Знайди книгу!

Опис:
Ковальчук І. В. Правові основи організації і діяльності крайових
судів у Галичини в складі Австрії та Австро-Угорщини (1850–1918 рр.).
– Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктор філософії за
спеціальністю 081 «Право» (галузь знань – 08 «Право»). – Львівський
національний університет імені Івана Франка; Львів, 2021.
У дисертації на підставі аналізу нормативно-правових актів, чинних на
території Галичини у досліджуваний період, наукової літератури, архівних
документів та інших писемних джерел комплексно досліджено правові
основи організації і діяльності крайових судів у Галичиниі в складі Австрії та
Австро-Угорщини (1850–1918 рр.).
У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення
історичного досвіду організації і діяльності крайових судів у Галичині в
складі Австрії та Австро-Угорщини (1850–1918 рр.). Дослідження цієї
важливої наукової проблеми надало можливість обґрунтувати авторське
концептуальне бачення головної тенденції розвитку в Галичині наприкінці
XVIII – середини ХІХ ст. австрійської судової влади та європейських
правових традицій. Саме наприкінці XVIII ст. в руслі реалізації австрійської
політики освіченого абсолютизму було сформовано суд як важливий
державно-правовий інститут, який характерний до романо-германської
правової сім’ї. Суд, як головний орган судочинства, став об’єктивно
необхідним компонентом механізму охорони і захисту прав та інтересів
людини у досліджуваний період.
Наголошено, що наприкінці XVIII – середини ХІХ ст. під впливом
політичних та соціально-економічних трансформацій австрійська правова
система та судочинство зазнали крдаинальних змін у напрямку централізації,
систематизації, лібералізації судового процесу й поступового відокремлення
суду від адміністрації. Ці зміни були спрямовані на створення ефективного
механізму абсолютистської держави. Впроваджувані зміни ґрунтувалися на


3



просвітницьких концепціях природного права, філософсько-правових ідеях
справедливості й суспільної користі. Для Галичини це також означало
відмову від пережитків середньовіччя, зокрема, домініального і станового
принципу судочинства.
З’ясовано, що створення крайових судів у Галичині стало результатом
політичних змін та реформування судової системи Австрійської імперії
внаслідок революції 1848–1849 рр. Основи нового австрійського судоустрою,
який з невеликими змінами діяв до завершення Першої світової війни, були
закладені в імператорському «Положенні про суди» 1849 р. Саме тоді
впроваджено уніфіковану триступеневу організацію судоустрою: повітові
одноосібні, крайові (окружні) колегіальні та вищі крайові суди. Крім того,
етапними моментами в історії судоустрою в імперії Габсбурґів можна
вважати ухвалення Австрійської конституції 1867 р. з подальшим
відокремленням судочинства від адміністрації та запровадження з 1873 р.
при крайових судах судів присяжних, що значно демократизувало
австрійську державно-правову систему.
Конкретизовано, що у середині 1850-х років на території Галичини і
Буковини було створено дев’ять крайових судів. Діяльність з розгляду справ
по суті крайові суди у Галичині розпочали з 29 вересня 1855 р. Унаслідок
змін 1853–1855 рр. назва “крайовий” збереглася лише за судами у Львові та
Кракові; інші стали називатися “окружними”, але зважаючи на їхню
предметну компетенцію, їх ототожнювали. У зв’язку з інтенсивним
розвитком, насамперед соціально-економічних відносин у Галичині,
особливо після революції та скасування кріпосного права, активізувалася
торгівля, цивільний обіг, укладалося багато цивільно-правових договорів
тощо. Проте одночасно виникали цивільно-правові та інші суперечки, що
викликало необхідність створити у коронному краї Галичини і Володимирії
додатково крайові суди. До початку ХХ ст. кількість крайових судів у
Галичині зросла до 19-ти: 12 – для Східної Галичини і Буковини та 7 – для
Західної Галичини.


