Просвітницька, педагогічна та громадська діяльність родини Сіцінських–Чехівських–Січинських–Шандорів (кінець ХІХ ст. – 2000-і рр.)
Анатолій Трембіцькій / історичнадисертація
Опис:
Трембіцький А. М. Просвітницька, педагогічна та громадська діяльність
родини Сіцінських–Чехівських–Січинських–Шандорів (кінець ХІХ ст. –
2000-і рр.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Кам’янець-Подільський
національний університет імені Івана Огієнка, Кам’янець-Подільський, 2019.
У дисертації здійснено комплексне дослідження просвітницької,
педагогічної, громадської, державницької, наукової, музейної, бібліотечної,
видавничої, енциклопедичної, бібліографічної та релігійно-богословської
діяльності, життєвих шляхів родини Сіцінських-Чехівських-Січинських-
Шандорів. Її головним стрижнем став один із найзначніших членів, знаний
український історик, краєзнавець, археолог, етнограф, бібліограф,
музеєзнавець, мистецтвознавець, перекладач, відомий суспільний,
культурно-просвітницький і релігійний діяч, дійсний член НТШ і десятка
інших наукових товариств, кандидат у депутати Всеукраїнських установчих
зборів від блоку трудовиків і соціалістів-федералістів (1917–1918) та в
єпископи УАПЦ на Київщині (1921), протоієрей Євфимій Сіцінський
(15.10.1859 – 07.12.1937). Ця спільнота залишила яскравий слід у контексті
української історії, культури та мистецтва кінця ХІХ – 2000-х рр. в Україні, а
також в середовищі української діаспори Німеччини, Словаччини, США,
Франції і Чехії. Глибоко простежено їхні родинні зв’язки, висвітлено і
проаналізовано приватне життя, виявлено найважливіші ментальні риси і
розглянуто особистісно-індивідуальний потенціал, процес формування
громадянської позиції основних предметів дослідження:
1) Володимира Чехівського (19.07.1876 – 03.11.1937), видатного
суспільно-політичного (член Центральної Ради, гласний Одеської міської
думи, голова Одеського революційного комітету, політичний комісар Одеси,
член Всеросійських установчих зборів, начальник агітаційно-
просвітницького відділу головного крайового комісара Катеринославщини,
Таврії і Херсонщини, директор департаменту сповідань у гетьманському
уряді, Голова Комітету охорони республіки), державного (прем’єр-міністр і
міністр закордонних справ в уряді Директорії УНР) та релігійного діяча
новітньої української історії, одного з фундаторів і реформаторів Української
національної церкви, богослова, історика церкви (автор близько півсотні
наукових праць), педагога (викладач світських і духовних навчальних
закладів у Вінниці, Кам’янці-Подільському, Києві, Одесі, Черкасах), голови
ради лекторів Кам’янець-Подільського українського народного університету,
професора Київського медичного інституту, наукового співробітника
історико-філологічного відділення ВУАН, редактора газети «Українське
слово» та співредактора – «Вільне життя» тощо;
2) Олени Чехівської (дів. Сіцінської) (26.02.1882 – 10.11.1969), активної
учасниці українського жіночого і національно-церковного руху, делегатки
Першого (1921) та Другого (1927) Всеукраїнських православних церковних
соборів УАПЦ, співзасновниці і членкині управи Об’єднання українських
жінок у Німеччині (1947–1949), СФУЖО (1949–1969), Союзу українок
Америки (1949–1969), Товариства подолян при УВАН (США), авторки і
співавторки наукових праць і майже ста сімдесяти статей-гасел у
енциклопедичних виданнях діаспори;
3) Володимира Січинського (24.06.1894 – 25.06.1962), секретаря і
голови Подільського товариства «Просвіта», кур’єра Української
республіканської капели, відомого дослідника і творця української
архітектури, сакрального та ужиткового мистецтва, графіка, краєзнавця,
етнографа, мистецтвознавця, історика мистецтва, професора УВПІ та УСПМ
(Прага), УВУ (Прага–Мюнхен), УТГІ (Прага–Реґенсбурґ) та УТІ (Нью-Йорк),
одного з фундаторів ГДУМ і АНУМ у Львові, засновника і активного члена
МВБУ (Прага), ЛМК (Нью-Йорк), ОМУА (Філадельфія), директора
Університету українознавства при НТШ у США, дійсного члена УВАН і
НТШ та десятка інших громадсько-просвітницьких і науково-мистецьких
товариств в Італії, Німеччині, США, Україні, Чехословаччині, автора більше
700 праць та майже 70 архітектурних проєктів;
4) Ярослава Січинського (02.08.1924 – 28.08.2015), знаного архітектора,
творця і дослідника української сакральної архітектури, одного з
