Знайди книгу!

Опис:
Богатирчук К. О. Повсякденне життя дітей і підлітків шкільного віку в
Українcькій РСР (друга половина 60-х – перша половина 80-х рр. ХХ ст.). –
На правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 – історія України (032 Історія
та археологія). – Національний педагогічний університет імені М. П.
Драгоманова. – Київ, 2017.

Зміст анотації
Дисертаційна робота є однією із перших спеціальних праць,
присвячених реконструюванню повсякденного життя дітей і підлітків в
Українській РСР 60 – 80-х років ХХ ст.
Проведений аналіз рівня наукового осмислення проблеми засвідчив
відсутність комплексного дослідження, предметом висвітлення якого були б
аспекти повсякдення дітей та підлітків шкільного віку в радянській Україні
періоду «застою». Джерельна база дисертації представлена комплексом
документів і матеріалів, значна кількість яких вводиться до наукового обігу
вперше. Особливу новизну й інформаційне навантаження мають джерела
усної й візуальної історії, зібрані автором серед респондентів, учнівські роки
яких проходили в межах досліджуваного періоду. Теоретико-методологічну
основу дисертації становлять принципи – історизму, об’єктивності,
всебічності, розвитку та комплексності, світоглядного плюралізму, що
дозволило комплексно та ґрунтовно дослідити процеси, які відбувалися в
суспільстві та їх вплив на всі складові дитячого повсякдення. Також для
вирішення поставлених завдань в дисертаційному досліджені було
використано великий арсенал спеціальних історичних методів відповідно до
вимог сучасних дискурсів історичного дитинознавства. Особливу увагу
приділено понятійно-термінологічному забезпеченню теми дисертації,
зокрема таким поняттям як «дитинство», «діти та підлітки шкільного віку», 3


«шкільне повсякдення», «учнівська молодь», «соціалізація» та ін. Важливим
на нашу думку, виявилось також тлумачення дефініцій буденності та її
складових: державна політика, соціальний захист, соціалізація, дозвілля,
відпочинок, вільний час та ін.
Проаналізовано зміст і основні напрями роботи керівництва республіки
та забезпечення ефективності системи соціального забезпечення дітей і
підлітків, зокрема спрямовані на зміцнення здоров’я дітей, задоволення
культурно-освітніх потреб, забезпечення матеріально-побутової сфери,
надання соціальних пільг, охорону праці неповнолітніх, контроль за
безпритульними та бездоглядними. Найрезультативнішим з огляду на реальні
чинники, що безпосередньо впливали на рівень і якість життя дитини часів
«застою», стало вирішення проблем у галузі освіти та медичного
обслуговування, надання соціальних пільг дітям з особливими потребами та
створення умов для їх повноцінного розвитку. Правове поле щодо підтримки
охорони дитинства становили Конвенція ООН про права дитини, закони
СРСР та УРСР.
Розкриваються механізми соціалізації дітей і підлітків УРСР. Для часів
«брежнєвського застою» характерним було виховання дітей у дусі вимог і
потреб партійно-радянської системи, перш за все на засадах комуністичної
ідеології. Основна увага приділялася вихованню патріотизму, відданості
партії та Батьківщині, а також на військово-патріотичне, ідейне, трудове,
фізичне та естетичне виховання, що були основними напрямами у процесі
соціалізації «майбутнього будівничого комунізму».
В дисертації висвітлено заходи радянської влади щодо створення та
впровадження інфраструктури, яка б забезпечувала ефективну роботу з
виховання підростаючого покоління. Варто зазначити, що державна
інфраструктура для забезпечення ідейного виховання дітей і підлітків у
досліджуваний період була чітко структурованою. В основі цієї ієрархічної
структури перебували шкільні установи, першочерговим завданням яких
було виховування дітей на комуністичних ідеалах та відданості комуністи 4


стичній партії. До виховної роботи з учнями активно залучався весь
шкільний педагогічний колектив, з яким проводилася відповідна робота для
«покращення» їх просвітницької діяльності серед учнів. З’ясовано, що
здійснюючи освітньо-виховну політику партії, державні органи, педагоги,
громадськість створювали умови для того, щоб всі діти відвідуючи школу, з
самого раннього віку переймалися партійно-комуністичними ідеями. Одним
із провідних напрямів комуністичної роботи зі школярами було атеїстичне
виховання, елементи якого визначалися обов’язковими складовими як
шкільних навчальних планів, так і планів позашкільної роботи з учнями.
Проте, разом із іншими різновидами виховної роботи в школі результати
атеїстичного виховання оцінювалися перш за все не за кінцевими
показниками, а за кількістю проведених заходів. Однією із важливих ланок
антирелігійної пропаганди в учнівському середовищі виступала
індивідуальна атеїстична робота з учнями. Особливу увагу вчителі мали
приділяти дітям із родин так званих сектантів. У виховній роботі з
учнівською молоддю передбачалися різноманітні організаційні форми її
здійснення: бесіди, які знайомили молоде покоління з боротьбою
комуністичної партії за побудову комунізму; лекції про життя і революційну
діяльність В. І. Леніна; організація ленінських куточків; політінформація;
піонерські збори; зустрічі з ветеранами тощо. Особливо поширеним був так
званий інститут політінформації, заходи в рамках якого передбачалися
щотижня і викликали найбільше невдоволення в учнів. Досить поширеним
явищем досліджуваного періоду в ракурсі комуністичного виховання стала
діяльність шкільних гуртків, які діяли під егідою комуністичних та
комсомольських організацій і присвячувалися насамперед такій тематиці як
«Біографія В. І. Леніна», «Наш ленінський комсомол», що мали сприяти
підвищенню ідейно-політичного рівня учнівської молоді. Увесь арсенал
ідейно-політичного впливу працював на мету прищеплення підростаючому
поколінню віри в ідеали комуністичної моралі та безперечної відданості
партійно-радянській системі та її еліті. 5


