Знайди книгу!

Опис:
Гуменюк В. В. Повсякденне життя сільського населення етноспільнот
Півдня України (20-ті – перша половина 30-х рр. ХХ ст.). – На правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 – історія України (032 – Історія та
археологія). – Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова.
– Київ, 2018.
Зміст анотації
Дисертаційна робота присвячена комплексному та поліаспектному аналізу
повсякденного життя сільського населення етноспільнот Півдня України
у контексті політичних, економічних і соціокультурних трансформацій 20-х –
першої половини 30-х рр. ХХ ст.
Враховуючи принципові відмінності в зображенні міжвоєнного періоду
історії етноспільнот України, які залежали від змісту національної політики
держави та відмінних методологічних підходів до наукових досліджень, огляд
історіографії теми здійснено за такою схемою: 1) радянська історіографія; 2)
наукові розвідки сучасних українських дослідників; 3) праці зарубіжних авторів.
З’ясовано, що повсякденне життя селянства національних меншин
південноукраїнського регіону є малодослідженим. Зазначена проблематика
знайшла відображення в історичній літературі, однак присвячені їй наукові праці
мають фрагментарний характер. Переважно автори досліджували повсякдення
селянства Степової України у контексті соціально-економічного становища тієї
чи іншої етноспільноти, часто зводячи географічні межі наукового пошуку до
масштабів окремих районів або ж поселень.
Джерельну базу праці складає широкий комплекс різноманітних за
походженням і змістом джерел. Це – документи та матеріали центральних
архівних установ України: Центрального державного архіву вищих органів
влади та управління України, Центрального державного архіву громадських
об’єднань України. У роботі знайшли своє відображення документи із обласних
архівних установ: Державного архіву Миколаївської області, Державного архіву 3


Одеської області та Державного архіву Херсонської області. Опубліковані
джерела представлені низкою статистичних відомостей та збірників документів
із зазначеної проблеми. Доповнює наявну джерельну базу поряд із спогадами та
подорожніми нотатками очевидців досліджуваних подій цілий комплекс
періодичних видань міжвоєнного періоду.
Методологічною основою дисертації стали загальнонаукові універсальні
принципи об’єктивності, історизму, системності та всебічності. У роботі
використані як загальнонаукові так і спеціально-історичні методи дослідження.
До загальнонаукових належать методи аналізу і синтезу, індукції й дедукції,
аналогії, термінологічного аналізу. Спеціально-історичні методи посприяли
більш глибшому розгляду означеної проблеми, науковому трактуванню багатьох
малодосліджених питань. Були залучені проблемно-хронологічний, історико-
типологічний, історико-порівняльний, історико-генетичний, історико-
психологічний, історико-системний та інші методи.
Південь України внаслідок тривалого процесу його заселення став регіоном
співжиття й активного взаємовпливу багатьох суттєво відмінних один від одного
народів, з притаманною кожному з них широкою гамою особливостей в
господарському житті, культурі й побуті.
Громада, яка існувала у середовищі всіх національних меншин Півдня
України виконувала роль базового соціального інституту на селі, виступала
важливою одиницею взаємодії між окремими індивідами та опікувалася
охороною ідентичності етноспільнот. Гендерна роль болгарок, грекинь, єврейок
та німкень у традиційних патріархальних сільських сім’ях зводилася до
піклування про членів родини та виконання хатніх робіт. На прикладі
примусового розширення участі жінок національних меншин у різних галузях
сільськогосподарської діяльності та завдяки аналізу фактів їх залучення
радянською владою до місцевого політичного життя визначено декларований і
реальний статус жіноцтва у родині та сільській общині. Реакція населення на
державні заходи у напрямі зрівняння прав чоловіків і жінок була бурхливою.
Спроби залучення селянок до більш активного громадського життя не завжди 4


виявлялися ефективними. На перешкоді стояла затурканість жінки-селянки, її
завантаженість побутовими роботами, тим часом як для партійних і радянських
органів необхідно було змінити ситуацію, показати активну селянку, як доказ
правильного проведення соціальної політики. Створюючи на селі дитячі садки
та школи, держава намагалася перебрати на себе батьківські функції виховання
дітей.
Вибір будівельних матеріалів, особливості спорудження житлових та
господарських будівель національними меншинами залежали від характерних
для південноукраїнського регіону кліматичних умов та економічних факторів.
Німці, греки, болгари та євреї послуговувалися дещо відмінними типами
селянського житла, що відрізнялися плануванням та інтер’єром, проте будинки
мали й спільні елементи, а під час їх зведення використовувалися схожі техніки
домобудівництва. Санітарно-гігієнічний стан помешкань переважно був
незадовільним. Обрання конструкції будинку залежало не лише від
особливостей традиції житлового будівництва у середовищі етноспільнот, а й від
майнового стану та соціального статусу його власників. На уніфікацію
історичних типів житла вплинули соціально-економічні процеси, що були
пов’язані із колективізацією.
Використання чоловіками і жінками традиційного національного вбрання у
20-х – першій половині 30-х рр. ХХ ст. було зведено до мінімуму. Національні
меншини регіону для вдягання обирали фабричний міський костюм. Тяжке
економічне становище на селі зумовлювало довготривале використання одягу та
його власноручне пошиття. Кожна етноспільнота мала власну національну
кухню, яку вирізняли з-поміж інших способи приготування їжі та інгредієнти.
Важливу роль у виборі продуктів харчування відігравали сезонні зміни погоди,
а також релігійні переконання. Під час Голодомору 1932 – 1933 рр. споживання
їжі звелося до мінімуму. Люди змушені були задовольнятися низькокалорійними
сурогатами.
В дисертації проаналізовано господарську діяльність сільського населення
етноспільнот Степової України, яка розвивалася за умов несприятливого для 5