засновників, керівників і члена Кабінету дослідження Поділля імені Юхима
Січинського, згодом Товариства подолян при УВАН (США), Товариства
українських інженерів Америки, автора більше двадцяти архітектурних
проєктів в українському стилі тощо;
5) Вікентія Шандора (12.10.1907 – 11.08.2003), доктора права,
визначного державно-політичного, суспільно-культурного і громадсько-
просвітницького діяча, представника уряду Карпатської України при
Чехословацькому уряді в Празі, співзасновника і довголітнього голови
Карпатського Союзу, адміністративного директора секретаріату ПАУК,
члена публікаційно-інформаційної комісії УККА, заступника голови уряду
ДЦ УНР, дійсного члена НТШ і Товариства українських правників у США,
професора міжнародного права і політології УТІ (Нью-Йорк), члена
секретаріату ООН з питань слов’янських країн, редактора «Правничого
вісника», почесного доктора Ужгородського національного університету,
автора споминів і більше ста наукових праць тощо;
6) Любиці (Люби) Баботи (04.09.1944), знаної дослідниці-
карпатознавиці, філологині-україністки, педагога, кандидатки
мистецтвознавства, перекладачки, професорки Пряшівського (Словаччина) і
Торонтського (Канада) університетів, протодекана із закордонної співпраці
філософського факультету та директорки Інституту русистики, україністики і
славістики Пряшівського університету, почесного доктора Ужгородського
національного університету, авторки низки монографій і більше 300
наукових і науково-популярних статей, розвідок і гасел про культуру та
літературу українців-русинів Закарпаття ХІХ–ХХ ст., українсько-чесько-
словацькі літературні зв’язки, членкині та секретаря (1990–2019) Асоціації
україністів Словаччини, членкині управи Міжнародної асоціації україністів
(2003–2008).
Розкрито особистісно-індивідуальний потенціал або подано стислі
відомості щодо проукраїнської діяльності інших національно свідомих
представників родини, зокрема, Марґарети і Миколи Баботи, Галини
Верхівської (дів. Чехівська), Софії Живар (дів. Орисик), Зінаїди Курчинської,
Зінаїди Овчарук, Марії Орисик, Миколи і Сергія Сіцінських, Андрія, Марії,
Михайлини і Ніни Січинських, Анастасії, Андрія, Бориса, Віктора, Миколи,
Мойсея та Олекси Чехівських, Богдана, Івана та Оксани Шандорів, яку вони
спрямували на створення та розвій багатьох громадсько-просвітницьких і
суспільно-культурницьких інституцій українців у Німеччині, Словаччині,
США, Україні, Франції, Чехословаччині, а також проведення суспільно-
протестних акцій українських емігрантів (Львів, Нью-Йорк, Париж,
Подєбради, Прага). Шляхом послідовної історичної реконструкції їхнього
життя і багатогранної діяльності створено досить колоритний і цілісний
портрет родинного загалу, показано його вплив на процес формування
національно свідомих українців і становлення їхньої чіткої громадянської
позиції щодо незалежної України.
Проаналізовано стан розробки наукової проблеми і визначено рівень її
наукового осмислення, узагальнено надбання української та зарубіжної
історіографії, обґрунтовано репрезентативні можливості сформованого
джерельного комплексу (цінний матеріал виявлено в 5 центральних
державних, 3 обласних, 2 відомчих і 6 родинних архівах (Україна,
Словаччина, США), фондах 2 музеїв, 2 українських і 2 закордонних
бібліотек, а також в 1 зарубіжному народному архіві (Чехія), низці
тогочасних періодичних виданнях, особливо діаспори). Розроблено і
реалізовано власну методику і концептуальну стратегію творення
колективного портрету родини.
Доведено, що члени цієї спільноти виступали провідними діячами і
активними учасниками громадсько-просвітницького руху, суспільно-
державотворчих процесів, культурно-мистецьких інституцій, професійних
осередків упродовж кінця ХІХ – початку ХХІ ст. в Україні і в середовищі
української політичної міжвоєнної і повоєнної еміграції, за що майже всі
переслідувалися і неодноразово були репресовані царськими (Володимир
Чехівський), радянськими (Євфимій Сіцінський, Володимир і Микола
Чехівські), угорськими (Володимир Січинський, Марґарета і Микола
Баботи), чехословацькими (Вікентій Шандор) і словацькими (Марґарета і
Микола Баботи) режимами. Також встановлено, що вони забезпечували
становлення Української автокефальної православної церкви в 1918–1930 рр.
