доцільно
залучати до написання праць з історіографічної україністики, підготовки
підручників і навчальних посібників з історії історичної думки.
Ключові слова: історіографія, польське землеволодіння, правобережні
українські губернії, українські історики, російські науковці, дослідження
імперської доби, радянська концепція, сучаснi дослідження.