хліборобства сухого клімату. Повсякденні практики господарювання
національних меншин сільської місцевості Півдня України, що визначали їх
виробничу діяльність упродовж 1920-х – першої половини 1930-х рр. не
зводилися до виконання робіт пов’язаних лише із обробітком землі.
Господарська активність етноспільнот була багатогалузевою. У буденному житті
національних меншин хліборобство поєднувалося із скотарством та
допоміжними видами сільськогосподарської діяльності. Економічна політика
більшовиків, що була спрямована на колективізацію сільського господарства
негативно вплинула на усталені форми аграрного виробництва етноспільнот.
Слабка організація охорони здоров’я, брак лікарів і відсутність
медикаментів, об’єктивно низький рівень гігієни, що був частково пов’язаний із
незадовільними житловими умовами - зумовлювали слабку захищеність
національних меншин від інфекційних захворювань, що нерідко набували ознак
епідемій, причому показники захворюваності на недуги у всіх етноспільнот
майже не відрізнялися. Певним винятком було значне поширення у німців
трахоми, а у середовищі грецьких жінок туберкульозу. Влада намагалася
ліквідувати існуючі негаразди, створюючи додаткові лікарняні ліжка та
здійснюючи вакцинацію населення.
Міжнаціональні відносини у селах Степової України характеризувалися
загостренням конфліктних ситуацій на етнічному ґрунті. Найбільше утисків
зазнали євреї-переселенці, яких держава намагалася навчити хліборобству.
Причиною негативного ставлення навколишнього населення до цієї
національної меншини слугувало земельне питання. Євреїв категорично не
задовольняло таке зневажливе ставлення відносно себе, і тому вони вели
боротьбу із цим явищем несиловими методами. Політика більшовиків, що йшла
у розріз з інтересами селянства національних меншин стала наслідком
формування невдоволення радянською владою, що виявлялося під час виборів.
Зростання протестної поведінки національних меншин південноукраїнського
регіону, що варіювалася від поширення небажаних для більшовиків чуток до
громадських виступів проти влади, які закінчувалися фізичною розправою з її 6


представниками, було реакцією на насадження комуністичною верхівкою
власної моделі суспільно-економічного життя.
В дослідженні охарактеризовано традиційні та радянські форми дозвілля
селянства Півдня України. До перших з них належали практики відзначення
релігійних свят. Для того аби відсторонити етноспільноти від звичного
заповнення вільного від роботи часу представники радянської влади на селі
закликали жителів колоній до відвідування клубів. У руслі пануючого
соціалістичного духу, більшовики намагалися послабити роль традиційного
сільського укладу, розмити ментальні корені самобутнього світу етноспільнот. У
сільбудах, за посередництва виступів лекторів, театралізованих дійств,
кінопоказів відбувалося насадження у свідомість селянства національних
меншин більшовицької ідеології.
Завдяки існуванню потреби у здійсненні культових обрядів, що
супроводжували життя будь-якого віруючого, релігійне життя селянства
національних меншин Півдня України було тісно пов’язане з конфесійними
організаціями. Кожна людина була членом громади віруючих та мала
виконувати низку обов’язків (відвідувати щотижневі та святкові богослужіння,
брати участь у зборі коштів). Повноцінне задоволення етноспільнотами регіону,
які належали до іудаїзму, католицької, православної церков та кількох
протестантських течій, власних релігійних потреб, залежало від наявності у
розпорядженні віруючих культових споруд. Серед німців була розвинена
релігійно-просвітницька діяльність, що виявилася у створенні молодіжних
гуртків, які діяли при храмах. Важливу роль у повсякденному житті членів
релігійних громад відігравали священики, які були не лише духовними лідерами,
а й очолювали віруючих у їх протистоянні з владою, яка намагалася знищити
релігійний світогляд. Оскільки більшовики з кінця 1920-х рр. не лише поглибили
масову антирелігійну пропаганду, а й розгорнули масштабну кампанію закриття
культових споруд, що супроводжувалася репресивними заходами відносно
кліру, віруючі змушені були розпочати задовольняти повсякденні релігійні
потреби вдома.

Ключові слова: повсякденне життя, сільське населення, етноспільноти,
Південь України, радянська влада, громада, сім’я, житло, одяг, їжа, суспільні
настрої, дозвілля, релігійне життя.