Знайди книгу!

Опис:
Зозуля Н. М. Повстанський рух в Середньому Подніпров’ї (1918 – 1922 рр.) за спогадами старшин армії УНР. – Кваліфікаційна праця на правах рукопису. – Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського, 2018.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. – Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського, 2018.

У дисертації шляхом комплексного та багатоаспектного аналізу мемуарної спадщини старшин армії УНР, де містяться повідомлення про селянський повстанський рух, пояснюються колізії у взаємовідносинах між регулярними та іррегулярними збройними формуваннями періоду Української національної революції.
Об’єктом дисертаційної праці є комплекс джерел особистого походження – мемуарна та епістолярна спадщина – старшин армії УНР, що відображають селянський повстансько-партизанський рух в Середньому Подніпров’ї у 1918 – на початку 1920-х рр.
Предметом дослідження є закономірності формування мемуарних джерел старшин армії УНР, а також повідомлення, судження, оцінки й коментарі, які даються їх авторами щодо місця та ролі селянського повстансько-партизанського руху на Середньому Подніпров’ї в історії Української революції.
Усвідомлюючи переваги міждисциплінарного підходу перед моністичним, методологія дослідження базується на загальнонаукових, філософських, історичних, соціологічних та психологічних принципах і підходах.
В дисертаційному дослідженні було застосовано такі загальнофілософські методи як діалектичний, аналітичний, інтуїтивний, феноменологічний, герменевтичний.
Основоположними дослідницькими принципами було визнно об’єктивність, всебічність (всесторонність), конкретність, історизм, системність, логічність.
Серед загальнонаукових методів застосовувалися: логічний (відтворення у мисленні складного системного об’єкту, що розвивається або розвивався, у формі історичної формально-логічної моделі або теорії), аналітичний (поділ об’єкта дослідження на складові частини), дедукції (сходження дослідження від загального до одиничного), індукції (який полягає в дослідженні руху від одиничного до часткового або загального), класифікації (виокремлення з певної множини досліджуваних об’єктів певних груп цих об’єктів на підставі заздалегідь визначених якісних критеріїв) та аналогії (встановлення відношення еквівалентності (відповідності, схожості) між двома системами об’єктів, що розглядаються, за деякими ознаками), порівняльний (співставлення одного конкретного об’єкту дослідження (або «родинної» групи об’єктів) з іншими досліджуваними об’єктами (або групами об’єктів) з метою виявлення їх схожості або різниці), абстрагування (теоретичне узагальнення через мислене вичленовування певних елементів конкретної множини з відверненням від інших її елементів для означення основних закономірностей об’єкту дослідження), узагальнення (процес мислимого переходу від одиничного до загального, від менш загального бо більш загального, в результаті якого отримується нове знання більш високого, узагальненого порядку), системності (розгляд об’єкту дослідження як цілісної множини у сукупності відносин і зв’язків між ними, тобто як системи), структурно-функціональний (дослідження статичних об’єктів-систем на основі виокремлення у соціальних системах структурних складових та їх особливої визначаючої дії стосовно один одного). Логічний метод був використаний для формулювання висновків до кожного розділу та загально дисертаційних висновків. Аналітичний метод був використаний при виробленні плану дисертаційного дослідження, відборі та опрацюванні опублікованих та архівних джерел, дисертацій, наукових статей і монографій з проблематики, дотичної до теми дисертації. Дедуктивний метод був застосований для виявлення внутрішніх протиріч систем економічного, соціального та повстансько-політичного просторів Середнього Подніпров’я як визначальних факторів системного саморозвитку життєвого простору Центральної України 1918 – початку 1920 х рр.
Окрему групу застосованих у дослідженні загальнонаукових методів склали ідеографічний метод (описування індивідуальних особливостей одиничних історичних фактів і подій), який був задіяний задля створення максимально широкої інформативної основи для реалізації вказаних вище, теоретично орієнтованих загальнонаукових методів, розуміння (усвідомлення смислу досліджуваних фактів і явищ), раціональне пояснення (виявлення сутності досліджуваного предмету, підведення його під відповідну закономірність з визначенням причин та умов, джерел його розвитку і механізмів їх дії) та кількісний та якісний аналіз документів.
