Знайди книгу!

Опис:
2

АНОТАЦІЯ
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 Історія України. Українська академія друкарства, Львів,
2019.
Важливість та потреба різнобічного дослідження історії виникнення
професійних спілок, формування й розвитку профспілкового руху в Україні
пов’язана з низкою чинників.
Передусім це стосується дотеперішнього стану недостатньої кількості
опрацьованих джерел, оскільки більшість з них створена чужими мовами і
опинилася в закордонних архівах, бібліотеках.
По-друге, тема профспілкового руху є багатоплановою й чимало з її аспектів
потребує значно глибшого і ґрунтовнішого вивчення. У вітчизняній історіографії
відсутні наукові праці, які б визначали місце й роль профспілок у формуванні чи
відродженні громадянського суспільства, особливостей їх взаємовідносин та ін.
По-третє, досліджувана тема дає значний аналітичний матеріал для
наукового опрацювання низки ключових проблем історії Східної Галичини
австрійського періоду, зокрема: системи освіти, законодавчої бази держави,
управління у краї, економічного і соціального розвитку, розвою українського
національного руху тощо.
По-четверте, в умовах розбудови демократичних інституцій незалежної
України аналіз та акумуляція історичного досвіду стосовно розвитку
профспілкового руху мають наукове, прикладне й практичне значення.
Актуальність роботи також визначається динамізмом розвитку сучасного
світу, переходом нашого суспільства від авторитаризму, тоталітаризму до
демократії та європейських економічних цінностей, у чому професійні спілки
відіграли велику роль.
Наукова новизна дослідження полягає в першій у вітчизняній історіографії
спробі комплексного висвітлення історії зародження та розвитку профспілкового
руху в Східній Галичині у 1817–1918 рр. на основі результатів дослідження й
узагальнення джерельних матеріалів. 3

Вперше на теоретичному рівні у вітчизняній історичній науці системно та
концептуально досліджено сутність професійних організацій, а також їхню
соціальну роль, особливості функціонування й розвитку в умовах існування
поліетнічного суспільства, виокремлено характерні та особливі риси внутрішньої
діяльності, отримано нові науково обґрунтовані результати. На підставі аналізу
суспільного значення професійних спілок й профспілкового руху можна
стверджувати, що від часу появи першої профспілки вони стали невід’ємною
частиною суспільної структури та громадським фактором впливу на ринкові
відносини і в процесі розвитку суспільства удосконалювалися як громадські
інститути. Вони розвивались і змінювалися разом із поступовим розвитком
суспільства.
Перші професійні організації на українських землях з’явилися в середовищі
львівських друкарів у листопаді 1817 р. як незалежні колективні організації
самозахисту у формі робітничих товариств та кас взаємної допомоги. Тому
закономірно, що в основі їхньої діяльності стала робітнича солідарність, взаємна
підтримка й допомога. Практична діяльність зосереджувалася, насамперед, на
матеріальній підтримці та допомозі колег на випадок травматизму, втрати
працездатності, а у випадку смерті – покриття витрат на поховання, утримання
вдів, сиріт тощо.
Важливо, що творцями та активними діячами професійних організацій
Східної Галичини виступали робітники і службовці різних професій й
національностей. Упродовж першої половини ХІХ ст. відбувалася кристалізація
діяльності профспілок під дією різних заходів з боку адміністрацій, поліції,
владних структур, що сприяло дальшому згуртуванню робітництва.
У процесі еволюції профспілки рухалися від невеликих напівзакритих
об’єднань корпоративного типу до відкритих, чисельних, добровільних
організацій, які поступово розширювали свою роль, місію та значення у
суспільстві. Вони переходили від захисту інтересів найманих працівників
безпосередньо на робочому місці (підвищення заробітної плати, покращення умов
праці, техніки безпеки, обмеження тривалості робочого дня і т.д.) до ширшого 4

діапазону діяльності (участь в управлінні виробництвом, налагодження системи
професійної-технічної освіти, організації дозвілля, оздоровлення, лікування,
відпочинку тощо).
Революція 1848–1849 рр. в Австрійській монархії змінилась періодом реакції,
під час якої у Східній Галичині почало примусово утверджуватися домінантне
становище поляків у політичному, соціальному, економічному, культурному,
освітньому житті.
Соціальним феноменом, з погляду сьогодення, видається історія створення в
червні 1848 р. та діяльності професійного “Товариства приватних службовців”
(“Towarzystwo Urzędników prywatnych”) Галичини. Воно проіснувало менше року
та був здобутий вельми знаковий для профспілкового руху досвід. Організатори
поставили перед собою мету – згуртувати різнофахових найманих службових осіб
(польових, гайових, лісових, механіків, адвокатів, дистиляторів, економів і ін.) для
спільного вирішення проблем їх соціального захисту, що, зрештою, стане
характерною місією професійних спілок. Організація першою в територіальних
межах Австрійської імперії заснувала власний друкований орган – часопис під
назвою “Приватний службовець” (“Urzędnik prywatny”). Його перший номер
вийшов у Львові 17 серпня 1848 р. Як згодом підтвердило життя, роль
профспілкової преси у формуванні та поширенні профспілкового руху виявилася
надзвичайно важливою.
Вищим етапом у процесі становлення та розвитку профспілкового руху в
Східній Галичині є створення в 1856 р. у Львові Загальноміського професійного
стоваришування взаємної допомоги друкарів міста. Тепер професійна спілка
вийшла за межі друкарських підприємств, позбулася впливу адміністрації та
власників і на власний розсуд формувала перспективи й шляхи свого подальшого
розвитку. Важливо, що стоваришування надавало грошову допомогу не тільки
працівникам, але і їхнім родинам, що було затверджено у статуті. Крім цього,
професійне товариство забезпечувало матеріальною підтримкою колишніх своїх
членів – осіб старшого віку, інвалідів, вдів, дітей-сиріт; організовувало дозвілля
для своїх членів тощо. 5

