Психопоетика творчості Григора Тютюнник

/ наукова
дисертація
Опис:
Даценко Я. В. Психопоетика творчості Григора Тютюнника. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 10.01.01 «Українська література». –
Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира
Винниченка. Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького.
– Черкаси, 2019.
Дисертація є комплексним дослідженням психопоетики творчості Григора
Тютюнника. Психопоетика визначається як психологічно спрямована
літературознавча концепція, що становить цілісну систему психологічного аналізу
художнього твору як продукту творчості митця та психологічного аналізу
особистості письменника, яка є основною категорією психопоетикального
дискурсу і суб'єктом осмислення в межах запропонованої автором концепції.
У роботі ґрунтовно вивчено концептуальні особливості психопоетикального
дискурсу в літературознавстві, здійснено аналіз знакових наукових досліджень
творчості Гр. Тютюнника. Вперше в українському літературознавстві осмислено
особливості психоструктури письменника-шістдесятника. Простежено динаміку
становлення особистості митця, а також здійснено проекцію на твори прозаїка, які
мають психоавтобіографічний аспект. Визначено спрямованість соціально-
психологічних, індивідуально-психологічних і когнітивних векторів особистості
на художню творчість митця. Креативність виокремлено як один із важливих
компонентів психоструктури. Мегатекст Гр. Тютюнника переконує, що митцю
притаманні такі ознаки творчої особистості: артистичність, неординарність,
вразливість, неймовірна працездатність, імпульсивність. Ключовим аспектом
креативності визначено генетичну спрямованість та інстинкт самозбереження, що
набув загострення внаслідок втрати батька в ранньому віці, постійного відчуття
небезпеки, спричиненого війною. Визначено, що особливості творчої особистості
(сміливість, ризик, різкість учинків, свобода, наполегливість, імпульсивність, 3
неординарність, спостережливість, чутливість, допитливість та ін.) властиві не
лише самому Гр. Тютюннику, але й героям його творів. Досліджено риси
характеру та властивості темпераменту Гр. Тютюнника й визначено їхню
проекцію в художніх творах. Аналіз психосоматичної сфери Гр. Тютюнника дає
підстави стверджувати про амбівалентність характеру і темпераменту митця.
Спостережено, що в психоструктурі письменника поєднуються два типи
темпераменту: холеричний і флегматичний. Визначено, що основними рисами
характеру Гр. Тютюнника є гордість, непримиренність до фальшивості й
підступності, запальність і вибуховість, різкість, а також сердечність, доброта,
щирість, уміння радіти, співпереживати тощо. Амбівалентність зазначених вище
рис прочитується і в характеристиці героїв художніх творів. Наявність архівних
світлин, фотоальбому та спогадів про зовнішність митця дала змогу розширити
межі мегатексту й дослідити кореляцію портретних характеристик із
особливостями психосоматики Гр. Тютюнника. Доведено, що психофізіологічний
підхід є одним із інструментів досягнення поставленої в роботі мети – осягнути
глибини психеї Гр. Тютюнника, аби побачити її відбиток у художній творчості.
Визначено, що окремі індивідуальні психофізіологічні властивості особистості
Гр. Тютюнника були зорієнтовані на творчість, а саме: високий рівень
працездатності, наполегливість, здатність до пошуку нового, до
самовдосконалення.
З'ясовано вплив мікро-, й макросередовища Гр. Тютюнника на його
психосвіт. Середина ХХ ст. стала періодом змін фактично в усіх сферах буття
особистості, була поштовхом до переосмислення життєвих принципів, поглядів на
буття, історію, релігію. Не викликає сумнівів, що шістдесятники не існували поза
проблемами соціуму, більше того – вони безпосередньо впливали на його
розвиток. Так, питання моралі, сім’ї, збереження історичних реалій Гр. Тютюнник
художньо переосмислює. Визначено, що збереження історичної пам’яті як
складника духовного життя суспільства – одна з порушуваних автором проблем.
Релігійна криза, яка набула поширення в ХХ столітті, негативно вплинула на
свідомість нового покоління. Відхід від християнства, від церковних обрядів 4
бачиться письменником як своєрідна духовна криза особистості, хоча свого
ставлення до релігії і церкви письменник однозначно не виражає. Визначено, що
Гр. Тютюнник повсякчас апелює до духовних основ людства як у мемуарах, так і в
художніх творах.
З'ясовано, що об'єктом зацікавлення Гр. Тютюнника була й жіноча
психологія, про що свідчать записи в щоденнику митця. У художньому світі
письменника жінка втілюється переважно в образі матері, дружини, коханки,
попутниці. Констатовано, що всіх жінок, створених творчою уявою автора,