Обґрунтовано вагомий внесок членів родинної спільноти у
дослідження української минувшини, зокрема у висвітлення загальних
аспектів історії України, починаючи від найдавніших часів і аж до 50-х рр.
ХХ ст.; дослідження проблем регіональної історії 12-ти історико-
етнографічних і 7-ми історико-адміністративних теренів України і декількох
ареалів поселення української діаспори у Польщі, Словаччині і Чехії;
розробку майже 300 життєписів представників української еліти.
Відтворено найважливіші аспекти творення і дослідження членами
родини української культури, опрацьовано, проаналізовано й узагальнено
напрями вивчення і творення ними пам’яток української архітектури,
храмових споруд в українському архітектурному стилі, української графіки,
граверства і малярства. Розкрито місце членів цієї спільноти у світовій та
українській історії й культурі, а також охарактеризовано внесок Євфимія
Сіцінського, Володимира Чехівського, Володимира Січинського, Вікентія
Шандора у вивчення традицій, звичаїв, ремесел і промислів українців.
Висвітлено роль членів названої родини як організаторів наукових,
навчально-освітніх і культурно-мистецьких інституцій, історико-краєзнавчих
і професійних осередків українських емігрантів, розкрито їхню педагогічну
діяльність у понад 30 державних, громадських і приватних світських
закладах освіти Канади, Німеччини, Словаччини, США, України,
Чехословаччини, у майже двох десятках навчально-мистецьких і духовних (курси, семінарії, школи) навчальних закладах України. Доведено, що їхня
інтелектуально-творча й науково-богословська спадщина є складником
світової та національної історії й культури. Також розкрито внесок і роль
членів родинного загалу у творення й розбудову музейної, бібліотечної,
видавничої, енциклопедичної, бібліографічної та пам’яткоохоронної справи в
Україні і в середовищі української діаспори.
Зроблено спробу створити колективний (соціальний) портрет родини
Сіцінських-Чехівських-Січинських-Шандорів, знакової в державному,
суспільно-просвітницькому, науково-освітньому, культурно-мистецькому і
церковно-релігійному житті України та української діаспори Німеччини,
Словаччини, США, Франції та Чехословаччини.
Ключові слова: історія, культура, українська діаспора, родина,
династія, Євфимій Сіцінський, Володимир Чехівський, Володимир і Ярослав
Січинські, Вікентій Шандор, Любиця Бабота.
Трембіцький А. М. Просвітницька, педагогічна та громадська діяльність
родини Сіцінських–Чехівських–Січинських–Шандорів (кінець ХІХ ст. –
2000-і рр.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Кам’янець-Подільський
національний університет імені Івана Огієнка, Кам’янець-Подільський, 2019.
У дисертації здійснено комплексне дослідження просвітницької,
педагогічної, громадської, державницької, наукової, музейної, бібліотечної,
видавничої, енциклопедичної, бібліографічної та релігійно-богословської
діяльності, життєвих шляхів родини Сіцінських-Чехівських-Січинських-
Шандорів. Її головним стрижнем став один із найзначніших членів, знаний
український історик, краєзнавець, археолог, етнограф, бібліограф,
музеєзнавець, мистецтвознавець, перекладач, відомий суспільний,
культурно-просвітницький і релігійний діяч, дійсний член НТШ і десятка
інших наукових товариств, кандидат у депутати Всеукраїнських установчих
зборів від блоку трудовиків і соціалістів-федералістів (1917–1918) та в
єпископи УАПЦ на Київщині (1921), протоієрей Євфимій Сіцінський
(15.10.1859 – 07.12.1937). Ця спільнота залишила яскравий слід у контексті
української історії, культури та мистецтва кінця ХІХ – 2000-х рр. в Україні, а
також в середовищі української діаспори Німеччини, Словаччини, США,
Франції і Чехії. Глибоко простежено їхні родинні зв’язки, висвітлено і
проаналізовано приватне життя, виявлено найважливіші ментальні риси і
розглянуто особистісно-індивідуальний потенціал, процес формування
громадянської позиції основних предметів дослідження:
1) Володимира Чехівського (19.07.1876 – 03.11.1937), видатного
суспільно-політичного (член Центральної Ради, гласний Одеської міської
думи, голова Одеського революційного комітету, політичний комісар Одеси,
