Знайди книгу!

Опис:
АНОТАЦІЯ
Тертична А.В. Публічна дипломатія в українсько-болгарських відносинах
(1991–2018 рр.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 7.00.02 – всесвітня історія. Інститут історії України НАН України,
Київ, 2020.



Дисертаційне дослідження присвячене становленню публічної дипломатії
України та культурної дипломатії як її складової у відносинах з Болгарією після
відновлення незалежності України. Хронологічні межі 1991–2018 рр. обумовлені
розглядом динаміки українсько-болгарських взаємин через призму публічної
дипломатії від встановлення/відновлення дипломатичних відносин до 2018 р.,
відзначення 100-річчя визнання Царством Болгарії незалежності Української
Народної Республіки.
Вивчення процесу еволюції інструментів культурно-гуманітарної українсько-
болгарської співпраці, формування іміджу України в Болгарії у 1990-х рр., механізмів
публічної дипломатії у 2000-х рр., аналіз реакції болгарського суспільства, засобів
масової інформації Болгарії на популяризацію України, її політики, цінностей,
культури зумовлені зростанням важливості публічної дипломатії в сучасних
міжнародних процесах. У цих умовах зростає і роль інструментарію «м’якої сили» у
досягненні зовнішньополітичних цілей дипломатичної служби України, особливо у
контексті ефективного їхнього використання в умовах російської збройної агресії.
Передусім, йдеться про протидію антиукраїнській інформаційній війни та
потенційним загрозам погіршення іміджу України.
Джерельну базу дослідження складають нормативні акти України і Болгарії,
пов’язані з розвитком українсько-болгарських відносин; архівні документи, що
відклалися у фондах українських і болгарських архівів; збірники архівних
документів; періодика; спогади учасників подій; науково-довідкові видання та
сучасні інформаційні ресурси.


4



Методологічне підґрунтя дослідження складають наукові принципи, зокрема
загальнонаукові принципи історизму, об’єктивності, науковості, всебічності,
комплексності, системності, детермінізму та конкретно-наукові принципи й підходи
архівознавства, джерелознавства, політології, культурології та інших гуманітарних
наук. Для дослідження понять «публічна дипломатія», «культурна дипломатія»
застосовувався метод термінологічного аналізу. Теоретичною базою для дослідження
цих понять та публічної дипломатії в українсько-болгарських відносинах стали
напрацювання українських та зарубіжних науковців з історії та теорії міждержавних
відносин, політології та культурології щодо промоції держави як складової
зовнішньополітичної та дипломатичної діяльності.
Наукова новизна дослідження полягає у розробці актуальної для міжнародних
відносин теми, яка досі не була предметом спеціального вивчення в українській
історичній науці. Застосовано комплексний підхід до вивчення розвитку інструментів
та форм публічної дипломатії в сучасних українсько-болгарських відносинах.
У рамках дисертаційного дослідження реконструйовано загальні тенденції
становлення міжкультурного обміну та публічної дипломатії українсько-болгарських
дипломатичних взаємин після відновлення незалежності України у 1991 р.
Аналітичне осмислення напрямів та інструментів культурної дипломатії дозволило
встановити спадкоємність діяльності перших українських дипломатів в Царстві
Болгарія та дипломатичного представництва сучасної України в Республіці Болгарії.
У якості історичних засад формування української культурної дипломатії досліджено
культурно-інформаційний напрям зовнішньої політики Української Народної
Республіки, Української держави, Уряду УНР на еміграції у відносинах з Царством
Болгарія у І пол. ХХ ст.
Історіографія стосовно окремих аспектів культурної, гуманітарної, освітньої,
мистецької співпраці України і Болгарії свідчить про достатній аналіз розробки
проблеми міжкультурного обміну. Втім дослідження історії формування іміджу
України в Болгарії як державної політики не знайшло належного висвітлення, а наявні
напрацювання стосовно українсько-болгарських взаємин через призму культурної та
публічної дипломатії розглядається побіжно лише у найновіших працях українських


