Знайди книгу!

Опис:
Ковальов Д. В. Порівняльний аналіз націєтворчих процесів у Фінляндії та
Підросійській Україні (кінець XVIII – початок ХХ століть). – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 – «Історія України». –
Національний технічний університет «Дніпровська політехніка», Дніпровський
національний університет імені Олеся Гончара, Дніпро – 2021.
Дисертаційне дослідження присвячено проблемі становлення і розвитку
фінської нації в автономному Великому князівстві Фінляндському на основі
порівняння з подібними процесами, що відбувалися з українцями у Підросійській
Україні (або Наддніпрянщині) в кінці XVIII – на початку ХХ ст.
Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку
використаних джерел і літератури. У вступі обґрунтовано актуальність і наукову
новизну, визначено об’єкт, предмет і мету дисертації; сформульовано основні
завдання; вказано практичне значення отриманих результатів.
Хронологічні межі охоплюють період від останніх десятиліть XVIII ст. до
1914 р. Нижня межа відповідає початку діяльності Г. Портана у Фінляндії та І.
Котляревського у Наддніпрянській Україні, верхня – початку І Світової війни.
Територіальні межі дослідження визначені відповідно до тогочасного
адміністративно-територіального поділу держави Романових і охоплюють два
регіони: а) територію Великого князівства Фінляндського та б) 9 губерній
Підросійської України (Волинська, Подільська, Київська, Чернігівська,
Полтавська, Харківська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська).
Робота ґрунтується на загальнонаукових принципах історизму, об’єктивності,
системності, всебічності; використовуються концептуальні напрацювання одного
з провідних сучасних націологів стосовно визначення характеру процесів
націєтворення у бездержавних (“неісторичних”) народів.


2



У чотирьох розділах дисертації комплексно проаналізовано основні етапи
становлення української та фінської націй протягом понад століття їхнього
спільного перебування у складі однієї імперії. Перший розділ, поділений на три
підрозділи, присвячений з’ясуванню стану розробки проблеми у вітчизняній і
зарубіжній історіографії та інформаційного потенціалу джерел, а також
теоретико-методологічним засадам дослідження. Другий розділ, що складається з
двох підрозділів, присвячено реконструкції особливостей формування та еволюції
українського і фінського національних рухів від кінця XVIII до середини ХІХ ст.
під впливом загальноєвропейських духовно-культурних течій тієї доби. Третій
розділ, поділений на два підрозділи, висвітлює особливості трансформації
національних рухів на тлі системних соціально-економічних зрушень всередині
монархії Романових та ідейних змін протягом царювання Миколи І, Олександра ІІ
та Олександра ІІІ. Четвертий розділ, що складається з трьох підрозділів,
присвячений зростанню ідейних розбіжностей між представниками старої та
молодої генерацій всередині українського і фінського рухів на зламі ХІХ-ХХ ст. і
факторам політизації суспільної думки у вказаних національних периферіях
Російської імперії.
Історія Фінляндії доби її перебування у складі монархії Романових в якості
автономного Великого князівства майже не вивчена вітчизняними вченими. Це
стосується і процесу націєтворення у цій країні, якому присвячено дане
дисертаційне дослідження. Ідеться про порівняння двох вельми відмінних
регіонів та народів, які водночас, перебуваючи в складі поліетнічної імперії,
паралельно прийшли до прагнення укріпити та зберегти власну самобутність у
добу стрімких змін у Європі та світі в цілому.
Наукова новизна отриманих результатів зумовлена метою і завданнями,
визначеними проблематикою роботи. Вперше здійснено порівняльний аналіз
становлення й розвитку української та фінської націй від кінця XVIII до початку
XX ст.; дано комплексну характеристику українського і фінського національних
рухів на основі зіставлення діяльності їхніх провідних представників; з’ясовано,
що націєтворчі процеси у Фінляндії та Підросійській Україні, підживлювані


3



впливами загальноєвропейських і локальних ідейно-філософських течій в умовах
поліетнічного імперського суспільства, поступово сформували тут відповідні
національні ідентичності, всупереч уніфікаційним заходам російської влади;
комплексно висвітлено й охарактеризовано доробок діячів фінського руху, який
зіставлено з аналогічною діяльністю лідерів українства.
Доповнено знання про взаємини представників царської адміністрації з
корінним населенням Фінляндії (фінами та фінляндськими шведами), зокрема
через залучення у вказаний процес місцевих органів влади (Сейму і Сенату);
оцінки та уявлення про характерні особливості українського і фінського
націєтворення досліджуваної доби крізь призму їхнього порівняння. Набули
подальшого розвитку систематизація та ґрунтовний аналіз джерел і наукової
літератури з проблеми дослідження.
З’ясовано, що історичне пробудження наприкінці ХVIIІ ст. бездержавних
фінської та української етнокультурних спільнот не було визначене наперед ані
ідейно, ані за результатами. До спільних рис цих процесів слід віднести
перебування на чолі останніх переважно представників освіченої верстви. Вони
становили унікальний прошарок, часто іменований “будителями націй”,
позбавлений фактичних важелів політичного впливу.
Доведено, що наполеглива робота діячів фінського руху сприяла
розширенню їхньої соціальної бази з орієнтацією на фінськомовне незаможне
населення сільської місцевості та передмість. У Наддніпрянщині ситуація була
суттєво відмінна. Діячі українства тривалий час свідомо обмежували сферу
власної активності майже виключно наукою, літературою і публіцистикою, не
приділяючи значної уваги просвіті земляків, суб’єктивізації суспільства, що
сприяло нерозумінню народними масами засад проголошеної національної ідеї.
Наголошено на тому, що магістральним дороговказом для українського і
фінського рухів була орієнтація на європейські ідеологічні та політичні зразки.
Сам імпульс до національного пробудження став можливим у Фінляндії та
Наддніпрянщині завдяки новим інтелектуальним течіям, які надходили з Заходу.
Розкрито і зіставлено внесок т.зв. “будителів” в розвиток суспільної думки


4



Фінляндії та Підросійської України в досліджуваний період: І. Котляревського і
Я. Ютейні, Е. Льоннрота і Т. Шевченка, Ю. Снельмана і М. Драгоманова, С.
Подолинського і Н. аф Урсіна, М. Міхновського і К. Зілліакуса.
Розглянуто вплив самодержавства на національне становлення та розвиток
фінської та української спільнот у досліджуваний період. Належну увагу
приділено системі диференційованого адміністрування вказаних периферій
Російської імперії, що вимагала від влади чітких орієнтирів; її результативність
залежала від довготривалості й послідовності здійснення. Інтеграційні зусилля
держави Романових, втілені в життя наприкінці XVIII – на початку ХХ ст., стали
водночас каталізатором відцентрових тенденцій, спонукаючи до самовизначення
“пробуджені” українську і фінську нації.
Переосмислено низку оцінок, стереотипних тверджень, висновків,
концептуальних підходів у вітчизняній, фінляндській, радянській/російській і
західній історіографіях стосовно процесів націєтворення. Здійснений огляд
опублікованих джерел і літератури продемонстрував, що обрана на засадах
компаративістики тема досі була досліджена на недостатньому рівні. Доведено
теоретичну та інструментальну вагомість окресленої проблематики,
запропоновано напрями здійснення подальших порівняльних досліджень
української та фінської націєгенез у ХХ ст.
Ключові слова: націєтворення, модерна нація, національний рух, Російська
імперія, Велике князівство Фінляндське, Озерний край, Підросійська Україна,
Наддніпрянщина, фенноманство, свекоманство, українофільство.