член Всеросійських установчих зборів, начальник агітаційно-
просвітницького відділу головного крайового комісара Катеринославщини,
Таврії і Херсонщини, директор департаменту сповідань у гетьманському
уряді, Голова Комітету охорони республіки), державного (прем’єр-міністр і
міністр закордонних справ в уряді Директорії УНР) та релігійного діяча
новітньої української історії, одного з фундаторів і реформаторів Української
національної церкви, богослова, історика церкви (автор близько півсотні
наукових праць), педагога (викладач світських і духовних навчальних
закладів у Вінниці, Кам’янці-Подільському, Києві, Одесі, Черкасах), голови
ради лекторів Кам’янець-Подільського українського народного університету,
професора Київського медичного інституту, наукового співробітника
історико-філологічного відділення ВУАН, редактора газети «Українське
слово» та співредактора – «Вільне життя» тощо;
2) Олени Чехівської (дів. Сіцінської) (26.02.1882 – 10.11.1969), активної
учасниці українського жіночого і національно-церковного руху, делегатки
Першого (1921) та Другого (1927) Всеукраїнських православних церковних
соборів УАПЦ, співзасновниці і членкині управи Об’єднання українських
жінок у Німеччині (1947–1949), СФУЖО (1949–1969), Союзу українок
Америки (1949–1969), Товариства подолян при УВАН (США), авторки і
співавторки наукових праць і майже ста сімдесяти статей-гасел у
енциклопедичних виданнях діаспори;
3) Володимира Січинського (24.06.1894 – 25.06.1962), секретаря і
голови Подільського товариства «Просвіта», кур’єра Української
республіканської капели, відомого дослідника і творця української
архітектури, сакрального та ужиткового мистецтва, графіка, краєзнавця,
етнографа, мистецтвознавця, історика мистецтва, професора УВПІ та УСПМ
(Прага), УВУ (Прага–Мюнхен), УТГІ (Прага–Реґенсбурґ) та УТІ (Нью-Йорк),
одного з фундаторів ГДУМ і АНУМ у Львові, засновника і активного члена
МВБУ (Прага), ЛМК (Нью-Йорк), ОМУА (Філадельфія), директора
Університету українознавства при НТШ у США, дійсного члена УВАН і
НТШ та десятка інших громадсько-просвітницьких і науково-мистецьких
товариств в Італії, Німеччині, США, Україні, Чехословаччині, автора більше
700 праць та майже 70 архітектурних проєктів;
4) Ярослава Січинського (02.08.1924 – 28.08.2015), знаного архітектора,
творця і дослідника української сакральної архітектури, одного з
засновників, керівників і члена Кабінету дослідження Поділля імені Юхима
Січинського, згодом Товариства подолян при УВАН (США), Товариства
українських інженерів Америки, автора більше двадцяти архітектурних
проєктів в українському стилі тощо;
5) Вікентія Шандора (12.10.1907 – 11.08.2003), доктора права,
визначного державно-політичного, суспільно-культурного і громадсько-
просвітницького діяча, представника уряду Карпатської України при
Чехословацькому уряді в Празі, співзасновника і довголітнього голови
Карпатського Союзу, адміністративного директора секретаріату ПАУК,
члена публікаційно-інформаційної комісії УККА, заступника голови уряду
ДЦ УНР, дійсного члена НТШ і Товариства українських правників у США,
професора міжнародного права і політології УТІ (Нью-Йорк), члена
секретаріату ООН з питань слов’янських країн, редактора «Правничого
вісника», почесного доктора Ужгородського національного університету,
автора споминів і більше ста наукових праць тощо;
6) Любиці (Люби) Баботи (04.09.1944), знаної дослідниці-
карпатознавиці, філологині-україністки, педагога, кандидатки
мистецтвознавства, перекладачки, професорки Пряшівського (Словаччина) і
Торонтського (Канада) університетів, протодекана із закордонної співпраці
філософського факультету та директорки Інституту русистики, україністики і
славістики Пряшівського університету, почесного доктора Ужгородського
національного університету, авторки низки монографій і більше 300
наукових і науково-популярних статей, розвідок і гасел про культуру та
літературу українців-русинів Закарпаття ХІХ–ХХ ст., українсько-чесько-
словацькі літературні зв’язки, членкині та секретаря (1990–2019) Асоціації
україністів Словаччини, членкині управи Міжнародної асоціації україністів
(2003–2008).
