Знайди книгу!

Опис:
Калуцький С. С. Постать гетьмана Богдана Хмельницького та формування
національної аристократії в 40–50-х рр. XVII ст. у науковій творчості В’ячеслава
Липинського. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності
07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. –
Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Кам’янець-
Подільський, 2019.

Дисертаційне дослідження розкриває здобуток талановитого історика, одного із
основоположників державницького напряму української історіографії, ідеолога
українського консерватизму В’ячеслава Казимировича Липинського (1882–1931). У
роботі зроблено спробу висвітлити його погляди на проблему ролі гетьмана
Б. Хмельницького у розробці української державної ідеї та формуванні політичної
еліти республіки «Військо Запорізьке». Актуальність теми зумовлена відсутністю
комплексної праці, у якій було б цілісно проаналізовано внесок вченого у вивчення
даних питань. Існуючі на сьогоднішній день статті і монографії засвідчують увагу
науковців лише до окремих аспектів його напрацювань.
Вивчення історіографії проблеми дало підстави стверджувати, що не ставав
предметом дослідження його вклад у аналіз ролі Б. Хмельницького у розробці основ
державної ідеї і послідовний курс на їх реалізацію; усвідомлення ним та його
соратниками спадкоємності Гетьманщини із князівською Руссю. Доцільним є
подальше вивчення внеску вченого у висвітленн процесу централізації влади
гетьманом; перетворення цієї посади у спадкову шляхом її передачі сину Юрію.
Потребує глибшого осмислення розуміння В. Липинським складного процесу
становлення політичної еліти («національної аристократії») відновленої Української
держави, ядром котрої, на його думку, стали козацькі старшини та покозачені
представники шляхти. Слід розкрити також участь останніх у формуванні та 3

функціонуванні новостворених державних інститутів. До того ж у сучасній
історіографії немає праць у яких було б проаналізовано джередьну основу
історичних статей і монографій В. Липинського. По сьогоднішній день не оцінено
належним чином його здобутків у виявленні нових документів у краківських,
варшавських і львівських архівосховищах, а також приватних архівах.
Окреслюючи невивчені іще аспекти історіографічного спадку В. Липинського,
було відповідно поставлено мету й сформульовано завдання дисертаційного
дослідження. Слід обумовити, що для їх реалізації враховано специфіку
хронологічних рамок і просторових меж роботи. Так, її хронологічні межі мають дві
часові лінії: 1) 1903 р. – весна 1931 р. (з перервами) – період активних історичних
студій В. Липинського від зачислення на агрономічний факультет Ягелонського
університету до смерті вченого; 2) 1648–1657 рр. – час розгортання державотворчих
процесів за гетьманування Б. Хмельницького. Просторові межі охоплюють:
1) українські терени, де проходили державотворчі процеси середини XVII ст.;
2) місця проживання і наукової діяльності В. Липинського (Україна, Польща,
Швейцарія, Австрія, Німеччина).
Дисертаційне дослідження здійснено на основі ретельного аналізу його
ключових історіографічними джерел: монографій «Станіслав Михайло
Кричевський» (1912 р.), «Україна на переломі 1657–1659. Замітки до історії
українського державного будівництва в XVII-ім столітті» (1920 р.), історичної
розвідки «Два моменти з історії пореволюційної України», статей «Ґенерал артилєрії
в. кн. Руського (з архива Немиричів)», «Данило Братковський – суспільний діяч і
письменник кінця XVII ст.», Аріянський соймик в Киселині на Волини в маю
1638 р. (Причинок до історії аріянства на Україні)», трактату «Листи до братів-
хліборобів» (1926 р.), політичного памфлету «Хам і Яфет. З приводу десятих
роковин 16/29 квітня 1918 р.» (1928 р.). А також його епістоляріїв до
М. Грушевського, Д. Дорошенка, І. Кревецького та інших учених.
У підсумку проведеної роботи можна сформулювати низку висновків. По-перше,
аналіз наукової розробки проблеми засвідчив увагу дослідників до концептуально
нового погляду В. Липинського на проблеми державотворення за гетьманату 4

