Знайди книгу!

Опис:
Антоненко М. М. Православна духовна музика в системі української
культури кінця ХХ – початку ХХІ століття. – Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 – Теорія та історія культури
(мистецтвознавство). Мелітопольський державний педагогічний університет
імені Богдана Хмельницького, Міністерство освіти і науки України.
Національна музична академія України імені П. І. Чайковського,
Міністерство культури та інформаційної політики України. Київ, 2020.
Розвиток української культури неможливо уявити без храмового
мистецтва православ’я. Духовна музика, поряд з архітектурою та живописом,
є його найбільш значущим компонентом, що має насичену історію, яскраві
етапи жанрової та стильової еволюції.
Проблематика, пов’язана з розвитком духовної музики православної
традиції, знайшла широке відображення в дослідженнях українських вчених:
Н. Александрової, І. Бермес, Д. Болгарського, Ю. Воскобойнікової,
І. Гарькавої, Н. Герасимової-Персидської, Т. Гусарчук, Л. Дорохіної,
О. Зосім, Л. Кияновської, Б. Кіндратюка, Т. Компанієць, І. Кондратенко,
Л. Корній, Б. Кудрика, П. Маценка, Ю. Медведика, І. Сахна, Н. Середи,
Н. Сиротинської, В. Снитіної, О. Тищенко, А. Ткаченко, І. Харитона,
О. Цалай-Якименко, О. Шевчук, О. Шуміліної, М. Юрченка та багатьох ін.
Музична культура православної церкви постає масштабним та
фундаментальним явищем з насиченою історією та культурно-стильовим
різноманіттям. Її історичний розвиток позначений поступовою
секуляризацією та формуванням, окрім літургійного (суто богослужбового),
паралітургійного та позалітургійного напрямів. Кожен із них представлений
численними жанрами та пластами музичних творів, які посідають своє
вагоме місце в історії розвитку вітчизняної музичної культури. 3
Наукове завдання дослідження полягає у виявленні основних тенденцій
розвитку літургійного, паралітургійного та позалітургійного напрямів
духовної музики православної традиції в Україні наприкінці ХХ – на початку
ХХІ ст.
У межах дослідження нами виокремлено 7 основних етапів еволюції
православної духовної музики в Україні. Сьомий етап її розвитку (кінець
ХХ ст. – сьогодення) обрано предметом нашого дослідження. На межі ХХ –
ХХІ ст. православна духовна музика з одного боку, відіграє важливу роль у
духовному житті найбільш масової релігійної течії країни, будучи
невід’ємною складовою богослужіння православної церкви, а з іншого, є
важливою складовою мистецького життя. У даний період вона переживає
ренесанс своїх тисячолітніх надбань, оновлення та жанрову трансформацію.
Духовна музика православної традиції в системі української культури кінця
ХХ – початку ХХІ ст. відзначена багатофункційністю, серед найважливіших
її функцій виділимо ціннісну, виховну та повчальну, догматичну, культурно-
просвітницьку, місіонерську, художньо-естетичну.
До літургійного напряму відносимо піснеспіви, які виконуються під час
богослужіння й складають пісенну частину чинопослідовності тієї чи іншої
церковної служби. Важливою характеристикою літургійного напряму є
канонічність. Саме поняття канону вміщує в себе як теоретичні, так і
практичні аспекти. З одного боку, це втілення духовного й естетичного
змісту, з іншого – закони художнього розуміння й відтворення музичних
явищ.
За результатами дослідження встановлено, що в сучасній православній
богослужбовій співочій традиції України сформувалися наступні різновиди
виконання піснеспівів: антифонний, епіфонний, іпофонний, респонсорний,
канонарх, гімничний. У музичний цикл літургії входять усі основні жанри
православної гімнографії: псалми, тропарі, кондаки, гімни, молитви, причетні
вірші. Організовані в традиційно сформовану систему, жанри пісень
органічно вбудовані в процес богослужіння, кожен з них пов’язаний певною 4
послідовністю, конкретними смисловими категоріями, має емоційний і
поетично-музичний задум. Незмінним компонентом річного кола
богослужінь є закон осьмогласся. Будучи мелодичним фундаментом
церковних піснеспівів, гласова система не втратила свого значення в сучасній
співочій практиці і є основою виконання численних богослужбових текстів,
таких як тропар, кондак, стихира, прокимен, ірмос, канон, світилен.
Церковний спів не тільки естетично збагачує богослужіння, й є носієм
християнського світосприйняття, норм релігійної моралі, цінностей
християнської культури. Провідну роль у донесенні догматів православ’я до
прихожан відіграє церковний хор. У співочій церковній практиці України
кінця ХХ – початку ХХІ ст. сформувалося декілька стильових напрямів, які
мають свої характерні особливості: монастирський, парафіяльний і
кафедральний спів. Одним із напрямків діяльності церковно-приходських
хорів стає художньо-естетична функція.
До паралітургійної музики православної традиції відносимо духовні
піснеспіви, які не є обов’язковими в канонічному богослужінні, не
підпорядковуються канонам й призначені для концертного виконання під час
святкових служб.
Паралітургійна музика в православній традиції має три основні вектори
розвитку. До першого відносимо жанр хорового концерту, поступове
впровадження якого в церковну службу відбувається з поширенням
партесного співу на теренах України (з XVI ст.). Паралітургійна музика
знайшла своє відображення у творчості як класиків української хорової
музики (М. Леонтович, К. Стеценко, О. Кошиць, Я. Яциневич, П. Демуцький
та ін.), так і плеяди сучасних митців (Л. Дичко, Г. Гаврилець, В. Сільвестров,
В. Степурко та багато ін.).