4



Встановлено, що крайові (окружні) виступали судами другої інстанції
для апеляцій на рішення повітових судів та судами першої інстанції у
визначеному окрузі при розгляді кримінальних та цивільних справ, вартість
предмету спору яких складала понад 1 тис. корон. Крайові суди в Галичині,
як суди першої інстанції, розглядали: цивільні справи – сімейні спори,
опікунські справи, справи про поновлення у правах, усиновлення,
успадкування згідно із заповітами; кримінальні справи – справи про
порушення державних законів, антиурядову діяльність, організацію
нелегальних товариств, вбивства, грабежі, підпали, випадки образи честі й
гідності імператора або ж його родини. Спори гірничого, торговельного і
вексельного характеру, незалежно від ціни предмету спору, розглядали
спеціальні сенати лише декількох крайових (окружних) судів у Галичині. У
провадженні крайових судів у Галичині переважали цивільні справи,
пов’язані з майновими і земельними суперечками, а серед кримінальних –
справи про політичні злочини, крадіжки, фальшування грошей і документів,
заподіяння тілесних ушкоджень.
Показано, що крайові суди у Галичини діяли як колегіальні судові
органи й розглядали цивільні справи у кількості трьох, а кримінальні –
чотирьох суддів. Суддею крайового суду могла бути особа з юридичною
освітою, яка склала відповідні фахові екзамени. Крайові (окружні) суди
складалися з президентів, віце-президента (або віце-президентів), суддів,
помічників, ад’юнктів. У керівництві крайовими судами у Галичині
абсолютно переважали судді польської національності. Як допоміжний орган
при крайових судах функціонували канцелярії, у штаті яких числилися
директор, старший начальник канцелярії, канцеляристи, виконавчі урядники,
асистенти, офіціали. Крайові суди поділялися на цивільний і кримінальний
сенати (відділи), внутрішні повітові суди, промисловий суд. У віданні
крайових судів також перебували крайова табуля, сенат у торгівельних
справах, судова канцелярія для ведення діловодства, відділ цивільно-судових
депозитів, управління в’язницями, санітарно-медична служба.


5



З’ясовано, що діяльність крайових судів у Галичині спрямовувалася на
забезпечення правопорядку і дотримання законності. Свідченням цього стали
контроль за функціонуванням в’язниць в окрузі їхньої відповідальності,
існування при крайових судах відділень державної прокуратури,
адвокатських палат і нотаріату.
Досліджено, що на крайові суди у Галичині покладалася функція
контролю, а фактично внутрішнього контролю над діяльністю самого суду і
установ, які діяли при ньому – Адвокатська палата, Нотаріальна палата.
Важливим елементом контролю був нагляд над станом утримання в’язнів в
окрузі відповідальності суду. У випадку Східної Галичини – це львівські і
одна станіславівська в’язниці. Контролююча функція була безпосередньо
пов’язана з дисциплінарною діяльністю крайових судів. Ще однієї важливою
функцією крайових судів у Галичині був апеляційний розгляд для судів
першої інстанції у цивільних справах (для кримінальних таким органом був
Вищий крайовий суд у Львові).
Розкрито, що упродовж діяльності крайових судів у Галичині (1850-
1918 рр.) спостерігалася тенденція до обмеження принципу незалежності
суддів, що знайшло закріплення в австрійському законодавстві. Це
виявлялося, зокрема, при формуванні суддівського корпусу крайових судів у
Галичині, важливим критерієм якого була політична благонадійність,
призначенні та переведенні суддів на інше місце роботи (або на пенсію), так
званих чистках суддівських кадрів. Встановлено, що до керівного складу
крайових судів у Галичині суддів українського походження не допускали.
Порушувалися права українців захищати свої права рідною мовою під час
судового розгляду.
Ключові слова: крайові суди, судова система, суд, судді, цивільне
судочинство, кримінальне провадження, апеляції, Австрійська імперія,
Австро-Угорська імперія, Галичина.