Розкрито особистісно-індивідуальний потенціал або подано стислі
відомості щодо проукраїнської діяльності інших національно свідомих
представників родини, зокрема, Марґарети і Миколи Баботи, Галини
Верхівської (дів. Чехівська), Софії Живар (дів. Орисик), Зінаїди Курчинської,
Зінаїди Овчарук, Марії Орисик, Миколи і Сергія Сіцінських, Андрія, Марії,
Михайлини і Ніни Січинських, Анастасії, Андрія, Бориса, Віктора, Миколи,
Мойсея та Олекси Чехівських, Богдана, Івана та Оксани Шандорів, яку вони
спрямували на створення та розвій багатьох громадсько-просвітницьких і
суспільно-культурницьких інституцій українців у Німеччині, Словаччині,
США, Україні, Франції, Чехословаччині, а також проведення суспільно-
протестних акцій українських емігрантів (Львів, Нью-Йорк, Париж,
Подєбради, Прага). Шляхом послідовної історичної реконструкції їхнього
життя і багатогранної діяльності створено досить колоритний і цілісний
портрет родинного загалу, показано його вплив на процес формування
національно свідомих українців і становлення їхньої чіткої громадянської
позиції щодо незалежної України.
Проаналізовано стан розробки наукової проблеми і визначено рівень її
наукового осмислення, узагальнено надбання української та зарубіжної
історіографії, обґрунтовано репрезентативні можливості сформованого
джерельного комплексу (цінний матеріал виявлено в 5 центральних
державних, 3 обласних, 2 відомчих і 6 родинних архівах (Україна,
Словаччина, США), фондах 2 музеїв, 2 українських і 2 закордонних
бібліотек, а також в 1 зарубіжному народному архіві (Чехія), низці
тогочасних періодичних виданнях, особливо діаспори). Розроблено і
реалізовано власну методику і концептуальну стратегію творення
колективного портрету родини.
Доведено, що члени цієї спільноти виступали провідними діячами і
активними учасниками громадсько-просвітницького руху, суспільно-
державотворчих процесів, культурно-мистецьких інституцій, професійних
осередків упродовж кінця ХІХ – початку ХХІ ст. в Україні і в середовищі
української політичної міжвоєнної і повоєнної еміграції, за що майже всі
переслідувалися і неодноразово були репресовані царськими (Володимир
Чехівський), радянськими (Євфимій Сіцінський, Володимир і Микола
Чехівські), угорськими (Володимир Січинський, Марґарета і Микола
Баботи), чехословацькими (Вікентій Шандор) і словацькими (Марґарета і
Микола Баботи) режимами. Також встановлено, що вони забезпечували
становлення Української автокефальної православної церкви в 1918–1930 рр.
Обґрунтовано вагомий внесок членів родинної спільноти у
дослідження української минувшини, зокрема у висвітлення загальних
аспектів історії України, починаючи від найдавніших часів і аж до 50-х рр.
ХХ ст.; дослідження проблем регіональної історії 12-ти історико-
етнографічних і 7-ми історико-адміністративних теренів України і декількох
ареалів поселення української діаспори у Польщі, Словаччині і Чехії;
розробку майже 300 життєписів представників української еліти.
Відтворено найважливіші аспекти творення і дослідження членами
родини української культури, опрацьовано, проаналізовано й узагальнено
напрями вивчення і творення ними пам’яток української архітектури,
храмових споруд в українському архітектурному стилі, української графіки,
граверства і малярства. Розкрито місце членів цієї спільноти у світовій та
українській історії й культурі, а також охарактеризовано внесок Євфимія
Сіцінського, Володимира Чехівського, Володимира Січинського, Вікентія
Шандора у вивчення традицій, звичаїв, ремесел і промислів українців.
Висвітлено роль членів названої родини як організаторів наукових,
навчально-освітніх і культурно-мистецьких інституцій, історико-краєзнавчих
і професійних осередків українських емігрантів, розкрито їхню педагогічну
діяльність у понад 30 державних, громадських і приватних світських
закладах освіти Канади, Німеччини, Словаччини, США, України,
Чехословаччини, у майже двох десятках навчально-мистецьких і духовних (курси, семінарії, школи) навчальних закладах України. Доведено, що їхня
інтелектуально-творча й науково-богословська спадщина є складником
світової та національної історії й культури. Також розкрито внесок і роль
членів родинного загалу у творення й розбудову музейної, бібліотечної,
видавничої, енциклопедичної, бібліографічної та пам’яткоохоронної справи в
Україні і в середовищі української діаспори.
Зроблено спробу створити колективний (соціальний) портрет родини
Сіцінських-Чехівських-Січинських-Шандорів, знакової в державному,
суспільно-просвітницькому, науково-освітньому, культурно-мистецькому і
церковно-релігійному житті України та української діаспори Німеччини,
Словаччини, США, Франції та Чехословаччини.
Ключові слова: історія, культура, українська діаспора, родина,
династія, Євфимій Сіцінський, Володимир Чехівський, Володимир і Ярослав
Січинські, Вікентій Шандор, Любиця Бабота.
Доступні формати:
PDFчитайте також:
В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.