Проаналізовано соціально-побутове забезпечення школярів під час
перебування в навчальному закладі, зокрема досліджено систему організації
харчування, стан медичного обслуговування, транспортного забезпечення
тощо. Визначено основні форми та зміст організованого дозвілля, досліджено
особливості відпочинку під час канікул, подано характеристику різновидів
таборів, позашкільних закладів освіти, гуртків різного спрямування.
Розглянуто неофіційне (самоорганізоване) проведення вільного часу дітьми,
зокрема його змістову наповненість. Окремо увагу приділено зовнішньому
вигляду школярів.
Документи засвідчили, що радянська системи забезпечення
харчуванням школярів була наближена до досконалої, хоча існували й
недоліки в цій справі. Враховувалися фізіологічні та санітарні норми, раціони
й режими харчування були відпрацьовані спеціально для виховання
здорового та сильного майбутнього покоління. Проаналізувавши архівні дані
та усні свідчення респондентів, нами складено приблизне меню сніданків та
обідів у школах УРСР. Більшість шкіл мали спеціалізовані їдальні і
забезпечували учнів гарячим харчуванням. Відсоток шкіл, які обмежувалися
лише буфетами, був незначний.
Одним з пріоритетних напрямів соціальної роботи державних органів
серед дітей та підлітків виступала охорона здоров’я учнів. Щорічно в
республіці проводилися медичні огляди школярів із залученням
висококваліфікованих спеціалістів та здійсненням лабораторних і
рентгенологічних досліджень. Виявлених хворих дітей брали на
диспансерний облік і надавали необхідне лікування. Спільно із працівниками
охорони здоров’я в школах проводилася санітарно-освітня робота. Згідно з
навчальними планами школярам викладалися основи медичних знань, де
вивчали питання особистої гігієни, раціонального харчування учнів. Для
дітей було розроблено примірний режим дня та правила особистої гігієни.
В досліджуваний період спостерігаються заходи з боку радянського
керівництва щодо оптимізації навчально-виховного процесу, зокрема 6


об’єднання малокомплектних шкіл. Тому важливим питанням у соціально-
побутовому забезпеченні школярів виступала належна організація підвозу
учнів до шкіл, особливо із сільської місцевості, що проживали за межею
пішохідної доступності (відстань більше 3 км.), до навчальних закладів.
Транспортні питання вирішувалися створенням парку автобусів при школах,
залученням транспортних засобів з найближчих підприємств та колгоспів для
забезпечення регулярного перевезення учнів. Ще одним шляхом вирішення
цієї проблеми було створення інтернатів при школах, що в свою чергу
викликало серйозні застереження у батьків школярів, адже діти тривалий час
перебували поза сім’єю.
Проаналізовано та зроблено розподіл форм і видів відпочинку дітей на
офіційне (державне) та неофіційне (самоорганізоване). Офіційне організоване
дозвілля учнівської молоді в УРСР здійснювалося різноманітними закладами
позашкільної освіти та шкільними гуртками, проводилися регулярні
різноманітні масові конкурси, виставки, змагання, огляди дитячої творчості
тощо. Під особливим контролем знаходився організований відпочинок
школярів під час канікул. Що ж стосується неофіційного (саморганізованого)
відпочинку, тут ми виділяємо такі компоненти проведення вільного часу
дітьми, як народні ігри (часто містили елементи дитячого фольклору), а
також читання різнопланової літератури, журналів, газет, прослуховування
радіо, ігри на дитячих майданчиках, прогулянки тощо. Подано
характеристику та детальний опис розглянутих компонентів. Здійснено
компаративний аналіз проведення дозвілля й вільного часу міськими і
сільськими школярами. Основні розбіжності прослідковуються в
організованій формі дозвілля.
Слід наголосити, що особлива увага зверталась на зовнішній вигляд
дитини під час перебування в школі. В 60 – 80-ті рр. ХХ ст. шкільна форма
була обов’язковою, і мала дисциплінувати та згуртовувати дітей. Вона була
єдиним можливим шкільним одягом та мала відповідати усталеному зразку.

Визначено перспективні напрями подальшого вивчення, наукового та
практичного дискурсу проблем дитинознавства, означено рекомендації щодо
вдосконалення форм і методів державної політики у галузі шкільного
повсякдення, його структури та змісту.
Ключові слова: повсякденне життя, дитинство, діти і підлітки,
учнівська молодь, соціально-побутове забезпечення, дозвілля, соціалізація
школярів, ідейне виховання, радянська партійна державна система, «застій»,
УРСР.