Знайди книгу!

Опис:
Чорноморська минувшина: Записки Відділу історії козацтва на півдні України, випуск 12 /за ред. В. А. Смолія. – Одеса : Типографія «Друк Південь», 2017

У 1812 р. до складу Російської імперії на основі
Бухарестського трактату була включена територія між
Дністром, Прутом та Дунаєм, що увійшла до складу
новоствореної Бессарабської області. Це був регіон, де
зустрічалися інтереси територіально близьких держав. Тому
особливо гострого значення набувала система аргументації
прав володіння цією територією. Серед можливих аргументів
зацікавлених у Бессарабії сторін російські автори ХІХ ст.
згадують про принципи права завоювання та першого
заселення, етнографічний, історичний, економічний. У
міжнародному праві використовувалися й інші принципи:
географічнй, стратегічний. Важливого значення набували
питання «що таке Бессарабія?», звідки походить ця назва, які
кордони Бессарабії. Відповідь на ці питання часто була
покликана створити підґрунтя для принципу завоювання (або
також історичного аргументу) у боротьбі за регіон у ХІХ ст.
Межі регіону «Бессарабія» у суспільному дискурсі в межах
Російській імперії не були однозначними. Розташування
Бессарабії на політично-стратегічному (й історичному)
фронтирі призводило, поряд з ототожненням Бессарабії з
Бессарабською областю у Російській імперії, до актуалізації
поняття «Бессарабія» як південної частини Бессарабської
області (Буджака). Такий підхід практично дозволяв
виключити зі змагання за Бессарабію (у значенні «Буджак»)
Молдавське князівство (згодом Румунію). У свою чергу,
поняття «Буджак» виступало також не вповні однозначним.
«Плаваючий» кордон Бессарабії як Буджака був можливим саме завдяки своєму прикордонному становищу, у
формуванні якого зіграла роль не тільки боротьба Російської
імперії за цю територію, але й внутрішня суперечка за
територію між Молдавським князівством та Османською
імперією, що відбувалася ще щонайменше у XVIII ст. та інші
чинники. Уявлення про Бессарабію впливало і на інтерес до
неї в Одесі, зокрема, з боку одеського історика, статистика
та економіста А. О. Скальковського.
У статті стверджується, що аргумент завоювання
території, актуальний для Російської імперії щодо Бессарабії
до 1856 р., з цього часу втрачає своє значення. На зміну йому
виступають інші аргументи, серед яких економічний,
історичний. Особливу роль в системі аргументації прав на
територію Бессарабії у період розбудови модерних націй
починає відігравати аргумент етнографічний. Він включав в
себе посилання на те, що територію Бессарабії (Буджака) з
давніх часів заселяли слов’яни і, зокрема, анти. З іншого боку,
прибічники етнографічного аргументу опиралися і на значний
відсоток українського та російського населення у регіоні в
історичних реаліях другої половини ХІХ ст. Використання
етнографічного аргументу дозволяло не тільки імперії, в силу
свого офіційного проекту триєдиного «руського народу»,
наполягати на своїх правах, але й сприяло виробленню
доказової бази, з етнографічного погляду, для утвердження
українського права на територію Бессарабії-Буджака,
зважаючи на значну роль українців у заселенні цього
історичного фронтиру країн та народів.
Ключеві слова: Бессарабія, регіон-фронтир, Буджак.