Знайди книгу!

Опис:

АНОТАЦІЯ
Гуцал В. А. Професор І. Винокур у науково-освітньому і
громадському житті України (1948–2006 рр.). – Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Кам’янець-Подільський
національний університет імені Івана Огієнка, Кам’янець-Подільський, 2018.
У дисертації здійснено комплексний аналіз наукової, освітньої і
громадської діяльності відомого вченого І. Винокура впродовж 58 років.
Робота складається зі вступу, 4 розділів, 12 підрозділів, висновків,
списку використаних джерел і літератури та додатків.
У дослідженні проаналізовано стан розробки проблеми на основі
історіографічного аналізу наукових, науково-популярних праць радянських,
українських і зарубіжних авторів.
Джерельною базою дослідження є фактографічний матеріал із 25 фондів
15 архівосховищ України та Російської Федерації, зокрема Центрального
державного архіву вищих органів влади і управління України, 4 державних
обласних архівів, наукових архівів ІА НАН України, ІІМК РАН (Санкт-
Петербург), НДЛА К-ПНУ ім. І. Огієнка, ІР НБ України НАН України ім.
В. І. Вернадського, 6 відомчих архівів, архіву родини І. Винокура,
документальних зібрань його колег, учнів та ін. Завдяки розробленій автором
методології дослідження, що застосована в дисертації, теоретико-
методологічним підходам опрацьовано репрезентативну джерельну базу, яка
дозволила провести інформаційне забезпечення обраної проблематики.
Визначено основні етапи життя І. Винокура, зокрема формування
наукового світогляду вченого в період навчання в Чернівецькому державному
університеті (1948–1953), роботи в Житомирському музеї (1953–1957) та
педагогічної роботи в Житомирському (1954–1956) і Чернівецькому (1957–
1963) університетах. Підкреслено, що у формуванні наукових зацікавлень
І. Винокура, становленні його як ученого і педагога вирішальну роль відіграли
відомі українські історики й старші колеги – Б. Тимощук, Л. Коваленко,
М. Брайчевський. З’ясовано, що впродовж життя він підтримував дружні й
творчі зв’язки й контакти з майже двомастами радянськими, українськими й
зарубіжними вченими.
Талант І. Винокура як педагога та вченого розкрився в Кам’янець-
Подільському національному університеті ім. І. Огієнка (1963–2005), де він
працював на посадах асистента, старшого викладача, доцента, професора,
завідувача кафедри. Зазначено, що науково-педагогічній роботі він надавав
значної уваги, постійно працював над удосконаленням освітньо-виховного
процесу на історичному факультеті. Його лекції й семінарські заняття мали
належне інформаційне забезпечення підручниками, посібниками,
методичними рекомендаціями. Дисертант акцентує увагу на методичних
прийомах Іона Ізраїльовича, подачі лекційного матеріалу, умінні зацікавити
студентів навчанням і науковою роботою.
Підтверджено, що створена І. Винокуром у 1963 р. на базі педагогічного
інституту археологічна експедиція забезпечила польові дослідження й
формування джерельної бази для вивчення давньої історії України. Упродовж
1963– 006 рр. було розкопано 16 поселень, 8 городищ, де виявлено майже 300
жител і господарських споруд, 21 могильник і 80 курганів, відкрито більше
300 поховань, 10 язичницьких святилищ-жертовників тощо.
Встановлено, що за цей період в археологічних експедиціях взяли участь
майже 4,5 тис. студентів історичного факультету, які під час проходження
практики набули вмінь і навичок проведення археологічних розвідок,
розкопок, систематизації та обробки виявленого матеріалу. Зібрані під час
практики артефакти широко використовувались студентами в науковій і
навчальній роботі, були узагальнені в доповідях на університетських,
регіональних, всеукраїнських студентських наукових конференціях тощо. В
археологічних експедиціях під керівництвом І. Винокура були виховані
молоді дослідники, які пов’язали свої наукові студії з давньою історією
України, а згодом увійшли до кола його послідовників і однодумців, яку
прийнято називати науковою школою, до якої входили О. Баженов,
Л. Вакуленко, А. Гуцал, І. Герета, О. Приходнюк, О. Журко, О. Могилов,
С. Маярчак, С. Нізевич, П. Нечитайло, М. Петров, Б. Строцень, І. Старенький
та ін.
Проаналізовано внесок І. Винокура у вивчення культур рубежу нової
ери (зарубинецької, липицької, східнопшеворської, поянешти-лукашівської,
пізньоскіфської, сарматського культурних утворень), що демонстрували
взаємопроникнення суміжних культурно-історичних масивів та обґрунтовано
формування на їх основі в ІІ ст. н. е. черняхівської культури. Доведено, що в
концепції І. Винокура черняхівська культура визначена, як поліетнічне
утворення з яскраво вираженим слов’янським ядром, що було одним із
визначальних чинників соціально-економічних процесів на землях від
верхів’їв Дніпра і Західного Бугу до Середнього Наддніпров’я, від Прип’яті до
Чорноморського узбережжя і Нижнього Дунаю, а також на території Молдови,
Східної Румунії й Південно-Східної Польщі. Автор акцентував увагу на
виділених І. Винокуром комплексах, які дозволили підтвердити відсутність
хронологічної лакуни між пам’ятками першої й другої половини І тис. н. е., що
вказувало на поступову трансформацію черняхівської культури в пам’ятки
слов’ян – праукраїнців, які сформували основу державності та культури
Київської держави ІХ–ХІІІ ст. Ці висновки було підтверджено матеріалами
відкритої ним ювелірної майстерні V – початку VІ ст. на поселенні в
Бернашівці.