Б. Хмельницького. Зокрема, на роль руської покозаченої шляхти у революційних
подіях 1648–1657 рр., її місця у формуванні нової української аристократії і
функціонуванні державних інститутів.
По-друге, на формування історичних поглядів В. Липинського вплинули течія
неоромантизму, модерністський напрям в історіографії і позитивізм. Вчений, хоча й
не мав фахової історичної освіти і не був академічним дослідником, посів особливе,
дещо відокремлене, місце в історіографії 1900–1920-х рр. Його внесок у вивчення
державотворчих процесів за гетьманату Б. Хмельницького і становлення держави
«Військо Запорізьке» у значній мірі визначив розвиток історичної науки в
майбутньому.
По-третє, дослідник у пошуках нових історичних джерел працював в архівах
Кракова, Львова, Варшави. Першим в історіографії використав документи із
родинного архіву шляхетського роду Олізарів. Увів до наукового обігу значну
кількість нових матеріалів. Аналіз наукових монографій і статей вченого свідчить
про тенденцію використання ним джерел особового походження. Перш за все листів.
Працював також із різноманітними щоденниками, подорожніми записками
іноземців.
По-четверте, В. Липинський спробував розкрити проблему розробки
Б. Хмельницьким основ державної ідеї, простежити еволюцію його політичних
поглядів від дотримання основних принципів ягелонського легітимізму до
відновлення окремої Української держави в межах усіх етнічних її земель. Глибоко
аналізуючи джерела, з’ясував, що гетьман і старшини вважали Гетьманщину прямим
спадкоємцем княжої Русі та Українського королівства короля Данила.
По-п’яте, науковець спростував стереотипи польської, російської та української
народницької історіографії із іхніми поглядами на Б. Хмельницького як на
«бунтаря», «месника», «козацького батька». Стверджував, що він став творцем нової
держави. Вперше поставив і спробував розкрити проблему спадкової передачі влади
гетьманом. Стверджував, що монархічна форма правління забезпечила б Українській
державі XVII ст. сталий розвиток, становлення політичної еліти («аристократії»),
економічний добробут і соціальну стабільність. 5

По-шосте, В. Липинський першим в історичній науці обґрунтовано довів активну
участь покозаченої шляхти в революційних подіях XVII ст. Намагався розкрити роль
шляхтичів у розбудові державних інститутів «Війська Запорізького». На відміну від
народницької історіографії, позитивно оцінював участь шляхти у державотворчих
процесах. Він, на жаль, перебільшував її вагомість у підготовці й організації
виступу. Не наголошував на тому, що шляхетська верства так і не стала окремим
станом в Українській державі й розчинилася у середовищі козацької старшини.
По-сьоме, учений вперше в історіографії спробував розкрити складний процес
формування державної еліти Гетьманщини, за його термінологією – «національної
аристократії». Доводив, що її основу склала козацька старшина – в основному
вихідці із городового козацтва – та представники покозаченої шляхти. У поглядах
вченого на козацький стан яскраво простежується окциденталізм. Він вважав його
різновидом європейського лицарства і ставив на один ієрархічний щабель із
західними аристократіями. Підкреслював військовий і землевласницький характер
українського городового козацтва. В. Липинський, на відміну від представників
народницької історіографії, позитивно оцінював роль старшин у революційних
подіях XVII ст., вважав їх творцями відновленої Української держави.
Основні положення дисертаційного дослідження апробовувалися автором на
міжнародних, всеукраїнських та регіональних наукових конференціях. Серед них:
«Дні науки історичного факультету: матеріали ІІ Міжнародної наукової конференції
молодих вчених присвяченої 175-річчю Київського національного університету
імені Тараса Шевченка» (Київ, квітень 2009 р.); «Українська держава середини
XVII ст.: проблеми становлення та розвитку» (Кам’янець-Подільський, жовтень
2009 р.); низка звітних наукових конференцій викладачів, докторантів і аспірантів
Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка
(Кам’янець-Подільський, 2009, 2010, 2011 рр.); «І Міжнародна наукова-практична
конференція «Аркасівські читання» (Миколаїв, 14–15 квітня 2011 р.);
«III міжнародна наукова конференція «Велике Князівство Литовське і Україна»
(Кам’янець-Подільський, жовтень 2013 р.); «Міжнародна конференція
«Ранньомодерна Україна: проблеми термінології та уніфікації понятійного апарату»
(Кам’янець-Подільський, травень 2015 р.); «IV міжнародна наукова конференція
«Велике Князівство Литовське і Україна» (Кам’янець-Подільський, вересень
2015 р.); «69-та міжнародна наукова конференція «Каразінські читання (історичні
науки)» (Харків, 26 квітня 2016 р.); «VI Міжнародна науково-практична
конференція Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника,
присвячена 150-й річниці від дня народження Михайла Сергійовича Грушевського
(1866–1934)» (Кам’янець-Подільський, жовтень 2016 р.).
Практичне значення роботи передбачає можливість використання її положень і
висновків для: 1) подальших досліджень проблем українського державотворення
часів гетьманату Б. Хмельницького; 2) глибшого висвітлення історіографії
Української революції XVII ст., окреслення перспективних і нез’ясованих раніше її
аспектів; 3) вивчення джерельної бази зазначених проблем; 4) створення
узагальнюючих праць з історії України, її державності, історіографії, елітології,
кратології (науки про владу). Висновки дисертаційного дослідження можуть
використовуватися при розробці лекційних курсів, спецкурсів, курсів за вибором,
навчальних посібників, тощо.
Ключові слова: В. Липинський, Б. Хмельницький, «Військо Запорізьке»,
Українська революція, аристократія, гетьманат, державна ідея, державотворчий
процес, еліта, епістолярії, історіографія, козацтво, монархізм, шляхта.