Поява державного патенту в 1859 р. полегшила процедуру створення
профспілок, розширила перспективи для їх формування та розвитку майже в усіх
галузях господарства. Тепер, в нових умовах, профспілки прагнули забезпечити
рівну із роботодавцями можливість задоволення соціально-культурних потреб
представників найманої праці, брати участь у формуванні робітничого та
соціального законодавства. Вони вимагали від державних органів враховувати
їхню колективну думку при формуванні державної соціально-економічної
політики, керуватися при її виробленні суспільними інтересами громадянської
злагоди і соціального партнерства.
Певною передумовою активізації подальшого розвитку профспілкового руху
в Східній Галичині стали політичні зміни, які відбулися в Австрії. Насамперед
йдеться про падіння кріпосного права, численні законодавчі акти, ухвалення
конституції дуалістичної держави – Австро-Угорщини 21 грудня 1867 р. Її
положення запроваджували законне право громадян на проведення зборів,
створення професійних робітничих об’єднань на виробництвах, свободу слова,
висловленні думок в усній чи письмовій у друкованих виданнях.
Головною подією у профспілковому русі 1870-х рр. стали організація і
проведення професійною спілкою “Товариство поступове” першого страйку у
Східній Галичині, який відбувся у Львові 24–30 січня 1870 р. Порівняно
незначний виступ поліграфістів започаткував потужну хвилю страйкової
боротьби професійних спілок друкарів, пекарів, стельмахів, колісників, шевців,
кравців, будівельників, залізничників і ін. Під впливом активізації діяльності
професійних організацій у квітні 1870 р. влада змушена була ухвалити закон про
коаліційне право, що забезпечувало можливість легальної організації та
проведення страйкових виступів. Закон забезпечував роботодавцям попереднє
отримання інформації про страйк, вимоги страйкарів і, таким чином, давав змогу
організовувати запобіжні заходи і тримати невдоволених під власним контролем.
Наприкінці ХІХ ст. серед професійних спілок Східної Галичини особливе
місце посіло відновлене у Львові в 1867 р. “Товариство взаємної допомоги
приватних службовців”. Лише упродовж першого року існування воно зуміло 6

реанімувати та створити свої нові відділи й осередки у 71 повіті не тільки в
Галичині, але й на землях Буковини, Західної Волині, Холмщини й Підляшшя.
Загалом, засновники товариства мали вдало сформовану організаційну структуру,
дієву головну управу та наглядову раду, авторитетні повітові відділи, численних
активістів, що забезпечило ефективне функціонування організації. Злагоджена
діяльність давала відповідні результати.
Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. роль та суспільна місія багатьох
професійних спілок вже не зводилася лише до того, аби бути посередниками між
робітниками і підприємцями на ринку праці. Втой час відбувається об’єднання
локальних професійних товариств, утворення загальногалузевих організацій.
Ініціатором ще в грудні 1893 р. на своєму конгресі виступила соціал-
демократична робітнича партія Австрії, яка агітувала за створення класових
професійних спілок. Цю ідею підтримали галицькі соціал-демократи. Захоплення
новими ідеями та гаслами сприяло динамічному зростанню кількості членів
профспілок і навіть зміцненню професійного руху в Галичині. Кульмінацією
стала нова хвиля страйковий виступів та акцій протесту 1905–1907 рр.
Але поглиблення міжнаціональних суперечностей у галицькому суспільстві,
активізація національно-визвольних рухів спричинили деструктивні процеси у
профспілковому русі. В умовах загострення міжнаціональних протиріч у
суспільстві більшість секцій австрійської соціал-демократії виявилася розколотою
внаслідок посилення всередині національних тенденцій. Ще наприкінці століття
це призвело до створення національних (української, польської, єврейської)
профспілкових комісій, які вже від початку ХХ ст. активно пропагували
формувати національний профспілковий рух, внаслідок чого було створено багато
нових професійних об’єднань, відбулося їх національне перезавантаження.
Мимоволі професійні організації Східної Галичини стають носіями й суспільними
виразниками національних думок, ідей та настроїв найманих робітників, їхнім
колективним голосом, що нерідко мав величезну силу й вагу.
Напередодні Першої світової війни потужний підйом профспілкового руху в
Східній Галичині помітно спадає. Це було зумовлено загостренням міжнаціональних протиріч й непорозумінь в краї, світовою економічною кризою,
рістом безробіття та ін.
Неймовірного важкого та спустошливого удару профспілковому руху
Східної Галичини завдала Перша світова війна. Вона відвернула від мирної праці
сотні тисяч спілчан і кинула їх у горнило воєнних дій. Війна і її трагічні наслідки,
велетенські збитки, завдані житловому, промисловому, виробничо-
господарському та іншим секторам, розруха, безробіття сприяли загальному
збіднінню населення, поширенню злиднів, унеможливленню одноосібного
існування. Саме професійні спілки Східної Галичини, навіть, у надзвичайно
важких умовах, з метою запобігання голоду організовували громадські кухні та
вуличні харчевні, надавали своїм членам можливу підтримку і, фактично, були
єдиними організаціями, що стали на захист знедоленого галицького населення.
Ключові слова: профспілка, захист, робітники, Східна Галичина, товариство,
взаємодопомога.