об’єднує віктимологічний (від лат. victima – жертва і грецьк. logos – вчення)
аспект характеротворення.
Узагальнено, що художнє мислення – це специфічний тип мислення людини,
спрямований на створення унікальних витворів мистецтва, які мають високу
естетичну вартість. З'яcовано домінанти художнього мислення Гр. Тютюнника та
виявлено їхній вплив на естетичну природу творів. Визначено, що для
Гр. Тютюнника характерними є такі його особливості: антиномічність;
емоційність та чутливість; наявність інтелектуального таланту; синтетичність
(симбіоз живопису та музики у художніх творах); ліричність, драматургічність.
Поглиблено уявлення про акторську гру шляхом визначення її як способу
вираження генетичних потреб; як психологічного захисту втечі від дійсності; як
творчий метод. Запропонована автором концепція гри як творчого методу полягає
в тому, що письменник програвав на публіці ще не опубліковані оповідання і
спостерігав за реакцією глядачів. Гр. Тютюнник демонстрував публічно (в різних
ситуаціях: перед колегами по перу, друзями тощо) окремі епізоди, які ставали у
перспективі основою сюжету його майбутніх творів (про що пізніше згадували
мемуаристи), де він був актором і глядачем водночас. Це давало змогу бачити
недоліки в художніх творах, які він довго правив і лише після того випускав у світ,
де читачі пригадували вже зіграні Гр. Тютюнником сцени.
Здійснено спробу розмежування термінів «драматургічність» і
«театральність». Драматургічність виявляється в ознаках або рисах власне драми:
діалогічність, наявність ремарок, внутрішніх монологів, які засвідчують 5
психологічну напругу і, безперечно, увиразнюють конфлікт. Концепт «театр» у
творчості Гр. Тютюнника реалізується через наявність у творі суто театральних
елементів: театральна постановка, театральна афіша.
Досліджено джерела й вияви зовнішнього та внутрішнього конфліктів у
мегатексті Гр. Тютюнника. Визначено, що зовнішній конфлікт, спричинений
ідеологією, неприйняттям його в суспільстві породжував внутрішній конфлікт
творчої особистості, який полягав у потребі вираження, оприлюднення свої
художніх шукань і водночас у розумінні неможливості здійснення цих прагнень.
Простежено, що в художніх творах Гр. Тютюнник намагається розв’язати
проблеми як суспільного, так і особистісного характеру, які часто вступають у
конфлікт одна з одною. Зовнішні чинники: тиск системи, недосконалість
людських взаємин вступали в конфлікт із проблемами духовності, моралі, що
спонукало митця до себесамоусвідомлення. Доведено, що прагнення вирватись за
межі соцреалістичного побутописання й писати по-новому, що є проявом
зовнішнього конфлікту, разом із особливостями психосоматики Гр. Тютюнника
породжувало внутрішній конфлікт, виражений на рівні поетики, а саме: образної
системи (змалювання таких, а не інших типів особистостей, чоловіків/жінок,
матерів/батьків тощо), драматургічності, уведення внутрішніх монологів та
психологічних деталей.
Визначено, що тіснота рамок соцреалізму породила особливості художніх
інтенцій Гр. Тютюнника, які суголосні з тенденціями неореалістичної течії
модернізму. Окреслено вплив дослідженої психоструктури письменника на
особливості стильових домінант його творчості, причетність митця до
неореалістичної поетики. Доведено, що відродження тенденцій неореалізму,
започаткованих на початку ХХ ст. В. Винниченком, В. Підмогильним, окрім
загальномистецьких тенденцій 60-х років великою мірою зумовлено
особливостями особистості письменника. Тож шістдесятництво як явище великою
мірою зумовлено появою в літературному дискурсі елітарних особистостей з
певними особливостями психоструктури.
Доведено, що мегатекст Гр. Тютюнника є яскравим виявом 6
саморепрезентації, себесамоусвідомлення, особливим поглядом на суспільство,
що сприяє створенню повноформатного психопортрета за допомогою
психопоетикального підходу, який у подальшому може слугувати розширенню
можливостей історико- та теоретико-літературознавчих досліджень.
Ключові слова: психопоетика, мегатекст, психоавтобіографізм,
психоструктура, психосвіт, психопортрет, креативність, неореалізм,
шістдесятництво, художнє мислення.

Доступні формати:

PDF

читайте також:

Проектування електронного видання з детальним процесом оформлення титульних елементів Містобудування Західної України епохи бароко (сер. XVII ст. – кін. XVIII ст.) Внутрішній світ людини та його становлення Ботанічна лексика говірок Чорнобильської зони: реконструкція редуктивного ареалу Гендерно-психологічні аспекти української лірики ХХ століття Громадсько-політична діяльність Андрія Ніковського (1885–1942 рр.)

В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.