Основними спеціально-історичними методами, які використовувалися в ході дисертаційного дослідження, є: історико-генетичний, історично-порівняльний, історично-типологічний, історично-системний методи та методи діахронного аналізу. Окрім вищезгаданих були застосовані такі спеціально-історичні методи, як проблемно-хронологічний (передбачає теоретичне розчленування об’єкту дослідження на системоутворюючі елементи з наступним дослідженням їх внутрішнього саморозвитку в хронологічній послідовності та порівнянні), метод періодизації (який полягає у визначенні якісно відмінних етапів внутрішнього саморозвитку об’єкту історичного дослідження, хронологічна послідовність яких і складає життєвий цикл цього об’єкту) та компаративістський (виявлення суттєво спільного у різних об’єктах дослідження шляхом порівняння їх як цілісностей, так і їх сутнісних елементів з використанням діалогового аналізу через порівняння, аналогії та паралелі).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше системно досліджено ступінь відображення селянського повстанського руху 1918 – 1923 рр. на Середньому Подніпров’ї в мемуарах старшин армії УНР; з’ясовано як у джерелах особистого походження відображається взаємодія між регулярними та іррегулярними формуваннями на багатьох рівнях: політичному, війському, господарському, побутовому, гендерному, конфесійному тощо;
уточнено на основі мемуарів старшин армії УНР раніше отримані відомості щодо ідейно-політичної, військової та організаційної платформи повстанського руху;
отримано нові відомості щодо гендерної та побутової взаємодії національних збройних сил та селян-повстанців у роки Української національної революції;
дістало подальшого розвитку дослідження місця селянського повстанського руху Середнього Подніпров’я кінця 1910-х – 1920-х рр. у загальноукраїнському визвольному русі; внеску окремих лідерів селянського руху в його організацію та ефективну боротьбу з носіями та інституціями радянського політичного режиму; показано місце та роль релігійного чинника серед мотиваторів дій повстанців.
Практичне значення отриманих результатів дисертаційної роботи полягає в тому, що вони дозволяють суттєво заповнити прогалини в історіографії та джерелознавстві селянського повстанського руху 1918 – початку 1920-х рр., особливо щодо його регіонального та персонального вимірів. Отримані результати сприятимуть подальшому збагаченню методики джерелознавчих досліджень українського визвольного руху.
Фактичний матеріал і теоретичні висновки дослідження можуть бути використані при написанні колективних праць з історії України, військової і соціальної історії України, українознавства, етнології, соціології, для підготовки спецкурсів для студентів історичних, соціологічних, культурологічних та політологічних спеціальностей вищих навчальних закладів, складанні програм і методичних рекомендацій.
Актуалізовані джерела сприятимуть проведенню локально-історичних та просопографічних досліджень, у написанні дисертацій, монографій, у створенні навчально-методичних посібників і науково-популярних видань.
Висновки і рекомендації дисертаційного дослідження можуть бути використані при формуванні державних та регіональних програм з військового будівництва та гуманітарної політики.
У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, її зв’язок із науковими темами і програмами, визначено мету і дослідницькі завдання, об’єкт і предмет наукового пошуку, показано наукову новизну, практичну цінність дисертації, відображено апробацію результатів дослідження, подано відомості про структуру та обсяг роботи.
Розділ перший «Історіографія, джерельна база та методологічні засади дослідження» присвячений оцінкам стану висвітлення та рівня наукового осмислення проблеми, ступеня її археографічного опрацювання, пошукові прогалин і переспектив подальшого опрацювання. Дисертанткою встановлено рівень достовірності та репрезентативності джерельної бази, яку становлять, передовсім, мемуари головного отамана армії УНР С. Петлюри, генералів О. Грекова, М. Омеляновича-Павленка та Ю. Тютюнника, полковника О. Вишнівського, підполковників Ю. Городянина-Лісовського (Горліса-Горського) та О. Доценка, сотників Н. Авраменка, Я. Гальчевського та І. Лютого-Лютенка, чорних запорожців – П. Дяченка та М. Дорошенка. В розділі окреслено науковий інструментарій дослідження; сформовано повноцінний і цілісний комплекс мемуарних джерел, проведено їх класифікацію, з’ясовано обставини появи.
Історіографічний аналіз літератури засвідчив практичну відсутність в українській історіографії досліджень як всього комплексу трансформаційних (економічних і етносоціальних) і визвольних процесів у Середньому Подніпров’ї 1918 р. – початку 1920-х рр. у їх взаємозв’язку і взаємодії, так і специфічних особливостей селянського визвольного руху на середньодніпрянських теренах революційної і післяреволюційної доби. Він підтверджує доцільність обрання теми дослідження та її структуризації.
Сучасна (новітня) історіографія проблеми, як вже зазначалося, почала формуватися наприкінці 1980-х — на поч. 1990-х рр. І на сьогодні цей процес ще продовжується. Для нього є характерною пропозиція нових ідеологем, дискусійність і накопичення нових фактичних матеріалів. Але водночас пошук нового призвів і до певної спекуляції на тематиці
Джерельна база дисертаційної роботи є науково достовірною і достатньою мірою репрезентативною для обґрунтованого висвітлення досліджуваної проблеми. Обраний для дослідження комплекс філософських, філософсько-історичних, загальнонаукових і спеціальних історичних принципів і методів є достатнім для об’єктивного, комплексного аналізу існуючої джерельної бази з теми дослідження.
У другому розділі «Колізії у взаєминах між українським селянством і армією в період Української національної революції» виявлено і пояснено різні, нерідко полярні, взаємооцінки регулярних та іррегулярних збройних формувань періоду Української національної революції, що зустрічаються на сторінках мемуарів старшин армії УНР. Проаналізовано сюжети, що стосуються господарської, побутової та гендерної взаємодії українських національних збройних формувань та повсталого селянства Середнього Подніпров’я.