Окремий параграф дослідження присвячено здобуткам І. Винокура у
вивченні історії Болохівської землі. Археологічні розкопки Губинського
городища під його керівництвом підтвердили відповідність оборонних споруд
рівню тогочасної європейської фортифікації. Мешканців цього поселення
І. Винокур вважав місцевим автохтонним населенням, водночас болохівську
боярсько-олігархічну верхівку формували вихідці з Київського і
Чернігівського князівств. Археологічні дослідження в межах літописних міст
Болохівщини – Ізяслава, Полонного та Старокостянтинова дозволили вченому
обґрунтувати дати їх заснування, а також визначити, що більшість
болохівських міст, зокрема Губин, були розгромлені галицьким князем
Данилом Романовичем.
Доведено важливий висновок І. Винокура в дослідженні
адміністративного осередку Галицько-Волинської держави - літописної
Бакоти, який, вважав учений, сформувався як місто на базі комплексу поселень
середини й другої половини І тис. н. е. й відігравав значну роль у
Придністровському регіоні. Дослідник встановив, що намісники Бакоти
втягнули її в орбіту міжнародних подій, обумовлених політичними інтригами
й особистими амбіціями Галицько-Волинських князів і золотоординських
ханів, а згодом литовських феодалів та польської шляхти.
Аналіз наукового доробку І. Винокура дав підстави стверджувати, що
його головна заслуга полягає в обґрунтуванні безперервності історичного
розвитку України в період від рубежу нової ери до ХІІ–ХІІІ ст., у результаті
чого історія українського народу може сягати перших століть нової ери.
З’ясовано, що музейницька діяльність була однією з громадських
починань І. Винокура. Він ініціював створення колекцій і фондів музею історії
Чернівецького державного університету, започаткував проведення на його
базі начальної та наукової практик студентів історичного факультету.
Упродовж 1960–2000-х рр. І. Винокур надавав методичну й практичну
допомогу краєзнавцям і музейним працівникам у створенні й облаштуванні
історико-краєзнавчих та народних музеїв. Як голова Кам’янець-Подільського
міського товариства охорони пам’яток історії й культури, взяв участь у
створенні в 1966 р. Хмельницької обласної організації УТОПІК, діяльність
якої була спрямована на охорону пам’яток історії і культури.
Проаналізовано участь І. Винокура в розгортанні краєзнавчого руху в
Україні, одним із центрів якого в середині 1960-х рр. став Кам’янець-
Подільський педагогічний інститут, він сприяв організації осередків
товариства в більшості районів області, до їх діяльності залучено студентську
та учнівську молодь, в окремих регіонах Хмельницької області проведено археологічні розвідки й пошукові заходи, зініційовано перші Подільські
історико-краєзнавчі конференції тощо. Як один із керівників краєзнавчого
руху Правобережної України в 1970–1990-х рр., І. Винокур визначив головні
напрями історико-краєзнавчих досліджень: вивчення ранньослов’янських
пам’яток рубежу й перших століть нової ери, дослідження історії Русі,
раннього нового часу, а також історії доби національно-визвольної боротьби
ХІV–ХVІІ ст.
Підтверджено, що в 1990 р. І. Винокур брав активну участь у створенні
Всеукраїнської спілки краєзнавців України, зокрема редагував проект її
Статуту, був учасником установчих зборів, виконував обов’язки члена
Наукової координаційної ради з теми «Історичне краєзнавство в Україні» при
відділенні історії, філософії та права НАН України, був членом редколегій
часописів «Краєзнавство» та «Хмельниччина: Дивокрай». І. Винокур був
одним з ініціаторів створення в 1995 р. Центру дослідження історії Поділля
Інституту історії України НАН України при Кам’янець-Подільському
педінституті та увійшов до його керівництва. Підкреслено роль ученого в
популяризації історичних знань серед різних верств населення.
У дослідженні обґрунтовано, що наукова, педагогічна й громадська
діяльність І. Винокура мала позитивний вплив на розвиток вищої історичної
освіти, музейницької сфери та краєзнавчого руху в Україні.
У списку використаних джерел і літератури подано бібліографічний
опис праць І. Винокура, до якого додано 83 друковані наукові й методичні
праці, 5 рецензій, 36 науково-популярних статей, участь у 150 редакційних
колегіях наукових збірників і монографій. У додатках через іконографічний
ряд вдалось відтворити події другої половини ХХ ст., оцінити емоційний стан
учасників експедицій, зафіксувати зниклі ландшафти тощо.
Ключові слова: І. Винокур, археологія, експедиція, Черняхівська
культура, слов’яни, праукраїнці, наука, освіта, пам’ятка, краєзнавство.