Нині паралітургійна хорова музика є важливою складовою музичної
культури України – звучить у межах музичних фестивалів та конкурсів,
концертах хорової музики, входить до репертуарного плану навчальних 5
програм із хорового диригування в мистецьких освітніх закладах і в цілому в
широке музично-просвітницьке коло.
Другим напрямом розвитку паралітургійної музики на теренах України
стає поширення духовної пісні. Духовні пісні історично існували на межі
паралітургійної та позалітургійної музики, адже їх виконання під час
святкових церковних служб є традиційним (колядки, щедрівки, великодні
тропарі, пісні, присвячені святим, тощо). Хорові обробки духовних пісень,
зроблені сучасними українськими композиторами, відрізняються новітніми
музично-стилістичними рисами, орієнтацією на широке коло слухачів.
До паралітургійної музики православної традиції відносимо й
дзвонарське мистецтво. Музика дзвонів є не тільки важливою частиною
сакрального дійства православної церкви, а й унікальним, художньо-
своєрідним феноменом української культури. Дзвін у православній культурі є
єдиним музичним інструментом, який дозволений канонами церкви.
Встановлено, що, деякою мірою збагатившись стилістичними
новаціями в сучасний період (дзвіниці, які побудовані в сучасному стилі, без
дотримання традиційних канонічних вимог, карильйони замість традиційних
дзвонів, нетрадиційні засоби гри на дзвонах тощо), дзвонарське мистецтво не
втрачає зв’язку з традиціями та першоджерелами. Кінець ХХ – початок
ХХІ ст. позначений розвитком вітчизняної кампанології, виникненням
спеціалізованих шкіл, науково-методичних центрів дослідження дзвонів,
проведенням фестивалів.
За результатами аналізу літургійної та паралітургійної творчості
сучасних українських композиторів виявлено, що дані напрями
характеризуються оновленням та жанровою трансформацією, посиленням
авторської позиції тощо.
Літургійна музика обмежена кількістю піснеспівів, які виконуються на
богослужінні, й потребує від автора дотримання всіх канонічних вимог як у
поетичному, так і в музично-стилістичному плані. Серед сучасних
українських композиторів, які створюють хорові твори в руслі багатовікових 6
традицій богослужбової практики, – митрополит Іонафан (Єлецьких),
М. Литвиненко, І. Сахно, В. Файнер та ін.
Паралітургійний напрям широко представлений у творчості
українських композиторів кінця ХХ – початку ХХІ ст. Духовні твори на
канонічні тексти Л. Дичко, В. Польової, Б. Фільц, М. Шуха та багатьох інших
доволі часто мають концертний характер, простежується характерна
тенденція розкрити свою творчу індивідуальність, синтезувати стародавнє та
сучасне, фольклорне та академічне тощо.
Позалітургійні твори не пов’язані або лише частково пов’язані зі
структурою богослужіння й співочим каноном, мають відносний простір у
виборі засобів музичної виразності, текстової основи, виконавського складу,
дають можливість більш повно й відкрито висловити композитору свої
індивідуальні релігійні почуття, душевні пориви та думки.
Позалітургійній музиці сучасних українських композиторів характерна
надмірна концертність, зв’язок із традиціями академічної інструментальної
музики, постмодернова музична мова, тенденція до індивідуалізації духовної
музики, намагання справити емоційний вплив на слухача. Цей напрям
представлений широким спектром музичних жанрів, серед яких: опера
«Різдвяне дійство» Л. Дичко на основі релігійних мотивів та канонічних
текстів; Літургії, у яких поєднані музичні традиції православної культури та
кантатно-ораторіального жанру; інструментальні твори, створені на основі
традицій української духовної музики; біблійні псалми та твори на основі
євангельських текстів та сюжетів, у яких наявні не притаманні традиціям
православної музики складні гармонічні вертикалі, мелодико-інтонаційні
прийоми, синтез інструментальної та вокально-хорової музики, вільне
трактування богослужбового канону та його складових тощо.
Розвитком позабогослужбових форм, асиміляцією із сучасною
культурою характеризується функціонування православної духовної пісні на
межі ХХ – ХХІ ст. Стильовими новаціями духовної пісні є виконання їх із музичним супроводом, поява жанру авторської духовної пісні, що є
уособленням синтезу церковної та світської традицій.
Важливим чинником розвитку та популяризації православної духовної
музики в сучасний період стає фестивальний та концертний рух. У
культурній практиці України сформувалися усталені форми проведення
форумів духовної музики – конкурс, фестиваль, концерт; напрями – духовних
піснеспівів, світські, в яких духовна музика є важливою складовою духовної
пісенності; рівні – від міських до міжнародних; специфіка – домінує
літургійна канонічна музика («Пентікостія», «Глас Печерський»),
представлена літургійна та паралітургійна музика («Від Різдва до Різдва»,
«Христос Воскресе», «Співочий собор»), представлена позалітургійна музика
(«О Мати Божа, Райський Цвіте», «Благодатне небо»), виконується
літургійна, паралітургійна та позалітургійна музика («Золотоверхий Київ»,
«Міжнародна Пасхальна асамблея», «Музичні прем’єри сезону», «Київ
М’юзік Фест»).
Ключові слова: духовна музика православної традиції, літургійний
напрям, паралітургійний напрям, позалітургійний напрям, українська
культура кінця ХХ – початку ХХІ століття.