5



вчених. Виявлено значну диспропорцію у кількості досліджень українських і
болгарських науковців сфери культурно-гуманітарних контактів, із домінуванням
дослідницьких інтересів вітчизняних вчених.
Аналіз джерел та спогадів перших українських дипломатів дав змогу
реконструювати процес становлення культурного та інформаційно–
роз’яснювального напрямку діяльності початку ХХ ст.. Контент-аналіз періодичних
видань посольства в Софії, публікацій у болгарській пресі на українську тематику, а
також вивчення спогадів перших українських дипломатів дозволили розкрити
еволюцію становлення українських брендів та засад репрезентації української
держави в Болгарії дипломатами: історію використання зв’язків між Київською
Руссю та Першим Болгарським царством, внесок українців у визволення Болгарії від
османського ярма використання наукових і літературних взаємовпливів тощо.
Опрацьовані архівні документи першого посольства УНР в Болгарії та публікації
болгарської преси у комбінації із спогадами співробітників дипмісії дозволили
виявити перші антиукраїнські інформаційні кампанії збоку русофільських кіл
Болгарії у міжвоєнний період.
Офіційно зареєстровані у Болгарії товариства «Українська Громада» та
Українська культурна організація продовжили справу популяризації українського
питання в Болгарії у 1920–1940 рр., після припинення діяльності посольства УНР.
Підтримання тісних зв’язків товариства «Українська громада» з Державним Центром
УНР, Українською еміграційною радою, українськими осередками у Парижі, Празі,
Відні дозволяло проводити скоординовані акції через інструменти культурної
репрезентації для досягнення одночасно кількох цілей. По-перше, пропагування
української державницької ідеї. По-друге, об’єднання українства в Болгарії та
підвищення їхнього рівня національної самосвідомості. По-третє, продовження
культурної та інформаційної політики Уряду УНР в еміграції.
Попри заборону на політичну діяльність у Болгарії українські емігранти
міжвоєнного періоду в рамках культурної діяльності популяризували Україну [458],
роз’яснювали ситуацію в радянській Україні, інформували про політичні репресії
проти української інтелігенції, організовували благодійні акції для допомоги жертвам


6



Голодомору в Україні 1932–1933 рр., що здійснювалися у координації з Українською
Головною еміграційною радою та ДЦ УНР. У практичній площині для подальшої
популяризації давніх традицій українсько-болгарських міждержавних зв’язків
здобутком є підтвердження номінальної присутності ДЦ УНР в Болгарії через своїх
офіційних представників до середини 1930-х рр., а також встановлення точних адрес
розміщення осередків українських організацій. Це становить інтерес з точки зору
увічнення у подальшому пам’ятних місць, пов’язаних із українською присутністю в
Болгарії.
Після відновлення незалежності України у 1991 р. українські дипломати
опинилися перед викликом, що полягав у недостатній інформованості болгарського
суспільства про молоду державу та завданням посилення комунікативної взаємодії
для представлення держави. Попри значний потенціал культурно-гуманітарної
українсько-болгарської взаємодії в рамках болгарсько-радянської дружби українське
посольство мало репрезентувати Україну, українську культуру як самобутню і
самодостатню, протидіючи усталеним штампам про тотожність з Росією та
російською культурою. Перші українські дипломати вдалися до ідеї видання
щомісячного «Інформаційного бюлетеня «Україна» (1994–1998). Розвиток
комунікативних технологій призвів до створення у 2000 р. веб-сайту посольства, що
згодом трансформувалася на ресурс платформи МЗС України та аккаунт у соціальній
мережі Fаcebook, які розширили комунікаційні можливості дипустанови з
болгарською громадськістю.
Сучасні українсько-болгарські дипломатичні відносин та практичний вимір
публічної дипломатії перебувають у стадії динамічного розвитку. Втім, аналіз
дозволяє виокремити три ключові етапи еволюції публічної дипломатії України в
Болгарії. Перший етап – становлення та напрацювання практик культурної та
інформаційної репрезентації України в Болгарії у рамках успадкованої від радянської
системи співпраці в культурно-гуманітарній галузі, який тривав упродовж 1990-х рр.
Початком другого етапу можна вважати підписання у 2003 р. рамкового Протоколу
про співпрацю між Міністерствами культури України і Республіки Болгарія, який
регламентував конкретні питання практичної взаємодії у популяризації мистецтва і