Залежно від персонального ставлення та оцінок повстанського руху в історії Української національної революції, було виділено три групи мемуаристів: 1) які ставляться до повстанського руху – отаманщини виключно вороже та вважають його вирішальним чинником поразки українських визвольних змагань (Н. Авраменко, Ю. Артюшенко, Л. Дудко, Д. Кетрос, С. Левченко, С. Самійленко); 2) симпатиків повстанського руху, які самі провели тривалий час у їх середовищі, представляють повстанський рух дещо романтизовано і прикрашено, відзначають те, що повстанці Середнього Подніпров’я героїчно трималися навіть тоді, коли армія УНР перейшла українсько-польський кордон та була інтернована, а радянська влада прийшла втретє і вже почала закріплюватися на місцях (Я. Гальчевський-Войнаровський, Ю. Горліс-Горський, М. Дорошенко, О. Доценко, І. Лютий-Лютенко, М. Середа); 3) автори, які намагаються поглянути на повстанський рух в комплексі, відзначаючи, з одного боку бойову ефективність повстанців, героїчні сторінки в їх боротьбі, запеклість (на межі з безрозсудливістю) повстанського руху, а з іншого – стихійність, недостатню організованість, пріоритет особистих, або місцевих цінностей перед великими завданнями, неконтрольованість отаманів тощо (О. Вишнівський, О. Греків, М. Омелянович-Павленко, С. Петлюра, Ю. Тютюнник).
В ході текстологічного аналізу мемуарів старшин армії УНР було виявлено та прокоментовано численні сюжети, що містять картини з життя революційної пори на рівні окремої громади чи родини та відображають стосунки між озброєними повсталими чоловіками та жінками-селянками, які виконували різні соціальні ролі в повстанському середовищі: дружин, матерів, доньок, сестер, коханок, зв’язкових, сторонніх спостерігачок тощо. На відміну від мирного часу, визначальним чинником у гендерній взаємодії часів громадянського збройного протистояння стала соціально-політична ідентичність дієвців.
У третьому розділі «Бойовий потенціал повстанського руху в Середньому Подніпров’ї у світлі джерел особистого походження кадрових військових УНР» показано як офіцери і старшини армії УНР оцінювали рушійні сили, організаційні форми і тактику повстанського руху. На основі джерел особистого походження встановлено маловідомі факти щодо забезпеченості повстанського руху зброєю та амуніцією. Зроблено припущення щодо причин суперечливих оцінок професійними військовими ступеня бойової ефективності повстанських загонів Середнього Подніпров’я.
Період громадянського збройного протистояння на руїнах Російської імперії, з огляду на відсутність фронту і непропорційність між чисельністю військ та територією, на якій велися бойові дії, а диспропорцію в чисельності армій різних сторін, призвів до застосування повсталим селянством широкого арсеналу методів і тактичних прийомів. Тактика селян-повстанців не відзначалася мобільністю і довгими рейдами, а здебільшого була спрямована на убезпечення свого краю. Сучасники та, зокрема, учасники повстанського руху в Середньому Подніпров’ї залишили цінні мемуари, на сторінках яких нерідко зустрічаються відомості про організовані ними акції: диверсії, рейди, перехоплення, нальоти, пограбування, звільнення заручників, уживлення інформаторів, порушення ворожих комунікацій і постачання та ін., супроводжуючи відповідні епізоди професійними коментарями. Особливо докладно мемуаристи характеризують розвідувальну та контррозвідувальну діяльність повстанців.
Зрештою, привертає увагу добра обізнаність мемуаристів із тонкощами повстанської справи. Ми можемо пояснити це такими обставинами: по-перше, багато хто зі старшин та офіцерів армії УНР, в силу різних причин, не один місяць провели в повстанському запіллі; по-друге, збройні сили УНР взаємодіяли з повстанцями під час окремих операцій, тому, для ліпшої координації дій, були вимушені повідомляти одне одного про своє становище і подальші наміри.
В рамках четвертого розділу «Ідейна і політична платформа повстанського руху Середнього Подніпров’я крізь призму мемуарної спадщини військових УНР» встановлено як офіцери і старшини армії УНР характеризують політичний світогляд повстанців Середнього Подніпров’я; наскільки вагомим мотиватором, на їх думку, був для повсталих селян релігійний фактор. Пояснено оцінки, які мемуаристи залишили щодо повстанських отаманів і т. зв. повстанських «республік» – квазідержавних утворень на українських землях, що перебували у складі колишніх Російської та Австро-Угорської імперій.
Таким чином, у дисертаційній роботі виявлено нові відомості про ідейно-політичний, військовий, господарський, гендерний та конфесійний аспекти повстанського руху 1918 – початку 1920-х рр.; з’ясовано взаємні оцінки регулярних та іррегулярних збройних сил, прослідковано еволюцію їх взаємовідносин; розкрито інформаційний потенціал мемуарів офіцерів і старшин армії УНР, окреслено перспективи їх використання для уточнення і перевірки існуючого та створення нового наукового знання з історії Української національної революції.

Ключові слова: мемуари, епістолярні джерела, повстанський рух, Середнє Подніпров’я, старшини, армія УНР, Холодний Яр, отаманщина, повстанські «республіки», визвольний рух, релігія, колективна свідомість.