7



культури вдвох країн. Важливою подією, яка мала вивести на новий рівень
інституційного формування іміджу України в Болгарії, стало відкриття у 2006 р.
Культурно-інформаційного центру у складі посольства України в Софії, а також
проведення Днів української культури (2013). Третій, якісно новий етап, було
започатковано у 2014 р. із реформуванням МЗС України та запровадженням моделі
публічної дипломатії, яка вимагала докорінної зміни системи. Зокрема у структурі
МЗС України було створено окремий структурний підрозділ – «Управління публічної
дипломатії», який об’єднував напрямки роботи «іміджеві програми», «культурну
дипломатію» та «зв’язки з медіа».
Своєрідним «золотим фондом» сучасних культурних українсько-болгарських
взаємовідносин та формування позитивного іміджу України в Болгарії є постаті
видатних українців М. Драгоманова, Лесі Українки та М. Паращука. Їхній творчий
спадок «болгарського періоду» активно популяризувався українськими дипломатами,
що сприяло формуванню сприятливого іміджевого клімату та розширенню кола
болгарських друзів України.
Аналіз діяльності на культурному напрямку штатного консульства у м. Варна
та почесних консульств України у містах Бургас, Пловдив та Русе свідчить про значні
напрацювання у розвитку міжкультурного обміну між Україною та Болгарією.
В умовах неоголошеної українсько-російської війни взаємодія українського
посольства із осередками українців в Болгарії має пріоритетне значення для
забезпечення впливу на місцеву громадську думку. Зростання активності українських
активістів, їхні заходи на підтримку державного суверенітету та територіальної
цілісності є впливовим інструментом публічної дипломатії у протидії російській
гібридній агресії. Ще одним важливим інструментом публічної дипломатії є
популяризація української мови та літератури. Відтак розширення мережі викладання
української філології та українознавчих студій в Болгарії мають одне з ключових
значень для утвердження позитивного іміджу держави та розширення кількості
симпатиків України.
Болгарська національна меншина в Україні була і залишається невід’ємним
чинником формування іміджу нашої держави в Болгарії як у період діяльності


8



першого посольства УНР, так і на сучасному етапі. Завдяки активному політичному
діалогу та відкритості вищого українського керівництва до конструктивного діалогу
з питань прав болгарської національної меншини впродовж 2000-х років Україні
вдавалося уникати небажаного негативного впливу на її імідж в Болгарії. Контрастна
толерантність України стосовно національних меншин у порівнянні з репресивною
політикою СРСР сприяла появі сприятливих оцінок болгарських політиків стану
задоволення культурних, освітніх та інформаційних потреб українських етнічних
болгар. Це позитивним чином відбилося і на підтримці Болгарією євроінтеграційних
і євроатлантичних прагнень України, а також на її послідовній позиції стосовно
підтримки територіальної цілісності Української держави через російську збройну
агресію.
Загалом, після відновлення незалежності у 1991 р. державна політика України
у сфері популяризації української культури та формування позитивного іміджу
демонструє відставання у реагуванні на сучасні запити та реалії. Так, ініціативу
відкриття Культурно-інформаційного центру України в Болгарії висловлювали
українці Болгарії ще у 1990-х рр., а її втілення в життя відбулося лише у 2006 р. На
сучасному етапі нагальною потребою є оновлення концепції діяльності цієї інституції
у відповідності до нових реалій та зміцнення ролі Українського інституту як
державної установи при МЗС України.
Ключові слова: публічна дипломатія, культурна дипломатія, Україна,
Болгарія, дипломатичні відносини, українсько-болгарське співробітництво,
позитивний імідж України, українська громада в Болгарії, болгарська національна
меншина в Україні.